Якою є позиція товариства Червоного Хреста України щодо російської агресії? Як взагалі працює Червоний Хрест? Що таке "загони швидкого реагування" і як вони допомагають постраждалим від російських ракет? Скільки волонтерів у товаристві ЧХУ і чи є штатні працівники?
Гостем Дмитра Пустовіта в рамках проєкту "Інтерв'ю без кордонів" став генеральний директор Національного комітету товариства Червоного Хреста України Максим Доценко.
Від початку повномасштабного вторгнення Міжнародний Червоний Хрест багато критикували за відсутність чіткої позиції щодо засудження російської агресії. Чи позначається це якось на роботі товариства Червоного Хреста України? Чи відповідає український Червоний Хрест за дії Міжнародного Червоного Хреста?
Ми незалежні. Український Червоний Хрест – це частина Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, який складається з трьох компонентів: в тому числі Міжнародний комітет Червоного Хреста, міжнародна федерація і 192 національних товариства, до складу яких входимо і ми.
Юридично ми, звичайно, незалежні, проте ми працюємо разом і все, що відбувається всередині нашого руху – так чи інакше впливає і на нас. Тобто нам у зв'язку з критикою МКЧХ було досить важко працювати, це відбивалося на нас, на нашому іміджі. Але так чи інакше, звичайно, ми працюємо відповідно до свого мандату, і в рамках тих принципів, які існують для всього "червоного руху". Принцип нейтральності – один з них.
Проте наша позиція абсолютно незалежна від позиції Міжнародного комітету. Ми абсолютно чітко засудили всі дії РФ. Ми засудили всі дії, які відбуваються щодо військовополонених. Тут наші погляди є абсолютно незалежними.
Тобто ми працюємо відповідно до свого бачення, тому що ми є українською організацією. У нас працюють українці і ми так само, як і всі в нашій країні, переживаємо ті наслідки війни і агресії РФ щодо України.
Як взагалі працює система взаємовідносин різних структурних елементів організації Червоного Хреста? Чи спілкуєтеся або чи ділитеся ви досвідом із регіональними організаціями інших країн?
Так, насправді це величезна структура. Я вже сказав про три компоненти, з яких складається сам Міжнародний червонохресний рух. У нас є свої органи управління, такі як Генеральна асамблея, Рада делегатів, Міжнародна конференція, які визначають напрямки діяльності, напрямок розвитку всього червонохресного руху.
До речі, у третій орган управління, Міжнародна конференція – вона долучає до всіх компонентів ще й представників всіх держав, всіх урядів, які ратифікували свого часу Женевські конвенції. Тобто це такий досить суттєвий орган, який може кардинально впливати на діяльність Червоного Хреста і приймати рішення, які можуть впливати... доленосні, я б сказав.
Наприкінці 2024 року буде якраз така Міжнародна конференція, де і український уряд буде брати досить активну участь, і ми вже працюємо над цим.
З якими пропозиціями ви поїдете на цю конференцію? Де вона буде відбуватися і які головні засади, чи ідеї, що буде обговорюватися?
У більшості випадків вона відбувається в Женеві. Є ряд резолюцій, над якими ми зараз працюємо. Один з основних напрямків – це Міжнародне гуманітарне право, з приводу якого у нас багато розмов. Ви пам'ятаєте, і президент говорив не тільки про безпекову архітектуру, але й про зміну архітектури гуманітарного реагування у світі. Яким чином ми ці уроки, які ми виносимо зараз в Україні, як ми їх будемо застосовувати? Тому я думаю, що це буде найбільш обговорювана тема, яка цікавить і нас як Український Червоний Хрест, і наш уряд.
Які ідеї в цьому контексті ми можемо принести? Як повпливати на зміну гуманітарної ситуації? Чи є конкретні напрацювання, ідеї?
Це досить велика робота, і робота не тільки Українського Червоного Хреста і не тільки уряду, тобто України як країни. Тут питання, мабуть, більш широке, яке потребує обговорення, залучення усіх партнерів, усього світу. Це досить великий майданчик – 192 країни світу, тобто майже всі, які можуть одночасно зібратись і обговорювати ці проблеми.
