Що потрібно змінити, щоб НАУ став сучасним університетом? Для чого буде створена Асоціація випускників Національного авіаційного університету? Кого має в майбутньому випускати університет і які проєкти готуються в НАУ прямо зараз?
Настя Рейн в рамках проєкту "Інтерв'ю без кордонів" поспілкувалась з в.о. ректора Національного авіаційного університету Ксенією Семеновою.
Що потрібно змінити у структурі університету для того, щоб він став сучаснішим і відповідав викликам?
Я дуже рада, що держава нарешті звернула увагу на Національний авіаційний університет. Випускники НАУ, студенти, викладачі, я викладала в Авіаційному університеті... Ми давно били на сполох, ми з 2015 року говорили про те, що з авіаційним університетом треба щось робити, тому що він продовжує деградувати.
Нарешті, під час воєнного стану держава бачить, що це абсолютно в інший бік від того, чого вона хоче від університету, який готує інженерів.
Тому яким має бути авіаційний університет? Це має бути топовий інженерний університет в першу чергу. Те завдання, яке ставить наглядова рада, яке ставить держава, – це топ-10 університетів Східної Європи до сторіччя цього університету. Тобто 10 років є, щоб стати конкурентними на європейському ринку.
Це нормальна задача. Що заважає цьому статися? Крім того, що в принципі останні 10 років керівництво університету не було ніколи сфокусоване на розвитку освіти і науки, а було сфокусоване на власному збагаченні. На жаль, ми бачимо, скільки корупційних скандалів було навколо НАУ і ніколи видатні науковці, які тут є в стінах університету, не отримували підтримки. Попереднє керівництво не мало на меті розвивати університет, а мало якісь власні особисті інтереси.
Сама система освіти не досконала, а керівник університету мало чим може управляти. В нас тарифна сітка, ми не можемо самі встановлювати, яка зарплата може бути, тільки премії, в нас немає корпоративної системи управління, дуже часто у вищій освіті наглядові ради – це декоративний орган і загалом склад наглядової ради зазвичай рекомендує призначити ректор. Ректора обирає колектив, потім ректор рекомендує наглядову раду, наглядову раду йому призначають і це мало б якось працювати.
Те, що зараз відбувається з НАУ, – це перший університет в експерименті. Зараз Міністерство освіти разом з урядом готує постанову про експеримент, в якій будуть зміни управління в університеті, ректора буде за конкурсом призначати наглядова рада. Я зараз виконуюча обов'язки ректора, але проте мене також на цю посаду рекомендувала наглядова рада. Це перший такий прецедент в історії України, коли наглядова рада реально керує, реально рекомендує кадрові призначення, це буде далі зафіксовано в постанові про експеримент, і ректора буде вже офіційно затверджувати наглядова рада. Також там рекомендуються деякі зміни з управління, вони ще дискутуються, самої постанови ще немає, але ці зміни дозволять новому керівнику мати більше інструментів управління і майном, і кадрами. Це, безперечно, трошки звільнить університети від того надмірного державного управління, яке є зараз.
Ця наглядова рада, яка зараз є, складається виключно з представників університету? Чи це, можливо, представники від влади?
Дуже важливо, що, навпаки, вона не складається з представників університету. Мені б дуже хотілося, щоб на цей конкурс прийшли, можливо, люди не тільки з України. Можливо, хтось із тих українських науковців, хто емігрував і хто хоче повернутися, хто має досвід і управління компаніями, наприклад, інноваційними стартапами, і має досвід викладання, має науковий досвід, наукову роботу. Хочеться, щоб в жовтні такі люди прийшли на цей конкурс, і мені дуже хочеться, щоб були люди на порядок вище, кращі за мене, які зможуть очолити цей університет. Це наша мета і моя як виконуючої обов'язки, і в такому колективі я далі захочу працювати, думаю, що всі захочуть.
