Обмеження, політичний тиск, списки бажаних (та не дуже бажаних) гостей ефірів, шпигунство за журналістами. Це далеко не всі фактори, які стривожили американських аналітиків. Втім, все перелічене нині можна побачити стосовно ЗМІ в Україні, кажуть в The New York Times.
"Журналісти заявляють, що зазнають дедалі більших обмежень і тиску з боку уряду президента Володимира Зеленського, додаючи, що ці заходи виходять за рамки потреб безпеки у воєнний час", – так розпочинається об'ємний матеріал американського видання.
Говорять, що з моменту здобуття незалежності в 1991 році і до моменту повномасштабного вторгення в лютому 2022-го Україна мала тривалий досвід "толерантного ставлення до медіасередовища з численними телевізійними каналами, пов'язаними з опозиційними і проурядовими партіями, і незалежними новинами".
Збереження цієї культури стало одним із викликів війни. До того ж українські журналісти, як заявляють західні експерти, здебільшого прийняли правила воєнного часу, що забороняють публікувати інформацію про пересування або позиції військ, місця ударів російських ракет і повідомлення про військові втрати, вважаючи це необхідними заходами для забезпечення національної безпеки.
Але.
Журналісти та групи, що займаються моніторингом свободи преси, б'ють на сполох через те, що, за їхніми словами, в Україні зростає кількість обмежень і тиску на ЗМІ, які виходять далеко за межі потреб країни у воєнний час.
"Це дійсно викликає занепокоєння", – наголошує Оксана Романюк, директорка Інституту масової інформації, некомерційної організації, яка займається моніторингом свободи ЗМІ.
Далі американське видання наводить низку прикладів тиску на українські ЗМІ. Зупинимось на кількох з них.
Спікери по списках бажаних гостей
Перший випадок – список опозиційних діячів і місцевих депутатів, позначених як "небажані" для цитування в статтях. Його отримали журналісти інформаційного агентства "Укрінформ". Власне, додамо від себе, що після оприлюднення цього списку на загал мережа вибухнула коментарями: від пересічних громадян до чиновників лунала критика в бік влади.
"Газета The New York Times проаналізувала інструкції для журналістів "Укрінформу", в яких до чорного списку потрапили виборні посадові особи та громадські активісти, в тому числі деякі військові ветерани. Виконувач обов'язків міністра культури Ростислав Карадєєв, який курує державне інформаційне агентство, заявив українським ЗМІ, що йому нічого невідомо про такий список. Офіс пана Зеленського не відповів на запит про коментар", – говорять американські журналісти.
Одним із прикладів того, що журналісти вважають втручанням, стався в Чернігівській області, де обрана міська рада вступила в суперечку щодо муніципальних витрат з губернатором, призначеним паном Зеленським. Тоді керівництво державного інформаційного агентства заявило, що цитування одного з членів ради, який виконував обов'язки мера, щодо бюджету було б "небажаним".
"Якщо ми будемо називати бажаних і небажаних спікерів, це буде великим кроком назад для демократії", – сказав Юрій Стригун, кореспондент "Укрінформу" в Чернігові.
В Одесі журналістам було наказано в деяких випадках цитувати лише осіб, призначених президентом. У Львові журналістам сказали уникати цитування обраного мера Андрія Садового, перелічують факти журналісти.
Напружені стосунки із західними ЗМІ
Втім, стосунки не склалися не лише з вітчизняними ЗМІ. У виданні кажуть, що українська влада також має іноді напружені стосунки із західними новинними організаціями, зокрема з The Times. Після деяких репортажів і на тлі суперечок щодо правил висвітлення військових операцій українська влада відкликала військові перепустки для журналістів кількох видань. Хоча пізніше акредитації були відновлені.
Шпигуни VS журналісти
Не оминули американці і випадок, коли Служба безпеки України таємно знімала журналістів-розслідувачів з Bihus.Info. Тоді очільник СБУ Василь Малюк визнав і засудив стеження. А Зеленський звільнив співробітника відомства.
"Незважаючи на тиск, українські журналісти отримали сенсаційні матеріали, зокрема про корупцію, які призвели до відставок і арештів", – додають там.
Є ще дещо.
Окрім вищезазначених фактів є ще один, який говорить про тиск на ЗМІ, – це заблоковані рахунки медіапроєкту Ukraine World News.
В травні ДБР звинуватило бізнесмена Віталія Кропачова, який, серед іншого, володіє бізнесом в медіа і є власником медіапроєкту Ukraine World News. Бізнесмена звинувачують у нібито несплаті податків ТОВ "Краснолиманське". Суд відправив Кропачова під варту без права внесення застави. А всі рахунки його бізнесу, в тому числі і медіабізнесу (які не стосуються справи) заарештували.
Це – прямий тиск на ЗМІ, вважає Кропачов.
"Це просто фарс, це просто знищення бізнесу. Сьогодні йде системний тиск на бізнес: заарештовані всі підприємства, всі рахунки, люди не отримують зарплати. І, найголовніше, вважаю, – це тиск на медіа. На телеканалі заблоковано рахунок. На якій підставі? Яким чином телеканал може займатися відмиванням грошей? Це в тому числі, я вважаю, що це тиск на засоби масової інформації", – констатує Кропачов.
Що кажуть в Україні?
За словами Севгіль Мусаєвої, головного редактора "Української правди", зусилля, яких докладає уряд, щоб придушити критичні репортажі, є одним з показників впливу та життєздатності українських ЗМІ під час війни, додають в The New York Times.
"Єдиний спосіб, у який люди можуть змінити ситуацію на краще, – це журналістика, – сказала вона. – Ось чому деякі люди в уряді намагаються всіма силами контролювати її".
На початку цього року про тиск на ЗМІ говорив і мер Києва, голова Асоціації міст України Віталій Кличко.
"На жаль, те, що відбувається сьогодні, руйнує єдність в державі, знищує демократичні принципи, шкодить іміджу України. Утиски незалежних ЗМІ та журналістів, які не подобаються владі, бо критикують її дії", – писав Кличко.
Він наголосив, що незалежні ЗМІ та свобода слова є одними з основоположних принципів демократії.
А що українці?
Загалом українським медіа довіряють 49% українців, не довіряють – 43%.
Telegram-канали стали найпопулярнішим джерелом отримання інформації серед українців, обігнавши телебачення. Також інформацію черпають з YouTube-каналів та новинних інтернет-видань.
Найменше (як джерело отримання інформації) українці використовують Facebook, радіо, друковані журнали або соцмережу Х.