Не можу сказати, що покарання за воєнні злочини – це питання обговорення саме на цій конференції, тому що це вже юрисдикція Міжнародного кримінального права. Але яким чином змусити держави дотримуватись норм Міжнародного гуманітарного права, тому що це фактично є правила війни? Які нові інструменти розробити для того, щоб мати вплив на сторони конфлікту? Оце, як на мене, найголовніше, тому що наразі ми бачимо що, скажімо так, Міжнародний комітет Червоного Хреста визначений як такий гард Міжнародного гуманітарного права. Проте я не бачу інструментів, які можна застосувати.
Ми можемо говорити про це годинами, роками, десятиріччями, але якщо немає інструментів у своєму портфоліо, то впливати на когось дуже важко. Тому це завдання навіть не України, це завдання всього світу – змінити підходи до поширення і виконання норм Міжнародного гуманітарного права для того, щоб запобігати таких ситуацій, яка виникає зараз в Україні з цією агресією РФ.
Міжнародний Червоний Хрест ніяк не може впливати на вашу думку, на думку Української організації Червоного Хреста або на дії та вчинки. Чи може він якось коригувати роботу або підказувати?
Річ у тому, що Міжнародний комітет, як і в цілому весь рух, – це більше ніж 150 років досвіду, досвіду роботи в конфліктах, у війнах всередині країни чи то міжнародних конфліктах. Це досвід реагування на будь-які надзвичайні ситуації різного характеру. Тому ми вчимося і взяли дуже багато від наших партнерів, тому що наразі у нас присутній в Україні не тільки Міжнародний комітет, це ще і 15 наших партнерських національних товариств.
Данія, Швеція, фактично всі скандинавські країни, Австрія, Німеччина, Велика Британія, Канада. Це всі Червоні Хрести, які присутні тут фізично в Україні, які допомагають нам, по-перше, звичайно, в імплементації цих програм, які ми проводимо по допомозі населенню України. По-друге, звичайно, що є досить важливим для нас і для розвитку Українського Червоного Хреста.
Тобто той масштаб роботи, який ми зараз виконуємо, потребує відповідних навичок – у фінансовій сфері, в діджиталізації... Це такий величезний комплекс по розвитку і національного товариства. Вони нам дуже з цим допомагають, якщо не диктують, звичайно, вони не можуть нам диктувати. Але у нас в русі, скажімо, нема таких принципів, коли хтось комусь щось диктує, що робити. Всі національні товариства, Міжнародний комітет – вони всі націлені на те, щоб допомагати Українському Червоному Хресту, допомагати населенню України, яке постраждало від збройної агресії, подолати ці наслідки.
Тому ми визначаємо потреби, ми визначаємо, проводимо аналіз, ми пропонуємо певні проєкти, програми, які ми хочемо реалізовувати. Нам в цьому допомагають, і це дуже важливо – використовувати цей багаторічний віковий досвід, який вже напрацьований дуже багатьма національними товариствами.
Ваші загони швидкого реагування оперативно прибувають на місця влучання російських ракет. Яку роботу у таких випадках проводять представники Червоного Хреста і яка є можливість допомагати тим, хто став жертвою таких терактів?
Наші загони швидкого реагування – це така наша рушійна сила в реагуванні на надзвичайні ситуації будь-якого характеру. Коли вони прибувають на місця вибухів, на місця влучення, то перш за все, звичайно, – це надання першої домедичної допомоги і першої психологічної допомоги.
