Що таке агросектор? Чому у майбутньому треба фокусуватися на доданій вартості? Як буде розвиватися історія з експортом українського збіжжя? Чому було створено саме аграрний ліцей, а не університет? Яка головна ідея ліцею та на скільки часу розрахований цей проект? Як конкретно учень залучається до агросфери під час навчання? Якими є плани на майбутнє?
Гостем Дмитра Пустовіта у рамках програми "Інтерв'ю без кордонів" цього разу став засновник Української аграрної академії, голова Всеукраїнської аграрної ради Андрій Дикун.
Про те, що таке агросектор
Це все. Це виростити зерно, логістика, це зберігання зерна, елеватор, доставка до порту, автотранспорт, залізничний транспорт, порти. Зараз про порти, ви бачите, всі пишуть, порти чомусь атакують, порти стали для Росії ціллю.
Тобто є енергетичні цілі, є військові цілі і є аграрні, продовольчі цілі. Росія дуже добре розуміє, за рахунок чого сьогодні Україна тримається: є підтримка партнерів з одного боку, з іншого боку – це наш аграрний сектор.
До війни майже 20% внутрішнього валового продукту давав аграрний сектор, ми були галузь №1 ВВП і давали понад 40% валютної виручки країні. Це не тільки про зерно, ми ж переробили соняшник на олію – експортували, переробили пшеницю, кукурудзу, ячмінь – експортували, молоко переробили на молочні продукти – експортували.
Це величезна галузь і це наше покликання. Ми дійсно є унікальні в нашому географічному розміщенні, в нас унікальні кліматичні умови в тому, щоб ми годували світ, але годувати світ ми повинні ефективно. Тобто максимально в нас є обмежено 36 мільйонів га землі, наша задача – зробити з них максимальну кількість доданої вартості на один гектар.
Про додану вартість
Війна це чітко показала. Виростили ми зараз зерно і що далі? Ми його збережемо, але ми його не можемо продати. Росія перекрила коридори. і все. Сьогодні вивезти тонну зерна чи тонну сухого молока... вартість буде однакова по перевезенню, але вартість тонни сухого молока набагато більша чи там вартість тонни м’яса. Тому ми повинні думати про продукцію з доданою вартістю.
Зараз я вважаю, що в нас є шанс. Для того, щоб наша країна економічно злетіла, в нас ще одна задача стоїть перед нами – це повернути наших українців. На першому місці повинна стояти безпека, друге – якщо мільйони людей зараз не повернуться, для нас це буде катастрофа. Ми і так мали демографічні проблеми, ми і так мали проблеми з Пенсійним фондом чи з пенсійним забезпеченням, зараз нам треба наших людей повернути. Дай Боже скоро ми переможемо, війна закінчиться і можна повертатися.
Куди, а де робота? Ця робота це і є додана вартість, це якраз переробні підприємства, логістика, інфраструктура, це все треба розвивати, це якраз дасть шанс повернути наших людей.
Україна повинна мати свій шлях, і наш шлях в тому, щоб розумні українці працювали в агросекторі, розвивали його, рухали вперед.
Про заборону деяких країн Європи на імпорт українського збіжжя
Ми настільки великі і потужні в агросекторі, що якби відкрити поставки у рівних умовах... Європейський аграрний сектор повністю дотаційний, вони отримують дотації, ми дотації не отримуємо.
Навіть те, що вони отримують дотації... ми конкурентніші, тому що в Європі дуже багато маленьких ферм, в них все так історично сталося, воно неефективно. Ми говоримо про середні підприємства, де повинна бути певна логістика, менеджмент, технології, велика техніка щоб застосовувалась.
Звісно, що ми за рахунок цього набагато конкурентніші, ніж вони. Ми вже реально набагато попереду них, але зрозуміло, що вони зараз намагаються... Я не буду зараз сильно цю тему коментувати, дочекаймося виборів в Польщі, подивимось, чи це зараз просто правий популізм їхніх політиків на фоні виборів під диктовку якихось російських темників, чи це дійсно їхня позиція. Закінчаться вибори – побачимо, почекаємо. Тут в бізнесі, в агросекторі в поляків свій інтерес, у нас – свій інтерес.
