USD
НБУ
39.60
Готівка
40.15
EUR
НБУ
42.28
Готівка
43.10
Втрати орків: 4 5 8 5 8 0 (+750)
USD
НБУ
39.60
Готівка
40.15
EUR
НБУ
42.28
Готівка
43.10

Неочікувані факти про усім відомі українські казки. Розмова з філологинею Олесею Наумовською

Олеся Наумовська_2
Докторка філологічних наук, доцентка, завідувачка кафедри фольклористики у Навчально-науковому Інституті філології КНУ ім. Т. Шевченка Олеся Наумовська в ефірі телеканалу Ukraine World News
Джерело: UWN

Звідки пішли українські казки? Чому казки – це первинно дорослий текст? Чи є в архетипах українських казкових героїв те, що притаманне лише Україні? Яким є образ жінки в українських казках і чому? Що означають образи звірів та лісу у казках і до чого тут тотеми?

Гостею Насті Рейн в рамках проєкту "Інтерв'ю без кордонів" стала докторка філологічних наук, доцентка, завідувачка кафедри фольклористики у Навчально-науковому Інституті філології КНУ ім. Т. Шевченка Олеся Наумовська. 

Є певний тип казок, які проходять через віки, через століття. Такі, наприклад, як "Колобок", такі, як "Курочка Ряба". Вони, з однієї сторони, здаються нібито дуже простими, а з іншої – ну щось, напевно, в них таке є, що не дає людям забути їх. Що в них таке є?

Коли я говорю про казку, я завжди говорю про те, що казка – це макросвіт у мікросвіті казкового тексту. Тобто цей невеликий текст фактично вміщує колосальні знання людства.

Якщо говорити про казки на кшталт "Колобка" або "Курочки Рябої", то це той тип казок, які називаються кумулятивні. Вчені вважають, що це один із найархаїчніших типів казок і, відповідно, розумієте, пройшовши через тисячу років, вони не втратили тієї своєї основи, яка, власне кажучи, є стрижневою для серця і українця, загалом людини. Тому що вони були створені ще тоді, коли, як казав Франко, була оця дитиняча ера людства, дитиняча ера українців. Їх називають кумулятивні, тому що вони побудовані на кумуляції, тобто накопичення такого штибу, як, приміром акумулятор, розумієте? Відповідно, це такий мікросюжет, який повторюється постійно, щось накопичуючи, і таким чином ця казка зберігає ритм, і ритміка цієї казки, власне кажучи, вона, мабуть, одна із найархаїчніших взагалі такої креативної потуги людства  і, крім того, вона зберігає ті форми, ті сенси, які дуже близькі кожній людині, само собою.

Звичайно, якщо ми говоримо взагалі з погляду на далеке минуле, то, відповідно, ці казки навряд чи були текстами для дітей. Я завжди кажу, коли мене питають про казку, мовляв, що ти можеш прийти до наших діток і розказати про казку? Я не знаю, що дітям можна говорити про казку, тому що казка – це первинно дорослий текст. Тобто в цих формулах, а казка складається з формул, в них захований колосальний світогляд наших пращурів.

Тому ми повинні, як археологи, щіточками розчищати і дивитися, що там всередині. А дітям заходить цей ритм, так само як заходило, умовно кажучи, як воно приваблювало людей в ті далекі пори, в ті далекі часи. Тому, відповідно, казка проходить через віки і зберігається. Тому що говорять про дуже такі немов би на сьогодні прості речі. Пройшовши через цей час, казка втратила магічний елемент і набула такої дидактичної форми, алегоричної форми. Вона відокремлює дві основоположні категорії людства – добро і зло. В казці завжди діє тільки один закон, що добро завжди перемагає зло, навіть попри те, що Колобка, наприклад, лисичка там з'їдає. Дитина або, скажемо так, наші далекі пращури сприймають дуже просту істину, що не можна допускати помилки, людина повинна бути розумною або там певна істота і розум повинен перемогти. Лисичка з'їла, тому що Колобок покараний за свою таку нерозважливість.

Що стосується Колобка. Я в інтернеті знаходила таке космогонічне походження цієї казки про те, що дітям таким чином за допомогою Колобка взагалі розповідали про те, як місяць рухається по небу. Тобто дід з бабою – це були як деміурги – творці всього сущого, Колобок – це місяць і, відповідно, різні фази місяця. Єдине, що в нинішній інтерпретації казки там йде заєць, вовк, а в більш старих інтерпретаціях там ще був вепр. Тому що раніше у слов'ян було сузір'я Вепра, сузір'я Вовка, сузір'я Лисиці, і от коли, власне, лисиця з'їдає колобка, тому що якраз тоді місяць зникає.

