Перші місяці повномасштабного вторгнення були складними та важкими для кожного українця. І президент Володимир Зеленський не став винятком. Дуже багато про той період ми не знаємо. Проте знає журналіст та письменник Саймон Шустер, який провів із президентом України майже цілий рік та написав про нього книгу. Уривок із книги цитує The Telegraph.
Перший ракетний удар
Близько полудня 24 лютого охорона Володимира Зеленського одержала попередження про повітряний удар, і Зеленський попрямував у бункер – об'єкт часів холодної війни, схожий на гігантський тунель метро, переобладнаний у стилі офісної будівлі.
"Зеленський згадує, як надихав себе. "Вони спостерігають", – сказав він собі. – Ти символ. Вам треба діяти так, як має діяти глава держави".
Ночі були найважчими для Зеленського. Його ліжко було ледве досить широким, щоб крутитися. Гудіння його телефону рідко припинялося. "У ті перші дні я всіх розбудив", – сказав він. – Я не мав права спати, поки не дізнався, які удари та куди припали". Потім о 4.50 ранку Зеленський запросить оновлену інформацію.
На цьому ранньому етапі ніхто не піддався розпачу. Але зрештою всі вони розбилися. Їсти було особливо нічого. На зборах роздавали солодощі, а на спільній кухні стояли м'ясні консерви з черствим хлібом. Один співробітник розповів мені, що кілька днів жив на шоколаді.
Через постійне знаходження в бункері обличчя Зеленського стало жовтуватим. Він скаржився на нестачу сонячного світла та свіжого повітря. Деякі його співробітники занепокоїлися. Його помічниця згадує, що він нагадував ходячий труп. "Жива людина не може так виглядати", – зазначила вона. Одного ранку президент пробурмотів "доброго ранку". – Я навіть не могла відповісти. Я ніколи не бачила людину в такому стані".
Зберігали запас алкоголю та поставили пінг-понг
Згодом життя в бункері стало більш керованим. Першу відеоконференцію перенесено на 7 ранку, йому достатньо часу, щоб поснідати – незмінно яєчнею. Персоналу було надано гаряче харчування; хот-доги, картопляні кнедлики, гуляш.
Зеленський та його команда зберігали запас алкоголю навіть після того, як уряд заборонив його продаж, і час від часу він наливав вино помічникам, які приєднувалися до нього за їжею.
Були також гантелі та жим лежачи, які Зеленський взяв за звичку використовувати, часто ночами. Згодом поставили стіл для пінг-понгу. Мало хто міг його перемогти.
Час від часу він запрошував співробітників переглянути фільм, найчастіше новий голлівудський реліз. Зеленський більше не міг перетравлювати радянські комедії. "Вони мене обурюють", – заявив він. – Замість радості та ностальгії, які вони колись викликали, він тепер відчував порожнечу".
Син почав давати поради щодо озброєння
"Тим часом дружина та двоє дітей Зеленського продовжували ховатися. Олена сумувала за чоловіком, але хотіла захистити дітей від війни, особливо коли побачила задумливе захоплення нею їхнього сина Кирила. Танці та гра на фортепіано його більше не цікавили – він хотів займатися стріляниною та бойовими мистецтвами.
Під час дзвінків він почав давати батькові військові поради, пропонуючи системи озброєння, які має придбати Україна. "Він усе це вивчає... Він розмовляє з охоронцями", – сказав мені Зеленський із явною гордістю. Але Олена хотіла, щоб хлопчику повернулося дитинство".
Не дуже вірив у те, що союзники його врятують
Шустер зазначає, що Зеленський тижнями применшував ризик повномасштабного вторгнення і відмовлявся від порад військового командування укріпити кордон.
Пізніше того ж ранку, коли почалося вторгнення, деякі урядовці вже спакували свої автівки і втекли. Найбільше перебіжчиків було в СБУ.
Кілька європейських лідерів запропонували допомогти Зеленському втекти, але він вважав такі пропозиції "дещо образливими", йдеться у книзі. "Я втомився від цього", – сказав він пізніше.
У книзі також йдеться, що на екстреному саміті європейських лідерів, до яких долучився Зеленський, він був "блідий і втомлений, з ранньою щетиною бороди воєнних часів", і "не дуже вірив у те, що союзники його врятують, і це давалося взнаки". "Можливо, ви бачите мене живим востаннє", – заявив європейцям Зеленський.
Замість того, щоб просити про порятунок, він вимагав відповіді на питання, яке Україна ставила десятиліттями: чи буде їй коли-небудь дозволено приєднатися до Європейського Союзу? Його виступ, який тривав лише близько п'яти хвилин, мав більший вплив, ніж місяці, якщо не роки дебатів про російську загрозу, пише Шустер.
Він також згадує, як його запросили в поїздку із Зеленським до щойно звільненого Херсона. Охорона президента була проти цієї поїздки.
"Моя охорона була на 100% проти цього. З мого боку це трохи нерозважливо", – розповів Зеленський Шустеру.
На питання, навіщо тоді їхати, президент відповів: "Це народ. Дев'ять місяців вони були в окупації. Так, у них було два дні ейфорії. Скоро вони впадуть у депресію".
Шустер згадує також, що бачив Зеленського за кілька днів до Різдва 2022 року у Вашингтоні, під час його першої закордонної поїздки з початку вторгнення. Журналіст бачив президента недовго, коли той поспішав через Капітолій.
