Віктор Чонговай з побратимами
Віктор, боєць 128-ї гірсько-штурмової бригади, пішов до війська вслід за батьком на початку повномасштабного вторгнення. А чотири місяці тому під час виконання бойового завдання хлопець втратив обидві ноги – ворожий дрон скинув гранату прямо йому на ікри. Віктора врятував побратим, виніс його з поля бою буквально на собі, пройшовши три кілометри до наших позицій. Зараз боєць проходить лікування – попереду реабілітація та протезування. Проте хлопець не здається, мета навчити сина грати у футбол додає сил. Віктор розповів UWN свою історію.
"Я для себе розумів із самого початку, що я піду до війська..."
Напередодні повномасштабного вторгнення Віктору видалили апендицит, операція пройшла без ускладнень, тому ввечері 23 лютого лікар відпустив його додому, де чекала дружина та маленький син Роман.
"Так мене застала війна дома. Одразу почали телефонувати друзі, я почав злитися, оскільки всі знають, що у мене маленька дитина. Коли перетелефонував і мені почали казати, що почалася війна, то не повірив спочатку. А потім вийшов на вулицю, ми в Київській області були, побачив, що відбувається", – каже Віктор.
Тоді хлопець вивіз сім'ю на Закарпаття, батьківщину батька:
"Я для себе розумів із самого початку, що піду до війська, але я не розумів, як і коли – сам був після операції і досвіду військової служби у мене не було. Проте батьку сказали з’явитися до військкомату, де йому вручили повістку. А я не міг лишить його і пішов з ним. Ось і вийшло, що пішов служити за батьком, він дуже м’яка людина, а я більше можу постояти за себе, ще й за нього якщо доведеться", – згадує боєць.
Віктор Чонговай з побратимом
Так як Віктор до цього не служив в армії, його направили в батальйон, який займається ремонтом підбитої техніки, але сам хлопець каже, що в ремонті автотранспорту не розбирається та і відсиджуватися в тилу наміру не мав, тому визвався в піхоту. Куди, до речі, за словами Віктора, брали далеко не всіх – командири були зацікавлені в мотивованих бійцях, які готові були йти воювати.
"Я був серед тих, хто таки попав в піхоту, а от мій батько – ні. Тож я дуже сильно просив командира, щоб він взяв батька з нами, не хотів лишати його при батальйоні. Є люди, які мають виконувати бойові завдання, а є люди, які мають бути тилом: їсти приготувати, щось прибрати… врешті умовив командира. Так сталося, що батько весь час був з нами, але я знав на 100 відсотків, що на небезпечні завдання мого 56-річного батька відправляти не будуть", – додає Віктор.
Коли Віктор разом з групою виходив на крайнє завдання, командир пропонував йому взяти батька з собою, оскільки в групі не вистачало людей. Але боєць відмовився:
"Я тоді відповів, що якщо треба буде, то залишусь надовше і буду воювати за двох, але батька з собою брати не буду. Чому я так відреагував? Тому що ми багато тренувалися, а батько в цей момент займався іншими справами. Я дуже переживав, що якщо батько піде з нами, то мені, мабуть, було б складніше. А так ми знали, що у нас в команді люди, які можуть один одного замінити, а батько так не зміг би, тому що він не тренувався з нами і не знав хронології дій. І я, якщо чесно, не жалію, хоча він вже після мого поранення питав, чого ти мене не взяв і після мого поранення йому дуже важко було на душі. Він знав, що я його вберіг, а сам… скільки б ми не спілкувалися на тему поранення, я все одно приходжу до висновку, що все так і мало бути. Якби цього не сталося зі мною, то це могло статися з кимось іншим і статися ще гірше. Сталося, як мало статися і все. Якби не було цього поранення, на наступний день ми мали йти на штурм і взагалі не зрозуміло, що було б".
"Братан, я тебе не кину"
Віктор Чонговай з побратимами
Під час крайнього бойового виходу перед Віктором та побратимами стояла задача "оборона з подальшими штурмовими діями". На той момент хлопці вже зайняли окоп росіян, але над ним весь час літав ворожий дрон і скидував гранати, тоді хлопці нарахували, що той дрон повертався з гранатами більше ніж 30 разів, а потім просто кинули рахувати. З восьми осіб у групі, включаючи Віктора, один лишився не пораненим, він і врятував життя хлопцю.
