Яку ситуацію варто і не варто називати "блекаутом"? Чому енергетичний сектор працює в умовах соціалістичної планової економіки? Чи є класним "енергетичний" указ президента і які проблеми є щодо його виконання? Що таке "ретроенергетика" і що з цим всім робити?
Гостем Андрія Булгарова в рамках проєкту "Інтерв'ю без кордонів" на Ukraine World News став голова Всеукраїнської енергетичної асамблеї, ексміністр палива та енергетики Іван Плачков.
Про уроки, які нам дав 2023 рік
Дивіться, легких осінньо-зимових максимумів навіть за всі часи незалежності України не було, ми пам’ятаємо: немає вугілля, шахтарі страйкують, енергетики страйкують, проблеми, є віялові відключення, нема грошей і так далі. Енергетика з середини дев’яностих потрапила в такі скрутні умови і тому легких років не було для неї жодних.
Минулий рік... на ці всі проблеми, які були, ще наклалася ситуація з війною, ракетні обстріли і було знищено більше ніж 30, якщо не 40 відсотків основної енергетичної інфраструктури. Ми втратили Запорізьку атомну, ми втратили Запорізьку теплову, ми втратили Каховську ГЕС, ми втратили майже 40 відсотків генерацій. Враховуючи те, що там було попадання на енергоблоки електростанції, було пошкоджено дуже багато трансформаторних підстанцій, ліній електропередачі і так далі, але енергетика витримала, "блекаутів" не було, енергетики робили все можливе і неможливе і збалансовували.
Чому це не можна назвати "блекаутом"?
Блекаут – це коли енергосистема країни чи більша частина енергосистеми країни просто лягає, все відключається.
Класичні блекаути були в Сполучених Штатах, двічі до речі, коли Нью-Йорк, Вашингтон, 25% Америки просто залишились майже на добу без електроенергії, це була така велика подія... а такі відключення району, декілька населених пунктів, навіть міста якогось, – це блекаутом не вважається, це просто відключення чи мініблекаут.
Енергосистема витримала, в цілому громадяни України були забезпечені електроенергією, економіка була забезпечена, використовували дуже велику кількість дизель-генераторів, але в цілому ми зиму пережили і слава Богу.
Що в цей період, в літній період? Зрозуміло, що енергетики відремонтували, відновлювали, але за тими можливостями, які були. А можливості були які? Ми знаємо, що на ринку електроенергії боргів десятки мільярдів, десь близько 60–70 мільярдів, в таких фінансових умовах відновлювати і робити такі масштабні роботи, зрозуміло, що неможливо. Була допомога, була фінансова допомога Світового банку, Європейського банку, країн, була технічна допомога наших друзів, партнерів, всі країни, Сполучені Штати, "Рамштайн" був – це дуже велика допомога, але вона не могла компенсувати все те, що було зруйновано... І з об’єктивних причин, тому що не можна побудувати потужну високовольтну підстанцію за три місяці, за чотири місяці – це неможливо.
Тому, проаналізувавши ситуацію енергетики відновили те, що могли, те, що було вкрай необхідне, і ми входимо в цей осінньо-зимовий максимум більш-менш збалансовані по виробництву і споживанню електроенергії, але без запасу міцності.
В мирні часи, як правило зазвичай це таке правило для енергетиків – працює всього 70 відсотків обладнання, а 30 відсотків – резервів. Чому 30%? Тому що якщо будуть аномально низькі температури, потрібні потужності. Тому якщо є аварійні зупинки обладнання, якщо якісь катаклізми природні і так далі, і тому для забезпечення надійного електропостачання в будь-яких умовах 30 відсотків – це правило таке загальне для енергетиків – в резерв.