Можливо. Розумієте, ми не можемо стверджувати це достеменно. Тому що, хто його знає, як воно було насправді, колись, тисячі років назад. Але такі припущення, звісно, є точнісінько так само, як, наприклад, оця дуже відома казка "Рукавичка".

Учені, зокрема Віктор Давидюк, відомий фольклорист, він стверджує, що йдеться про календар. Тобто, розумієте, ці звірі з'являються і приходять до Рукавички за тією черговістю, як вони з'являються в природі, після того як відбувається вже оживлення природи навесні. Тобто хто перший прокидається, той і приходить. І, власне кажучи, вона завершується отаким немов би завершенням колообігу.

Далі все повинно початися спочатку так само, як, наприклад, у скандинавській міфології Рагнароком завершується весь розвиток світобудови, цей космогонічний акт, і потім все починається спочатку. Можливо, тут теж так, я не знаю, не можемо сказати стовідсотково, але ці припущення мають правду, мають рацію.

Чи можна припустити чи уявити, хто взагалі створював ці казки? Тобто це, можливо, були волхви, якщо брати, знову ж таки, ось ці народні казки, яким тисячі років. Хто це був?

Тут теж є кілька теорій. Є теорія, яку постулюють деякі вчені вже понад століття, що, мовляв, казки не могли творити люди, просто народ, що це інтелектуальна еліта створювала казки і що вони не такі вже й давні, і їх, так би мовити, народ вже абсорбував, переймав і ця казка поширювалася в народі. Але, чесно вам зізнаюся, що все ж таки переважна більшість фольклористів дотримується тієї ідеї, що фольклорний текст загалом був створений саме народом.

Щодо того, чи створювали волхви отакі кумулятивні казки – це можливо. Тому що, розумієте, казки народні або взагалі фольклорний текст, звичайно, ми знаємо його закони, тобто що він не має автора, але будь-який текст, все одно рано чи пізно той автор колись був, але він просто загубився, тому що цей текст припав на душу населення і він почав поширюватися, настільки охопивши такі широкі верстви населення, що вже первинний автор забувся.

Точнісінько так само, як я студентам кажу, наприклад, перепрошую за такий приклад, але відома пісня ультрас (про Путіна, – ред.) на сьогодні це вже фольклорний текст. Вона набула поширення, ми вже не можемо достеменно сказати, хто перший сказав те чи те, але її вже по всьому світу співали. Тому цей текст вже є народним.

Так само, власне кажучи, із казкою, ймовірно, може бути таке, що саме оці кумулятивні тексти, враховуючи, що вони дуже чітко базуються на отакій ритміці і формулах. Можливо, вони насправді були створені волхвами. Відповідно, цей текст мав магічну функцію за рахунок цього ритму і за рахунок, як ви кажете, якщо це, наприклад, йшлося про фази місяця. Відповідно, такий сенс навчальний або космоглядний, світоглядний сенс.

З часом я теж розумію, що він не міг дійти до нас законсервованим, таким як він створений був з перших днів і, відповідно, щось було вилучено, щось з'явилося, щось доповнилося, видозмінилися ті ж персонажі, наприклад, може бути і таке, і дійшов до нас вже в тій формі.

Є такі дуже базові поняття для фольклористів. Є фольклористичні школи, зокрема міфологічна школа, наприклад, братів Грімм, школа запозичень Бенфея і школа антропологічна, яку заснував Джеймс Фрезер – відомий американський вчений. І в ній основною ідеєю є те, що розвиваючись людство створює однакові уявлення, тому, відповідно, це може вплинути на те, що інколи в абсолютно віддалених між собою народів є подібні сюжети.

Тут можна простежити якраз на рівні отаких кумулятивних казок. Вони є в дуже багатьох народів світу і, власне, вони є, як я казала, найархаїчнішими і вони засвідчують, що людство поступово розвивається, але зберігає оті домінанти, ті концепти, ті основоположні риси, які в нас десь там перебувають на рівні архетипів.

