USD
НБУ
40.55
Готівка
40.95
EUR
НБУ
43.45
Готівка
44.25
Втрати орків: 5 2 9 7 5 0 (+1130)
USD
НБУ
40.55
Готівка
40.95
EUR
НБУ
43.45
Готівка
44.25

Максим Колесников: Українська армія звикла до дорослих вояків, це відрізняє її від часів АТО

Після одного з обмінів полоненими українські соцмережі вразило фото військового ЗСУ, який з неповторним виразом обличчя вкусив яблуко – вперше за рік. Це був Максим Колесников. Він – родом із Донецька, але переїхав із родиною до Києва. Був ресторатором, директором із маркетингу й реклами в мережах Eldorado, "Аптека доброго дня" тощо. Під час АТО був мобілізований до ЗСУ, служив у 26-й артилерійській бригаді. Був автором "Щоденника мобілізованого". Пів року займався забезпеченням армії в Офісі реформ при Кабміні. А в лютому 2022 року знову став до лав Збройних сил, але вже в піхоту. В інтерв’ю UWN Колесников розповідає про свій полон, зміни в армії і про плани на майбутнє
Максим Колесников
Джерело: UWN

Пам’ятаєте перші дні війни?

З самого початку пішов у військкомат, 24 лютого вранці. Я був вдома у Києві, нас розбудив мій тесть, який телефонував дружині і сказав, що почалася війна. Це було рано-вранці, ми ще спали, він нас розбудив. Я взяв свої речі, одягнув форму, рюкзак, берці і пішов у військкомат.

Ви брали участь в АТО в 2015 році. Чи прогнозували ви, що Росія нападе в такому масштабі?

Я сподівався, що не буде такого формату, але була вже, звісно, така ситуація, що не можна було не вірити, що війна буде. На вихідних перед вторгненням я купив все, що потрібно, заправив машину і морально був готовий до цього. Я думав, що якщо війна почнеться, то це буде напад на Київ, тому це не стало такою великою несподіванкою.

Що ви мали у тривожній валізі?

Павербанк, ніж, форма, шкарпетки. Машина була заправлена, я підготував гроші.

Якщо згадати ваші дописи кількарічної давнини, то ваші взаємини з військом не можна назвати дуже райдужними. Чи був у вас бар’єр, коли ви ухвалювали рішення знову йти у військкомат?

Почалася війна, і тут ніякого бар’єру бути не може, хоча достатньо багато в моїх  дописах було і критики, і багато похвального. У суспільстві було нерозуміння, що відбувається в армії, я думаю, що саме через це тоді мій щоденник став популярним – люди дізнавалися простими словами про прості речі. Я почав писати його взагалі для своєї сім’ї, щоб батьки, дружина розуміли, що я не голодний, що я одягнений в нормальну форму, що я зайнятий навчанням.

Наскільки змінилася армія за два ваших походи на війну?

Армія звикла до дорослих вояків. Справа в тому, що одне з дуже великих питань першої моєї служби було те, що офіцери звикли до того працювати зі строковиками і дуже невеликою кількістю контрактників. Це завжди молоді офіцери, до яких приходять ще молоді хлопці 18 років, з ними досить легко і комфортно, бо коли тобі 27, то легко командуєш цими молодими. А тут в армію прийшли дорослі мужики, яким вже 37–40 років, і офіцери стикнулися з тим, що прийшли люди зі світоглядом, досвідом, і вони не розуміли, що з цим робити. Зараз мені здається, що ініціатива саме від солдатів набагато вже більше сприймається, багато хто залишився, став сержантами, а важливість сержантів стала набагато значущою, і армія звикла до того, що воюють вже досвідчені дорослі люди, які мають неоціненний досвід. Ніщо так не допомагає, як досвід війни.

Було щось таке у 2015 році, за час АТО, що ви можете зараз згадати?

Через певні особливості служби я не можу про це розповідати.

Я маю на увазі якісь людські моменти.

Був випадок у Бахмуті. Ми заїхали в містечко, нам треба було знайти інтернет, і ми знайшли кав’ярню. Ми жили в бліндажі, і тут кав’ярня, кава – це було щастя. Сиділи за столом, підійшла дівчинка років 9–10. Дала листочок, посміхнулася і пішла. А там було написано: "Наші захисники, ми вас любимо". Це було дуже зворушливо, це було в Бахмуті. Мені дуже шкода, що зараз тієї кав’ярні, я думаю, вже не існує.

У 2022 році ви потрапили до полону. Як це було?

З самого ранку 20 березня був великий бій, вісім годин. З самого ранку нас підняли по тривозі, бо в частину заходила ворожа техніка. Почався бій, ми тримали позиції, вдалось один з танків пошкодити, але після восьми годин бою у нас вже не залишилося протитанкових засобів, і наш командир вирішив, що в нас дуже великі втрати і нема чим відбитися. Якщо б у ворога була тільки піхота, ми б вистояли.