"Коли я почув, як вчергове летить російський дрон, почав тікати і зачепився за корінь, який був в окопі. Якби не той корінь, ми не можемо знати, як би склалися обставини. Мені граната з цього дрону впала на ікри. Я почав дуже голосно стогнати, тоді до мене прибіг Ярік. Це була ніч, майже нічого не було видно, він засовує дві руки в ікри, я повертаю голову до нього, дивлюся, а він просто побілів. Вже після всього ми говорили, і я спитав, які в нього були відчуття тоді, коли він засовував руки, а він каже: "У мене було відчуття, що я засунув руки в миску з фаршем, навіть кості були подроблені", – згадую Віктор.
Після цього побратим наклав Віктору турнікети, витягнув його з окопу і попросив інших хлопців з групи, які були не так сильно поранені, підсадити йому на плечі.
"Посадили пацани мене Яріку на плечі, ми починаємо відходити від посадки і знов той дрон, я просив Яріка, щоб він мене залишив і тікав. Але він положив мене, сам ліг біля мене, я дуже просив, щоб він тікав, але він повторював "братан, я тебе не кину". Він залишився зі мною, хоча міг сам втекти. В результаті гранату на нас так і не скинули, чого, не знаю. Може, вони нас не побачили, але такий варіант, як пожаліли – не розглядаю, це не ті люди, які жаліють. Потім цей дрон полетів, а хлопці знов допомогли закинути мене Яріку на плечі і він мене далі виносив. Виносив він мене близько трьох кілометрів. Крововтрата була величезна", – розповідає Віктор.
"Якби не моя дружина, я б не впорався з цим..."
Віктор з дружиною Анастасією у Львові
Зараз Віктор проходить черговий складний етап – реабілітацію та подальше протезування. Каже, сил додають дружина та маленький син Роман, якому лише 1 рік та 10 місяців.
"Якби не моя дружина Анастасія, я б не впорався з цим. Хоча, я коли отримав поранення, зателефонував їй та сказав, що розумію, що вона молода дівчина і не кожна захоче жити з людиною з інвалідністю. Оскільки це до кінця життя і ноги не виростуть і якісь побутові моменти все одно будуть. Але вона у мене велика молодчина і перші місяці не відходила від мене взагалі. Зараз я намагаюсь її відпускати", – додає боєць.
Та Віктор зізнається, коли отримав поранення, першим подзвонив командиру, тому що там був батько,
"А дружина знала, що я пішов на завдання, знала, що мене може не бути тиждень, два, може бути вимкнений телефон, а от батько, він вже знав, що я поранений. Він не знав, в якому я стані. Тоді ж командир запевнив, що мене не кинуть: "Ми тебе на ноги поставимо. З батьком все буде добре, твоя задача зараз просто відновлюватися". І це не просто були слова, вже пройшло майже чотири місяці і командир дотримується своїх слів, побратими мені безмежно допомагають як фінансово, так і морально. Пацани приїжджають до мене, їдуть у відпустку на 10 днів і знаходять день, беруть сім'ю з собою або самі просто приїжджають. Це дуже велика підтримка", – наголошує Віктор.
"Я точно знаю, що хочу навчити сина грати у футбол і виховати його достойною людиною. Тому мені потрібні протези..."
Але, не дивлячись на шалену волю та підтримку рідних та друзів, процес відновлення відбувається не так швидко, як хотілося б.
"У мене дуже тяжкий вид ампутації, називається екзартикуляція колінного суглоба, ліва нога в мене ампутована вище коліна, а права – це як раз екзартикуляція: якщо ми дивимось на колінний суглоб, то в мене чашечка залишилась, а куди поставити сам протез – ні. І такі види протезування роблять не дуже багато в світі взагалі. Хоча протезуватися я збираюся в Україні. І це теж не простий шлях. Протезування у нас безкоштовне, держава може виділити до 1 мільйона гривень, проте на практиці – зазвичай це десь 300 тисяч гривень. Тож я планую спочатку поставити протези в Україні, а в подальшому замінити їх на інші, з електричними суглобами, з якими я зможу більш повноцінно жити. Але я точно знаю, що в подальшому хочу навчити свого сина грати у футбол і виховати його достойною людиною. Тому мені потрібні саме ці протези – Genium X3", – зазначає Віктор".
***
Підтримати Віктора та долучитися до збору на такі необхідні протези можна за реквізитами: 5375411208847314, Віктор Чонговай.
https://send.monobank.ua/jar/6XFbHzisFj
Віктор Чонговай на реабілітації