Що є, можливо, в казках чи в архетипах українських казкових героїв те, що притаманне лише Україні, лише українцям і немає ні в кого більше у світі. Чи таких немає?

Ми можемо говорити про якісь окремі мотиви, які є лише в українців. Ми можемо говорити про якісь образи, які є лише в українців. Але, загалом, говорити про те, що є якісь такі сенси, які притаманні тільки українцям, на жаль, ми не можемо.

Тому що, як я сказала, це настільки архаїчні тексти, що, власне кажучи, вони формувалися, можливо, ще навіть тоді, коли не було розселення людства. Тут теж ми не можемо говорити про те, що тоді вже були українці. Можливо, ще раніше, індоєвропейська епоха.

Тому якісь такі риси, визначальні для української казки, звичайно, вони є, насамперед це кордоцентризм. Тобто для нас чи в нашій казці, якщо ми говоримо не про кумулятивні казки, наприклад, а про казку чарівну, яка вже більш, скажемо так, поширена, розвинена, їх більше кількісно цих текстів, то в українських казках ми можемо бачити те, що герой казковий завжди своє щастя здобуває тільки в боротьбі за щастя скривджених.

Це така стрижнева ознака чарівної казки для українців. Якщо ми порівняємо з казками інших народів, ми бачимо дещо іншу ситуацію, розумієте.

Тобто, умовно кажучи, є українська казка будь-яка, де ми бачимо героя-змієборця, силача. Це герої і вони завжди намагаються когось порятувати, нашим героям властива навіть ця здатність прощати, коли героя, наприклад, зраджують його брати або побратими, як в казці про Сученка-богатиря і вони його прирікають на загибель, а він потім їм прощає.

У казці про Івана Івановича – руського царевича і морське чудерство, наприклад, мати зраджує свого сина. Вона закохується в Змія і на його вимогу намагається сина звести зі світу, даючи йому постійно якісь завдання, які він не повинен виконати, він повинен загинути. В розв'язці казки син, дізнавшись навіть про це, матір прощає. Він її прив'язує до дерева, ставить біля неї куль соломи, черепок і каже, що коли вона з'їсть куль соломи і наплаче черепок сліз, тоді можна і матір'ю прийняти. Не просто простити, а прийняти матір'ю – це абсолютно наша така українська риса і, власне, вона простежується. Навіть ми можемо бачити будь-яку ситуацію.

За останні два роки, з початку повномасштабного вторгнення ми об'єднуємося, ми допомагаємо один одному, ми допомагаємо тим, кому гірше, ніж нам. Скільки у нас волонтерів, скільки у нас людей, які готові віддати останнє. Я вважаю, що ми просто неймовірна нація з такими неймовірними героями. Напевно, оці казки вже як вшиті в нашу ДНК.

Це правда. Я пам'ятаю, в нас в ті часи, коли почалася війна, а я абсолютно стою, як казала моя бабуся, на тому, що війна почалася у 2014 році. У нас була зустріч в університеті з героями-захисниками Донецького аеропорту, і студенти ставили різні питання до них. Питали: "Скажіть, будь ласка, а що вас виховало таким героїчним, ви виховувалися на працях Донцова?" А хлопець відповів: "Я виховувався на казках, які мені розповідали моя бабуся". Це настільки влучно, тому що народ транслює через казку свою доброту. Якщо ми порівнюємо, наприклад наші казки, де герой-змієборець, борючись із чудовиськом, завжди намагається когось врятувати, якщо він іде дорогою і зустрічає тих чоловіків, істот, які можуть стати йому помічниками, між ними відбувається комунікація на рівні побратимства. Тобто зустрічає, наприклад, герой там Ломикамення чи Вернигору, і врешті вони стають побратимами.

Якщо ми подивимося, наприклад, на японську казку, там зовсім інша ситуація. Є казка про Таро-силача. Він силач, він герой, і він іде шукати собі застосування цієї своєї неймовірної сили. Він зустрічає дорогою теж двох побратимів, першого щось на кшталт Таро-ломикамення, а другого Таро-храмоносця. Але між ними стосунки будуються зовсім за іншою системою. Спочатку відбувається двобій, Таро-силач перемагає і це описується таким чином, що він відкидає, наприклад Таро-храмоносця так, що той падає, а храм з його спини летить кубарем. І врешті кожен із тих майбутніх помічників героя до нього починає звертатися на рівні слуга-господар. Він каже: "Візьміть мене до себе своїм слугою".