На цьому не зупиняється робота. По-перше, ми підтримуємо дружні стосунки з ДСНС, ми працюємо завжди в парі. Те ж саме стосується і швидкої допомоги, тобто працівників швидкої допомоги. Наша задача, по-перше, забезпечити постраждале населення необхідними засобами для, скажімо, оцих перших годин. Тобто це пункти обігріву, це якісь канапки, це чай, кава, це можливість зарядити гаджети, це можливість зв'язатись зi своїми рідними. Фактично та ж сама функція і для рятувальників, для працівників ДСНС. Тому що ми знаємо, що вони можуть працювати не тільки годинами, а і по декілька діб, і ми забезпечуємо, скажімо, комфортне для них середовище, для того, щоб вони були зосереджені виключно на тих обов'язках, які вони мають виконувати.
Ми також проводимо евакуацію чи то до медичних закладів, чи то до місць тимчасового розташування, якщо неможливо далі перебувати саме в тому будинку, який зруйнований, де люди знаходяться.
Тобто це такий досить великий комплекс заходів для того, щоб знизити рівень стресу, надати першочергову допомогу і розподілити людей, якщо в цьому є необхідність.
Де закінчуються ваші повноваження або можливості допомагати, на якому етапі?
Я дуже хотів би, щоб вони взагалі не закінчувалися. Ми і працюємо для того, щоб постійно підвищувати потенціал загонів швидкого реагування. Це не тільки якісь навчання, це не тільки теоретичні знання, а це і матеріальна база. Тобто це відповідний автотранспорт, це відповідне обладнання. Це мобільні пункти обігріву, які ми зараз активно впроваджуємо. Саме ця база дозволяє нам якомога ширше розширити оці кордони нашої допомоги.
Плюс до всього фактично перші, хто займається збором першочергових потреб в разі влучання або ракетного обстрілу – це якраз загони швидкого реагування, а вже далі долучаються інші служби. Тобто це такий комплекс, на загонах швидкого реагування наша допомога не закінчується. Далі приходять спеціалісти, які допомагають визначити, кому потрібно першочергово спочатку, умовно, закрити контур квартири – плівкою чи ще якимось іншими засобами. Далі підключаємось вже із встановленням металопластикових вікон чи будь-якої іншої допомоги.
Тобто фактично ми протягом всього періоду – і першочергового такого Emergency Response і вже подальшого реагування супроводжуємо наших бенефіціарів.
Як саме ви працюєте? Ви працюєте в будь-якому випадку на об'єктах? Чи якщо ви бачите, що місцева влада або громада не справляється, ви долучаєтеся? Чи за потреби?
Річ у тому, що ми не працюємо самі по собі. Ми працюємо постійно у тісній координації з місцевою владою і на національному рівні, і з іншими організаціями. Тобто це така жива робота, яка потребує постійного моніторингу.
Якщо ми виїхали, оцінили відсутність потреб – то, звичайно, ми погоджуємо з місцевою владою. Нічого не потрібно? Окей, ми їдемо далі. А якщо ми бачимо, що є необхідність умовно в матеріалах для того, щоб закрити контур будівлі, далі вже загони швидкого реагування передають інформацію до обласної, районної, будь-якої нашої організації осередку. У нас фактично в кожній області є свої склади, на яких зберігається певний запас таких матеріалів, тому що ми після двох років вже навчені, що нам необхідно, які першочергові потреби потрібно закрити.
Далі, якщо ми розуміємо, що масштаби досить великі, то ми так само можемо перерозподіляти з наших інших складів. Наразі у нас близько 25 тисяч квадратних метрів складських приміщень по всій Україні. Є центральні хаби, є районні, регіональні хаби.
Тобто це все такий живий процес, в який залучається досить велика кількість людей: від волонтерів до співробітників різних департаментів. Але головне і основне для нас – це координація, тому що перш за все Український Червоний Хрест, відповідно до законодавства України визначений як організація, яка відіграє допоміжну роль державі у її гуманітарних зусиллях. Так чи інакше, всі наші стратегії, все наше реагування ми намагаємось поєднувати з державною стратегією, з державним підходом, тому що наша задача спільна і ми маємо це робити разом.
Тоді про тих, хто працює або співпрацює з Українським Червоним Хрестом. Чи дійсно всі, хто долучені або залучені в роботу організації, є волонтерами? Чи є певний штат працівників, які отримують заробітну плату, а решта – це добровольці, волонтери, які просто приділяють свій час?
