USD
НБУ
38.05
Готівка
38.45
EUR
НБУ
41.20
Готівка
41.90
Втрати орків: 4 1 5 6 4 0 (+960)
USD
НБУ
38.05
Готівка
38.45
EUR
НБУ
41.20
Готівка
41.90

Співи гімну Росії, покарання за випитий чай, побиття, знущання та "берпі". Історії звільнених з полону медиків Ольги та Анастасії

Це перший текст з дуже важливої для нас серії статей, присвячених українським медикам. Тим, хто пройшов російський полон. І тим, хто досі в неволі
Медики в полоні головне фото
Джерело: UWN

Російський полон – це пекло, нелюдські умови, фізичні тортури, постійний психологічний тиск. Росіяни нехтують абсолютно всіма правилами та звичаями ведення війни, а Женевська конвенція для них "не варта паперу, на якому написана". На сьогодні близько 500 наших військових медиків знаходяться в російському полоні, деякі з них вже майже 1,5 року. Хоча за тією ж Женевською конвенцією медики не можуть бути навіть захоплені в полон.

Джерело: UWN

Але реальність саме така – утримують наших хлопців та дівчат, і Україна має прикладати всі можливі та неможливі зусилля, щоб кожен наш полонений повернувся додому. Про перебування в російському полоні UWN розповіли медики, яких вже вдалося обміняти.

Анастасія

Анастасія – військовий лікар, лікар-епідеміолог, старший лейтенант медичної служби. 20 лютого 2022 року вона була прикомандирована до маріупольського шпиталю, де і зустріла повномасштабне вторгнення. А вже в середині квітня медиків, які перебували на території заводу Ілліча, окупанти захопили в полон. В російському полоні Анастасія була 6,5 місяців. Жінка каже, що для неї найважче було витримувати моральний тиск та інформаційний вакуум.

"Росіяни весь час тисли: "ти нікому не потрібен", "тебе ніхто не поміняє ніколи", "ти не знаєш, що з домом, що з рідними". І по їхньому телебаченню весь час розказували, що України немає і людей вже немає. Я знала, що мої рідні в Полтавській області. Чоловік в мене лікар, він допомагав в тилу, а по їхніх новинах Полтаву не зачіпали. Поки я була в полоні, росіяни обстріляли торговий центр в Кременчуці. Кожного разу, коли нас водили на "марафон жахів", я виходила і раділа, що Полтавську область не зачіпають, як би жахливо це не звучало. Кожен, хто туди йшов, не хотів чути, що там, де він живе, щось бомблять. Вони змушували нас це слухати, а ти вже це сприймаєш як жахливе, але хоч якесь джерело інформації. Оскільки більше ніж шість місяців ви не маєте ніякої інформації, ні з ким, окрім дівчат, не спілкуєтесь, а вони володіють такою самою інформацією. Ви хапаєтесь за будь що, ви слухаєте їхні розмови, про що вони говорять, коли ходять біля камер. Ви слухаєте навіть той дурний телевізор. Це стан абсолютного вакууму".

Джерело: UWN

Росіяни взагалі не рахуються з тим, що це медики, вони всіх вважають снайперами та вбивцями, їм все одно, що ти надавав допомогу. Про міжнародні конвенції вони навіть не знають.

"Є ті, які вже 1,5 року в полоні, і про деяких не відомо взагалі нічого, ніхто їх не бачив. Треба не давати забувати про людину, яка в полоні, не вірити всьому, що говорять. Якщо дивитися за статистикою обмінів, про тих, що говорять, більшість міняють. Постійно тримати зв'язок з Координаційним штабом, з журналістами, намагатися, по можливості, якщо військовополонені вийшли, з ними тримати комунікацію. Не давати нікому забути про людину".

Ольга

Ольга пробула в полоні окупантів шість місяців та три дні. Вона також працювала в маріупольському шпиталі, а коли росіяни його розбомбили, частина персоналу переїхала на "Азовсталь", частина – на завод Ілліча.