Або, наприклад, той приклад, який я завжди розповідаю про різницю між українською і російською казкою. Наприклад, про Кирила Кожум'яку. Коли наш Кирило Кожум'яка здригається, він мне 12 шкур і врешті приходять до нього старці, двері гупнули, і коли двері гупають, він здригається – це абсолютно нормальна ситуація, і рвуться 12 шкур. В російській казці до нього йдуть цар з царицею і він їх бачить, руки у нього затремтіли і порвав він разом 12 шкур. Зовсім інакше будується сюжет. Тобто сама лінія казкового тексту подібна, але акценти, які розставляються...

Якщо говорити про такого героя, як Котигорошко? Це ж наш український герой, в інших країнах немає?

Самого персонажа такого немає, це герой-змієборець. Змієборці є фактично в кожного народу в казках, але Котигорошко – це наш.

Мені ще в цьому контексті дуже цікавий образ жінки в українських казках, тому що мене завжди дивувало, що є якось баба і є дівка, немає якогось середнього. Другий момент, що мене дуже тішить, – це те, що у нас ніколи фактично дівчата не зображалися слабкими. Жінки в українських казках ніколи не були слабкими. Чому так?

Річ у тому, що народ завжди вкладає в казковий образ свої уявлення про ідеал. Ці ідеали можуть змінюватися впродовж часу, тобто часу побутування взагалі фольклорного тексту як такого. Звичайно, народ розвивається і змінюються ідеали, ми це можемо дуже чітко простежити на прикладi чоловічих образів. Але жіночі образи в українській казці завжди сильні, надзвичайно сильн,і і тут ми можемо бачити справді нашу історію.

Тому що для українців жінка завжди була вагомою, завжди була дієвою і, власне кажучи, оці уявлення про жінку як насправді сильного персонажа громадянського життя відображаються і в казці. Якщо ми подивимося, наприклад, на казки, де ви кажете баба, дід, – це казки жіночі, їх так учені називають, де баба-мачуха відправляє сирітку до лісу. Що ми бачимо?

За великим рахунком, давайте порівняємо, я завжди люблю порівнювати із західноєвропейською казкою. Подивіться, будь-ласка, на нашу казку, у нас завжди це баба і є дід, баба завжди мачуха в таких казках, в неї є обов'язково своя донька і вона змушує свого чоловіка відвести його рідну доньку до лісу. Донька в лісі, ця сирітка, зустрічає якусь істоту, яка проводить з нею ініціацію. Тобто це помирання в іпостасі дівчини, народження в іпостасі жінки, умовно кажучи, і врешті вона повертається назад.

Докторка філологічних наук, доцентка, завідувачка кафедри фольклористики у Навчально-науковому Інституті філології КНУ ім. Т. Шевченка Олеся Наумовська в ефірі телеканалу Ukraine World News
Джерело: UWN

Подивимося на західноєвропейську казку. Мачуха, як правило, ми візьмемо Білосніжку, мачуха, як правило вродлива, а сирітка вирізняється саме своєю неймовірною вродою. Наша сирітка чемна, вона працездатна, вона працьовита, в неї основне – це її добре серце. В західноєвропейській казці ніколи ми не бачимо такого, що чоловік жінки відводить сирітку до лісу, її відводить слуга, наприклад. В мачухи в західноєвропейській казці не завжди є своя власна донька. Про що це говорить?

Потім, зверніть увагу, наша сирітка, коли проходить ініціацію, обдаровується майном, повертається і вже, якщо доведеться, виходить заміж, якщо не доведеться, то їй і так в принципі непогано. В західноєвропейських там є принц, який обов'язково її цілує і, власне, от на цьому завершується казка.

Про що це говорить? Це говорить про те, що, знову ж таки, для нашого українського суспільства жінка значно вагоміша, ніж для західноєвропейського суспільства, на той час, коли, власне, казка вже розвивалася і утвердилася в цьому сюжеті. Тому що у нас за звичаєвим правом була материзна. Це дуже хороша річ. Це майно, яке передавалося, уявіть, наскільки вагомою була жінка, що за законами звичаєвого права було майно, яке передавалося тільки за жіночою лінією, тільки від матері до доньки. Якщо, наприклад, донька померла, майно віддавалося сестрі, двоюрідній сестрі, тобто розумієте, воно не могло поширитися на чоловіків.