Наглядова рада призначена з людей, які не працюють в Авіаційному університеті. Це також з корпоративного сектора, тому що не може людина сама над собою наглядати. Голова наглядової ради – це Петро Чернишов, його спершу в жовтні призначили радником міністра по реформі вищої освіти, а потім, коли Авіаційний університет визначився як такий флагман цієї реформи, пан Чернишов очолив наглядову раду. Далі в наглядову раду входить Наталія Кушнерська – це керівниця Brave1, оборонного кластеру, який допомагає інновації втілювати швидко на фронт. Входить Ганна Гвоздяр, яка є заступницею міністра стратегічної промисловості. Входить Владислав Власик, який є зараз генеральним конструктором "Антонова". Входить Цой – це підприємець, холдинг в нього величезний, він випускник наш, і в нього є теж ця амбіція зробити альма-матер класною, як і ще один член наглядової ради Ігор Кравчишин – це також випускник НАУ. Роман Грищук як представник Верховної Ради і член комітету освіти і науки. Ось така наглядова рада. Мені здається, що вже по наглядовій раді видно, куди НАУ планує рухатися далі.
Ви згадували якось в одному зі своїх інтерв'ю стосовно випускників, які зараз в наглядовій раді, що в планах є також створити Асоціацію випускників НАУ. Для чого вона потрібна, які задачі?
В усьому світі Асоціації випускників – це таке джерело розвитку для університету. Це просто дуже дивна ситуація, коли ти маєш просто тисячі людей, які закінчили твій університет і ти ніяк з ними не контактуєш. Я була за програмою британських рад в університеті Абериствіту – це Велика Британія – і ми там якраз з нашою групою вивчали досвід створення Асоціації випускників. Там університет слідкує за людиною з моменту її вступу в університет до моменту її смерті і після. Випускники можуть своє ім'я навіть заповісти. Якщо це був нобелівський лауреат, він каже: "Ви можете назвати лабораторію на мою честь, дослідницький центр на мою честь". Якщо це підприємець – він може заповісти частину своїх статків, може задонатити хтось із таких нових підприємців, стартапів, якісь гроші, розбудувати лабораторію.
Там налагоджена система так, що вони в них є в базі, і якщо починається новий амбітний проєкт, просто студенти сідають на телефони, дзвонять і кажуть: "Алло, містер такий-то, я зараз навчаюся на тому факультеті, який ви закінчили 30 років тому, і ми робимо такий класний проєкт, допоможіть нам із цим". Таким чином генерується величезна допомога від випускників.
Випускники будуть якось, можливо, фінансово допомагати університету в тому числі чи давати якісь гранти на якісь дослідницькі проєкти?
Ми дуже на це сподіваємося, і моделей, як можна фінансувати університет, дуже багато. Можна, наприклад, підтримувати конкретних професорів.
Наприклад, ми хочемо мати в себе лектора із Німеччини, йому, звісно, українська зарплата не підійде, і тоді на честь цього професора можна назвати посаду. Така практика є в західних країнах. Там професор імені такого-то, професор такої компанії, професор "Нової пошти", професор "Розетки", професор будь-кого, хто може до цього приєднатися. Дійсно, можуть бути більш амбітні проєкти, коли асоціація загалом збере, зафандрайзить і вкладеться в більш амбітні проєкти. Тут насправді непочатий край роботи. Все, що тут будувалося, будувалося у вісімдесяті роки останній раз. У нас є один корпус хімічний, який вже за незалежності України будувався, але він єдиний такий.
Чого вам особисто як студентці не вистачало, коли ви вчилися?
Я закінчила університет у 2013 році, вступила у 2007 році. В мене батько закінчив цей університет, він був видатним науковцем в сфері обробки сигналів і в мене не було навіть сумнівів, що я буду сюди вступати. Не тому, що він мені сказав так, а тому що, а куди – це найкращий університет в цьому світі! Я випускалася з цієї кафедри, яка мені дала освіту світового рівня. В мене було навчання англійською мовою, я закінчила школу і ніколи не думала, що буду навчатися англійською мовою, бо в школі така собі англійська була, але я до кінця свого випуску вільно володіла англійською мовою. Я за рік, напевно, разів 10 їздила по всьому світу виступати на конференціях такого рівня, що мене запрошували навчатися далі, продовжувати навчання у світових університетах. Це не те що я якась унікальна талановита людина. Це реально в той момент такого рівня була освіта в Авіаційному університеті.