Ми ще не вступили в ЄС, в нас війна ще, вибачте мені, на повну котушку йде, і наші партнери починають нас шантажувати... а що буде після перемоги? Ми їх просто зіллємо, вони не конкурентні з нами, треба віддати факт, вибачте.
Вони в дев’яностих не туди повернули, в тому числі поляки. Поляки пішли в маленькі фермерства – це ніколи не буде ефективним, воно завжди буде з дотаціями. Тепер питання до жителів міст Європи. Скільки років вони готові платити жителям європейських сіл, щоб ті робили для них продукцію, яку можна купити дешевше в Україні, наприклад.
Я думаю, тут буде якийсь певний перехідний період, але єдине... нам не треба думати, що нас там чекає хтось з короваєм, цього не буде. Нам треба жорстко відстоювати свої національні інтереси.
Про компроміс
Давайте знайдемо компроміс. Нам не цікавий польський ринок взагалі, він для нас крапля в морі. Нам треба вихід в порти, нам треба, щоб ми доїхали в Клайпеду, це Литва. Просто дайте нам нормальний транзит зробити. Нам треба доїхати в Гданськ, нам треба доїхати в німецькі порти, нам треба вийти в море, де є глибока вода, нам не треба польський ринок, в принципі не треба.
Їм треба наш ринок. Вони ж політики, займаються політикою і ніхто не хоче про економіку розповісти. Економіка сільського господарства Польщі – це молочна галузь, яка сьогодні гарно представлена на наших прилавках в магазині. Якщо їм зараз заборонять молочку – вони втратять набагато більше, а українське зерно умовно зараз найдешевше в світі.
Можна купувати дешеве зерно і заробляти на молочних продуктах, це ж додана вартість. Тобто тут я думаю, що ті поляки, які займаються виробництвом молока, це дуже добре розуміють. На жаль, це не розуміють політики і вони на цьому спекулюють.
Про заснування Українського аграрного ліцею
Аграрний сектор для України надзвичайно важливий. Але так сталося, що більшість населення України раніше жила в селах і в нас це на генному рівні – треба втекти з села, треба їхати з села, що аграрний бізнес це – болота, ферми, корови, свині, це все неприємно пахне, воно нікому не цікаво, там не можна заробляти грошей.
Але аграрний сектор України за останні 20 років зробив надзвичайно великий прорив. Двадцять років тому ми умовно виробляли 15 мільйонів тонн зерна, зараз виробляємо 100 мільйонів. Про Україну зараз говорить весь світ і навіть в контексті повномасштабного вторгнення щодня в новинах говориться про "зерновий коридор" і про те, що Україна не може дати зерно, щоб нагодувати світ. Але такі величезні об’єми продукції не можна робити без інтелекту.
Тому ми розуміємо, що ми не живемо на Землі один день, що після нас має прийти нове покоління і це покоління повинно прийти надзвичайно розумне, тому що аграрний сектор дедалі більше стає інтелектуальним.
Сьогодні Україна відома як експортер сировини, але ми повинні бути відомі, як експортер продукції з доданою вартістю, а додана вартість – це переробка, це переробні підприємства, заводи. Знову ж таки, щоб ці заводи робити, треба розумних людей.
Що відбувається в Україні? Багато дітей, які закінчують школу на відмінно і досить перспективні, вони себе в агросекторі не бачать. Вони йдуть в IT-сектор, економіку, юриспруденцію, бухгалтерію, але від агро всі відштовхуються. І ми розуміємо, що з кожним роком в школах все менше дітей хочуть попасти в агросектор.
Тому наша ідея була з самого початку – це створення ліцею. Університет – це мрія, яка в нас нікуди не ділась, але де брати кадри для університету?
Ми свого часу з ЄБРР і з Естонським університетом розробили програму магістратури для управлінців молочних ферм. Основним джерелом кадрів на цю програму ми думали, що це будуть студенти-випускники: бакалаври, магістри ветеринарних факультетів або зоотехнічних факультетів наших аграрних вузів. Програма була частково в Україні, в Естонії і в Голландії – це дуже круто. Після програми 100-відсоткове працевлаштування, висока стипендія, покриття всіх витрат, ми думали, що буде черга. Ми приїхали у всі аграрні університети України, в нас було п'ятдесят місць, вгадайте скільки ми знайшли бажаючих? Жодного. Ми були шоковані тим, що маса аграрних вузів, випускників, а аграрний сектор їм в принципі не цікавий.