Звичайно, є штат співробітників. Ми іноді жартуємо, називаємо це "необхідним злом", але для того, щоб, по-перше, координувати волонтерів, для того, щоб працювати на постійній основі із залученням коштів, з контролем за виконанням програм... Тобто це дуже велика частина, яка дає нам можливість, скажімо так, забезпечити нашу відкритість, прозорість, транспарентність для міжнародних донорів. Тому що основна частина нашого фінансування – це або індивідуальні донації людей по всьому світу, або це корпоративний сектор, або це наші партнери по руху, або уряди інших країн, державні агенції.
Для нас дуже важливо саме дотримання всіх норм, правил відкритості і прозорості, які нам дозволяють залучати ще більше коштів. Тому, звичайно, неможливо обійтися без персоналу. Ми організація досить велика, тобто наразі там близько двох тисяч штатних співробітників, близько восьми тисяч волонтерів. Проте дуже багато волонтерів стають надалі співробітниками, тому що ми розуміємо, що волонтер не може бути залучений 24/7 – є сім'ї, є робота, є необхідність влаштовувати своє життя, тому ці волонтери залучаються у міру можливостей. А співробітники працюють на постійній основі.
Співробітники – це переважно операційники чи серед них є і рятувальники, і медики, і загони швидкого реагування? Чи це переважно волонтерська робота?
У загонах швидкого реагування у більшості випадків штатними співробітниками є командир та заступник командира загону, всі інші є волонтерами. А серед цих волонтерів вже є і медики, і рятувальники, і програмісти, і студенти, айтішники, вчителі. Там досить великий спектр залучених компетенцій, які можуть бути.
Тому, звичайно, це нам дуже допомагає, тому що люди вже приходять з певним набором таких компетенцій, знань, навичок. Звичайно, ми проводимо донавчання, ми маємо певні програми для кожного напрямку волонтерства. Знову ж таки, не закінчується все загонами швидкого реагування, це близько 12 профілів волонтерства. Тому що загони швидкого реагування – це люди, яким потрібен адреналін. Це люди, які повинні бути в центрі подій. Не кожен може там працювати, не кожен може бачити вигляд крові, не кожен може працювати з пораненими. Хтось обирає роботу з дітьми, хтось обирає інший профіль волонтерства, хтось допомагає в логістиці. Тому це така робота для кожного в принципі знаходиться, але потрібно також до цього бути готовим.
Тобто у вас є така собі певна база цих волонтерів. Вони є в умовному списку і ви за потреби можете зв'язатися з кожним із них і долучити до певної роботи
Так, наразі ми вважаємо нашими волонтерами тих людей, які є в нас в базі, з якими підписаний волонтерський договір, які пройшли певний курс навчання відповідно до того профілю, який вони обирають.
Мене дуже часто запитують, чому ви постійно говорите "вісім тисяч"? Тому що це така "жива" цифра, до війни було набагато менше. З початком повномасштабної війни другого етапу, я так завжди говорю, це плюс-мінус вісім тисяч волонтерів. Проте якщо стається надзвичайна подія – умовно, підрив Каховської дамби – там відразу буквально за один-два дні кількість волонтерів зросла на тисячу умовно.
Звичайно, люди прийшли, люди допомогли, далі вони залишаються в нашій базі, проте ми не тримаємо їх на постійній основі, тому що волонтера постійно потрібно мотивувати. Волонтери – це також люди, в яких є свої внутрішні проблеми, свої сім'ї, своя робота, своє життя, їх потрібно залучати, їх потрібно постійно чимось займати, надавати їм якусь підтримку – і це ціла наука, я б сказав. У нас над цим працює відповідний відділ волонтерського менеджменту, який займається підтримкою волонтерів. Потім в кожному загоні швидкого реагування є своя частина, яка запобігає вигоранню волонтерів, тому що це волонтери, які в загонах швидкого реагування бачать найбільш важкі і страшні речі.
