Ви отримали нагороду від ДСНС. Розкажіть детальніше, за що ви її отримали?
За те, що дуже багато навчав їх, працював з колективом ДСНС. Проводив консультації по медичній частині і найголовніше, мабуть, за те, що дуже багато їх критикував за роботу в Дніпрі. Коли ракета потрапила у будинок, там була жахлива робота, після чого керівники підрозділів ДСНС зверталися, щоб повчити хлопців, щоб не попадати до тебе в пости. От ми вчились, тренувались, і вони віддячили такою нагородою.
За що критикували саме у Дніпрі?
За погану роботу. Наприклад, у Дніпрі діставали постраждалу, наділи шийний комір, який накладається при травмах шийного відділу хребта. Він був накладений верх ногами і ще, по-моєму, навиворіт і задом наперед. Єдине, що було правильно в цьому шийному комірі, що він був десь в ділянці шиї і все. Людей, яких виносили, ніхто не вкривав ні покривалами, нічим, хоча це вже була зима.
В своєму інтерв’ю десь років п'ять назад ви говорили, що працівники поліції, ДСНС, які мали б вміти надавати першу допомогу, рідко вміють це робити. Що людям без свідомості, які потрапляють в дорожньо-транспортні пригоди, щоб язик не проковтнули, вставляють залізні ключі, а це вибиває зуби. Наскільки ця проблема критична?
Тоді це було дуже часто, зараз це просто часто. Майже нічого не навчилися, хоча війна триває дев'ять років. Зараз почали готуватися і вчитися. Парадокс, але в нас дуже часто таке буває, що просто перехожий надає допомогу іноді краще, ніж працівник патрульної поліції чи швидкої допомоги, тому що перехожий зацікавлений, він читав, розвивався, відвідував тренінги, має з собою аптечку і так далі, а працівники державних служб у нас, на жаль, мало в чому зацікавлені.
Це має бути їхня особиста ініціатива – пройти якийсь курс надання допомоги – чи, навпаки, у кожну державну структуру має бути запрошений тренер, щоб навчати працівників?
Коли навчався поліцейський чи працівник ДСНС, у них були години, присвячені медицині, але зазвичай на ці години приїжджає якась дуже старенька бабуся і розказує якісь нісенітниці з прикладанням подорожника. Бо у цієї бабусі зарплата буде сім тисяч гривень в місяць, і на її місце нікого не знайдуть, тому ходить вона, щоб було. А у підсумку ми отримуємо абсолютно нульові знання.
Щоб це змінити, треба трошки працювати, щоб на державному рівні людина, яка буде називатися інструктором з домедичної допомоги, яка викладає працівникам ДСНС, була замотивована, що вона була зацікавлена, щоб вона могла їздити розвиватися в цивілізовані країни і приносити ці знання. Так само для працівників швидкої – людина закінчила медуніверситет багато років тому, але вже змінилася медицина, з’явилися мільярди нових препаратів, нова тактика лікування, нові дефібрилятори, все нове з’являється, а людина свої знання ніяк не оновлює.
Окрім того що треба вчитися з самого початку, треба постійно це повторювати. Працівники поліції не кожен день надають першу домедичну допомогу, а значить, все буде забуватись, значить, раз в рік треба на тиждень, чи хоча б на день-два заганяти на тренінги. Якби людина раз у рік тратила один день – вісім робочих годин – для того, щоб згадати домедичну допомогу, це вже був би хороший рівень.
В чому різниця між домедичною допомогою та першою медичною допомогою?
Медична допомога – це допомога, яка надається медичними працівниками, тому різниця суттєва. Тому що медичному працівнику дозволено вводити різного роду ліки, проводити операції з дихальними шляхами, у нього є для цього знання і є речі, якими він вміє користуватися. Домедична допомога – це та основа, яку має знати кожен. Домедична – це для всіх, медична – лише для медичних працівників, тобто, якщо ми навіть поліцейського візьмемо, він має знати домедичну допомогу, не медичну.
Де закінчується домедична допомога і починається фактично тактична медицина?