Але нас довбали "Градами", бомбами, літак прилітав, ракета у нас впала. Коли вони допитували наших командирів, стало зрозуміло, що про нас уже ходили чутки, що у нас в частині сидять 100 націоналістів з натівським озброєнням. Це було просто виправдання, це був обман свого керівництва. Бо вони спочатку зайшли на пост, де було п’ятеро людей, і хлопці просто з одним кулеметом і кількома гранатами їх відбили.

Зрештою нас брав спецназ спеціальних операцій РФ разом з батальйоном ВДВ, і їх прикривали мотопіхота і чотири танки. У нас не було і 100 людей, були строковики, жінки, і взагалі це була частина зв’язку, а ми були прикомандировані для охорони цього об’єкту.

Новини за темою: Чому не можна шукати зниклих безвісти бійців у Facebook і платити росіянам за звільнення з полону

Коли ви  потрапили в полон, росіяни зробили з вами сюжет. На вашу думку, вони самі вірять в те, що знімають?

Коли наша частина була взята в полон, наступного дня приїхала знімальна група, і в сюжеті вони казали, що взяли якесь велике угруповання нацистів, хоча жодного допиту не було, вони не знали, хто ми, але вони вже вирішили, що ми нацисти, що треба показати нацистів. Коли нас привезли на територію Білорусі, вони одразу почали шукати татуювання. Мабуть, чекали, що зараз будуть свастики, портрет Гітлера, Бандери на грудях і так далі. А у моїх хлопців татуювання з сердечком, написані імена тата і мами. Був хлопець, у якого лев набитий був на руці. Запитали, що це таке, а це знак зодіаку, воно так і було оформлено, як знак зодіаку. Показати це по телебаченню – взагалі маячня, тому вони і обрали мене з моїм військовим татуюванням. 

Російські військові вірять в цю пропаганду?

Так. Був дуже смішний випадок. Уявіть собі, офіцер спецназу підходить до мене наступного дня після бою – вони достатньо спокійно себе з нами поводили – і показує мені на шеврон з тризубом і каже: "Это у вас нацистский символ?" Я йому кажу: "Ні, це герб України". Кажу, це тризуб князя Володимира Святого, Рюриковичі всі мали тризуб або двозуб як символ сокола або з інших міркувань, як символ зброї і зв’язку зі своїм корінням. Тобто цей офіцер пішов воювати в країну, яку він геть не розуміє, але все, що він бачить, має бути якесь нацистське. Це людина, яка служить в елітній частині, і він в цю маячню вірить. Більшість вертухаїв так само сформовані телебаченням, вони серед нас шукали тих самих нацистів, ворогів. Вони дуже здивувались, коли дізнавались, що серед нас є цивільні люди. Не могли зрозуміти, якщо ти цивільний, що ти тут робив, хто тебе чіпав? Якщо ти тут, значить, ти в чомусь винний. Тому вони казали, що ми тобі не віримо, ти брешеш, ти не цивільний, ти якийсь коригувальник, ти шпигун, ти якийсь спецпризначенець. Це було дуже смішно, коли це казали людям 65–70 років.

Ви згадували, що вертухаї приносили телевізор. Яка мета?

Відчувалося, що вони хочуть нас придавити емоційно і зробити слухняними. Їм було дуже важливо, щоб ми повторювали ці гарні для них новини, коли щось вони взяли. Був дуже такий енергійний вертухай, корпусний начальник, він казав, що все, України більше немає, вам треба буде обирати громадянство між Росією та Польщею, бо вже зараз там поляки ось-ось почнуть забирати захід України, а ми заберемо решту, тому обирайте, ким ви будете.

Ви зазначили, що з вами в полоні були цивільні. Як вони туди потрапили?

Вони хапали людей, і дехто з командирів не приховував, що їх хапають для кількості. Наскільки я зрозумів по динаміці подій, десь після 15 березня вони зрозуміли, що в них дуже велика втрата полоненими, а полонених наших в них ще не було багато. Звісно, вони прикордонників схопили одразу в перший  день, були люди з Чорнобильської АЕС, охорону вони взяли, але в них явно не вистачало на обмін, і вони розуміли, що в нас набагато більше їх полонених.

В полоні ставлення окупантів до військових і до цивільних відрізнялося?

Взагалі ставлення до нас було різним. Воно дуже змінилося десь наприкінці літа, коли ми пройшли всі ці процедури ідентифікації, допити і стали для них обмінним фондом. Вони стали більш розслабленими, стали з нами розмовляти, бо раніше спілкувалися вертухаї і командування, а тут спецназ навіть. Вони стали з нами говорити, бо їм вже було цікаво, що там за нацисти, яких обміняють. Вони розуміли, що раз на обмін, то можна поспілкуватися. В тюрмі не можна мати при собі мобільний телефон, смартфон, вони залишали в каптьорках, і їм було нудно, вони починали з нами говорити.