"І там ми допомагали пораненим, надавали допомогу, робили операції, перев’язки. Пересувались по бункерах, коли змінювали бункер, перевозили за собою поранених. 12 квітня, після спроби вийти з оточення двічі, нас захопили в полон. З заводу Ілліча нас забрали, погрузили на машини, кудись їхали, потім йшли пішки. Росіяни забрали наші речі, документи і погрузили на інші машини і повезли в Кам'янськ. Коли ми туди приїхали, там вже були наші поранені і лікарі в одному бараці, в інших були інші військовослужбовці. Там ми були ніч і на наступну ніч дівчат звідти забрали і повезли в Оленівку".

В Оленівці полонених дівчат-медиків тримали п’ять днів. В двомісних камерах було по 13 і більше людей, в більших – до 40.

"Після Оленівки нас погрузили в автобуси і вивезли до Росії. Ми перетнули кордон і опинилися в Таганрозі. Там нас тримали в трьохмісній камері. Роздягнули, позабирали речі, дали нам їхні речі – майку, труси, штани і кітель. Було холодно, потім нам ще ватнік дали. Спали ми на нарах. Годували дуже погано, водили на допити, били. На ранкових та вечірніх оглядах лупцювали по ногах, інколи просто так по спині могли вдарити. Хлопців сильно били. Ми сиділи в камері і чули, як вони кричать і як над ними знущаються. На допитах нас били. Перед черговим переїздом нас цілеспрямовано побили. Наглядачка просто обирала пару дівчат, які стояли з краю, і била. Ти падаєш, вона тебе за волосся підіймає, або ти сама підіймаєшся, вона роздвигає ширше ноги і просто б’є по ногах. І так разів 20. Бувало, натравлювали собак".

Джерело: UWN

Таганрог – Валуйки – Мала Локня

Після Таганрогу дівчат перевезли до Бєлгородської області, в місто Валуйки, де вони провели майже три місяці. Поселили полонених в кімнатах, інколи переводили в камери посиленого режиму, правда, вони нічим від тих кімнат не відрізнялися – там були нари, сидіти можна було лише на металевій табуретці, припаяній до підлоги. Весь час водили на детектор брехні.

"Там спецназ також знущався. Ми ходили під наглядом до туалету. Були покарання за те, що заплющив очі або їм здалося, що швидко пробігли, могли покарати всіх, якщо одна камера щось "не те зробила". Ми і "гусаком" ходили, і стояли, і електрошокером нас били за те що "повільно" бігли до своєї кімнати. Мене покарали за те, що я випила чай, коли сказали, що прийом їжі закінчено. Я робила "берпі" – присісти, потім прийняти упор лежачі – зробити віджимання – виплигнути вгору, і так 40 разів. А після мене запитали: "Чай вийшов?" – розповідає Ольга.

Джерело: UWN

Також росіяни змушували Ольгу тренуватися по п’ять годин – від сніданку до обіду, співати гімн Росії, на "свято" кричати "слава ВДВ" та дуже швидко їсти.

Потім дівчат перевезли в Курську область, в селище Мала Локня.

"Там був жорсткий режим, ми весь час були чимось зайняті. Якщо в Валуйках нам просто двічі на день вмикали гімн Росії, а там ми його співали, коли прокидалися. О шостій ранку прокинулись – співаємо гімн по декілька разів. Потім у нас була зарядка, не давали сходити в туалет, зразу треба було стрибати, віджиматися. І так кожного дня. Потім ми снідали, далі огляд, перевіряли кімнати, нас в цей час виганяли, ми або співали пісні, або розказували вірші, потім нас заганяли в камери, ми там прибирали, далі знов "зарядка". Потім вмикали "лекції" про УПА, Бандеру. Приносили вірші, щоб ми вчили. Далі обід, після якого нам давали читати книжки, які треба було переказувати. І знов "зарядка". В будь-який момент вони могли включити гімн Росії і треба було вскочити і співати. Одного разу ми співали 13 разів. Ввечері вони перевіряли, як ми вивчили ті пісні та вірші, що вони нам давали, і при цьому ми могли марширувати. О 22:00 був відбій, перед яким ми співали гімн Росії", – згадує Ольга.

Джерело: UWN

За її словами, вірші давали вчити і маленькі, а могли бути і на формат А4, написані дрібним почерком з двох сторін, а якщо недовчили – присідали 50 разів, а потім якщо не довчили, то ще 30 разів. І все це міксувалося з піснями.