Тепер, коли мене питають: "Який ви закінчили університет"?, я кажу: "Національний авіаційний", і людина навпроти мене сидить із виразом обличчя, така "КПІ, напевно, вже треба було сказати, якісь європейські". Тобто люди не відчувають в цьому престижу, не відчувають, що це якісна освіта, немає цієї репутації... А мені дуже шкода, тому що у нас є хороші кадри в університеті, в нас є наукові школи в цьому університеті, їх треба підсилити, підсилити найкращих, дати можливість тим, хто не найкращий, підтягнутися до їхнього рівня, але відповідно їх винагороджувати.
Тут дуже багато років був такий негативний відбір, коли більше зважали на якісь формальні вимоги. Це те, про що нам теж варто поговорити: в чому різниця між науковцем і людиною з кандидатським ступенем? Коли декан або проректор має на рік 500 публікацій, він їх писав? Звичайно, не писав. Дуже часто він там стоїть першим автором. В усьому світі перший автор книжки – це той, хто її писав і далі по черзі. Класно, якщо в анотації написано, хто за який розділ відповідав, це нормальна практика, цієї практики доброчесності багато років в НАУ не було.
Якщо взяти книжки після 2015 року і раніше, напевно, беремо книжки в бібліотеці НАУ, які випускало наше видавництво, там завжди першим автором стоїть ректор. Як так виходить, ти така талановита людина, що ти і установою керуєш, і наукові статті пишеш, і монографії випускаєш. Це не є принципи академічної доброчесності.
Це те, в чому є згода між наглядовою радою і мною, і командою, і взагалі ідеологію тієї реформи вищої освіти, яка зараз проходить. Академічна доброчесність – це значить, що студенти повинні знати, що реферат – це не скачати з "Вікіпедії", що це есе в розумінні твоїх думок на тему, що там твоя розробка, твій диплом, твоя курсова, це твоє дослідження, це те, що ти робиш. Ми хочемо, щоб студенти з другого курсу працювали, ми не хочемо, щоб "а куди підуть працювати ваші випускники?". В сенсі наші випускники підуть кудись працювати, вони вже працюють в компаніях за профілем, зараз інженерам є куди йти працювати. Насправді дуже багато компаній звертаються з проханням дати кваліфіковані кадри.
В одному зі своїх інтерв'ю ви також згадували про те, що НАУ повинен готувати кадри для оборонного сектора, що в університеті повинно бути якомога більше дослідницької роботи на теми якраз оборонних технологій. Розкажіть детальніше, як це має відбуватися в цілому?
Матеріально-технічну базу ми почали оновлювати пів року тому, коли змінилося керівництво університету, я ці пів року працювала проректором з інноваційного розвитку. Те, чим я займалася, – це знаходила способи разом з компаніями зовні створити лабораторію. Ми готуємося до відкриття двох таких лабораторій. Це не адронний колайдер, по-чесному, це не сильно дороговартісне обладнання. Але для того, щоб готувати інженерів електроніки, треба робочі місця з паяльними станціями, треба вимірювальна техніка, треба витратні матеріали, елементна база, з якої вони можуть це збирати. Тобто на базовому початковому рівні цього достатньо.
Для того щоб далі будувати серйозну розробку, серйозну науку, треба серйозне обладнання, але нам принаймні буде з чим подавати заявки на грантові проєкти. Це вже точно не з бюджету України фінансування, це міжнародні проєкти, це підтримка іноземних університетів.
Якщо простими словами говорити, то інженери зможуть збирати, припустимо, якусь оборонну техніку чи це будуть більше якісь мікросхеми?
Давайте чесно, в Україні зараз не роблять пральні машини і не роблять пилотяги. Інженер в Україні майже 100% буде робити щось дотичне або до перемоги або до відбудови. Тому, власне, чи можемо ми удавати вигляд, що вчимо інженерів електроніки для побутової техніки – ну ні. Ми не вчимо інженерів для побутової техніки.
