Чим займається Координаційний штаб
З 2014 року питаннями військовополонених займався Об’єднаний центр СБУ. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну президентом було прийнято рішення об’єднати в одному органі представників всіх оборонних і силових відомств, представників уповноваженого президента з прав людини і самого уповноваженого, уповноваженого з пошуку і повернення тіл та представників громадських організацій. Постановою Кабінету міністрів було створено Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими та зниклими безвісти за особливих обставин. Минулого року почали відкриватися його регіональні центри, громадські приймальні. Зараз вони працюють у Миколаєві, Харкові, Вінниці та Львові.
"Зараз цей штаб вирішує питання родин оборонців, які зникли безвісти за особливих обставин або потрапили до ворожого полону. Основна функція – повернення додому з Росії наших оборонців і цивільних осіб, а також супроводження їхніх родин. Друге – це повернення тіл і пошук зниклих безвісти, тому це також супроводження і по загиблих оборонцях", – розповідає Юлія Приймак.
За її словами, в Координаційному штабі функціонує декілька робочих груп. Більшість – засекречені. Це саме ті групи, які проводять перемовини та комунікують, наскільки це можливо, з російською стороною. Інші групи – це супроводження родин оборонців, комунікація з сім’ями, близькими та родичами.
"Якщо ми беремо один окремий випадок, то дотичних до цього питання людей дуже багато: мати, батько, дружина, діти, сестри, брати, тітки та дядьки. Всі вони звертаються до Координаційного штабу для отримання інформації та юридичної допомоги. В нашому штабі працюють консультанти, юристи, за потреби – психологи і представники оборонних відомств. Також штаб залучає до своєї роботи представників Збройних сил України, представників Центрів комплектування, Державної прикордонної служби, МВС. Зокрема поліцію, тому що маємо багато кримінальних проваджень", – зазначає Юлія Приймак.
Перше, що треба зробити, коли зник оборонець, – звернутися до Координаційного штабу, там проведуть "Дорожньою картою" та проконсультують щодо необхідного переліку дій.
Дуже багато запитань у людей з приводу облікування оборонця у реєстрі НІБ, адже відповідно до Женевської конвенції – має бути підтвердження полону. Якщо наш боєць потрапив до полону, то згідно з міжнародним правом російська сторона має надати офіційне підтвердження в місці тримання. Зокрема, вони мають надавати можливість телефонувати та інформувати своїх родичів про те, де перебувають полонені.
"Але по факту цього не відбувається. "Ми знаємо, в чатах багато інформації, ми самі знайшли", – наголошують рідні. Дійсно, близькі люди – краща пошукова система, і ми розуміємо, що ніхто так, як мама, тато чи дружина, не будуть шукати свого близького", – каже Юлія Приймак.
Зазвичай у світі не відбувається обмінів полоненими до завершення бойових дій. Практика України свого роду унікальна. Механізм, розроблений Україною, – унікальний і слугує для того, щоб повертати наших не чекаючи перемоги.
Як нетерплячі родичі шкодять бійцям
Юлія Приймак особливо наголошує, що розповіді окремих бійців, які повернулися, про своє перебування в полоні, а також інтерв’ю родичів полонених, в яких розголошуються певні персональні дані, можуть зашкодити тим оборонцям, які ще залишаються у російській неволі.
"Звільнені переповідають, як на це реагують росіяни: "От ваші вийшли, сказали, як тут погано, то ми вам зараз розкажемо. Не розумієте через голову – дійде через ноги. 1000 присідань, 500 віджимань". І ті, хто повертається, перше, що кажуть – нікому нічого не розповідайте. Але ж мати, чий син повернувся з полону, в першу чергу розповість всім своїм родичам та сусідам, а потім і всім журналістам, як її сина катували і який він приїхав побитий та схудлий на 30 кілограмів. Так, вони дійсно повертаються змученими, бо вони перебували не на курорті, а в російських тюрмах. А умови там залежать від регіону і від самого місця позбавлення волі. З останнього обміну, те що я бачила, – хлопці повернулися більш-менш. Попередній обмін – у мене серце краялось, вони були сіро-зеленого кольору... Видно було, наскільки вони змучені…", – розповідає Приймак.
Вона уточнює: світ має дізнаватися про те, що росіяни не дотримуються міжнародного права під час утримання наших захисників та захисниць у полоні. Проте в таких розповідях слід бути уважними та уникати, зокрема, розголошення персональних даних полонених та їхніх побратимів.
В Координаційному штабі закликають родичів полонених радитись із фахівцями щодо публічних кроків або комунікації з ворожою стороною і в жодному разі не займатися питаннями звільнення полонених самостійно.
"Є непоодинокі випадки, коли сім'ї проявляють забагато "креативу" і роблять дуже непродумані кроки. Ми укладаємо договірні відносини з адвокатськими об’єднаннями і з окремими правозахисниками, вони нам допомагають, знають, як діяти. Був випадок, коли одна жінка заключила окремі договірні відносини з адвокатом. Її чоловік зник у сірій зоні. Ми провели дуже багато заходів, допитів, пояснили дружині, що основне ми знаємо – він живий. Він перебуває на території "ДНР", у СІЗО, треба чекати, ми добиваємося його звільнення.
