Андрій, чоловік Ольги, військовий лікар, знаходиться в полоні росіян вже більше ніж 15 місяців. Полон Андрія підтверджено Червоним Хрестом, він є у всіх списках, але росіяни його не обмінюють. Час від часу Ольга отримує звістки про місце знаходження чоловіка і продовжує чекати кожну хвилину. Відволікатися від важких думок Ользі допомагає турбота про маленького сина, який народився за місяць до того, як Андрія захопили в полон.
Це четвертий текст із нашої серії про полонених медиків. Історії про звільнених з полону медиків Ольгу та Анастасію, про бойових медиків Дмитра Селютіна та Ярослава Синицького, які досі знаходяться в неволі, читайте тут, тут і тут.
Полон
"Мій чоловік – військовий лікар. Він закінчив університет ім. Богомольця, факультет підготовки лікарів для Збройних сил України, після цього продовжив навчання в Українській військово-медичній академії. Він лікар-невролог, лікар-терапевт. З червня 2018 року службу проходив в Маріуполі. Коли на базі 61-го мобільного шпиталю було створено 555-й гарнізонний, очолив неврологічне відділення. До 16 березня 2022 року він перебував на території шпиталю. Коли внаслідок завданого авіаудару будівлю було зруйновано, весь медичний персонал разом із пораненими розділився на дві групи. Андрій у складі однієї з груп долучився до українських військових на "Азовсталі", звідти й був захоплений в полон", – розповідає жінка.
Ольга каже, що весь час дуже ретельно читала всі новини. І інформацію про вихід наших військових з території "Азовсталі" в Telegram-каналах побачила ще 16 травня.
"Коли 18 травня він вийшов на зв'язок, я запитала, чи він знає, що їх вивозять на територію "ДНР", а він мені конкретної відповіді так і не дав, написав: "Все можливо". А вже 19-го зранку я побачила чергове відео виходу наших військовослужбовців з території "Азовсталі", в якому на останніх секундах Андрій сідає в автобус. Відео було датоване 18 травня", – згадує Ольга.
З того часу Андрій перебував в Оленівці, періодично виходив на зв'язок або через когось передавав, що з ним все нормально і він живий.
"Трагедію в Оленівці було важко перенести, до обіду ми нічого не знали… хто, що, як. Але після обіду він сам подзвонив, сказав "Я живий". В Оленівці Андрій був до жовтня, де він надалі знаходився, дізнавалась від звільнених. Вони розповідають, де він перебував на момент їхнього звільнення. Це вся інформація, яка є у нас", – додає Ольга.
Більше ніж 15 місяців невизначеності
"Вже більш як 15 місяців ти живеш одними новинами, постійно проглядаєш Telegram-канали, робиш запити у всі інстанції. Кожного разу здригаєшся від телефонного дзвінка з невідомого номера. В тебе на кілька хвилин з'являється надія, але одразу все обривається "це не він, це не новини про обмін". Кожного вечора засинаєш з розумінням того, що Андрію прийшлось ще один день прожити в неволі, і відлік вже не в днях і місяцях… пішов вже другий рік. Другий рік полону лікаря, що є прямим порушенням Міжнародного гуманітарного права. Особисто для мене єдиною розрадою і підтримкою зараз є син. Саме він в більшості відволікає від поганих думок та поганого настрою, адже потребує багато уваги та часу. Знаєте, так хочеться нарешті познайомити їх, адже дітки так швидко ростуть, так швидко змінюються. І замість того, щоб продовжувати лікувати людей, допомагати їм, спостерігати за новими вміннями та навичками сина, Андрій продовжує знаходитись в полоні і разом з ним ще більш як 500 медиків".
Ольга зверталася до всіх можливих організацій, які є і куди потрібно було звернутися. Вона знає, що полон Андрія підтверджений Червоним Хрестом з самого початку.
"Минулого року влітку ми ще сподівались, що якщо він підтверджений, і держава-агресор визнає, що він у них в полоні, значить, і ставлення повинно бути як до військовополонених. А якщо врахувати той факт, що медики – некомбатанти, очікували, що їх невдовзі мали б відпустити. Але зараз ми розуміємо, що це ніщо. Вже пройшло 15 місяців і нічого не змінилося. Кожного разу ти робиш запити в різні структури, всюди вказують, що так, він є у всіх списках, але потрібно тільки чекати. Хоч хтось би сказав, скільки. Хоч приблизно, хоч якусь дату. Дуже важко, коли ця невідомість продовжується", – зазначає Ольга.
Родини медиків, які потрапили у полон, об’єдналися у громадську організацію "Військові медики України" задля спільної мети – привернення уваги міжнародних організацій щодо невиконання статутів Женевської конвенції Російською Федерацією, наголошенні на звільненні некомбатантів.
Ми звертаємось до всіх інстанцій, виходимо на акції, щоб привернути увагу світу до цієї теми, що утримання в заручниках медичних працівників є прямим порушенням Міжнародного гуманітарного права з боку Росії.