Зараз ми входимо без цього запасу міцності, ми входимо із запасом міцності 3–5, ну максимум 10 відсотків – це об’єктивно, ми не можемо все відновити абсолютно. Тому зараз низькі температури, пам’ятаєте, було повідомлення, що вимикають і є відключення, графіки застосовують? Не було застосування графіків. На жаль, ми отримали погоду... негоду, отримали снігопади, налипання, вітер, обірвало лінію, повалило опори і тому, особливо на півдні України, дуже багато до сьогоднішнього дня відновлюють... І в моєму рідному селі електроенергії не було чотири доби і це об’єктивно, бо там повалило все – снігопади, дороги були закриті. Тому енергетика – це така дуже складна галузь, дуже високотехнологічна і вона потребує великого обсягу резервування, якого сьогодні в нас немає.
Про взаємодію між приватним сектором і державою
Електропостачання, водопостачання, теплопостачання, газопостачання – це природні монополії, компанії можуть бути приватними, як у всьому світі, але якщо є природні монополії в державі, то держава створює орган, у нас він називається Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики, який повинен бути незалежним, але підзвітним уряду, президенту і Верховній Раді, який визначає тарифну політику, контролює економіку і так далі, щоб монополії не зловживали своєю діяльністю, але і не залишити їх без грошей, бо це ж бізнес, він повинен працювати.
Так працює в усьому світі ця система по-різному, але майже однаково, є різні форми, але, на жаль, в Україні за всі роки незалежності... ми ж переходили від планової економіки в ринкову в дев’яності роки і так далі. Сьогодні ми можемо констатувати, що у нас ринкова економіка діє абсолютно у всіх галузях, абсолютно у всіх напрямках, крім електроенергії. Електроенергетичний сектор працює в умовах соціалістичної планової економіки. Тільки тарифи на електроенергію для населення зафіксовані, інші тарифи визначені так званими "прайскеп", які навіть для промислових підприємств не можуть бути вище таких... тільки для електроенергії. Що, де можна купити по фіксованих цінах? Нічого. А електроенергію ми купуємо по фіксованих.
Чому? Україна виробляє багато електроенергії?
Можемо виробляти. У нас найрозвинутіший, найтехнологічніший, найсучасніший енергетичний комплекс, який був на початок дев’яностих. Сьогодні ми маємо ретроенергетику, таку ретро, що вже у світі немає такої. Тому що ціни зафіксовані та не відповідають витратам, абсолютна собівартість. У нас для населення ціни нижче вдвічі, ніж в Молдові.
Тому що ціни на електроенергію керівництво країни завжди розглядало через електоральну призму, через рейтинги. У нас постійно були вибори, і кожне керівництво України думало: "Енергетика – вона потужна, на мій час якось достатньо буде, там хай думають наступні". А наступні думали те саме, наступні знову те саме: "Чому ті ціни не піднімали, зараз я підніму тарифи і зразу всі незадоволені".
Так от, вирішили вже, нема у водоканалів грошей... Я вам скажу ще одну річ, про яку ми не думаємо, – у нас же немає питної води.
Ми платимо за питну воду в квартирах, але вона не питна. Хто п’є воду з крана? Але ми за питну платимо, раніше вона була питна. Ми не думаємо, що ця політика дійшла до того, що у нас в країні водоканали не надають питну воду, вони дають нам у квартиру технічну воду і ми бюветами користуємось. Так і з електроенергією...
Ми втрачаємо зараз цю енергетику, ми багато втратили, ми втрачаємо надійність, ми не розуміємо, що низькі тарифи для населення вигідні багатим заможним українцям, не бідним. Тому що заможний українець, який має велику квартиру в Києві, будинок із басейном, із підігрівом, з усім, він споживає у 20 разів більше, ніж пенсіонер у двокімнатній квартирі, і держава йому в 50 разів більше компенсує за ці низькі тарифи. У всьому світі такого чуда немає, це тільки наше українське ноу-хау.
Як у цивілізованому світі? Тарифи на електроенергію відповідають собівартості, за електроенергію треба платити стільки, скільки вона коштує, а малозабезпеченим верствам населення потрібно надавати адресну грошову допомогу. Все. І ми будемо економити електроенергію.