Новини за темою: У російському полоні перебувають 126 українських жінок

Як би ви загалом описали ставлення росіян до українців?

Це дуже дивно – вони на нас ображені. Особливо в останні два місяці це відчувалося. Ми проти них почали воювати, ми взяли в руки зброю проти росіян. Вони між собою про що розмовляють: їх не дуже хвилює війна, бо в них бронь, у них заздрість до військових, тому що військові більше заробляють і швидше йде стаж, але добре, що в них броня і вони не поїдуть, бо військові зараз довго не живуть.

Як вдалося зберегти психіку в полоні?

Просто ти маєш усвідомити, що над цим треба працювати, що не можна собі дати впасти у відчай. Я себе відволікав. Я пам’ятаю історію свого діда, який воював у Другій світовій і у німецькому полоні пробув три роки, тому я собі казав, що якщо мій дідусь зміг і вижив, повернувся і в нього після того були діти і мій батько, значить, дід повернувся цілий, якось впорався, і я зможу.

Як морально знущалися над українцями окупанти?

Спочатку нам ставили статтю Путіна "Историческое единство русского и украинского народов". Диктор записав цю статтю, і вони нам її через день ставили. Також був концерт якогось гурту "Рязаночка", це були народні пісні, і коли воно день за днем повторюється одне і те саме, то це жах.

Потім вони написали пісню про "Азов", саме вертухаї написали. Взяли якусь російську попсову пісню і написали текст, і змушували нас її вивчити. Там співалося про те, що "Азов" в полоні, їх привезли в СІЗО і вони ніколи не вийдуть із СІЗО, їх будуть бити там електрошокером, в пісні було про те, що їх "всех сотрут в порошок". Тому для мене було відкриттям, коли я дізнався, що велику кількість азовців обміняли.

Били вас у полоні?

Я не можу про це розповідати через питання безпеки, і це не є впливом на мою свідомість, просто про це ми не розповідаємо.

А що було найважчим в полоні?

Чекати. Я не знав, що з сім’єю, я не міг їм подати знак про себе. Я знав, що мене знімали для цього сюжету, я сподівався, що вони знають, але в мене не було підтвердження. Я думав, що дружина, батьки, діти можуть думати, що я загинув, я про це дуже переживав – я знав, що в мене в батька у 2020 році був інфаркт, а в матусі – гіпертонія, тому я не знав, як вони за станом здоров’я.

Ви на своїй сторінці у Фейсбуці свого часу написали: "Остаточно перестав бути русским". Що це за історія?

У 2004 році я зрозумів, що я не просто громадянин України, я дуже люблю свою Україну через людей, через те, що це насправді вільна країна. Перший Майдан для мене був певним водорозділом. Але все одно я розмовляв російською, я думав російською, я читав російською, хіба що дуже любив дивитися фільми і мультфільми в українському перекладі, бо він набагато якісніший, ніж російський. Ось таке було відчуття, що я нібито руский за походженням при цьому громадянин України. Але для мене важливо, що я громадянин України і моє самовизначення давно вже – українець, просто я ще за якісь речі чіплявся, мабуть, не треба цього робити.

Що вас найбільше здивувало після повернення в Україну?

Я дуже хвилювався за стан економіки. Я розумів, якщо встоїть економіка, то в країни будуть гроші на війну. Я був завжди впевнений в Збройних силах, в тому, що народ буде опиратися, але треба на щось купляти набої. І мені було дуже приємно, що я побачив, що все набагато краще, ніж я думав.  

Як ви ставитеся до того, що вас називають "бранець з яблуком" в народі?

Круто бути мемом насправді, я цього не очікував, це мабуть певна честь стати таким трохи символічним.

Джерело: (с) Андрій Качор

Про які прості речі ви мрієте, які у вас плани на майбутнє після перемоги?

Я планую повернутися до свого навчання на психотерапевта, планую жити з сім’єю, планую, щоб мої діти повернулися в Україну і тут жили, навчалися, відбудовували. Я думаю, що ми маємо побудувати дуже класну Україну.

Читайте також:
"Людину звільнили з полону": Рідні військовополонених отримуватимуть повідомлення від "Дії"
У полоні 90% українських військових зазнають тортур, – генпрокурор У полоні 90% українських військових зазнають тортур, – генпрокурор
Окупанти все частіше ґвалтують українських чоловіків Окупанти все частіше ґвалтують українських чоловіків
Глобальний саміт миру: Які три основні теми обговорять країни Глобальний саміт миру: Які три основні теми обговорять країни