Актори академічного Київського театру на Печерську взялися за документальне переосмислення класичної п’єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка.doc". Для цього ще п'ять років назад приїхали на батьківщину українського класика в пошуках цікавих історій та прототипів головних персонажів. Образи героїв збирали й знаходили довго, а виявилося, що ті були зовсім поруч.
У травні в Україні відбудеться прем’єра не зовсім класичної "Наталки Полтавки". Спочатку виставу покажуть на сцені в Києві, а тоді повезуть у Полтаву – як кажуть самі артисти "додому".
UWN вдалося поспілкуватися з виконавцями головних героїв п'єси Наталки й Петра, відомими акторами театру та кіно Дар’єю Творонович і Григорієм Баклановим. Артисти завітали в садибу Котляревського в Полтаві, щоб ще раз надихнутися атмосферою перед показом.
Історія вистави "Наталка Полтавка.doc"
Актори кажуть, що створювати сучасну виставу починали не з п'єси Котляревського, а з Полтави самої. І хоча п'єса Котляревського була основою, але для кращого розуміння, як ті теми, які є в цій п'єсі, звучать сьогодні й поєднуються із сучасними людьми, вирішили підійти до цієї постановки документально.
"Це був 2019 рік. До нас в театр звернувся Український культурний фонд з проханням поставити класичну п'єсу, уже тоді була широко впроваджена політика української класики в театрі. Твір обрала режисерка Олена Лазовіч: написала, у чат – "Наталка Полтавка". Ми з колегами так спочатку подивилися, потім всі почали перечитувати "Наталку Полтавку" і між собою списалися. Узагалі не знали, що робити, як її ставити, бо текст видавався дуже складний, якщо просто ставити його дослівно", – розповідає Творонович.
Думку акторки продовжує Бакланов, пояснюючи, в чому була складність. Каже: в оригінальному творі така мова, через яку сучасна людина складно "продирається" і для того, щоб знайти якийсь дотик, власне, й придумали формат інтерв'ю.
"Придумали не ми, а документальний театр (конкретний вид театру, коли актори ходять і питають у людей з вулиці, де завгодно беруть інтерв'ю й збирають необхідні теми, – ред.), а ми для цього шукали людей. Поїхали зразу в Полтаву, були в садибі музею Гоголя, загалом по місту просто зупиняли людей на вулицях: молодих, старих, різні вікові категорії... Спочатку питали, хто така Наталка Полтавка. Дуже було багато цікавих відповідей, казали "співачка" або – "не читав, але знаю". Були ті, хто прямо добре знав, нам переказували історію", – говорить актор.
Надалі з усіх інтерв'ю команда мала скомпонувати збірний образ героїв та загалом усю історію кохання, щоб показати глядачеві теми сучасного життя, які ще тоді порушував у п'єсі Котляревський. Це і кохання на відстані, і стосунки з батьками, і тема Наталки й Возного теж.
"Сотні людей, здається, проінтерв'ювали і зрештою знайшли абсолютно унікальні історії. Відшукали конкретну пару, яка проживала ті самі речі, ті ж проблеми, як і Наталка з Петром в цій п'єсі. Зараз цю історію нарешті веземо назад, тобто вона повертається туди, звідки й починалася, бо всі ці інтерв'ю починалися саме в Полтаві. Ось тут у дівчат, які живуть тут у цьому місті!" – додає Бакланов.
"Героїв шукали в Полтаві, а знайшли під боком"
Водночас Творонович уточнює, що були записи, які писали на диктофон, а потім розшифровували. Також намагалися відзняти, якщо виходило, манеру, думку людини, як вона рухається у цьому, що її хвилює.
"Хотіли трішки більше пізнати ті моменти, які необхідні для ролі, й теми. Ми їх брали і ставили себе на місце, і такий текст розростався з текстів інших людей. Нічого самі не придумували і від себе не додавали. У нас є тема, яку нам дав Котляревський, а на неї ми нанизували реальних людей. Я для однієї дівчини, для сучасної Наталки, опитала, навіть цифру не скажу, дуже багато дівчат різного віку. А потім з цього всього можна було зібрати таку персонажку", – зазначає виконавиця ролі Наталки.
І хоча це був збірний образ героїв, проте, як додають актори, найбільше історія зійшлася у людей, які "фактично були під боком".