Тому вирішили, що починати з вузів дуже важко, тому що ми не знайдемо бажаючих. Ми пішли в 10–11 класи, за фінською моделлю, домовились з Міністерством освіти Естонії, в них є такий методичний центр, називається Innоve, і вони нам просто не придумуючи велосипед, поставили систему освіти, яка працює сьогодні в Естонії і працює у Фінляндії.
Ми повинні інвестувати дуже багато саме в наш інтелектуальний капітал. Все починається з освіти, тому ми почали з 10-го класу. Два роки в нас пройшло, коли естонці зробили зріз, вони нам показали, що, на превеликий жаль, не всім дітям ми повернули бажання навчатися. Тому що один із навиків, який потрібен в сучасному світі, – це вміння і бажання постійно вчитися. Якщо ти не будеш постійно вчитися, то в тебе немає перспектив в сучасному світі, і взагалі наша програма – вона більш про навички.
Про ідею Українського аграрного ліцею
Наша ідея дуже проста. Ми віримо, що аграрний сектор України має величезний потенціал для розвитку. Щоб його максимально розвинути, нам потрібні розумні люди, розумні українці, щоб вони повірили в цю ідею. Тому наша ціль – показати дітям, що аграрний сектор – це круто, що в агросекторі потрібні мізки, що в агросекторі ти зможеш заробити гроші, і взагалі сьогодні завдяки агросектору існує твоя країна. І таким чином ми їх прокачуємо.
Коли до нас приходять діти, то більшість з них, 100% навіть не бачать свого майбутнього в агросекторі, але після того, як вони проходять в нас навчання, 20–30% все-таки бачать своє майбутнє в агросекторі України.
Наша спілка, Всеукраїнська аграрна рада – це більше ніж 1100 підприємств і ми дуже залежимо від тих сіл, в яких ми живемо, і ми думаємо, як нам наші села розвивати. Одне з питань – звісно, можна зробити гарний клуб, церкву, але що нам дати дітям? Тому що ми розуміємо, що в кожному селі всі діти в агросекторі працювати не будуть, роботи не буде, ми рухаємося в сторону роботизації.
Тому нам треба дати їм освіту. Зараз війна і тому нам зараз дуже важко рухатися з точки зору відкриття наших філії, хоча в великих обласних центрах взагалі проблем немає. Нас запрошують ряд обласних центрів, щоб ми в них це робили, але, знову ж таки, наша ціль – ми за агро і ми хочемо, щоб наші діти в сільській місцевості теж могли мати якісну освіту. Що показує приклад нашого ліцею? Що в більшості сільських шкіл навчання дитини обходиться дорожче, ніж у нас.
Ми з кожним роком вдосконалюємось. Мені дуже пощастило, що з’явилася Олена Олександрівна в цьому проєкті з самого початку, саме в питанні ліцею, бо далі, що стосується академії і початкової освіти, садочка, середньої освіти – там вже більше займалася моя дружина Діана цим.
Саме завдяки цим людям цей проєкт відбувся... і наша команда. Те, що мені подобається, що це не та команда, яка від дзвінка до дзвінка, від зарплати до зарплати. Люди ідейні, люди вірять в те, що роблять, і найголовніше – наші вчителі, ми їх називаємо тьютори, і вони постійно розвиваються. В нас іде постійний розвиток і така взагалі цікава модель, коли тут зверху бізнес, внизу ліцей, там садочок, тут купа зборів, якісь аграрії приїжджають...
Про навічний проєкт та окупність інвестиції
Ми граємо в дуже довге покоління, нам треба виховати правильне покоління. Тому я хочу, щоб умовно ліцей... якщо нам вдасться і у нас з’явиться в результаті університет, щоб це все, по-перше, його треба зробити системним, щоб воно існувало без бізнесу, без нас, щоб воно могло само на себе заробляти, функціонувати, це дуже важливе питання. Ми бачимо цей проєкт навічно.