Тобто вони не тільки працюють на прильотах, вони працюють і по всій лінії зіткнення. Є декілька евакуаційних місій, які працюють у Слов'янську, на сході України і працюють там фактично з початку 2022 року. Це ті люди, які займалися евакуацією з Ірпеня, з Бучі, які були на непідконтрольній, на окупованій на той момент території, які спілкувалися з російськими військовими на блокпостах.
Ментально, психологічно це досить важка історія, і для них у нас є свої психологи, які допомагають їм. У нас працює і для співробітників, і для волонтерів внутрішня гаряча лінія, на якій також працюють психологи для того, щоб, знову ж таки, знизити рівень стресу, поговорити, мати можливість розповісти про свої почуття, що тебе турбує, яким чином ти переживаєш те, що ти побачив. Особливо, звичайно, це стосується загибелі волонтера. На жаль, у нас і такі випадки були і це дуже впливає на психоемоційний стан.
Як стати волонтером Червоного Хреста в Україні?
Сайт, будь-яка організація – обласна, районна. Тобто у нас в Україні близько 200 осередків, це організації різного рівня обласна, районна, міська. Там, де є наша діяльність, там обов'язково є осередок, тобто можна звернутись туди, але, звичайно, є сайт, є гаряча лінія. Наші співробітники волонтерського менеджменту постійно опрацьовують ці всі звернення. Насправді це досить легко.
Що я повинен знати чи вміти, щоб стати волонтером Червоного Хреста? Чи можу я обрати якийсь напрямок, чи там мені краще порекомендують, чим займатися?
По-перше, це ваше бажання в першу чергу. Знати, вміти не потрібно нічого, потрібно мати бажання. Якщо ви хочете обрати певний напрямок, то вас спрямують до відповідних підрозділів. Є ввідний курс волонтера, тобто це така загальна інформація. А далі по кожному напрямку є певний набір тренінгів, набір навчання, який потрібно пройти. Перша допомога, інструктор з першої допомоги – це одна історія, загони швидкого реагування – інша. Психосоціальна підтримка, перша домедична, перша психологічна допомога – це інший набір навчання. Тому там вас направлять і ви будете чітко розуміти, що вам потрібно знати. Базовий рівень нададуть, а далі досвід.
Чи є найпопулярніший напрямок, в якому хочуть працювати волонтери організації Червоного Хреста?
Звичайно, ми дуже багато говоримо про загони швидкого реагування. Це найважчий, але дуже популярний і там, що саме цікаве, якщо не 50/50, то 45 відсотків дівчат, жінок є членами загону швидкого реагування.
Інший, мабуть, – це все ж таки робота з дітьми, робота з переселенцями та психосоціальна підтримка, перша психологічна допомога. Можливо, ці напрямки популярні, тому що вони найбільш поширені. Це ті напрямки, які присутні в кожній області, в кожному районі фактично. І через ту кількість або постраждалих, або переселенців, внутрішньо переміщених, звичайно, ми маємо охоплювати якомога більше людей. Тому туди ми залучаємо волонтерів якнайбільше, і це така діяльність, я б сказав, чи не на постійній основі. Звичайно, є ротації, є зміна людей в командах, але це найбільш такі стійкі волонтерські команди, які починали спочатку війни і продовжують плюс-мінус в такому ж складі. Звичайно, хтось змінюється, додається, виходить з команди, але більшість залишається.
Так було і до повномасштабного вторгнення?
Фактично так, тому що загони швидкого реагування працювали і до війни. Минулого року, у грудні була якраз десята річниця заснування загонів швидкого реагування, вони були засновані саме на Майдані, коли там перша група із 10 волонтерів почали виходити допомагати протестувальникам на Майдані – от тоді утворився перший загін. За 10 років зараз їх вже 21. Тоді вони виходили просто в жилетках і з бинтами, а зараз вони всі мають відповідний автотранспорт, всюдиходи, шерпи, все що необхідно, відповідні всюдихідні вантажівки для того, щоб можна було працювати у найвіддаленіших у важкодоступних місцях.
