Західна груднева політика заборони та обмеження не призвела до стримування продажів російської нафти. Про це повідомляє The Economist.
Після деякого затишшя, поки європейські фірми працювали над тим, як відповідати новим ціновим лімітам, поставки відновилися швидкими темпами, але вже не до Європи, а до Китаю та Індії. Експорт нерафінованої нафти з Росії, за винятком СРС, казахстанської суміші, що поставляється з Росії, за чотири тижні до 29 січня становив у середньому 3,7 млн барелів на день. Це найвищий рівень із червня і більше ніж за будь-який чотиритижневий період 2021 року.
Прихильник цінової стелі сказав би, що це є доказом успіху схеми. Суть зрештою полягала в тому, щоб російська нафта продовжувала надходити, зберігаючи стабільність на світовому ринку, але обмежувала її ціну, щоб тримати під контролем прибуток російського президента Володимира Путіна. Вони стверджують, що ліміт дає покупцям можливість вести переговори. Більш довгі експортні маршрути також збільшують вартість перевезення, яке Росія має компенсувати покупцям.
Як доказ того, що обмеження працює, багато хто також вказує на розрив у ціні, про який повідомляють західні агенції, між Brent, глобальним орієнтиром і російською нафтою Urals. Він з'явився невдовзі після вторгнення в Україну, але трохи збільшився після ембарго до 32 доларів за барель. Таким чином, російська нафта зараз торгується із дисконтом у 38%. 10 січня Джанет Єллен, міністр фінансів США та архітектор цінової стелі, заявила, що схема просувається до своїх цілей.
Проблема, однак, у тому, що агентства, які повідомляють про ціни, не адаптували свої методи до світу, в якому російська нафта більше не продається каналами, які вони можуть відслідкувати. У той час як європейські переробники та трейдери раніше ділилися даними із прайс-трекерами, індійські цього не роблять. Агентства також використовували загальнодоступні показники з метою оцінки вартості доставки між західними портами Росії та європейськими нафтовими терміналами. Тарифи на переправку нафти з Росії до Азії, навпаки, встановлюються у приватному порядку.
В результаті знижки, на які посилаються західні офіційні особи, є неточними і часто перебільшеними. Митні дані з Індії та Китаю показують, що цієї зими вони заплатили за свою нафту марки Urals більше ніж прийнято вважати. Ще одна причина, через яку важко оцінити справжні ціни, полягає в тому, що всі зацікавлені в тому, щоб удавати, що ціни низькі. Російські нафтові компанії прагнуть мінімізувати свої податкові платежі, а індійські нафтопереробники хочуть потіснити інших постачальників.
Чи може наступна порція санкцій щодо нафти завдати більшої шкоди?
На перший погляд, здається, що найближчим часом вони зможуть обмежити російський експорт дизельного палива та інших продуктів. З 5 лютого Європа більше не купуватиме таке паливо, а використання своїх судноплавних та страхових фірм залежатиме від дотримання цінової межі. Росії нелегко знайти покупців, щоб компенсувати втрату попиту з боку ЄС: і Китай, і Індія мають власні нафтопереробні заводи. І замінити європейські танкери із переробленою нафтою буде складно. Таким чином, частина російських нафтопродуктів, на долю яких припадає третина доходів країни від експорту нафти, може залишитися непроданою, що призведе до зростання світових цін.
Однак згодом ці ефекти можуть зникнути. Не маючи можливості продавати перероблену нафту, Росія, ймовірно, збільшить свої можливості експорту сирої нафти, що ще більше активізує тіньову торгівлю. Європейці можуть звернутися до Китаю та Індії за дизельним паливом, але воно все частіше вироблятиметься з російської нафти. У міру того, як все більше російської нафти виходитиме з-під контролю Заходу, блокади стануть ще менш ефективними. Для Заходу урок полягає в тому, що санкції не замінять надсилання Україні додаткових грошей та зброї. Відмова від російської нафти не виграє війни.