"Це були друзі нашого театру, і це пара, яка досі, слава Богу, щасливо одружена. У них така була непересічна історія. Історія кохання ця навіть не суто полтавська – вона всеукраїнська", – розповідає Творонович.
Паралелі між класичною п'єсою й осучасненою
На питання, чи можливо, що в постановці глядач не почує нічого зі "старої" "Наталки Полтавки", актори в один голос стверджують: побачить і почує.
"Насправді всі ці тексти, сучасні, так би мовити, парадоксально працюють на Котляревського, бо його слова якраз абсолютно збережені. У нас звучать тексти Петра, Наталки, Возного, всіх героїв, але в записі. Поясню: ми звичайні сучасні люди, граємо, граємо, граємо і в якийсь момент є якась напруга, яка є в сценах письменника і тоді виникає оцей текст, коли "я люблю тебе більше, ніж самого себе, крім Петра, більше ні з ким не буду", але це вже виникає як щось над нами, надприродне", – поясняє Творонович.
Акторка зазначає, що структура тексту складна і коли майже під фінал Григорій Бакланов говорить словами Івана Котляревського дослівно, то їй зовсім не видається, що це письменник.
"Виходить, що все дуже просто, через те, що вистава так побудована сучасною мовою, нам зрозумілою в такій тканині, то коли виходить текст Котляревського, письменник нібито тут був. У виставі задіяні десятеро акторів. У нас кілька хлопців пробувалися на роль Петра, кілька дівчат – на Наталку. Пам'ятаю, в мене були етюди щодо Наталки і в інших різні бачення свого Петра. Потім ми все разом скомпонували і вийшло щось те, що ви побачите на сцені", – зауважує Творонович.
Самовираження і складнощі у виконанні головних ролей
Актори зізнаються, що режисерка дає простір для самовираження під час гри. Й артисти працюють над тим, що їм самим зараз актуально. Говорять: у цьому є жива фактура вистави, яка тоді буде відчутна й для глядача.
"А грати стабільно добре – найскладніше. Насправді це дійсно важко, бо, скільки ж ми "варилися" в цьому. Це вже твоє, ти виходиш, не треба вивчати цей текст, ще раз повторювати, боятися, що він вилетить. Потім, звичайно, проходить час, ти зайнятий іншими проблемами, новими виставами, а до цієї треба повертатися і згадувати – оце найскладніша частина. Там у людей, у тих наших прототипів, теж життя іде, якось продовжується разом з нами: ми ростемо – вони ростуть і це ніби постійно дитину виховувати, цікавий процес", – коментує Бакланов.
Насамкінець вказує, що публіка нині дуже вибаглива й останнім часом потребує інновацій, які сприймаються з погляду класичного.
"Ми спеціально приїхали до садиби Котляревського, щоб ще раз надихнутися. Тому в цьому плані дуже корисно, щоб ми ще над чимось попрацювали. І не лише це може бути Котляревський, а й інші класики української літератури", – підсумовує Бакланов.
"Наталка Полтавка" на сцені театрів
Додамо, "Наталку Полтавку" Іван Котляревський написав 1819 року. 1 вересня того ж року п'єсу вперше поставили на сцені Полтавського театру. Вистава відразу привернула увагу читачів та глядачів красою зображених народних характерів, пісенністю їхньої мови.
Згодом популярність "Наталки Полтавки" сягнула далеко за межі України: її ставили на різних західноєвропейських сценах, сценах Кишинева, Мінська, Риги, Талліна, Вільнюса, багатьох міст Середньої Азії та Кавказу.
Наприклад, у Варшаві на прохання глядачів драму показували двічі на день при переповненому залі. Мала популярність вистава також у чехів, словаків та болгар. Тодішні газети писали: якщо немає в театрі збору, став "Наталку Полтавку" – і буде аншлаг.
Водночас "Наталка Полтавка" вважається першим твором нової української драматургії. У Полтавському академічному обласному музично-драматичному театрі вистава вже понад 80 років є незмінним відкриттям кожного сезону – з 1936 року, коли постановку відновили.
Наталку Полтавку на сцені грали найкращі акторки свого часу – Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Єфросинія Зарницька, Оксана Петрусенко.