Давайте тоді трохи поговоримо про донорів Червоного Хреста. Хто є головним або найбільшим донором, які основні напрямки витрачання цих грошей?
Звичайно, як я вже раніше говорив, – це наші міжнародні партнери в першу чергу. Мабуть, найбільша питома вага донацій – це наші міжнародні партнери. Це, як я казав, 15 національних товариств, які присутні в країні, плюс близько 25 національних товариств, які давали нам кошти, які не присутні тут в Україні, які не імплементують разом з нами якихось проєктів, проте допомагали нам перерахуванням коштів, тобто вони збирали у себе в країні і перераховували нам. Це, звичайно, досить багато індивідуальних донацій з усього світу, як в Україні, так і за межами нашої країни і це корпоративний сектор. У 2022 році досить велика питома вага саме донацій була від великих наших корпоративних донорів. Знову ж таки, як в Україні, так і на міжнародній арені. Тобто це великі компанії, корпорації, які надавали досить великі кошти.
Відповідальний бізнес?
Так. Тобто і український, і міжнародний, і представництва. Це основний наш ресурс, який забезпечує нашу діяльність.
Далі, знову ж таки, є наші міжнародні програми з урядами інших країн. Є кошти, які надає Євросоюз, кошти, які надає уряд Швеції, Канади, Норвегії, які також входять в цю суму, і далі вже ми імплементуємо певні проєкти і програми.
Щодо того, як використовуються, то фактично вся наша діяльність базується на цих коштах. Тобто це і відбудова закладів медицини. Ми не тільки роздаємо їжу, засоби гігієни, в нас є і досить великі інфраструктурні проєкти. Відновлення закладів медицини – це практично повністю відновили декілька лікарень у Київській області, зараз у Дніпропетровській області. Умовно, для прикладу, відновлення 2 тис. метрів високовольтних ліній електропередачі у Горенці Київської області, і таким ми займаємось. Побудова тимчасового... завжди називають "тимчасове житло", але ми не хочемо будувати тимчасове житло, ми хочемо забезпечити більш гідні умови для людей, які втратили своє житло. Тобто у нас умовно тимчасове, більш постійне, ніж тимчасове в Чернігівській, в Закарпатській області, зараз проєкти в Сумській області, в Київській області, в Житомирській області. Це будівництво, це відновлення шелтерів, які знаходяться у комунальній власності.
Десь це встановлення укриттів у східних та південних областях, десь це грошова допомога. Ми фактично повністю до кінця минулого року, два роки фінансували державну програму "Прихисток", коли сім'ї, які прихистили внутрішньо переміщених осіб, отримали компенсацію на кожного переселенця, компенсацію за комунальні послуги. Більше ніж два мільярди гривень витрачено на цю програму і близько, якщо мені не зраджує пам'ять, 300 тисяч внутрішньо переміщених осіб отримали прихисток завдяки цій програмі, і близько 120 тисяч домогосподарств отримали цю допомогу.
Це і виплати ветеранам 1–2 групи інвалідності, які ми робили разом з Міністерством у справах ветеранів. Тобто це величезний спектр активностей. Це і всі наші програми під час зими, минулий рік досить важка зима була, цей рік – тобто це буржуйки, це кеш-програма, це забезпечення обігрівом, це допомога Пунктам незламності. Ми дуже багато Пунктів незламності обладнали – це і надання генераторів відповідним установам.
Ми концентрувалися на забезпеченні стійкої праці медичних освітніх установ, близько 3,5 тисяч генераторів було великої потужності. Ми не концентрувалися саме на домогосподарствах в цьому плані, а забезпечили саме структуру діяльності громади, скажімо так.