Якщо ми неправильно виховуємо наших дітей, вони ніколи не будуть успішними. Єдине, що різниця, що в тварин це три роки покоління триває, в людей це 15–20 років. У нас сім років нашому закладу, покоління – це 15–20 років і ми однозначно будемо зацікавлені в тому, щоб наші ідеї поширювати. Ми поширюємо і рухаємось, як ми можемо рухатись, у нас немає сьогодні підтримки держави, це все є наша власна ініціатива.
Зараз в нас навчаються діти десь з 15 областей України, ми їх запрошуємо, вони бачать, ми дуже багато активно працюємо з активними сільськими громадами. Цілі колективи шкіл приїжджають до нас, ми приїжджаємо до них, ми їм розказуємо про наші методики, намагаємось їм допомогти, їх вчити.
Я б не сказав, що нам було дуже важко шукати учнів. Наш перший набір був зразу більше ніж 40 учнів, тому що їх певна репутація є довіра до нас. Довіра жителів нашого міста, довіра аграріїв, які живуть в різних куточках України. Я так думаю, що вже багато людей десь інтуїтивно відчувають, що щось з нашою освітою не так. Ми можемо говорити багато, але ми чомусь не говоримо про те, про що ми маємо говорити. Ми повинні раз і назавжди забути за радянську освіту в наших школах. Якщо ми хочемо зробити вільну і демократичну націю, ми повинні це робити.
Про уали та стипендії
Треба спуститися ще нижче, тому що в нас з 1-го класу є валюта – називається кудосики. Діти заробляють ці кудосики за різні речі, це їм все пояснюється і потім вони ці гроші можуть витратити. Між дітьми йде така певна конкуренція, що вони заробляють кудосики.
Це те, що йде з радянської освіти. Людина, яка заробляє гроші, бізнесмен, підприємець, в багатьох країнах світу – це поважні люди. У нас – барига, спекулянт і якби заробляти гроші – це добре, але про це краще не говорити.
Ми вважаємо, це навик. Просто цей навик потрібно дітям пояснити, що не треба цього боятися, що ти можеш заробити грошей. Далі вони стають старшими, в них з'являються уали, знову ж таки, різні речі треба робити, щоб заробити ці уали і ми їх стимулюємо, щоб вони їх заробляли.
У нас є стипендіальні програми від наших асоціацій, є стипендіальні програми від мене. Для дітей, батьки яких військові або ВПО, безкоштовне навчання.
Про майбутнє
Коли ми вже вийдемо на більшу кількість випускників, тоді вже можна буде говорити про те, що, мабуть, варто думати про якийсь власний університет. Але це не буде однозначно класична "історія п'яти років", зранку до вечора на парах, це має бути щось сучасне. Ми плануємо зробити такий університет, який максимально буде підходити нашій економіці, нашому сільському господарству, нашим дітям. Тому в планах в нас такий розвиток є.
Паралельно те, що ми зрозуміли, що набагато ефективніше і більше ми можемо допомогти, коли будемо готувати вчителів, колективи інших шкіл. Коли є школа, вони бачать, що щось не так, ми готові до змін, ми готові з ними ділитися.
Ми повністю йдемо згідно з чинним законодавством, все ліцензовано, але це тим не менше не заважає в рамках чинного законодавства робити ту модель освіти, яку ми зробили.
Про приватні школи
Чим більше буде приватних шкіл, тим краще. Єдине що – держава повинна створити певні умови для розвитку приватних шкіл. В аграрному секторі багато років є програми компенсацій: фермер будує ферму, держава йому компенсує, вона стимулює, вона розуміє, що ферма це – робочі місця, податки тощо, він отримує певну компенсацію.
Ти збудуєш приватну школу і тобі ніхто нічого не компенсує. Якщо комунальні школи будуються за рахунок державних грошей, то приватні школи тобі ніхто, це твої інвестиції.
Тому, знову ж таки, в нашій історії ліцей – це не про бізнес сьогодні на сьогодні, це про покоління.
Про залучення учнів до агросфери
Це зустрічі з аграріями, участь бізнес-інкубатора в різних агропроєктах, участь в аграрних заходах. Ми запрошуємо, заходи проводимо, завжди запрошуємо дітей, також поїздки навчальні, є дуже багато цікавих підприємств, роботизованих підприємств.
Повне відео