У нас була дуже потужна, найпотужніша електроенергетика у світі в дев’яностих роках, бо це був плацдарм третьої енергетичної експансії в Європі, коли ми побудували атомні станції, ще п'ять планували будувати, у нас була найбільша щільність у світі електрифікації. Такої електрифікації, як в Україні, у світі не було. Електростанції, найпотужніші лінії електропередачі. Це було і ми всі ці роки це експлуатували, експлуатували на електоральну користь для керівництва. Ми прийшли до того, що в нас енергетика як ретроавтомобілі – вони великі, вони ненадійні, вони спалюють по 30 літрів бензину... а зараз ми кажемо, як же так сталося?
Що з цим робити?
Ми робимо ціну на електроенергію ринковою. До речі, у нас імплементований найкращий алгоритм енергоринку, який ми ввели у 2019 році. Він визначає ціну на електроенергію в режимі онлайн залежно від курсу долара, від вартості палива тощо, в режимі онлайн. Якщо раніше ми встановлювали тарифи і потім, незалежно ні від чого, ми через три роки чи два міняли навіть в незалежній Україні, то зараз цей механізм працює. Це буде справедлива ціна, ми будемо платити за електроенергію справедливу ціну, як ми платимо за автомобіль. Ми ж не купуємо дешеві автомобілі, я майже не бачу в Україні дешевих автомобілів, ми ж справедливу ціну платимо за них, високу ціну.
Під час війни ситуація зовсім інша. Встановлюються тарифи, малозабезпеченим забезпечують адресні дотації, це державі буде коштувати набагато менше, і змінюємо юридичну адміністративну систему та питання власності на енергетичні компанії і приводимо до зразків розвинутих країн. Всі енергетичні компанії в Європі, в Сполучених Штатах – це публічні компанії.
В Європі – публічно-комунальні. Вона належить якійсь землі і велика частина – там велика кількість акціонерів. Ось цю реформу треба зробити і це дві основних.
Чому країни повертаються до вугілля?
Давайте почнемо з таких загальних речей. Не буває дешевої електроенергії. Вітер чи сонце, чи гідро, чи атомна, чи теплова, чи інше – її собівартість для нас однакова, якщо дивитися загалом планету Земля.
Як країни поступають, коли вони створюють власний баланс виробництва електроенергії, на яких джерелах виробляти. Розвинуті країни дивляться на свій потенціал, на свої ресурси, на свої поклади. Є газ – скільки, є вугілля – скільки, є ядерне паливо – скільки, є нафта, є гідроресурси – скільки. І для кожної країни вони формують економічний ефективний баланс виробництва, якщо все на газу, чи на нафті – це потрібно купувати.
У Франції немає ні нафти, нічого, що вони зробили? Побудували атомну енергетику, 80% виробляється на атомних електростанціях. Тому що немає вугілля, немає гідроресурсів, ну нема, так сталось. США – в них є все, майже однаково вугільна, атомна, гідро тощо. Швейцарія – гідроресурси, 65% на гідроресурсах. Польща – вугілля є, у них сьогодні 70% на вугіллі і будують нові вугільні блоки.
До речі, Німеччина зараз у зв’язку з цією ситуацією ввела в експлуатацію чотири вугільних енергоблоки і купує вугілля у Китаю, але вони про це не розказують, бо вони дуже багато років розказували про "зелену". Знаєте, чому? Тому що після війни там була проблема в 60-х роках з екологією, коли промисловість піднімалась. У Баварії кислотні дощі йшли і там страшне було. На цьому фоні прийшли до влади "зелені", щоб врятувати екологію, вони мали більшість в парламенті і вони прийняли такі закони, які стимулювали "зелену" енергетику, але у Німеччині були гроші це робити.
І ще одну річ скажу. Сонце, вітер – це не альтернативна енергетика, вона ж відновлювальна. Скажіть, будь ласка, сонячна електростанція, вітрова електростанція... ось у нас софіт ввімкнений, але зараз немає сонця, виробництва немає і вітру якщо не буде, ми ж не будемо вимикати. А де ми беремо? У традиційної енергетики, а коли є сонце, традиційна стоїть.