Та ж сама робота загонів швидкого реагування, курси першої допомоги, психосоціальна підтримка – це все була частина цієї роботи. Досить великі програми в охороні здоров'я, зараз працює близько 1100 соціальних доглядальників по всій території України. Зараз працює 125–130 мобільних медичних бригад у всіх регіонах України, окрім Луганської області, які забезпечують доступ до найвіддаленіших місць. Це фактично лікар, медсестра, волонтери, які у співпраці з первинною ланкою медицини області, району відвідують віддалені локації, місця концентрації і перебування внутрішньо переміщених осіб, надають їм медичну допомогу і поєднують це все з їхніми сімейними лікарями для того, щоб забезпечити таку безперервність процесу лікування.
Я, мабуть, назвав тільки одну невелику частину. Наразі в нас за минулі два роки і плани на цей рік працює близько 130 проєктів і програм.
Донати. Як у вас із цим? Чи відчуваєте ви цю діаграму донатів? Чи у вас є певна стабільність у цьому питанні?
Звичайно, відчуваємо. Можливо, через те, що ми, по-перше, частина великого руху і ми підтримуємося нашими внутрішніми партнерами, Червоними Хрестами, які також є частиною збору цих коштів.
Не тільки ми збираємо, а й наші партнери збирають, у них відкриті заклики щодо України і вони певну частину коштів ще все ж таки збирають. Але, звичайно, загальний тренд – це зменшення донацій, особливо індивідуальних донацій і, мабуть, корпоративних донацій. Проте для нас змінюється структура цього фінансування: якщо у 2022 році було більше індивідуальних і корпоративних донацій, то зараз все більш інституалізується, з'являються більше програм підтримки міжнародних урядів і державних агенцій Євросоюзу, різноманітних великих донорів. З ними працювати, мабуть, важче, тому що там є чіткі вимоги, чіткі правила. Тобто ти не можеш використати ці кошти саме так, як ти хочеш. Це потрібно погодити, узгодити бюджет, погодити використання або змінити лінії в бюджетах. Там все працює більше на такому проєктному підході.
Гроші виділяються під конкретну потребу?
Так, є певні вимоги до реалізації проєкту. Звичайно, беруться до уваги ті потреби, які існують на цей час у різних регіонах країни.
Тому що, скажімо так, цей лист потреб, який у нас є, – він дуже широкий, дуже обширний, потреби стають менш базовими, більш такими, з точки зору розвитку, стають більш дорогими. Тому що це вже не про забезпечення першочергових потреб у їжі, засобах гігієни, одязі, чи ще щось, це вже системна робота з надання соціальних послуг, розвитку медичної системи, доступу до медичних сервісів, це розвиток реабілітації, це більш довготривалі потреби, які вимагають більш системних підходів не сьогодні і зараз, а планування на два-три роки.
Тому, звичайно, таке фінансування, яке виділяється саме на такі потреби, потребує більше ресурсу, більше часу для планування, для імплементації, для звітності. Тому це вимагає більшої концентрації всіх ресурсів, які є в Українському Червоному Хресті. Як я вже сказав, дуже важлива частина з транспарентністю, з підзвітністю. Ми проходимо аудити Deloitte, зараз під час війни закінчили аудит Deloitte 2017–2020 років і зараз проходимо аудит 2021–2022 років. Це все, звичайно, робить свій певний відбиток на завантаженості людей.
Що мотивує великі корпорації, великі бізнеси, донатити і не робити одноразові пожертви, а робити ось ці прогнозовані, стабільні, плановані донації протягом років?
Я думаю, що фактично це ж та сама історія, що з індивідуальними донаціями. Тобто є компанії з досить великим рівнем соціальної корпоративної відповідальності, які традиційно бачать себе саме важливим актором в цьому, вони відчувають, що повинні допомагати. Вони так працювали завжди.
Дуже важливо для комерційного корпоративного сектора – це партнерські відносини. Якщо вони не впевнені в прозорості, в ефективності використання коштів – ніколи не будуть співпрацювати з гуманітарною організацією або це буде якась одноразова допомога і все.
