Вже цієї неділі кожна українська родина готуватиме 12 страв на Святвечір, а потім і відзначатиме Різдво. Цьогоріч вперше 25 грудня за новоюліанським календарем. Втім, на Святвечір головне не кутя – основна страва, а те, щоб її було з ким розділити.
Про різдвяні традиції наших пращурів та їх значущість розповіла у розмові з UWN етнографиня Олена Щербань.
Святвечірні традиції
Святкування Святвечора, першу зірку на небі годилося зустріти в родинному колі. Цьогоріч вже офіційно це буде 24 грудня. Втім, такі тихо-урочисті вечори в українців можуть бути як 24 грудня, так і 6 січня.
"Українці святкуватимуть свято хоч 24 грудня, хоч 6 січня. Головне, аби ми святкували свято в нашому основному важливому моменті – це радість зустрічі людини з людиною. Суть тут не в застіллі, не в столах, які хтось не може собі дозволити у війну зараз", – наголошує пані Олена.
Від пращурів символом Святвечора є дідух. А ритуал занесення дідуха до хати означатиме живий рід. Особливо важливо, аби дідуха вносив чоловік: батько, дід, брат, хрещений, син. Бо це символічний момент, коли чоловік заносить дідуха в хату. В давнину говорилось: "Дідух в хату – біда з хати", а дідух – це колосся, збіжжя – пшениця чи овес, ячмінь чи гречка. Або ще квіти, які господиня насушила.
Етнографиня зізнається, що до Святвечора готуватися почали ще влітку та восени: горіхи збирали найкращі для куті, мак сіяли.
"Святвечір починається з того, що до нього готуємося. Бо свято – це законний час зустрітися з ріднею. Я зараз говорю не в умовах війни, а просто в нормі нашій, що ми знаходимо час для того, щоб породичатися і, звичайно, гостинна українська душа буде частувати тих, хто прийшов. А гості в Святвечір – це дуже велика шана дому і господарям", – пояснює Щербань.
А ще Святвечір – це час зустрічі з ріднею, якої немає в цьому фізичному світі. Вважається, що саме тоді, коли збирається родина, прийдуть і померлі родичі, пояснює етнографиня. Тому їм залишають ложки на столі, раз на рік не прибирається кутя, узвар і шматок хліба.
"За роки незалежності Україна розбагатіла, ми мали гроші. Навіть найбідніші люди мали за що купити кутю – це правда. На жаль, втратили основне – оцю святість спілкування, родичання один з одним: з батьками, прадідами, дітьми. Вічно знаходилися в когось якісь вечірки, поїздки кудись... але не додому, не до батьків", – з сумом констатує пані Олена.
Та все ж, на щастя, останні роки традиції наших предків відроджуються.
На столі – 12 страв
"Традиція готувати 12 страв пов'язана із 12-ма апостолами. Але християнство трішки забрало цей момент на 12 місяців річних, щоб пошанувати за столом кожен місяць", – розповідає Щербань.
То що ж буде на столі у Святвечір?
Буде 12 страв. Вони мають бути пісні, наголошує етнологиня. Основа – це кутя. Далі – узвар. Обов’язково білий хліб, а до хліба обов’язково мають бути пироги чи вареники.
"Потім, щоб нам це хлібне легко їлося, треба зварити пісного борщу. Якщо сім’я багата, то ще може бути смажена риба – це вже буде п'ята страва. Потім вінегрет, квашена капуста, мариновані, солоні огірки, помідори, можна приготувати паштет із квасолі, голубці можна пісні. Якщо ви господарка – ще грибочки собі замаринували, то ставте і їх", – розповідає пані Олена.
Особливу увагу етнологиня приділяє куті. Бо ж кутя – найперша й основна страва Святвечора. Її необхідно присмачити медом, маком, горіхами. А ще – додати халву, цукати, фрукти. І радить: кутю бажано в новенькому горщику приготувати.
Втім, у нинішніх умовах кожен робить ту, що може. Головне – аби кутя була.
"Але навіть й це не головне. Головне – щоб вам було її з ким їсти, з ким її розділити. Бо суть тут навіть не в самій куті. А в моменті, що ти її для когось приготувала як господиня і комусь її подала, і в тебе в хаті свято, в тебе в хаті пахне Різдвом, кутею", – додає вона.
Добра з медом паляниця
А ще на Святвечір хазяйки обов'язково самі печуть хліб – пшеничну паляницю.
Пані Олена пояснює: пращури українців здебільшого їли сірий хліб. Але на свято має бути білий хліб – пшеничний, з найкращих сортів пшениці. А паляниця на Святвечір повинна бути смачна, солодка. Тож обов'язково до неї додавали меду - "медом щедра".
"Цьогоріч навіть у хлопців в окопах все одно буде Святвечір. Зірка до них зійде, вони візьмуть сухарик і все одно в них буде та "добра з медом паляниця", це – символізм. Нехай їх Бог береже. Ось в чому цьогоріч суть святкування Святвечора", – пояснює етнографиня.
А далі Різдво...
А от на Різдво вже подають не пісні страви. Це вже борщ з м’ясом та птиця смажена. І лунатимуть колядки.
"Це вже вертеп, різдвяне дійство, коляда. Нехай лунає коляда Україною! Вона буде сумна, однозначно. Але це правильно, тому що це – духовність. І до молитви стали українці сильніші: ми молимося, просимо, а це – основа основ. Ці свята мають стати більш духовні: з молитвою, з вірою, однозначно. Ми завжди віримо в перемогу і перемагаємо, бо ми – нація непереможна", – зазначає Щербань.
Дати не головне. Головне – традиції
Сама ж етнографиня зізнається: святкувати буде по-новому – 25 грудня. І тішиться, що більшість "адекватно приймають календарну справедливість, яка нарешті настала вже цьогоріч навіть на державному рівні". Адже віднині ми перейдемо на цикл свят разом з усім світом, і це є абсолютна норма.
"Можливо комусь це важко. Може хтось консервативніший, ніж я. У мене немає такої великої прив'язки до християнізованого Різдва 6–7 січня. Тому й трагедії немає. І я могла б сказати українцям, що не робіть з цього трагедії і не шукайте тут зрад", – пояснює Щербань.
Однак зауважує – людям треба дати трохи часу, аби повністю адаптуватися до нових різдвяних дат. Адже через 5–10 років, за умови якнайшвидшої перемоги України, це все (різноголосся про дати святкування, – ред.) буде дрібницями. А саме святкування різдвяних свят в грудні стане звичкою. І "хай там як, але українська традиція святкувань – однакова: чи то 24–25 грудня, чи то 6–7 січня".
"Моє побажання: нехай воно – різдвяне свято – просто буде! Святвечір – це період дива, надія на те, що нове принесе найкраще. І суть Різдва – бути щедрими не так на столі, як душевно", – підсумувала етнологиня.