Так от, якщо будувати, це теж люди не розуміють... якщо ми будуємо сонячну електростанцію на 100, у нас паралельно має бути в резерві 80 МВт традиційної. Коли сонце працює, ця енергетика стоїть, але ми її повинні утримувати. Так ви на ці 100 МВт побудували, щоб ми з вами отримали 100 МВт, включаючи відновлювальну, ми будуємо потужності на 180, ми їх утримуємо, але ми кажемо: в чому ідея, фішка? "Ми захищаємо природу, у нас немає викидів". Які викиди? Ми скоротили викиди в 10 разів. Починаючи з дев’яностих років, особливо з 14-го року, особливо з початку війни. Які викиди, нічого не працює, але ми будуємо, тому що ми викиди скорочуємо. Де, що працює, що викидує? А чому ми втрачаємо кошти на це і платимо дорожче? Тому що дуже багато інвесторів з інших країн прийшло і от лобі, вони є посли, а в нас керівництво змінюється раз на рік, на два, на три, уже енергетиків немає в керівництві енергетичної галузі, всі менеджери, і всі ми прагнемо євроінтеграції. І коли якийсь посол якоїсь країни каже: "Ви ось так…". Ми ж їм не аргументуємо.
Що нам далі робити? Треба зробити як провідні країні, розвинуті країни. Що вони роблять? Треба нам баланс створити: що буде після війни, яка генерація, що будувати. Не так, що ми 100 енергоблоків будуємо і так далі.
Ми повинні сісти і бажано дати двом незалежним групам фахівців, таким професіоналам, кар’єрним енергетикам... Вони повинні сісти і перше: проаналізувати, який потенціал у нас є, з точки зору викопних вуглеводнів, води, що з гідроелектро, що уран і так далі... і побудувати структуру генерації. І інша група теж повинна зробити. Потім сісти і об’єднати. Якщо буде однаково – це дуже просто, треба, щоб були дискусії і дуже уважно, дуже ретельно цим займатись. Тому що помилка, навіть невелика, буде коштувати країні, людям дуже дорого і дуже довго.
Насамкінець теж про державу, про політику. Ви чули, що готується указ президента, як його назвали "енергетичний" указ президента. Що там може бути і що там має бути?
Ні, він уже підписаний. Я не знаю, я так уважно не читав таких документів приблизно років 20. Я міністром був і так уважно укази не читав, він в мене розписаний, підкреслений і так далі. Це класний указ, це суперуказ на рішення РНБО. В цьому указі абсолютно описані і дані завдання, рішення майже всіх проблемних питань, які є в енергетиці. Те, про що ми зараз говоримо, там чітко все є. Так, він там трохи неструктурований, але в цілому дуже потужний, класний. Мені дуже подобається.
Де головна проблема?
Проблема в його виконанні. Я багато бачив указів і писав, мабуть, проєкти на рішення РНБО в 90-х роках, я бачив такі укази. Ці укази виконувалися ну 30 відсотків, 35% в кращому випадку.
Цей указ підписаний 7 листопада і 7 грудня – місяць, а там більшість пунктів – місячний термін. Я не знаю, чи забули за цей указ і на нього не звертають уваги.
Я очолюю Всеукраїнську енергетичну асамблею. Так от, я взяв на себе зобов’язання таке – як громадська організація зробить громадський контроль за виконанням цього указу. Я сьогодні буду підписувати листи на уряд, де будуть ці пункти і кажу: "Відповідно до Конституції, закону України про громадські організації...". Запит буде, дайте мені, будь ласка, відповідь, яке виконання пункту такого-то, такого-то і так далі.
Якщо не отримую відповідь чи отримую відповідь, я звернусь до РНБО, скажу: шановна РНБО, ви розробили, бачите який... а потім я звернусь до президента. Скажу: пане президенте, ви підписали указ, от, бачите, жодного – чи зроблено, чи не зроблено. Тому ми організовуємо такий громадський контроль за виконанням цього указу і цей контроль буде постійним, жорстким, а далі, якщо буде потрібно, будемо включати ЗМІ.