Якщо людина пройшла базовий курс з домедичної допомоги, вона зможе підтримати життя людини до приїзду швидкої – в цьому вся суть. Тобто, навіть потрапивши в бойові умови, вона зможе підтримати життя до приїзду швидкої. Єдина проблема, що в бойових умовах не приїздить швидка, тому тактична медицина – це медицина більш груба, більш жорстка і має зовсім інші правила і особливості надання допомоги.
Якщо ми в цивільному житті людині, у якої сильна кровотеча, накладаємо джгут, або модним словом – турнікет, ми накладаємо, пишемо час і про це забуваємо, бо приїде швидка, людину заберуть, прооперують і все буде добре. В умовах бойових дій так не буде, тактична медицина спрямована на те, щоб цей можна було замінити на інший метод зупинки кровотечі, який не дасть нам втратити кінцівку чи взагалі життя.
Якщо ви просто програміст, господарка чи столяр і ви не збираєтесь йти в ЗСУ, навчіться базової домедичної допомоги без приставки "тактична", бо це не більше ніж модне слово. Якщо ви хочете йти захищати Україну з автоматом, то пройдіть спочатку базову, а потім тактичну.
Я знайомий з алгоритмом надання допомоги MARCH, проходив курс. Наскільки він підходить для домедичної допомоги?
MARCH – це дуже чудова штука, яка вже дуже багато років працює, це неймовірний алгоритм, який має знати кожен, адже MARCH знадобиться не лише у військовому житті, а і в цивільному. Людину збиває автомобіль, людина має декілька травм, і ти не знаєш, з чого почати, ти згадуєш цей алгоритм. MARCH – це алгоритм, який дозволяє нам поетапно розібратися, з яких травм нам почати надавати допомогу, а що менш важливе.
У MARCH перше – це масивна кровотеча, зупиняємо її. Бо якщо перед нами лежить людина, в неї масивна кровотеча зі стегна, то майте на увазі – на перевірку дихання витратиться 11–12 секунд, а за 12 секунд витече літр крові, це вже забагато, і ми можемо цю людину втратити. Друге – це дихальні шляхи, тобто перевіряємо прохідність дихальних шляхів. Якщо, наприклад, людина лежить на спині без свідомості, у неї опускається язик, і дихальні шляхи перекриті, там також можуть бути блювотні маси, якщо була травма голови, якщо контузія. Можуть бути стороні тіла, якщо поряд пролітає міна, і людина падає обличчям в окопі, у неї повний рот глини, тому це треба перевірити і прочистити. На третьому місці в алгоритмі – респірація, перевірка дихання, чи нема в неї пневмотораксу, це дуже важлива травма, яку, на жаль, дуже часто всі пропускають, перевірка грудної клітки на цілісність, чи немає там нових отворів і так далі. На четвертому місці – циркуляція крові і зупинка всіх інших кровотеч, огляд нашого пацієнта повністю. На останньому місці – гіпотермія і травма голови. Щоб людина не переохолодилася, загортаєте її в покривало, починаєте гріти.
Чим займається Всеукраїнська спілка парамедиків?
В першу чергу, навчанням. В першу чергу, військових. Хоча ми присвячуємо два вихідних навчанню всіх охочих цивільних.
Ви вважаєте що ті знання, які зараз отримують діти і студенти, вони недостатні. Як це змінити і коли варто починати навчати дітей або підлітків домедичної допомоги і на якому рівні?
От, наприклад, уколи. Вас навчали робити внутрішньо м’язовий укол, який ніколи нікому не врятує життя. Все, що колеться внутрішньом’язово, майже все, можна випити в таблетці. Внутрішньовенний укол – це вже процедура небезпечна, але вона рятує життя, і вас їй не вчили, і це добре, що не вчили. При цьому людина не знає якихось елементарних речей, як зупинити кровотечу, де ті судини проходять приблизно, що робити з дитиною, коли вона давиться, що робити при опіках, як провести серцево-легеневу реанімацію, як користуватися дефібрилятором.