Це майно, це була не тільки скриня, не тільки прикраси, це була земля, це була худоба. Тому жінка наша була матеріально захищена і тому, коли вона проходить ініціацію, їй не обов'язково виходити заміж прямо там, щоб її принц врятував. Вона може повернутися з майном і вже, власне, вона може сама собі знайти.

В західноєвропейській традиції не було за звичаєвим правом, тобто в них не було цієї материзни. Наша жінка була матеріально захищена, відповідно, вона брала участь в громадських вирішеннях питань і таке інше. Вона була дієва, значеннєва сама по собі. В  них ні, в них жінка була залежна від чоловіка і саме тому мачуха не така вродлива, тому що конкуренція іде за чоловіка. Саме тому основна риса сирітки – це те, що вона дуже вродлива і саме тому чоловік не відводить сирітку до лісу, тому що чоловік значеннєвий. Саме тому, наприклад, ця сирітка обов'язково повинна з якимось принцом бути.

Вийти заміж за багату людину...

Тоді вона відповідно буде захищеною, інакше вона не захищена, а у нас так. Тому в наших казках, яку б казку ми не взяли, якого б типу ми не взяли казку, жінка завжди є сильнішою.

Чесно скажу, після того як я читала історію про те, як жінка збиває банкою з огірками дрон...

Згадайте відео про зернята, коли вона казала, що візьміть в кишені зернят. Це правда, це треба мати таку залізну волю і таку хоробрість.

Якщо ми подивимося на казки, де є жіночий персонаж і чоловічий персонаж, то жіночий персонаж буде сильнішим. От якщо ви, згадайте, наприклад "Яйце-райце". Пам'ятаєте, героя обіцяно Змії, він вирушає до Змії, змія ставить перед ним завдання, які він не може виконати. Він іде, плаче, приходить до стовпа, де замурована Зміївна, тобто донька Змія, і як казка розвивається. Щоразу вона йому каже, коли він отримує нове завдання, – не плач, лягай поспи, я все за тебе зроблю. Тобто це абсолютно така типова українська жінка.

Потім, коли врешті вони тікають з простору зміїного до простору людського, тобто з того світу до цього світу, Змія посилає навздогін за ними свого чоловіка. Змій летить, щоразу вони його перехитрують і він: "Ну добре, ну ок". Врешті Змія летить за ними сама і тоді ця Зміївна каже, що вже оце летить мати, оце вже небезпека, це вже буде непереливки.

Тобто тут дуже легко побачити оцю таку основну рису, що ідеальна жінка повинна бути чемна, працездатна і таке інше, але вона сама по собі дуже сильна.

У нас, згадайте, знову ж таки, за звичаєвим правом, наприклад за козацької доби, навіть засудженого на страту могла врятувати жінка. Якщо, наприклад, хтось провинився і його засуджували на смерть, то єдиний шанс для нього врятуватися, якщо якась жінка підійде і накриє його своєю хусткою. Тоді його відпускали, але вона говорила, що готова взяти його собі за чоловіка, і тоді вже я не знаю, що краще.

Або, наприклад, якщо ми подивимося на свідчення Боплана, то у козацьку пору у нас дівчина могла свататися до хлопця сама. Серйозно. Дуже хороший звичай, я вважаю, що треба відродити. Якщо дівка покохала якогось парубка, а він до неї не сватається, то вона могла прийти до нього, вилізти на піч і заявити, що вона звідси нікуди не піде, допоки він з нею не побереться. Притому, як засвідчує Боплан, для родини майбутнього чоловіка була страшна ганьба їй відмовити. Тому це був абсолютно безпрограшний варіант. Він починав думати, що вона мене, мабуть, дуже кохає, раз вона пішла на таке, мати думала, що, мабуть, хороша буде мені невістка і, власне, це завершувалося, як правило, весіллям.

В казках ще дуже багато є образів звірів, лісу. Що вони означають?

Якщо ми беремо, наприклад казку про тварин, тоді це алегоричні образи. Тобто це оті найархаїчніші пласти, де вже звірі з часом. Взагалі говорять про те, що, ймовірно, за аналогією до того, як, наприклад, були зафіксовані етнографами, антропологами, фольклористами свідчення у тих народів, які зараз, скажемо так, не перебувають на високому щаблі розвитку. Я маю на увазі австралійських аборигенів, Африку, де, наприклад, бушмени, мисливці перед тим як йти на полювання, оповідають один одному оповіді, казки про тих тварин, яких вони збираються вполювати для того, щоб запобігти ласки від того тотемного божества.

