Евакуацією цивільного населення з гарячих точок, а це зараз майже вся підконтрольна Україні територія Донеччини, займаються групи поліцейських "Білі Янголи". Вони не лише вивозять родини та поранених, а й завозять продукти та ліки тим, хто ніяк не наважиться виїхати, та щодня вмовляють людей залишити розбиті будинки та сирі бомбосховища і повернути своїм дітям радість нормального життя.
Чому "Білі Янголи"?
З 2014 року поліцейські з Мар'їнки, а це нині зруйноване вщент передмістя Донецька, почали допомагати своїм сусідам: возили гуманітарку, воду, надавали допомогу пораненим, вивозили людей. А на початку широкомасштабного вторгнення були засновані групи "Білих Янголів".
"Там ставало дедалі небезпечніше, люди потребували більше допомоги. ДСНС нам виділила карету швидкої допомоги, білий автомобіль, яким і користувалися правоохоронці. Звісно, звідти виходили не лікарі, а поліцейські у формі. І люди самі стали називати їх "Білими Янголами". Вперше їх так назвала дитина, а потім підхопили й інші. Місцеві дійсно зустрічають їх як рятівників, як янголів, вони знають, що в момент, коли будуть потребувати допомоги, ті приїдуть. За останній рік це настільки розвинулось, що нашим керівництвом було прийнято рішення збільшити кількість таких екіпажів. Тепер працює чотири групи, всього 16 осіб. Вони охоплюють Мар’їнський напрямок, а також Лиманський, Великоновосілківський та Бахмутський", – розповіла UWN речниця поліції Донеччини Олександра Гаврилко.
Як проходить евакуація?
Щоранку групи "Білих Янголів" під час інструктажу отримують списки сімей та маршрути, розуміння, хто батьки, хто де мешкає, де родичі, знайомі. Вже на місці вони спілкуються з людьми, когось забирають, комусь допомагають зібрати речі, когось вмовляють, а якісь родини доводиться відшукувати.
"З самого початку широкомасштабного вторгнення ми працювали з акцентом на евакуацію дітей. На цей момент Бахмут, Велика Новосілка, Лиманський напрямок, Авдіївка, Красногорівка – це ті населені пункти, в яких дітям категорично не можна перебувати. Є такі, що відмовляються, але все одно ми приїжджаємо знову і знову. Акцентуємо увагу на тому, що батьки самі несуть відповідальність за дітей. Бувають випадки, коли батьки свідомо, знаючи, що приїхала поліція, мігрують з підвалу в підвал, ховають своїх дітей, щоб ми їх не евакуювали. Основна проблема – розшукати родину, оскільки деякі за своїми адресами не проживають", – розповідає Олександра Гаврилко.
Чому люди відмовляються виїжджати?
Залишатися під обстрілами, наражати на небезпеку себе і своїх дітей людей змушують страх та звичка.
"Люди, які сидять у підвалах, – вони виживають, вони думають, що їх з торбами десь просто кинуть. А наша задача донести їм, що їх ніхто не кине, що про них будуть піклуватися. Є люди, які вже просто звикли до цього. Вони вже в цьому підвалі живуть рік і їм здається, що це нормальне життя. "Стріляють же на вулиці, а в підвалі безпечно". Велика частина дорослих взагалі переконана, що "не так вже все і страшно": "Ну стріляють. Ну "прильоти". Ми поїдемо, але якщо буде ще гірше?" Для них це повсякденне життя. Але страждають діти. Яка дитина хоче сидіти в підвалі?" – говорить Гаврилко.
Один з членів екіпажу "Білий Янгол" Василь Піпа схиляється до того, що більшість просто не знає іншого життя:
"Місто Мар'їнка, Красногорівка та прилеглі села були під впливом цього жаху і до 24 лютого 2022 року. Мар'їнка межує з Донецьком, з лінією фронту, так само як і Красногорівка. Лінія фронту проходила там з 2014 року, за дев'ять років у цих населених пунктах народилися діти, багато повиростало. Деякі діти за ці дев'ять років вже виросли і своїх дітей народили. Це їхнє життя, вони іншого не бачили. А може, це якийсь злам психіки. Хоча є і такі, що кажуть відверто – будуть виїжджати тільки в Донецьк".
Історія одного бомбосховища
В селі Максимільянівка Мар'їнської територіальної громади у бомбосховищі колишнього Будинку культури проживають родина з 13-річним хлопчиком та дві старенькі бабусі. Ще кілька людей сходяться туди на ніч. До них постійно навідується Василь Піпа і намагається вмовити родину евакуюватися.
