Днями Україну сколихнуло відео, на якому офіцер побив ногами солдата-строковика. Згодом з’ясувалося, що інцидент трапився у 190-му навчальному центрі на Житомирщині. Офіцером виявився командир другого взводу роти охорони лейтенант Віктор Вітусевич. ДБР розпочало розслідування. Вітусевич заявив, що проводив "виховну бесіду" ногами через перебування солдата у стані алкогольного сп’яніння. Пізніше постраждалий строковик записав відеозвернення, в якому закликав "не гнобити" підозрюваного офіцера, оскільки, з його слів, то був жарт, і офіцер "показував силовий прийом". Вітусевичу повідомлено про підозру, йому загрожує до 12 років в’язниці.
Народний депутат України від партії "Слуга народу", член Комітету з питань правоохоронної діяльності Олександр Бакумов в інтерв’ю UWN дав оцінку ситуації з побиттям строковика на Житомирщині та розповів, чому Україні потрібна військова юстиція.
Що сталося у Житомирі? Чому постраждалий строковик почав стверджувати, що побиття – то жарт?
На превеликий жаль, такі позастатутні заходи впливу були за часів радянської доби, а після того, як Україна виборола свою незалежність, у спадок нам дісталися такі жахливі "напівтрадиції". І ми маємо жорстко реагувати на такі випадки.
Подальша реакція строковика залежить від різних факторів, можливо, особи, з якими він проходить військову службу, попросили його так зробити, можливо, командування просило, щоб він проявив лояльність до цієї ситуації, і сторони знайшли примирення. Я не можу бути експертом, чому саме він так поводиться, але те, що це стало предметом суспільного інтересу, і суспільство дізналося про цю ситуацію, як на мене – це дуже важливо і це буде мати позитивні наслідки. На таких жахливих помилках ми зможемо виправляти ситуацію і запобігати подібним ситуаціям у майбутньому.
Реакція строковика не має ні на що впливати, тому що такі нестатутні заходи впливу щодо підлеглого є кримінально караними. Там суворий вид відповідальності (426 ст. ККУ), і зараз позиція цього військовослужбовця не має давати суттєвого значення. Якщо у майбутньому у нас будуть такі випадки, ми нічого доброго не здобудемо. Мало того, що це не статутні відносини, вони ще мають і кваліфікуючу ознаку – вчинення в умовах воєнного стану і обтяжуючу – також. І просто взяти і пропустити це все? То яке військо ми тоді будуємо? Ми маємо будувати військо, в якому є чітка дисципліна, в якому точно не має радянської дідівщини та інших нестатутних відносин. У війську має бути повага, а всі заходи впливу мають вчинятися відповідно до статуту. Якщо ми виходимо за ці рамки – ми йдемо у свавілля. Зараз наші військовослужбовці – наше все, але і наша реакція, і реакція українського суспільства, саме на цьому кейсі – це перевірка.
Що таке військова юстиція взагалі і як вона допоможе нам у майбутньому запобігати таким випадкам?
Військова юстиція – спеціалізовані органи, які б мали дбати про правопорядок у Збройних силах України та всіх інших військових формуваннях. Це і Державна прикордонна служба, і Національна гвардія, і всі інші, у тому числі Служба безпеки України, якщо ми залишаємо за ними військову компоненту. І тут мала б бути така тріада. Перше – військова поліція, тому що звичайна поліція не має компетенції відносно військовослужбовців, тому що всі вони озброєні і знаходяться в спеціальному статусі. Друге – військова прокуратура, спеціалізована. Третє – військові суди, як мінімум. Якщо ми не йдемо на концепцію створення військових судів, то хоча б це мають бути спеціалізовані колегії, які мають відповідну спеціальну підготовку і мають можливість розгляду таких спеціальних справ. Тому що ці справи мають дуже і дуже суттєву специфіку, тут люди мають бути спеціально підготовлені, щоб висококваліфіковано розглядати ці справи. Ще розглядають четверту компоненту – це військові адвокати. Тобто адвокати, які мають спеціальні знання і навички, відповідні компетенції та здатні супроводжувати справу і відстоювати сторону захисту у військових кейсах. Але щодо цієї четвертої компоненти потрібна риторика і дискусія.
Однак маємо ситуацію, коли ЗСУ перебувають в розгорнутому стані, вони за своєю кількістю збільшені, інші військові формування також збільшені, а органу, який би дбав про правопорядок, немає. Це зараз скидається на Державне бюро розслідувань і частково на СБУ. Але ДБР не створювалося для того, щоб дбати про правопорядок у військах. А по суті ми маємо те, що це єдиний орган у державі, який здійснює розслідування щодо військовослужбовців. Це велике навантаження, оскільки є багато кейсів різноманітного характеру – від загальнокримінальних злочинів, не пов’язаних зі службою, вчинених військовослужбовцями, і пов’язаних зі службою, таких як випадок у Житомирі. І все це віднесено до ДБР. Зі всією повагою, навіть не ставлячи під питання їхню компетенцію, вони не зможуть впоратися із цією кількістю навантаження, оскільки вони створені були базово для іншого. Тому концепція військової юстиції мала б бути підтримана. І ми мали б реально створити військову поліцію, яка б мала в компетенції забезпечення законності, правопорядку у всіх без виключення військових формуваннях.
Як ви оцінюєте закон про посилення кримінальної відповідальності військових?
Він посилює відповідальність військовослужбовців за вчинення кримінальних правопорушень в умовах воєнного стану і саме пов’язаних з військовою службою. Я голосував за нього за основу, але не голосував в цілому, тому що вважав, що там є дискусійні моменти. Але перш ніж таку відповідальність посилити, я підтримую позицію того, що спочатку мали б бути органи, які б висококваліфіковано це виявляли, потім документували і доводили б справу до суду. Вони є, однак ці органи обмежені і вони не здатні впоратися на сьогодні з цими завданнями. І не тому, що у них не вистачає компетенції чи фаховості, у них не вистачає кадрового потенціалу. Тому питання на часі, ми можемо реалізувати органи військової юстиції, нехай не повне замкнуте коло, однак хоча б базові елементи, інструменти, на кшталт військової поліції. Рано чи пізно ми маємо до цього прийти. Чому зараз цього не відбувається? Мабуть, тривають ще певні політичні дискусії на найвищому політичному рівні.
Цей закон направлений, мабуть, в першу чергу для протидії такому явищу, як дезертирство. Чи допоможе він викорінити це явище?
В таких випадках потрібно реагувати відповідно до закону. І випадки дезертирства має розглядати, документувати і доводити винуватість не загальний орган правопорядку, умовно ДБР, а спеціалізований військовий орган: за яких умов сталося дезертирство, чому цей військовослужбовець залишив позицію, можливо, у нього не було боєкомплекту, можливо, у нього при собі не було нічого, щоб чинити опір і давати бій. Це зовсім інші обставини і зовсім інші елементи, які б мав встановлювати спеціалізований орган правопорядку, там, де є військова людина з воєнною освітою, яка б розуміла умови, за яких вчиняється злочин. А коли цивільна особа, не маючи спеціальних вмінь та навичок військової справи, починає кваліфікувати і формально доводити винуватість особи, яка вчинили злочин, – це не прийнятно.