У нас буде декілька центрів, де студенти зможуть спробувати свої винаходи, тестувати. У нас із кінця квітня починається спільний проєкт із кількома іншими університетами із мережею інкубаторів YEP. Це такий міжнародний проєкт для розвитку стартапів всередині університетів, саме тих, які студенти роблять. Там ми будемо досліджувати, як зробити правильну інфраструктуру. Тому що крім навчити студентів малювати електросхеми, паяти, програмувати мікроконтролери, аеродинаміка, електроніка і таке інше їх треба ще вчити, як закладати туди бізнес-модель, як спілкуватися з партнерами, де брати фінансування, як презентувати свій проєкт. Тому що це також дуже важливий скіл.
У нас був такий останній демодень, ми робили для знайомства студентів з "Укроборонпромом" і Міністерством стратегічної промисловості. Я відчуваю, що там є місце для розвитку, вони можуть краще себе презентувати. Я знаю, що ті речі, які вони заклали у свої винаходи, що можна ще краще розкрити цей потенціал і ще краще показати, ще краще це продавати представникам держави в цьому разі.
За великим рахунком, ви хочете вирощувати не таких собі робочих конячок, які будуть тільки просто працювати, але і певних візіонерів?
Є таке загальносвітове дослідження про те, що зазвичай загалом в країні немає більше 10 відсотків людей-інноваторів, винахідників, технічних лідерів. Тому задача університету їх виявляти.
Тобто ми повинні дати декілька шляхів розвитку для студента. Він може просто бути дуже класним фахівцем і йти працювати керівником проєкту, генеральним конструктором, в компанію, яка вже є, велику, невелику, але йти на готове робоче місце. А якщо в нього є талант до того, щоб створювати нову компанію, якщо в нього є цей підприємницький дух, то ми повинні дати йому можливість розвинути свій власний проєкт, своє власне підприємство. В тому числі пояснити, як зареєструвати, як це працює в юридичній площині в Україні, як вести бухгалтерію тощо.
В нас не тільки інженерні факультети. У нас чотири інженерних факультетів, а все інше – це ж все, що супровідне, гуманітарне. Вони також повинні відповідати викликам сучасності. Тобто ми економістів для кого готуємо? Юристів для кого готуємо? Це також величезний виклик.
Звичайно, в тому числі якщо брати, наприклад, юриста, який буде працювати в оборонному комплексі. Оскільки напрямок університету буде переорієнтовуватися, чи орієнтуватися на оборонний сектор, то це теж дуже важливо
Мені здається, що зараз же найбільший запит на юридичну допомогу від ветеранів, від військовослужбовців. Це такий величезний ринок, величезний сектор, і ми з цим зараз мало працюємо.
Основний посил, що НАУ сам по собі зараз стартап. В країні дуже швидко все змінюється. Ми вчора думали, що подолали проблему з енергетичною кризою, а росіяни придумали, як знищити нам енергосистему. Ми точно це подолаємо, але просто університет також має бути гнучким, таким гнучким, як суспільство, як країна, як світ зараз загалом, вміти швидко перелаштовуватися. Сьогодні нам треба спеціалісти з космічного права – прекрасно, чудово, завтра треба інші спеціалісти – прекрасно, ми це також можемо перелаштувати.
Ваші випускники, наскільки я знаю, матимуть подвійні дипломи
Ми над цим працюємо, тут треба розуміти, що це тривала комунікація.
Що таке подвійний диплом? Це коли є західний університет, або будь-який світовий університет, де одночасно студент вчиться і тут і там – частину лекцій він проходить там, частину проходить тут і отримує два дипломи. Про це дуже складно домовлятися і вести переговори, тому що треба мати репутацію з тим університетом, з яким ти партнер. Вони повинні тобі довіряти, тому що їхні студенти так само можуть вступати на цю подвійну програму і громадяни їхньої країни також будуть вступати на цю подвійну програму і їм так само як і нам треба переконатися, що навчання з іншого боку буде настільки ж якісне, наскільки в нас.