За кордоном, якщо ми заходимо в спортивний зал, якщо ми відкриваємо предмети з домедичної допомоги, там новітні алгоритми. Вони змінились – через рік у дітей нові книжки, все змінюється. У нас, на жаль, у книжках написаний якийсь абсурд 54-го року, який передруковують, і ніхто на це не звертає ніякої уваги. Нам треба системно почати це змінювати з Міністерством освіти, щоб кожен школяр це знав, щоб на ЗНО було питання з домедичної допомоги. Бо якщо школярик не буде знати математику, фізику, алгебру, геометрію – він просто буде тупий, але якщо він не буде знати домедичну допомогу, він ще й помре рано чи пізно, або помруть його товариші, бо він не зможе надати цю допомогу. Тому це має бути окремий жорсткий предмет, який має бути, не як у нас було, – один рік, а він має бути постійно, куди включити не лише знання з домедичної допомоги, а і якісь елементарні знання з безпеки.
Теоретичні знання не проводять до успіху. Коли дітям варто починати відпрацьовувати ці навички?
До великої війни ми проводили навчання серед дітей, у нас була окрема група від трьох до шести років, це навряд чи можна назвати навчанням, але елементарні речі показували і доводили батькам, що трирічна дитина запросто переверне на бік свого тата, який важить 140 кг – головне показати їй алгоритм, і вона це зробить, якщо ви втратите свідомість і перестанете дихати через свій язик. Була група до 10 років, а вже з 12 років фізіологічно дитина вважається дорослою. По-перше, вона може нормально сприймати інформацію, по-друге нормально на це реагувати. Тому фактично дітей ми ділили на дві групи зовсім крихітні, садочок, початкова школа і вже середня школа. З крихітними грали в різні ігри, зі школярами вже зупиняли кровотечу, накладали джгути, пов’язки, проводили реанімацію. Дорослим ми вже показували різні ситуації і алгоритм дій.
Ви казали, що парамедиком може бути кожен. Як це розуміти?
Поняття "парамедицина" у світі дуже обширне, в кожній країні парамедики – це абсолютно різні люди. Люди з різними вміннями і знаннями. У Британії парамедик може літати на гелікоптері, провчившись дев'ять років, у нас це лікар швидкої, а у Хорватії це людина, яка їздить на мотоциклі на виклики, але не має жодних ліків. Все, що він може, робити – проводити реанімацію, зупиняти кровотечу і так далі. У нас зараз офіційно вже є посада "парамедик", цьому навчають три роки, але суть не в тому. Парамедик – це людина, яка може якісно надавати домедичну допомогу і першу медичну в якихось обмежених цілях. Тому я і казав, що парамедик – це не якась міфічна людина, яку треба чекати, ви можете просто навчитися і надавати допомогу, поки не приїде вже медик і надасть більшу допомогу, якщо це треба буде. Можливо, ви надасте допомогу настільки якісно, що не треба буде вже закликати медичну допомогу.
Щоб мені стати парамедиком, достатньо пройти якісь одні курси чи треба якусь більш кваліфіковану підготовку?
В Україні, щоб стати офіційно парамедиком, – це три роки навчання у Тернопільському медуніверситеті. Щоб бути парамедиком у побуті, – це три дні по вісім годин на освоєння трьох основних програм. Це перша допомога, базовий курс, перша допомога дітям і окремий курс про травми, особливо травми внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Якщо збираємось йти захищати неньку зі зброєю в руках, то треба ще курс тактичної медицини, – це ще вісім годин. Це така буде основа. Чотири рази по вісім годин і вже рівень знань буде колосальний.
Повертаючись до тактичної медицини, чи є у нас аналоги алгоритму MARCH?
Є дуже багато аналогів, це і наші українські аналоги, але їх не треба вивчати, їх треба пропускати. MARCH розповсюджений на весь світ, працює вже дуже багато років і це прекрасно, це стандарт, за яким будь-яка людина в світі, яка хоч трохи знається на домедичній допомозі, обов'язково зрозуміє іншу людину, яка також знає алгоритм. Наші деякі люди вважають, що українець надто тупий, щоб вивчити п'ять англійських букв, тому давайте влупимо щось наше українське. І почали вставляти різні слова. Зараз треба подякувати тому, що американці розробили цей алгоритм, дякуємо, що він є, дайте покористуватись, і тоді всі будуть розуміти всіх. Якщо всіх вчити по різних стандартах, – виходить те, що ми зараз маємо. Тому треба працювати тільки за MARCH.
