Чи велася у Бучі робота по формуванню Тероборони до повномасштабного вторгнення?
У нашому регіоні формувався батальйон Територіальної оборони, я набрав особовий склад, але не можна сказати, що вона діяла, що вона була озброєна, пройшла вишкіл. Тож всі діяли уже по ситуації. У перші дні понад 200 жителів міста Буча у дворі мерії очікували, що їм нададуть зброю. Але, на превеликий жаль, у той період часу військово-політичне керівництво не ухвалювало рішення про роздачу зброї, а лише пропонували через військкомат підписувати контракти.
Була можливість вже потім сформувати повноцінний батальйон Тероборони?
Районний батальйон №133 сьогодні виконує бойові завдання, батальйон Територіальної оборони міста також є в структурі військових підрозділів.
Чи готувалися бомбосховища до війни? У вас було задекларовано на початку війни сховищ на 50 тисяч осіб.
У переважній більшості наші міста на початок війни мали лише укриття – підвальні приміщення в житлових будинках чи соціальних об’єктах. На початок повномасштабного вторгнення офіційно у нас обліковувалися близько двох десятків укриттів та три бомбосховища. На сьогодні ситуація докорінно змінена, підвальні приміщення переоснащені в центр безпеки, функціонує їхня досить широка мережа по всіх населених пунктах, де це технічно можливо. В цьому питанні вже зовсім інша ситуація, ніж та, яка була на початку повномасштабного вторгнення.
Зараз є умови для забудовників будувати бомбосховища?
Це визначено на законодавчому рівні, це – обов’язкова норма. Але на сьогодні ще жоден забудовник не розпочав ці роботи, вони переглядають відповідну проєктно-кошторисну документацію того будівництва, яке було розпочато, і приводять його вже у відповідність до стандартів, які запроваджені в нашій державі.
На вашу думку, чи реально було вивезти більшу частину людей до окупації?
Якщо ми візьмемо статистичні дані, то у нас було 53 тисячі жителів у місті Буча. В час окупації залишалися тут трошки більше ніж 3000, тобто майже 50 тисяч жителів виїхали. Вдалося через так звані зелені коридори прорватися. У суспільстві часто дискутується ця тема, і навіть провокаційно ставлять питання політикам різного рівня "а чому не сповістили?". Це складне питання і його варто оцінювати і переосмислювати по завершенню військових дій. Тому що такі питання регулюються чітко в законодавчій площині і належать до компетенції державних органів влади, не місцевого самоврядування. Я хотів би побачити того сільського голову, який 24 числа вийшов на вулицю і сказав – все пропало, всі звідси виїжджайте. Перше, що зробили б правоохоронні органи і активні патріотично налаштовані громадяни, – сказали б, що ти панікер, ти засланець окупанта, ти підриваєш нашу безпекову міць і таке інше.
Як вдавалося організовувати роботу мера, міської ради? Чи можливо це було взагалі апріорі в той період часу окупації?
Місто було в окупації з 3 березня. Саме 3 березня росіяни ввійшли на вулицю Яблунська і відрізали місто від безпечної території. До 13–14 березня, попри блокування росіянами, в’їзди-виїзди з міста все-таки продовжувалися, нам необхідно було забезпечувати і мінімальні комунальні послуги, ту саму воду, каналізацію, випікати хліб, щоб не було гуманітарної, продовольчої кризи. Ми чітко врегульовували питання комунікації – на яку годину, на яку дату, на яке місце мають прийти ті чи інші співробітники, щоб координувати і організовувати процес. Виходили з потреб, з розуміння того, що треба було людям.
Чи знаєте ви, скільки мирних жителів загинуло, скільки постраждало і скільки людей залишилося без житла?
На превеликий жаль, ця місячна окупація міста росіянами призвела до навмисного вбивства 419 цивільних громадян. На моє глибоке переконання, цивільні громадяни не стали жертвами військових дій, це було саме навмисне вбивство. Я вважаю, що це акція геноциду. Нам надзвичайно важливо, аби кожен злочин, який зробили росіяни у Бучанській громаді і по всій Україні, знайшов своє логічне завершення у вигляді притягнення злочинців до суду, до військового трибуналу. Якщо цього не відбудеться, то буде діяти середньовічна норма "око за око". Ми цивілізовані люди і розуміємо, що воно не загоїть рани членів родин, які втратили свого тата, маму, дочку, чоловіка чи брата, але принаймні це цивілізоване справедливе рішення, щоб зло було покарано. Що від нас залежить, ми робимо.
Майже 1200 об’єктів зазнали руйнації і ушкодження тою чи іншою мірою. Кожні двері приватного будинку чи квартири, чи комерційного об’єкту були вибиті, зламані, бо росіяни використовували місто як живий щит.
На якій стадії розслідування цих злочинів окупантів?