"І зарядкою це було складно назвати, росіяни могли змусити нас поприсідати 200 разів, потім пострибати по п'ять хвилин, віджатися 30 разів. А після нас вивезли, як виявилось, знов в Таганрог. Там ми пробули два дні і потім поїхали в місце звільнення. Там і їжа була краща, і ми подумали, що щось таки буде, оскільки зустріли дівчат з нашого госпіталю і позабирали дівчат, які в Оленівці були. Там дівчата, які заїхали раніше, спали на нарах, а ми спали на підлозі на матрасах. Ми зрозуміли, що це перевалочний пункт. І 17 жовтня вранці нас підняли до підйому і літаком доправили в Севастополь, а потім на Василівку - обміняти. Коли нас везли на обмін, вивели з камер, надавали по голові, всі наші речі, які там були, вони були просто скинули в одну кучу, і наглядачка нам сказала, що ми маємо за одну хвилину взяти і вдягнутися. Але ти в тій купі нічого не знаходиш. Кажу – тут немає моїх речей, а вона – ну підеш гола. Найстрашніше, коли тебе роздягають до гола, оглядають, навколо хлопці ходять… це було скрізь".

Проте жінка до останнього не вірила, що їх везуть на обмін:

"Коли нас перевозили, ми завжди сподівалися, що на обмін, а коли чуєш "принимай этап", просто падає планка і ти розумієш, що приїхала не додому, і ніхто обмінювати не буде, просто перевезли в інше місце. А весь цей час по їхньому телевізору розказують, що Україну розбомбили, і вже нікого немає і ніхто тебе не чекає. І вони весь час кажуть, що нас не хочуть забирати і ми своїй країні не потрібні. Вони пропонують російські паспорта і  розказують, як у Росії класно. І ти так ховаєш голову, бо спецназу в очі дивитись не можна, і думаєш, поки я не опинюся на рідній землі, радіти не буду. Щоб не було розчарувань. А вже коли їхали і нам не зав’язували очі, коли перевіряли за списками, то всі дівчата з госпіталю і з "Азовсталі" були, розуміли, що на обмін. Коли їхали по Херсонській трасі, вже видивлялися, чи лежать на полях гарбузи".

Джерело: UWN

Що допомагало триматися

Ольга каже, що триматися в полоні дівчатам допомагала підтримка одна одної:

"Ми намагалися не показувати ворогу, що ми якісь слабкі, хай бачать, що ми сильні і можемо усе витримати, навіщо комусь доставляти приємні моменти. Хай думають, що з посмішкою і нам все дається легко і що чим більше я тренуюсь, то стаю міцнішою і сильнішою у фізичному і в моральному сенсі. Треба ж було якось шукати "позитивні" моменти… приїхала вся така худа, підтягнута. А ще ми там видаляли ниткою волосся на тілі… слідкували за собою, вони взагалі не могли зрозуміти, що відбувається".

Джерело: UWN

Коли Ольга повернулася додому, то була вражена тим, скільки зробили родичі дівчат, щоб нікому не дати про них забути:

"Наші родичі всі так згрупувалися тут і групу організували, і банери вивішували, в Координаційний штаб ходили. Ми навіть не могли уявити масштаби того, що вони роблять, думали все, пропали. Хоча з часом зрозуміли, що не можуть родичі сидіти і нічого не робити. А потім, як приїхали і дізналися, що вони робили… ми не очікували. Але в полонії ще залишається багато наших лікарів і ми будемо домагатися повернення кожного".

Джерело: UWN

Читайте також:
Сирський анонсував кадрові зміни серед командирів бригад та розповів про ситуацію на фронті Сирський анонсував кадрові зміни серед командирів бригад та розповів про ситуацію на фронті
Ворог атакував безпілотниками Одесу і Харківщину: Хронологія подій та наслідки Ворог атакував безпілотниками Одесу і Харківщину: Хронологія подій та наслідки
ЗСУ подекуди відновлюють втрачені позиції на Авдіївському напрямку, – Тарнавський ЗСУ подекуди відновлюють втрачені позиції на Авдіївському напрямку, – Тарнавський
Виробництво боєприпасів у РФ протягом року, імовірно, досягне піку через обмеженість виробничих потужностей, - британська розвідка Виробництво боєприпасів у РФ протягом року, імовірно, досягне піку через обмеженість виробничих потужностей, - британська розвідка