Голова Федерації роботодавців України Дмитро Олійник
Голова Федерації роботодавців України Дмитро Олійник в інтерв’ю UWN розповідає, як у перші місяці війни його підприємство виготовляло склотару з тої сировини, яку вдалося знайти буквально під ногами, і як вдалося переконати європейців та американців її купувати. Олійник доволі скептично оцінює підготовку України до війни, зокрема, у частині закупки зброї. Також він називає першочергові рішення, які допоможуть оживити економіку і ті підприємства, які постраждали від війни.
Все населення до спротиву, щоб захищати кожен метр землі. Наскільки важко переоцінити їх роль і участь в обороні Києва?
З такими людьми, з такою громадою ми обов’язково переможемо. Ця страшна війна приносить багато болю, є жертви серед знайомих і серед друзів, це наша плата за те, що нам Бог дав такого сусіда. Ми зробили багато помилок, треба їх виправляти. В першу чергу, це те, що ми не готувалися до війни, думали, що пронесе. Ми не приділяли належної уваги і не робили замовлень нашим оборонним підприємствам. Якби у нас були сотні "Нептунів", то не одна "Москва" вже пішла б туди, куди її послали.
Яка була ваша реакція, коли ви зрозуміли, що серед нас дуже багато гидоти?
У мене в Житомирській області є підприємство, яке вирощує свиней. 26 лютого туди прилетіло три авіабомби, 28 лютого – чотири снаряди РСЗВ, а за кілька днів ми знайшли маячок. Слава Богу, ніхто не постраждав, окрім свиней, їх ми віддали військовим, щоб у хлопців була хороша їжа. Але це ж хтось місцевий поставив! Це був другий день війни, це була спроба залякати всіх всюди. Це підприємство знаходиться за 30 кілометрів від білоруського кордону. Я не знаю, як залізти в голову цим страшним людям, що ними керує, коли в них така жорстокість. Пояснити це з людської точки зору я не зможу.
У вас до початку гарячої фази війни дуже багато підприємств мали контакти з росіянами. Що з цими людьми, що вони говорили?
Є в Росії аналог Федерації роботодавців – це та організація, на якій десь тижні два назад був Путін, який проводив з’їзд роботодавців промисловості підприємців. Я не спілкувався з Олександром Шохіним, який очолює цю організацію, до війни напевно пів року. 25 лютого ввечері я йому написав смс: "Олександре, як ви могли, чому ти мовчиш, невже ти не розумієш, що ця війна – це для вас катастрофа, біда, яку ви робите для України?". Він мені, звичайно, не відповів, а я йому більше нічого не писав, але я підозрюю, що вони ж там всі залякані, телефони на прослушці і я підозрюю, що він навіть заблокував мене, щоб я більше не писав. Для мене людей, які мовчать, не існує.
Яка зараз ситуація на Гостомельському склозаводі? (Олійник обіймає посаду голови наглядової ради підприємства.)
На підприємстві працювало 650 людей, вже 24 числа ключовий напад був на Гостомель, гостомельський аеродром. А повітряний коридор зі злітної полоси якраз проходить через склозавод. Звичайно, в перший день всі ці вертольотні атаки, обстріли, у людей була велика паніка, в перший же день Гостомель був заблокований, через декілька днів були підірвані мости. На заводський площі є пам’ятник скла, на ньому написано "Справа, яка живе і варта того, щоб жити". На жаль, цей пам’ятник був розбитий.
Але на заводі швейцарці – ключові акціонери, і я недавно з ними говорив, це велика міжнародна група, я думаю, що у найближчі кілька місяців завод відновить свою роботу, зараз ідуть підготовчі роботи. У зоні склозаводу йшли перестрілки, тому значних руйнувань зазнали будівлі. Але нічого, відновимо.
Як швейцарці зреагували на війну?
Керівники і більшість іноземних громадян, звичайно, покинули Україну ще до війни. Звичайно, ситуація не могла не вплинути на те, як працювали підприємства. Розповім власну історію. Я, як власник Костопільського склозаводу, готувався до війни. Я передбачив все, я купив соду, сульфат натрію, всім тим, що треба імпортувати, я забив склади. Але я не запланував запас піску, бо він видобувається у нас. Для прозорої пляшки потрібен пісок, який має мало заліза, його можна було взяти на двох підприємствах Чернігівської і Харківської областей. Доступ до кар’єрів неможливий, і ми залишилися на період березня – квітня єдиним підприємством, яке працювало. Ми проїхалися по окрузі і знайшли місцеві піски, в яких було багато заліза. У нас був вибір: зупинитись або сипати цей пісок з багатим вмістом заліза. Звичайно, вибрали не зупинятися. Ми фактично варили скло із піску, в якому багато заліза. Виходили напівзелені напівбілі пляшки.