Тотемне божество – це звір або рослина, звір частіше, який сприймався кровно спорідненим з тим чи іншим родом. Відповідно, саме тотемне божество могло забезпечити хороші улови, йому приносили жертву і, власне, оцими казками як магічними текстами, задобрювали його і, відповідно, він міг давати дозвіл на лови.

Але з часом ці образи набули зовсім іншого алегоричного звучання, ніж первинно. Тобто лисиця почала, наприклад, уособлювати хитрощі, заєць – боягузтво тощо.

Якщо ж ми беремо чарівну казку, то в чарівній казці ця магічна функція їх все ж таки зберігається. Тому у казці чарівній ми бачимо тих звірів, які допомагають, як правило, герою, коли герой іде до іншого світу. Тому що казка дуже чітко поляризує свій простір земний і позаземний, тобто коли герой, наприклад, іде боротися зі Змієм, фольклористи знають, що він іде до простору смерті, тобто йде до потойбіччя і дорогою до того, щоб пройти там ті випробування, він зустрічає, як правило, звірів, які потім врешті стають йому помічниками.

Наприклад, як у казці про Івана Голика. Мені дуже подобається ця казка. Він веде весільний поїзд до змієвого царства, щоб одружити свого брата із Зміївною і дорогою вони бачать тих звірів, які потім йому стануть в пригоді, коли він буде проходити випробування. Українська чарівна казка зберігає цю магічну формулу – цих звірів завжди троє. Завжди троє, зверніть увагу, тому що потім герой повинен буде пройти випробування в усіх трьох світах: верхньому, серединному і нижньому. Тому що, за уявленням наших пращурів, світ ділиться за вертикаллю. Відповідно, ці звірі теж, зверніть увагу, в казці належать до всіх трьох світів. Завжди це верхній світ, серединний світ і нижній світ.

Якщо ми подивимося, наприклад, на казку про того ж Івана Голика, він веде весільний поїзд і врешті бачить, що летить комарине військо, і він набуває рис немовбито провісництва. Він наперед знає, що вони йому стануть в пригоді, і він змушує себе зв'язати, щоб дати усім комарам напитися його крові, не дай боже жодного комара не вбити. Коли його питають "нащо?" Він завжди відповідає: "Не питайте нащо, зробімо". Потім, звичайно, коли йому ставлять завдання пройти випробування в тому верхньому світі, – йому допомагає комар.

Далі вони йдуть і зустрічають мишине військо, яке переходить їм дорогу, і він змушує зупинитися весь весільний поїзд, щоб дозволити йому пройти, – це оцей серединний світ в цій казці, інколи миша – це нижній світ. Далі він викуповує рибу, пускає у воду і врешті риба – це отой нижній світ, підземний, підводний. Розумієте, тобто казка зберігає оцю конструкцію. Або це може бути, наприклад, пташка, вовк або якийсь інший земний звір і підземний, наприклад там змія, але вони завжди йому допомагають пройти оті випробування в потойбіччі в усіх трьох світах, в усіх трьох за вертикаллю, цих локусах.

Тому звірі дуже вагомі. І є ще звірі, які, власне, є тими помічниками героя, які вже є його особливо наближеними помічниками, тобто це кінь або вовк. Я так думаю, що, ймовірно, вовк архаїчніший, це вже походить від оцих тотемістичних уявлень українців, тому що для українського народу вовк є дуже (чи був свого часу), був дуже поширеним тотемом. До цього часу в нас зберігаються оці уявлення про вовкулаків. Зараз поясню, чому.

Вовк може бути тим помічником героя, який везе героя, який його будить, коли йому загрожує небезпека, який йому радить, як вкрасти ту Жар-птицю тощо. Потім згодом, з часом адаптації свійських тварин місце вовка займає кінь, і ми бачимо абсолютно ту саму сюжетну лінію, тільки це вже кінь.

Щодо вовка, як я казала, ці вірування в тотемних божеств властиві були всьому людству і, звісно, вони не оминули українства. Тотемні божества користувалися, якщо можна так сказати, неймовірною шаною і, відповідно, їм приносили жертви. Їх не можна було називати на імена, тому що, за міфологічними уявленнями, якщо ти знаєш справжню назву чи ім'я – ти маєш повну владу. Тому намагалися називати інакомовно.