"Його хода виглядала свинцевою, розправленою в плечах, як у бульдога, що прямує до бою. Війна не закінчилася, навіть близько не закінчилася. Але людина в її центрі завершила своє перетворення на воєначальника воєнного часу", – йдеться у книзі.
Новий етап війни
Як пише Шустер, Зеленський запросив його до свого кабінету поговорити після початку битви за Донбас приблизно на 55-й день вторгнення. Журналіст зазначає, що спочатку колеги часто називали Зеленського Володею і не вставали, коли він входив до кімнати. На той момент вони перейшли на офіційне звернення Володимир Олександрович. Співробітники Офісу, солдати й старші помічники "стояли струнко, не боячись його, але напружившись", коли президент вийшов на зустріч із Шустером.
Журналіст згадує, що на початку передвиборчої кампанії Зеленський казав, як важливо не втратити людей, "які тебе оточують… підтримують, підказують, коли ти помиляєшся". Шустер пише, що ставив собі питання, "чи відіграє хтось досі цю роль". Він описує заборону в Україні політичних партій, пов’язаних із Росією, і те, як Зеленський "звів рахунки" зі "своїм колишнім покровителем" олігархом Ігорем Коломойським і Геннадієм Корбаном, яких, за даними ЗМІ, позбавили українського громадянства.
Стосунки із Залужним
Як сказано в уривку, деякі чиновники в Офісі президента запідозрили головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного в політичних амбіціях після того, як він став народним героєм. У розмові з журналістом він дав зрозуміти, що "політики і генерали – незручні партнери". Шустер пише, що Зеленський і Залужний найкраще взаємодіяли, коли президент переконував союзників передати Україні зброю.
"Йому потрібно розбиратися у військовій справі не більше, ніж знати про медицину або будівництво мостів", – сказав Залужний.
Але, коли росіяни почали відступати, Зеленський "став більш упевненим у собі" і сформував "власні військові пріоритети", які, за словами Шустера, "не завжди збігалися з пріоритетами генерала". Зрештою розкол збільшився.
Таємний візит у Херсон
Президент приїхав у Херсон незабаром після його звільнення від російських окупантів. Шустер теж отримав запрошення з Офісу президента, у якому не вказувався пункт призначення.
Як зазначає журналіст, росіяни могли залишити агентів, що могли спробувати вбити Зеленського, а місто перебувало в зоні ураження російської артилерії, і охоронці аж до моменту від'їзду переконували президента почекати. На запитання, навіщо було тоді їхати в Херсон, Зеленський відповів, що "вся справа в людях".
"Вони дев’ять місяців пробули під окупацією. Так, у них було два дні ейфорії. Скоро вони впадуть у депресію", – сказав він.
Шустер описує першу зупинку президента в Херсоні на площі, де жителі міста святкували його звільнення.
"Вибухи тривали, але Зеленський, що стояв біля свого Land Cruiser, здавався спокійним. Він звично відмовився надягати шолом або бронежилет. У якийсь момент пролунали крики: "Слава Україні!" Зеленський, на розчарування своєї охорони, пішов вітати натовп, який ринув уперед… В очах одного з охоронців, який оглядав натовп у пошуках загроз, був жах. Зеленський посміхнувся і помахав рукою", – ідеться в уривку.
За словами Шустера, його думка про те, "яким є Зеленський", про що його часто запитували люди, так само змінювалася з часом, як і характер Зеленського. Журналіст пише, що під час передвиборчої кампанії той здавався йому "чарівним і наївним хлопцем, який готується увійти у світ циніків, олігархів і головорізів, що не без причини вважали його легкою здобиччю". До кінця 2019 року більша частина "невинності" Зеленського зникла, "але влада ще не загартувала його", на думку Шустера.
Він пише, що найбільші зміни в характері президента відбулися в перші місяці повномасштабної війни.
"Упертий, упевнений у собі, мстивий, прямий, хоробрий до нерозсудливості та нещадний до тих, хто стояв на його шляху, він спрямовував гнів і стійкість свого народу і цілеспрямовано висловлював їх світові. Але саме якості шоумена, які він відточував понад 20 років акторської кар'єри, зробили Зеленського настільки ефективним у веденні цієї війни", – вважає автор книги.
За його словами, деякі друзі Зеленського і співробітники Офісу непублічно зізналися, що "були шоковані новим "я" президента".
Шустер пише, що не знає, "чи стане Зеленському мудрості та стриманості відмовитись від надзвичайних повноважень воєнного часу". Він також згадує свою наступну зустріч із президентом у Вашингтоні незадовго до Різдва 2022 року під час першої закордонної поїздки Зеленського з початку повномасштабного вторгнення.
Журналіст каже, що тоді мигцем побачив Зеленського в Капітолії.
"Можливо, десь, найімовірніше, навколо очей, його риси ще оживляв молодий комедіант Зеленський. Але мені було складно розгледіти його сліди. Його легкі рухи не пережили вторгнення. Тепер хода здавалася свинцевою, а плечі були нерухомі, наче в бульдога, що йде на бій. Війна не закінчена, навіть і близько. Але людина, що стоїть у її центрі, завершила своє перетворення на лідера воєнного часу", – пише Шустер.
Нагадаємо, 19 грудня 2023 року Зеленський дав велику пресконференцію. Під час вступного слова президент відзначив "історичну перемогу європейськості України", маючи на увазі офіційний початок переговорів про вступ України до ЄС. Він зауважив, що є країни, які проходять цей шлях десятиріччями. А Україна натомість – "великою жертовністю, боротьбою, людьми", майже два роки відбиваючи вторгнення російських окупантів.