Тобто це те, про що я постійно наголошую: ми вибудовуємо довгострокові ефективні відносини з нашими корпоративними партнерами. Для них важлива звітність, для них важливо, щоб їх допомога доходила безпосередньо до бенефіціара, щоб вони бачили, як це працює, і це їх надихає. Це той важливий аспект, який ми нечасто беремо до уваги. Тобто там відзвітували і окей, сфотографувалися разом, але це важка робота, щоденна робота людей, які відповідають за мобілізацію ресурсів в Червоному Хресті в корпоративному секторі, які підтримують постійні відносини, які показують, що ми робимо, які пропонують інновативні цікаві проєкти, ідеї, які цікавлять корпоративних партнерів.
Модульні містечка. Наскільки швидко вдається просувати, реалізовувати цей проєкт? Ви зазначили, що хоч це і називається "модульними містечками", але ви плануєте і будуєте, так би мовити, капітальні споруди замість тимчасового прихистку. Чи надалі ця тенденція буде зберігатися? Що буде із цими спорудами, із цим житлом, коли воно буде не потрібне?
Я б дуже хотів, щоб воно взагалі не було потрібне і чим швидше воно буде не потрібне – тим щасливіші ми будемо. Тут потрібно розуміти, що все, що ми будуємо, ми передаємо на баланс місцевих органів влади. Першочергово ми погоджуємо критерії до вибору людей, які будуть там проживати, проте надалі місцеві органи влади можуть використовувати їх для будь-яких цілей, звичайно, гуманітарних, я маю на увазі.
Тобто це не можна буде продавати?
Ні, звичайно, це не можна продавати. Питання в тому, що не буде людей, які потребують житла з числа внутрішньо переміщених – завжди будь-яка громада, відповідно до своїх потреб, знайде, кому це житло більш потрібне. Повернуться люди до себе додому – будуть люди, які потребують його сьогодні і зараз.
Це житло, ми вже проговорили, чому ми обрали для себе такий підхід, тобто щоб це не були будинки контейнерного типу. Звичайно, вони набагато швидше в інсталяції, звичайно, вони там за місяць-два – це все можна облаштувати. Наші проєкти займають більше часу, але наші проєкти будуються відповідно до всіх будівельних норм. Вони проходять всі відповідні експертизи. Тобто це вже більше капітальне будівництво, яке потребує фундаментів, яке потребує відповідного і правильного підведення всіх комунікацій. Тому це займає більше часу.
Для нас не є правильним десь в чистому полі просто поставити сім будиночків. Питання інфраструктури, питання логістики, питання навколишньої території. Тобто якщо люди там знаходяться, вони мають себе почувати там комфортно, і коли ми будуємо це житло, ми його повністю обладнуємо. Вже готове – повністю з ліжками, з усією побутовою технікою, з посудом. Людина заходить і живе вже в такому будиночку і нічого не потрібно для цього.
Звичайно, це велика робота по співпраці з місцевими органами влади, тому що частину вкладають і вони. Підведення комунікацій відповідно до різних меморандумів, десь ми облаштовуємо навколишню територію, десь – місцева влада. Це досить великий пласт роботи – комунікації, координації. Ми знаємо, що не завжди дуже легко з місцевою владою співпрацювати, але ми знаходимо завжди точки порозуміння.
Яка найвища цінність Українського товариства Червоного Хреста і чи змінилася вона від початку повномасштабного вторгнення?
Ні, вона не змінюється, я думаю, вже 105 років, скільки Український Червоний Хрест існує. Найвища цінність – це наші громадяни, це життя і здоров'я наших громадян, заради кого ми і працюємо. Війна? Окей, значить, ми в таких умовах будемо допомагати, під час війни. Закінчимо? А я вірю, що ми закінчимо цю війну – будемо допомагати відбудовувати країну, будемо допомагати розвивати потенціал наших громадян, соціально-економічну стабільність, допомагати державі будувати структуру для процвітаючої нової України.
Чи буває забагато волонтерів?
Ні, волонтерів не буває забагато. Хоча волів би, щоб вони не мали роботи.