Вчені стверджують, що, наприклад, ведмідь, який дуже часто є в російських казках, він не є справжньою назвою цього звіра, що оця лексема "ведмідь", або російською "медведь", утворена від зрощення лексем – віддати мед. Тобто він дає мед, він знає мед, він любить мед. Учені навіть припускають, що справжнє ім'я цього звіра чи справжня назва цього звіра пов'язана з лексемою "бер", з коренем "бер". Дивіться, "берлога" і ми можемо провести аналогію з англійською мовою. Тоді вже воно стає дуже зрозумілим.

Так само і вовк. Вчені стверджують, що вовк – це теж не справжня назва цього звіра, що його первинна назва загубилася, що його ця метафорична назва пов'язана з тим, як він волоче жертву, тобто відволок. Але в давнину, як я казала, це було дуже шановане тотемне божество і, відповідно, тому він фігурує в дуже багатьох казках.

Якщо ми знову ж таки проведемо паралель з тими народами, які сьогодні ще тільки на шляху до такого стрімкого розвитку, то там, наприклад, не можна тотемного звіра вбивати, але на певні особливі дні – навпаки. Розумієте, світ той перевертається і, відповідно, оце вбивання тотемного звіра, вдягання на себе його шкури. Відповідно, коли одягають на себе шкуру якогось тотемного божества, уподібнюються і таким чином йому немовбито складають жертву.

Якщо припустити, що в давнину, ще за дохристиянських часів, одягали на себе шкуру вовка і шкура, давня назва – длака, вовко длака, "уподібнювався вовку", це виття при місяці і таке інше. Тоді стає зрозуміло, як спрацював цей механізм повернення абсолютно від позитивного сприйняття до вкрай негативного.

Коли приходить будь-яка нова релігія, вона, звичайно, намагається попередню релігію знівелювати. Згадайте, коли прийшла совєтська, умовно кажучи, релігія, то християнство було проголошено "опіумом для народу". Так само це відбувалося в усі часи і тому, коли прийшло християнство, я християнка, зрозумійте правильно, але воно намагалося або знівелювати, або замістити, або те, що не можна було замістити, тоді, відповідно, позитивна конотація зверталася на негативну. От, власне, це відбулося з відьмою, це відбулося, ймовірно, із вовком.

Зараз ера гаджетів, зараз всі діти сидять в телефонах, в планшетах, ноутбуках. Чи вони зараз сприймають оці казки? І що, можливо, батькам потрібно зробити для того, щоб діти вчилися на наших архетипах, щоб вони сприймали наші народні казки? Яким чином можна зацікавити?

Я абсолютно збентежена тим, що почали свого часу, зараз знову цей процес відроджується, але свого часу буквально нещодавно, кілька десятків років тому батьки перестали розповідати дітям казки. Тобто їм просто почали вмикати мультфільми, давати гаджети в руки, і казка змістилася іншою формулою.

Для дитини казка дуже корисна, тому що у казці діє основний закон – добро завжди перемагає зло. Казка повинна чи вона може, чи вона є дуже рушійною, такою важливою силою для того, щоб сформувати в дитини уявлення про добро і зло.

Тому я завжди говорю, як можна виховати дітей? Читайте казки, власне, і дорослим треба читати казки. І ще щодо гаджетів. Я дуже хочу, щоб якомога швидше з'явилося якомога більше не лише українських мультфільмів про казки, але якісь ігри, що-небудь, що діти зможуть на своїх гаджетах. Щось сучасне, але на основі українських казок. Якісь, можливо, ігри потрібні, тому що людство розвивається. Ми не можемо зупинити цей процес або повернути і не треба цього робити, звісно, але дати дітям наше українське, яке дуже гарно їх буде виховувати.

Повне відео

Читайте також:
Мінкульт дозволив демонтувати Арку дружби народів у Києві Мінкульт дозволив демонтувати Арку дружби народів у Києві
УІНП перегляне питання увічнення Булгакова УІНП перегляне питання увічнення Булгакова
УІНП визнав Михайла Булгакова символом російської імперської політики УІНП визнав Михайла Булгакова символом російської імперської політики
"Ми – одне велике серце": Могилевська переконана, що українці вже є переможцями, вони два роки живуть в жаху під назвою "війна"