Валерій Залужний
Головнокомандувач Збройними силами України, генерал Валерій Залужний дав інтерв'ю британському виданню The Economist. Ми зібрали головні тези та цитати, сказані ним.
Про початок повномасштабного вторгнення
Все, що ми зробили, коли почалася широкомасштабна агресія, – це запровадили не лише наші знання, які в нас уже були у 2014 році, а й навички та досвід, які ми набули з того часу. І найголовніший досвід, який у нас був, і той, який ми сповідували майже як релігію, полягає в тому, що росіян та будь-яких інших ворогів треба вбивати, просто вбивати, а головне, не боятися це робити. І це те, що ми робимо.
Про командувача окупаційною армією РФ в Україні Сергія Суровікіна
У Радянській армії віталося та впроваджувалося одне поняття – командир. Але бути командиром і бути лідером – не одне й те саме. За всієї поваги до пана Суровікіна, якщо подивитися на нього, то він рядовий петровський полководець петровських часів, скажімо так, держиморда.
Дивишся на нього і розумієш, що або ти виконуєш завдання, або тобі п...ць. І ми зрозуміли, що це не працює. І ми особливо усвідомили це у 2014 році, коли 21-річні лейтенанти почали командувати чоловіками віком від 50 до 60 років. Звичайно, у нас були свої держиморди, які намагалися наводити лад кулаками та біцепсами, але в українській армії це не працює на 100%… Нормальним завжди можна бути. Залишитися людиною, стати лідером.
Про генералів ЗСУ
Я довіряю своїм генералам. З початку війни я звільнив десять із них, бо їм було не до цього. Ще один застрелився. Я, звичайно, не думаю, що я тут найрозумніший. Я маю і маю слухати тих, хто перебуває в полі. Тому що ініціатива є.
Про зразок для наслідування
Є портрет покійного Геннадія Петровича Воробйова [командувач Сухопутними військами України з 2009-го по 2014 рік]. Навіщо це мені тут? Коли я спокійний, коли справи йдуть добре, цей портрет зазвичай лежить обличчям вниз, мені не потрібно на нього дивитися. Коли я в чомусь маю сумнів, я висловлюю це прямо. Я обертаюсь і дивлюся на нього, намагаючись збагнути, як вчинив би в цій ситуації Геннадій Воробйов.
Про підготовку росіян та спробу захопити Київ
Росіяни давно збирали свої ресурси. За моїми підрахунками, мабуть, за три з половиною – чотири роки їх інтенсивно будували: людей, техніку, боєприпаси. Я думаю, що вони мали ресурси на три місяці, щоб досягти своїх цілей. Той факт, що вони вичерпали ці ресурси і розтратили свій потенціал, не досягши ніякого результату, свідчить про те, що їх позиція була обрана неправильно. Тепер їм знову доводиться думати про те, як вийти із цієї ситуації.
Вони хотіли взяти Київ. У воєнному плані це було правильне рішення – найпростіший спосіб досягти своєї мети. Я б зробив те саме. На сьогоднішній день ситуація на Донбасі непроста. Але стратегічно це безвихідь для російської армії.
Про нинішні дії росіян
Швидше за все, вони шукають способи припинити [бойові дії] та отримати паузу будь-якими способами: обстрілюючи мирних жителів, залишаючи наших дружин та дітей замерзати на смерть. Їм це потрібно для однієї простої мети: їм потрібен час, щоб зібрати ресурси та створити новий потенціал, щоб вони могли продовжувати досягати своїх цілей.
Але вони паралельно працюють над іншим завданням, роблять усе можливе, щоб не дати нам перегрупуватися та завдати удару.
Як і під час Другої світової війни, я в цьому не сумніваюся, швидше за все десь за Уралом готують нові ресурси. Готуються на 100%.
Це вже не ті ресурси, які могли б бути за два роки перемир'я. Цього не буде. Це буде паршиво, а бойовий потенціал буде дуже й дуже низьким, навіть якщо він набере до армії ще мільйон людей, щоб закидати трупами, як це зробив Жуков, це не дасть бажаного результату у будь-якому випадку.
Про завдання України
Перш за все, утримати цю лінію і не втратити позиції. Це важливо. Тому що я знаю, що звільнити їх в десять-п’ятнадцять разів важче, ніж не здати. Тож наше завдання зараз — втриматися. Наше завдання – за допомогою наших партнерів дуже чітко відстежувати, що там відбувається, де вони готуються. Це наше стратегічне завдання.
Друге, дуже важливе для нас стратегічне завдання — створити резерви і підготуватися до наступу росіян, який може відбутися в лютому, в кращому випадку в березні, а в гіршому — наприкінці січня. Може початися не на Донбасі, а в напрямку Києва, з Білорусі, не виключаю і південного напрямку.
Є й третє, дуже важливе для нас завдання, третє стратегічне завдання, яке, на жаль, пов’язане і з першим (утримання рубежів і позицій), і з другим (накопичення ресурсів). Це протиракетна оборона і протиповітряна оборона. На мою особисту думку, я не енергетичний експерт, але мені здається, що ми на межі. Ми балансуємо на тонкій межі. А якщо [електромережу] зруйнують…тоді починають мерзнути дружини та діти солдатів. І такий сценарій можливий. Який настрій буде у бійців, уявляєте? Без води, світла, тепла чи можна говорити про підготовку резервів для продовження бойових дій?
Про мобілізацію
У нас достатньо людей, і я чітко бачу, що маю. Мені достатньо. Мені не потрібні ще сотні тисяч. Нам потрібні танки, потрібні БТР, БМП. Боєприпаси нам потрібні.
Про протиповітряну оборону
Зараз маємо коефіцієнт 0,76. Росіяни використовують цей коефіцієнт ефективності 0,76, коли планують свої атаки. Це означає, що замість 76 ракет вони запускають 100. А 24 проходять і досягають цілі. А що дві ракети роблять із електростанцією? Два роки не працюватиме. Тож її треба розбудовувати.
Про наступ на Крим
Для того, щоб дістатися до кордонів Криму, на сьогодні нам потрібно подолати відстань у 84 км до Мелітополя. Нам, до речі, цього достатньо, тому що Мелітополь дав би нам повний вогневий контроль над наземним коридором, тому що з Мелітополя ми вже можемо обстрілювати Кримський перешийок.
Про ресурси
З такими ресурсами я не можу проводити нові великі операції, хоча ми зараз працюємо над однією з таких. Вона вже на підході.
Я знаю, що можу перемогти цього ворога. Але мені потрібні ресурси. Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, думаю, цілком реально вийти на рубежі 23 лютого. Але двома бригадами я не зможу. Я отримую те, що отримую, але це менше, ніж те, що мені потрібно.
Про мобілізацію в Росії
Російська мобілізація спрацювала. Це неправда, що їхні проблеми настільки серйозні, що ці люди не будуть боротися. Вони будуть. Велить їм цар воювати, і вони воюють. Я вивчав історію двох чеченських воєн – це було те саме. Можливо, вони не настільки добре оснащені, але вони все одно становлять для нас проблему. За нашими оцінками, у них є резерв 1,2-1,5 млн осіб... Росіяни готують близько 200 тис. нових військових. Я не сумніваюся, що вони спробують ще раз піти на Київ.