"Днями ми з напарником заїжджали туди. Привезли хлопцю одяг та планшет. Саме таким чином ми впливаємо на людей, показуємо їм, що вони не покинуті напризволяще. Ми намагаємось впливати не примусом, а саме вмовляти. Зараз м’яко їх схиляємо до евакуації. Перед нашим візитом був обстріл того квадрату, є загиблі, і батько тієї дитини показував, що в їх бомбосховище були прямі влучання. Але ми не маємо права застосовувати до них будь-який примус. Та й як на нас будуть дивитися батьки, якщо ми на них будемо гарчати, змушувати: "Ім’ям України виїжджайте"? А коли вони бачать, що поліція не кидає їх, вони дуже тепло ставляться до нас, бабуся тієї дитини, наприклад, хрестить наші машини", – розповідає Піпа.
Поліцейський говорить, що "Янголи" налагодили контакт з людьми, і ті розуміють, що не залишаться в зовсім скрутному становищі, навіть якщо їх вивезуть. Зараз ця родина провела інтернет в бомбосховище, причепила якийсь передавач на дах, склалася грошима і купила дитині комп’ютер. Дитина вчиться, але не виходить з підвалу пів року.
"Я не знаю, чого вони там чекають, не можу сказати, що вони прихильники якогось там "русского мира", я від них такого не чув. Там сиділа бабуся, у неї був син, який одного дня пішов дивиться за власним господарством… відбулось влучання прямо йому під ноги. Ми його поїхали забирати, мати не змогла, ми його відкопали… у чоловіка лишилось неушкодженим одне обличчя – нижче просто фарш, ноги та руки просто відірвало. Мати не поїхала на його похорон, залишилась у бомбосховищі, сказала, що їй то тяжко і хоче запам’ятати його живим. Так вони там і сидять", – додає поліцейський.
Історія порятунку
Поліцейські дуже довго вмовляли родину з Бахмута – маму, діда та 7-річну дівчинку Аню – погодитися на евакуацію. Мати постійно відмовлялася, казала, що вони у безпеці.
"Вмовляли їх настільки довго, що Аня встигла подружитися з поліцейськими. І таки вмовили. Забрали навіть бездомних котів, яких Аня годувала, і всі її малюнки. Знайшли їм житло, за межі області вони відмовились виїжджати, але погодились на Покровський район, ми і цьому були раді, що не в Бахмуті. І зараз вони там живуть, там гарні умови. Дівчинка почала дистанційно навчатися, знайшла друзів. Ми коли виїжджали, вона була спочатку така перелякана, не розуміла, куди ми їдемо, що взагалі відбувається. І в той день було таке яскраве сонце, завжди похмуро, а тут сонце. Дитина почала дивитися по сторонах, почала впізнавати вулиці, дуже здивувалась, що садочок, в який вона ходила, повністю розбитий. Місцеві, які живуть по підвалах, не бачать, на що перетворюється їхнє місто. Для них це шок та подив. Вони живуть у своєму світі. А коли ми заїхали в Костянтинівку, Аня дуже зраділа працюючому світлофору. Згадала навіть всі вірші, які вчила", – розповідає Олександра Гаврилко.
Василь Піпа говорить, що старші діти під час евакуації відчувають в основному сум і біль.
"Не так давно ми вивозили двох підлітків, вони самі нас попросили. Бо сиділи з батьками у підвалі і просто вже не було сил терпіти постійні обстріли. Ми їх вивезли, але трохи відходити від шоку вони почали лише через кілька днів", – каже правоохоронець.
І додає: люди, які лишаються на лінії фронту, вперті і зрозуміти їх психологію і мотиви дуже важко.
"А щодо дітей, які досі продовжують лишатися у Бахмуті, ви просто можете уявити, з якого контингенту їхні батьки. Але тепер є механізм впливу і на них", – уточнює Піпа.
Йдеться про механізм примусової евакуації дітей із зон активних бойових дій, розроблений Кабміном. Підставою для проведення обов’язкової евакуації відтепер є рішення обласних військових адміністрацій, погоджене з органами військового командування та Координаційним штабом з питань проведення обов’язкової евакуації населення.
Наразі під відповідні критерії застосування примусової евакуації дітей із зон бойових дій підпадає тільки Бахмут, повідомили у Кабміні. Але нюансів практичної реалізації примусу поки не розкривають.