Цей момент узгодження один-два роки триває, але ці переговори ми зараз запустили, тому ті студенти, які вступлять на перший курс цього року, на третьому-четвертому курсі вже зможуть це спробувати і в магістратуру піти також на програми подвійних дипломів.
Дуальна освіта – також дуже класний формат. Це коли не менше третини твого освітнього часу, кредитів так званих, ти можеш здобути на підприємстві, і в нас є компанії, з якими ми починаємо підписувати ці договори. Тобто студент там працює, і ми не дзвонимо йому, не кажемо: "Тобі треба тут закрити залік з телекомунікації". А студент працює якимось головним експертом в "Київстарі". Він скаже: "Слухайте, я можу прийти вам повикладати, якщо ви хочете ці практичні заняття". Тобто щоб це якось поєднувалося, якщо ти ці знання здобуваєш на роботі в себе, тобі не треба це дублювати.
Як викладацький склад університету ставиться до цих всіх змін, до того, що університет стає стартапом по факту?
Я маю надію, що позитивно. Тому що люди, які плагіатять з російських авторів статті і просто вписують своє ім'я в статті, напевно, негативно ці всі посили будуть сприймати. Але я дуже хочу, щоб люди талановиті, які працюють багато зі студентами, які є класними викладачами, або є класними дослідниками, або класними організаторами, знали, що ми будемо їх виявляти і підтримувати.
Одна із перших змін, яка в нас буде буквально через кілька тижнів, – ми наймаємо директора з кадрів – HR, такого не було в університеті. Тобто відділ кадрів – це щось інше, це просто оформлення документів. Ця людина розробить нам систему оцінювання кадрів, систему оплати праці. Ми хочемо грейдингову систему оплату праці, така як є в корпоративному секторі. Це складно реалізувати в рамках нинішнього законодавства, можна робити це преміями, якось викручуватися... Тому нам дуже треба оця постанова про експеримент також, щоб ми були в легальному полі і в нас були розв'язані руки робити корпоративну реформу в університеті.
З 1 квітня у ректорів – 17 з копійками тисяч гривень на місяць ставка, а у викладачів там 15–13 і нижче...
Зазвичай доплачують, щоб така була більш менш конкурентна заробітна плата з премій. Премії – це спецфонд, те, що університет сам має заробити і це завжди залежить від доброї волі одного-єдиного керівника в університеті. Тобто будеш ти мати премію, але не поздоровався, не привітався на вулиці – і все, можеш не мати премії.
Я, може, трохи перебільшую, але подібні історії іноді трапляються насправді. Тому нам треба побудувати систему, щоб вона була справедлива, щоб люди знали, чого очікувати.
Найгірше, що було за ці всі часи в Авіаційному університеті – це повна непрогнозованість. Коли я закінчила університет, викладач, який викладав англійською мовою на англомовному проєкті, який я закінчувала, – у нього зарплата була відразу на два помножена, незалежно від того, скільки ти отримуєш. Тобто якщо ти професор, в тебе була зарплата більше, ніж в індустрії, наприклад. Потім якось цей англомовний проєкт повністю нівелював себе, бо коли в тебе надбавка до зарплати за викладання англійською мовою 10%, чи тобі це цікаво? Ти підеш працювати в міжнародну компанію. Для чого тобі викладання?
HR буде шукати військових для викладання? Чи, можливо, спеціалістів з військової сфери?
Спеціалістів з військової сфери – однозначно. Те, про що ми з вами говоримо, – це основні роботодавці зараз. І всі технологічні, інноваційні компанії, які є в Україні, які раніше займались побутовими питаннями, вони так чи інакше долучені до оборонної промисловості, тому це вже зараз відбувається.
Ми хочемо їх більше залучити в сам освітній процес, щоб практичні заняття були на їхній базі, щоб були відповідні дипломні роботи, магістерські, курсові тощо. Щоб воно більше між собою було пов'язано. Тут теж важливо розуміти, що людина, яка є дуже класним експертом в якійсь сфері, не завжди вміє класно викладати. Тому варто знайти такий баланс, щоб і викладали класно, і були спеціалістами або принаймні їх якось поєднати.
