USD
НБУ
41.46
Готівка
41.65
EUR
НБУ
45.35
Готівка
45.85
Втрати орків: 5 6 4 6 2 0 (+980)
USD
НБУ
41.46
Готівка
41.65
EUR
НБУ
45.35
Готівка
45.85

Шістнадцять місяців полону, які почалися зі слів "Все буде добре". Історія бойового медика Ярослава Синицького

Це історія про Віру, Надію та Любов. Три рушійні сили, які допомагають рідним наших полонених вірити, сподіватися, любити та боротися
Медики в полоні головне фото
Джерело: UWN

Чоловіка Валерії, бойового медика Ярослава, росіяни захопили в полон 12 квітня 2022 року в Маріуполі. Вже більше ніж 16 місяців родина Ярослава чекає його повернення додому і досі не перестає жахатися жорстокості окупантів, які, всупереч Женевській конвенції, утримують медиків у неволі. Валерія каже, кожен обмін – це маленька смерть для того, хто чекає, і сльози щастя за хлопців, які повернулися. І сподівається, що під час наступного обміну її чоловіка точно звільнять. Свою історію жінка розповіла UWN.

Це третій текст із нашої серії про полонених медиків. Історії про звільнених з полону медиків Ольгу та Анастасію, а також про бойового медика Дмитра Селютіна, який досі знаходиться в неволі, читайте тут і тут

"Ми в полоні, все буде добре"

Ярослав пішов на фронт добровольцем ще у 2019 році і вже у травні 2022-го у нього мав закінчитися контракт, але трошки не вистачало часу, щоб він повернувся додому.

"Він добровільно пішов у військо захищати країну та надавати допомогу хлопцям. Він за спеціальністю реабілітолог. Але бойові медики – вони і хірурги, і психіатри, і стоматологи, і все на світі. Він лікар взводу. Він завжди був з хлопцями на позиціях, у всіх гарячих точках. Він завжди був готовий надати допомогу. 12 квітня, день, коли його захопили в полон, це був вівторок. А в суботу-неділю напередодні він підозріло часто був на зв’язку, два рази він мені написав, це вже дуже багато і мене це насторожило. У понеділок взагалі була тиша, а у вівторок о 13:00 він мені написав: "Привіт, кохання. Я тебе дуже сильно кохаю, запам’ятай це", а потім зв’язку не було і я зрозуміла, що таке повідомлення було не просто так", – згадує Валерія.

Джерело: UWN

А за чотири години жінка отримала повідомлення з незнайомого номеру: "Це Ярослав, ми в полоні, все буде добре".

"16 квітня його фото виставили на сайті орків, на якому його майже не впізнати і було написано "Солдат, который вовремя поднял руки". В цей момент я відчула щось типу полегшення, що він живий, в полоні, але живий. А потім аж у вересні був обмін, обміняли першого хлопця, який його бачив та чув на перекличках. Я думаю, це хороший знак, що чув. Бо в тому місці були дуже погані умови, найгірші з тих, що можуть бути. Далі були частіше обміни, і хлопці, які його чули. Не знаю, скільки там наших полонених, їх дуже багато, і як знаходились саме ці хлопці, які розповідали про нього. Хоча б те, що могли, хоча б те, що живий", – каже Валерія.

Джерело: UWN

"Моральний стан мого чоловіка критичний"

"Ми зверталися до всіх, до кого можна, виходили на міжнародні організації, оскільки медики не можуть в принципі бути захоплені в полон і тим більше утримуватися в полоні, а якщо так стається, їх мають просто повернути навіть без обмінів. Але вже більше ніж 16 місяців як вони в полоні. Це хлопці та дівчата, які з Маріуполя, з заводу Ілліча були захоплені в полон. Нам не говорять всього, що відбувається, але це вже тягнеться дуже довго і хотілося б більше активних дій і з приводу медиків тим більше", – наголошує Валерія.

Вона не має ніякого зв’язку з чоловіком, якісь новини дізнається лише від хлопців, яких вже обміняли і які його бачили.

Джерело: UWN

"Зрозуміло, що вони розповідають лише те, що можна говорити. Хтось каже, що тримається, деякі кажуть, що моральний стан критичний. Є різна інформація, не зрозуміло, кому вірити, але більше інформації, що моральний стан мого чоловіка критичний. Зрозуміло, що умови тримання там жахливі, це ми можемо побачити навіть на фото хлопців, яких обміняли, видно, наскільки вони знесилені, на відміну від російських військовополонених, серед яких немає жодного з ознаками тієї ж дистрофії, як у наших. Пам’ятаю, як наших повернули взимку, а вони в сандалях…", – розповідає дружина Ярослава.

"Більше немає сил існувати, тому що розумієш, що з кожним днем у хлопців  відбуваються незворотні психічні процеси"

Боротися та триматися всі ці 16 місяців Валерії допомагає підтримка сім'ї. Проте жінка зізнається, найважче – мамі Ярослава.

"Мені важко, але слава Богу, що ми з його матір’ю, батьком, сестрами, братом разом. У нас дуже гарні відносини. Його мамі найважче, набагато важче, ніж кожному з нас, але вона дуже мудра жінка, зрозуміло, що всередині у неї всі рветься, але вона нас всіх дуже підтримує, заспокоює. Звісно, вона теж зривається і стан у неї критичний. Вона спостерігається у психіатра, тому що про свою дитину вже більш як 16 місяців нічого не знає. Нікому не побажаєш такого переживати, як вона. Але намагається діяти з холодною головою, звертатися куди можливо", – наголошує Валерія.

І під час кожного обміну родина Ярослава думає, що його точно повернули.

Джерело: UWN

"Але кожний обмін – це маленька смерть для того, хто чекає. Це і сльози радості за хлопців, які вже повернулися, ми просто розуміємо, скільки щастя зараз в тих сім’ях. Більше немає сил існувати, тому що розумієш, що з кожним днем у хлопців відбуваються незворотні психічні процеси. Не просто так кажуть, що у полоні день йде за рік. Мабуть, найважче для них, що вони не знають, як ми тут, можливо, думають, що все пропало, не знають, чи ми живі, чи Україна є взагалі. А це, мабуть, гірше, що може бути", – розмірковує жінка.

Валерія переконана, що, коли її чоловік повернеться з полону, все буде інакше: "Це буде зовсім нове життя. Це буде вже інша людина, наново будемо пізнавати один одного, все розповідати, включати нові пісні. Це буде другий день народження".

Читайте також:
За кількістю дронів Україна вже обходить РФ, - Сухаревський За кількістю дронів Україна вже обходить РФ, - Сухаревський
Україна атакувала базу берегової охорони окупантів у Криму Україна атакувала базу берегової охорони окупантів у Криму
ЗСУ відійшли від позицій в Урожайному ЗСУ відійшли від позицій в Урожайному
У Житомирі та Вінниці майже не вимикають світло: У чому причина У Житомирі та Вінниці майже не вимикають світло: У чому причина