Український ринок стоїть, відвантажувати немає кому, окрім фармацевтів. Відвантажили фармацевтам під розчини і починаємо відправляти на експорт. Покупці отримують нашу продукцію і тут же питають: "Що це таке?" Я кажу: "На наступну партію зробимо зелену плівку і поставимо лейбл "Виготовлено у воюючій країні". Найкраща ваша підтримка – це коли ви будете купувати нашу продукцію, а ми будемо платити податки і допомагати армії. Я хочу сказати, що у нас не зменшився об’єм продаж в цей період, наші партнери з Польщі, Словаччини, Іспанії, Сполучених Штатів Америки купували, і це практично був жест доброї волі, коли вони розуміли, що беруть продукцію, яка справді виглядає не зовсім презентабельно. Але потім виявилось, коли вони почали маркувати продукцію, що вона виготовлена в Україні, а потім ще ми запропонували у продуктових мережах ставити окремі стенди і окремі прилавки з українським товаром, продукція, навпаки, почала йти краще, ніж до того.
Ви сказали, що якби військово-промисловий комплекс працював так, як мав працювати, ми б зараз мали не один "Нептун", і не один ракетний крейсер "Москва" пішов би туди, куди він пішов. Але держава швидше завезе, закупить іноземне, але зі своїм інвестором і своїм виробником у нас не все так гладко.
Я не пишаюся тим, що перед війною Україна була дев'ятим експортером озброєння. Тому що ми мали готуватися до війни, ми не повинні були підписувати контракти з арабськими країнами. У нас мали бути пріоритети. Навіщо було замовляти у Туреччини великий фрегат, коли локального продукту взагалі не було, коли за ці кошти ми реально могли замовити сотні "Нептунів"? Я не радію з того, що декілька днів назад уряд видав постанову щодо сприяння закупівлі і виготовлення дронів. Постанова правильна, але вона мала бути мінімум рік тому. Ще два-три місяці назад на кордонах були проблеми навіть у волонтерів, які купували за свої кошти дрони, і їх не можна було завезти, бо Держслужба експортного контролю вважала їх подвійним призначенням. Мені дуже подобається вислів "Мисли глобально, дій локально". Вчасно потрібно приймати рішення, рішення, які прийняті невчасно, можуть бути фатальними.
Наша промисловість довгий час жила в такому недружелюбному середовищі. У нас має бути державна політика, коли державні кошти мають бути направлені те, щоб вироблялося тут і закуплялося українське. Ще до війни одне наше підприємство розробило землерийну машину, щоб рити окопи. Ми просили деяких очільників уряду поставити це в оборонне замовлення, ця річ дуже необхідна. Якби це було зроблено вчасно, ми зберегли б багато людських життів.
Які три-п'ять кроків треба зробити прямо зараз, щоб зберегти людське життя і щоб прискорити шлях до нашої перемоги?
На жаль, ми – країна красивих презентацій і стратегічних програм, ми чемпіони в цьому, але ми – країна-аутсайдер в реалізації цих програм і цих презентацій. Я хочу звернутися до уряду, до Верховного головнокомандувача: навіть в чинному законодавстві у нас вже багато закладено того, що можна реалізувати сьогодні. Наприклад, закон про локалізацію, який підтримав Володимир Зеленський, який підтримав уряд, який проголосований конституційною більшістю. Цей закон не діє повною мірою, будь ласка, реалізуйте цей закон – це перше побажання. Друге побажання – у нас сьогодні проблеми з поверненням ПДВ, є проблема з блокуванням податкових накладних, як можна експортувати, коли в тебе з обігу виймають 20% твоїх обігових коштів. Будь ласка, якщо уряд говорить, що підтримує експортерів, зробіть цей крок назустріч експортерам. Також у нас багато підприємств, які внаслідок обстрілів, окупації постраждали, а сьогодні вже звільнені. Їм потрібні кредити на відновлення діяльності. Банки не дають, бо в тебе поганий баланс, ти ж не працюєш. Це тисячі робочих місць, це дуже просте рішення для уряду, а таких підприємств у нас сотні.