Ми в тісній комунікації із правоохоронними органами, які ведуть відповідне слідство. Разом з українським компетентними органами проводили слідчі дії і французи, і поляки, і литовці, через що цей процес на такому контролі з боку суспільства, з боку громадян, родичів загиблих. Генеральний прокурор кілька разів приїздив до міста разом із компетентними службами, зустрічався з членами родин, інформував про хід розслідування. По окремих є вже і вироки, хоча заочні.
На яку суму оцінюються збитки для мешканців міста і взагалі самого міста?
Ця цифра сягає на сьогодні близько 5 мільярдів гривень, але я не думаю, що вона є остаточною, бо в кожне помешкання експерти ще не зайшли, це приватна власність. Цей процес триває.
Наскільки безпечним є місто в плані розмінування?
Я думаю, якщо ми навіть запитаємо відповідального за піротехнічну службу, чи безпечно в тому місці, яке вони опрацьовували, вони дати відповідь зі 100-відсотковою гарантією не зможуть. Ми розуміємо, що це складний і тривалий процес. Через це ми попереджаємо наших громадян, що навіть, попри промінчики сонця і внутрішнє покликання відвідати берег річки, водойму чи лісовий масив, все-таки там небезпечно. Станом на сьогодні життя вже вирує. На превеликий жаль, є непоодинокі випадки, коли в Бучанському районі, в інших районах Київщині ще лунають вибухи. Тобто ми розуміємо, що ворог по собі залишив багато так званих сюрпризів, і ми вимушені будемо з цим жити значний період, а відповідні служби роблять все від них залежне, щоб кожен квадратний метр території ставав чистішим.
Чи існують якісь програми розвитку і відновлення житла, чи є якась система?
Десь в перші дні квітня по дорозі до Київської обласної військової адміністрації мені показали переписку двох мешканок міста Буча у соцмережах. Одна одній сповіщає, що вона не збирається повертатися до міста, бо в місті росіяни влаштували різанину. Ця її фраза мене дуже зачепила. Ми зобов’язані зробити все можливе за короткий відлік часу, аби повернути громадян в місто. Тому що то найстрашніше дивитися з позиції міського голови на місто, коли воно порожнє, коли в ньому немає життя. Через що ми одразу ухвалили програму "Вдома краще". Ми зверталися тоді до різних категорій людей за допомогою, попри те, що в місті було ще небезпечно. Нам потрібно було забезпечувати медицину, сферу житлово-комунального господарства, інші напрямки. Цей рух дав старт відбудові, ремонту і, звісно, без платників податків, без наповнення місцевого бюджету, без підтримки з боку обласної військової адміністрації зробити і реалізувати це було б складно.
Тут окремо хочу висловити слова вдячності нашим партнерам, містам-партнерам за співпрацю. Вона з перших днів дала можливість нам забезпечити життєдіяльність комунальної сфери. Є різні благодійні фонди, які почали працювати в Україні, ми намагалися і намагаємося їх долучити, ми не просимо кошти, ми говоримо про те, що є об’єкти, які потрібно ремонтувати, відновлювати, інвестуйте у свою безпеку.
Є інформація, скільки вже містян повернулися у свої домівки?
Станом на сьогодні ми констатуємо по освіті, по соціальному забезпеченню, по медицині, що більше ніж 80% громадян вже повернулися в місто, це більше ніж 40 тисяч жителів. Життя повертається до міста Буча, до населених пунктів Бучанської громади, і це дійсно радує.
В неділю дуже багато автівок було припарковано біля вашого міського парку.
Навпроти центрального міського парку в художній галереї є виставка робіт, тематичних робіт. Ця локація постійно завантажена відвідувачами.
Яка зараз ситуація з місцевим бізнесом, чи відновився він, чи є наповнення бюджету?
Це взаємопов’язані речі: жителі і бізнес доповнюють один одного, не можуть функціонувати один без одного. На превеликий жаль, велика частина підприємств, установ, які діяли і функціонували в місті, так і не відновили свою роботу. Одні знищені, інші пошкоджені. Це важкий економічний удар як для власників, так і в цілому для міста, для громади.
Буча стала місцем паломництва іноземних політиків. Чи має з цього якісь бонуси саме місто? Допомога вам реально надходить?
Давайте коротко скажу – ми маємо зобов’язання як громадяни України, як місто, яке піддалося російській агресії, руйнації, ми маємо всьому світу демонструвати, пояснювати, розповідати, аби російські наративи, російська обгортка, пропаганда не мали впливу. Злочини, які робили росіяни в Бучі і в інших регіонах нашої держави, мають бути відомі всьому світу. Жодного зиску прямого Бучанській громаді від відвідин таких високоповажних політиків, звісно, немає, але Буча, місцева влада, громадяни виконують ту дипломатичну місію, я б сказав, народну дипломатію для того, аби і політики, і громадяни, і журналісти все більше і більше пізнавали, що з собою несе Росія.