Головне, щоб всі між собою спілкувалися, тому що така міждисциплінарна взаємодія дуже сильно сприяє розвитку. Я з усіх попередніх своїх проєктів це дуже добре відчуваю. Взаємодія із зовнішніми партнерами також дає щось нове і дає розвиток.
Як ви в цілому ставитеся до таких кардинальних змін? На вашу думку, чи доцільно під час війни запускати ось такі глобальні пертурбації?
Доцільно, у нас немає часу чекати перемоги. Ми не знаємо, коли закінчиться війна, не виглядає так, що Росія ослабла, не виглядає так, що в неї закінчувалися ракети. Що ми можемо їй протиставити? Інтелект, те, що ми зараз робимо з дронами, з наземними системами, зі зв'язком, з технологіями, тільки цим ми можемо перемогти.
Якщо в нас не буде сильної освіти, якщо в нас не буде інновацій, то ми не зможемо перемогти у цій війні. Де інновації, де освіта? Немає такого, що людина народилася, якось закінчила школу і потім пішла і почала робити класну авіоніку і пілотні контролери. Це не береться нізвідки, і я дуже хочу, щоб компанії, які в цьому секторі працюють, і у загальному це до платників податків, розуміли, що реформа вищої освіти життєво важлива для України зараз.
Один із напрямків реформи – це об'єднання університетів, у вашому разі це, навпаки, роз'єднання. Чому? Що з ким роз'єднується? Чому так сталося і чи будете ви комунікувати як навчальні заклади між собою?
Ми будемо комунікувати з усіма навчальними закладами, я дуже сподіваюся із прогресивними, і ми вже це робимо. Ми з Житомирською політехнікою багато працюємо, з Католицьким університетом, з Київською школою економіки, з університетом Шевченка ми постійно в комунікації про різні проєкти. З Харківським авіаційним так само, з окремими колегами, з ними теж будемо комунікувати.
Чому ми роз'єднуємо тоді, коли всі об'єднуються? Бо це логічний крок, це така досить штучна історія була, що льотна академія в Кропивницькому, наразі це виглядає нелогічно, тому що Кропивницький ближче до лінії фронту, очевидно льотна академія буде зосереджена на задачах, які буде ставити перед нею військова адміністрація цього регіону.
Ми все одно залишаємося цивільним університетом.
Яким ви бачите університет через п'ять років і в цілому систему вищої освіти?
В цілому у вищій освіті мені б хотілося зміни культури. Я не знаю, чи для цього достатньо п'ять чи десять років, щоб це глобально відбулося, але мені хочеться зміни культури.
Що таке наука? Це дослідження чогось нового, перевірка нових гіпотез, пізнання нових ідей, спільне дослідження, якісь висновки з цього, цього дуже небагато у вищій освіті.
Що таке освіта? Це також дискусія, коли університет є майданчиком, де різні сторони обговорюють свою думку, різні погляди на одне питання і зрештою знаходять дуже класне рішення як в технічних галузях, так і в гуманітарній політиці, загалом в політиці.
Університети перестали бути місцем політичних дискусій. Це така дуже вертикальна структура, де ти повинен розділяти точку зору керівника зазвичай, де ти не можеш бути в опозиції до цього. Тобто замість майданчика для дискусій... це не схоже на освітню і наукову інституцію в демократичному суспільстві. Це таке дуже філософське.
Авіаційний університет я хочу бачити таким, який готує класні кадри і де зароджуються інновації і звідки виникають майбутні інноваційні підприємці, люди, які можуть працювати на благо цієї країни і на перемогу. В нас є чітка мета про 10 років, тому що через 10 років нашому університету буде 100 – це така солідна дата, в нас небагато університетів, яким 100 років може виповнитися. До сторіччя ми хотіли б бути в топ-10 технічних університетів Східної Європи. Це дуже амбітно, я знаю, але ми прикладаємо зараз до цього максимум зусиль.
