Як бізнес пережив повномасштабне вторгнення Росії?
Бізнес постраждав повністю. Все-таки в мене основне виробництво у Львові. Дякувати Богу Львів залишається достатньо спокійним містом, всі, навпаки, сюди релокацію зробили. В мене "план Б" був пропрацьований... Звісно, ми жили перший рік за заощадження, а після візиту в Канни я зрозуміла, кінець кінцем чому я не маю права так само пропонувати підтримати українського виробника. Ми так вирішили, що наші футболки ми будемо продавати. Все що ми створюємо, ми будем видавати в контексті підтримки українського виробника, де все-таки зберігаються робочі місця, зберігаються люди на місці в Україні. Мені спочатку було трошки соромно, але потім я подумала, що ми залишимось і потім ми ж будем піднімати цю Україну, якщо нікуди не втечемо. Тому чому я маю соромитись, якось потроху пішло і, звісно, що це зовсім не ті історії, які були до війни, але принаймні маємо за що жити і їсти.
Про вишиванки
Я прийшла до дівчат і сказала: "Давайте робити вишиванки!" Я, чесно кажучи, думала, що з вишиванок уже виписалася, тому що коли я зробила останню колекцію, подумала, що вже нічого не створю. Остання колекція – це була вишиванка від кутюр, яку ми показували в Митрополичих садах, це був здається 20-й рік. Я думала, що все – сім років відбулося. Проєкт "Вишиванка третього тисячоліття" був створений як мій протест проти засилля масмаркетської вишивки. Моя баба все життя мене вчила, що кожна дівчина має мати унікальну вишиванку, і ти будеш цікава, будеш виділятись. Я собі слухала, з дитинства мала свою вишиванку і, чесно кажучи, я ніколи в житті не думала, що саме буду вишиванками займатися. Тому що я все-таки більш сучасний дизайнер, я так вважала. В 14-му році, коли так вийшло, що мене запросили до Сполучених Штатів Америки на свій власний показ на National Arts Club в Нью-Йорку – це чисто американське місце, дуже круте – прийшла американська публіка. Я думала, що ж везти? Розумію, що я сучасний фешн-дизайнер, я це дуже люблю і думала, чим ми можемо їх здивувати – африканськими мотивами чи іспанськими? Якщо ти маєш тут в себе такі глибинні коріння історії. Я почала в тому копатися і зробила невелику трансформацію з того, що надивилася в історичних книжках. Це настільки зайшло на ура. Я зрозуміла – якщо це їм так цікаво, буду це робити просто як окремий проєкт, назву "Вишиванка третього тисячоліття". Я вирішила, що буду робити сучасну вишиванку і почала цей проєкт. Вже робила і так і сяк, все зробила. В мене було таке враження, що я просто не придумаю нічого нового і тому так пригальмували цей проєкт.
Так сталося, що я прийшла до дівчат і кажу: "Слухайте, давайте знов щось робити, давайте будемо вишивати щось, давайте щось будем придумувати". Ми так зробили одну вишиванку, потім другу, потім третю і так до кінця року наскладалася ціла колекція. Ми товаришуємо з директором Оперного театру, і він вже дуже давно за мною ходить, щоб я зробила їм, бо він дуже сучасний цей директор і хотів, щоб я зробила дизайн для їхньої постановки. Я подумала, що час війни прийшов, я маю час вільний, подзвонила і кажу: "Я здаюся". Ми почали про це все говорити, вони підібрали проєкт. В них дуже красиве бомбосховище – колишній ресторан, чистенький, біленький. Я пішла подивилася і кажу: "А якби ми тут зробили?" Він ходить за мною, ходить і каже: "Оксана, ти добре подумала, ну як твої вишиванки в бомбосховищі, ти жартуєш? Та беремо дзеркальний зал". "Якщо ти мені даєш дзеркальний зал, то мають бути працівники ще вашого Оперного театру" – і мені хоп в голові, а якщо ми на балеринах покажемо?! І він зробив шикарну режисуру. Дуже смішно було, коли я запросила балерин для дефіле і на першій репетиції вони всі намагалися ходити як моделі. Я кажу: "Дівчата, зупиніться, я вас для того взяла, щоб ви не були моделями!" В результаті вийшов дуже красивий проєкт.
...Як на мене, вишиванка може бути і урочистою, і просто побутовою річчю. Тому я, власне, роблю ту вишиванку кутюр, бо то є святково, урочисто і красиво. А на щодень можна спокійно носити. Це в тренді, чому не ходити на пляж в тих прекрасних лляних платтячках, які мають машинну вишивку, чому не ходити просто влітку по місту в них? Чому індійські мотиви десь по всьому світу розповсюджені? Чому це не носити, якщо це красиво, чому не зробити з цього звичайний побутовий одяг? Я абсолютно "за", але має бути і та інша також.
...Коли в мене було дефіле в Лондоні, одна пані написала таку обурливу статтю, "Боже, Караванська привезла в Лондон порубану Україну". Тобто частина людей вважають, що вишиванка – це щось таке музейне, старе і це треба взяти в рамку, навіть якщо воно вбите.
До речі, за кордоном була подібна історія, коли мене запросили в Філадельфію до Союзу українок. Вони мали там величезний ювілей і запросили мене зробити дефіле. То частина союзу демонстративно відмовилась приїхати на цю забаву, тому що там буде Караванська, яка нищить українську вишивку. А те що Караванська видобуває їх з невідомо де і потім їх вручну рятує, ті ниточки збирає, то вже не рахується.
Найдорожча в мене була весільна вишиванка – за страшну цифру 25 тисяч доларів. Але там було роботи рік, десять майстринь робили філігранну роботу. Все вручну, вся сукня зі шлейфом довжелезним. Найскладніша вишивка – це білим по білому, робиться спеціальна сітка тоненька, витягується купа ниток, обплітається і на цій сітці потім зверху ще гладдю вишивається – це страшно довга і скрупульозна педантична робота.
Про популярність за кордоном
Задля того я й поїхала в Європу, щоб вони не втрачали відчуття того, що ми європейська країна. І навіть притому, що в нас є війна, ми творимо незважаючи на те, що в нас такі важкі обставини. Ми створюємо одяг – абсолютно європейський, світовий, який можна купувати і продавати, робити на цьому непоганий бізнес. Найцікавіші історії були в Каннах з тими футболками. Один дуже крутий блогер, коли ми запропонували купити йому нашу футболку, сказав: "Ні, я у вас її не куплю, тому що ви за то заробите 100 євро. Я зроблю інакше – поставлю автограф на вашій футболці і ви потім цю футболку з аукціону продасте значно дорожче". Ми ще не продали її. Він зробив таку пораду мені, і я думаю, що в цьому є сенс.
Про можливості для дизайнерів
По-перше, і найголовніше, світ настільки позитивно сприймає зараз українців, як не сприймав ніколи. Вони дуже позитивно налаштовані до нас і, відповідно, цей позитив він до всього: до мистецтва, до фешн, до літератури – вони готові нас вивчати, готові з нами спілкуватись, готові нам давати навіть пріоритети.