Вона послухала і пішла від себе особисто, не порадившись і не сказавши нічого нікому, та знайшла якогось "авторитетного представника", який нібито має можливості спілкування з РФ. Він їй допоміг зробити від свого імені запит на керівництво окупованих територій, вона попросила у них офіційного підтвердження. "Підтвердіть мені, чи перебуває у вас в полоні мій чоловік, майор ЗСУ такої-то бригади, такої-то частини. Підпис – дружина Маша". Через два тижні їй приходить відповідь: "Так дійсно, він перебуває, ми підтверджуємо. Дуже дякуємо вам, що допомогли встановити особу вашого чоловіка. Він тут знаходиться вже чотири місяці і розказує нам, що він – цивільна особа, батюшка в церкві". Вона плаче, бо власноруч здала свого чоловіка, і зараз ніхто не може гарантувати, що буде далі", – наводить приклад непродуманих дій родичів Юлія Приймак.
Бувають випадки, коли родичі також шкодять своїм близьким, які перебувають в полоні, тим, що намагаються їх викупити за гроші або "розкручують" особу оборонця у медіа.
"Родина знайшла контакт на російську сторону, знайшла свого родича та говорить, що хоче і може викупити його за гроші. Вони домовляються про суму, дають аванс, хоча за гроші там ніхто нікого не повертає. Однак вони все одно ведуть перемовини з органами окупантів. Росіяни побачили, що за такого-то оборонця вже дали кошти і починають шантажувати, диктувати свої умови нашим офіцерам, які проводять перемовини. У цьому випадку людина у зв’язку з такими діями власних родичів провела у полоні на пів року більше. Російська сторона розуміла, що нам дуже треба та людина додому, плюс у них вже були ті кошти. Вони весь час обіцяли родині, спілкувалися з ними, а чоловік продовжував знаходитися в полоні. Є кадирівці, які спілкуються з нашими жінками, і дають телефон подзвонити, поговорити. Вони відстежують, кого у соцмережах чи медіа "накручують" в тому числі фінансово", – додає Юлія Приймак.
В Координаційному штабі наголошують – не варто виставляти в Facebook фотографії бійців у формі з підписами "Шукаю сина, який зник під Бахмутом!". Наші хлопці, які знаходяться в окопах, не дивляться Facebook. Зате його дивляться росіяни. Так вони встановлюють особу полонених бійців, відстежують, за кого можна отримати більше.
Можна займатися пошуками, рідні можуть в цьому допомогти, але треба робити це адекватно і обережно.
Як росіяни тиснуть на полонених
Юлія Приймак розповідає, що росіяни чинять просто шалений моральний тиск на наших хлопців, які перебувають у них в полоні. Комусь вони дають можливість подзвонити чи написати родичам, комусь – ні. Але всім розказують, що "України вже немає". Оскільки у полонених немає доступу до об’єктивної інформації, то ті, хто з ними працюють на місці, розповідають, що їх рідні місця вже під окупацією.
"Наприклад питають, звідки людина. "З Вінниці? Так Вінниця – вже давно Росія, добираємося вже до Львова, а західні області – вже Польща". І пропонують полоненому подзвонити додому. Бійці відмовляються, бо якщо рідні і справді вже на окупованій території, то таким дзвінком їм можна нашкодити. Один розповідав, що був у полоні сім місяців і відмовлявся подзвонити мамі, щоб не підставити її. Вони в полоні думають про нас ще більше, ніж ми про них тут", – розповідає Юлія Приймак.
Після полону у всіх оборонців змінюється система пріоритетів. Зате всі, хто повертаються, розповідають, що найбільша мрія, у кого є діти, – побачити дітей, у кого немає, хлопці кажуть: "Я тепер знаю, в чому сенс життя, дуже хочу дітей". Хтось хоче дочекатися онуків. Вони зовсім по-іншому дивляться на життя, на те, що відбувається в соціумі. Але головна проблема – їхня подальша психологічна реабілітація.
"Коли ми їх забираємо, вони всі потрапляють на обстеження, а потім на реабілітацію. І тут слід велику увагу приділити саме психічному здоров’ю повернутих з полону. Вони повертаються, є ейфорія, сльози щастя, вони цілують землю, не можуть повірити, бо перед обміном їм не говорять, куди їх везуть. А потім наступає момент обстеження і реабілітації, вони стають пониклими, починають усвідомлювати, що з ними відбувалося. У полоні вони знаходились у стресі, це як марафон: ти знаєш, що треба добігти, а коли добіг – сили скінчились, і розумієш, наскільки ти виснажений. І це дуже впливає на психічний стан людей", – зазначає наша співрозмовниця.
На сьогоднішній день в Україні система оцінювання психологічного стану лише розвивається. Фізичний стан – поранення, пошкодження органів легше діагностувати, операції і фізична реабілітація відбуваються одразу. А саме психологічний стан оцінити складніше. В рамках робочої групи з реінтеграції з визволеними оборонцями працюють психологи.
"Ми продовжуємо працювати над вдосконаленням системи оцінювання психологічного стану звільнених з полону. Адже ми зобов’язані тим, хто повернувся з полону, хто воював, реабілітувати, щоб потім отримати здорову націю", – резюмує Юлія Приймак.
