Права на твір Миколи Леонтовича "Щедрик" могли б коштувати 15–20 млн доларів. За купівельною спроможністю це приблизно відповідає 1 млн доларів в цінах 1916 року. Про це йдеться в матеріалі Forbes про культурну експансію "Щедрика".
Вперше "Щедрик" виконав у 1916 році хор Київського університету, і до цього твір не оприлюднювався. 1919 року остаточно оформлюється відома нам редакція "Щедрика", а 23 січня 1921 року Леонтовича вбиває чекіст Грищенко, якого композитор пустив переночувати. Напередодні Червона армія змогла розбити війська УНР та вийти на кордон з Польщею по Збручу. Відтоді Подільська губернія, де народився і помер Леонтович, входить до складу так званої УСРР. Відповідно, на цих землях діє радянське законодавство.
Перший радянський закон, який регулював питання авторського права, було прийнято 1925 року – це Основи авторського права СРСР. За Основами строк дії авторського права визначався від моменту першого публічного виконання твору. Якщо рахувати від дебютного виконання в 1916 році, то авторські права Леонтовича мали б діяти до 1941 року. Але Леонтович помер, тож, за тими ж Основами, авторські права могли перейти його спадкоємцям і діяли б решту часу, який залишився до закінчення 25-річного строку, проте не більше ніж 15 років. Спадкоємці Леонтовича могли б володіти правами на "Щедрик" не довше 15 років, тобто до 1936 року.
Але спадкоємцям Леонтовича не судилося отримати авторські права на "Щедрик". Річ у тому, що згідно з "революційним антибуржуазним" правом 1918 року були ухвалені Декрети "Про скасування спадкування", згідно з якими спадкування як за законом, так і за заповітом скасовувалося зовсім, а майно після смерті власника ставало державним надбанням. Таким чином, формально правами на "Щедрик" до 1936 року володіла держава.
