Наскільки сьогодні потрібно захищати державну мову?
Дуже важливо захищати державну мову, територіальну цілісність, нашу культуру, нашу школу, наших дітей, наших людей, які перебувають у різних куточках України і світу. Днями я зустрічався зі своїм колегою, доцентом аргентинського університету, він сказав, що мова – це один з найсильніших солдатів у лавах української армії, це справді так. Мова перестала бути тільки показником "свій-чужий", це набагато більше, це про ідентичність, про нашу історію, про поразки і про перемоги, про те, що могло об’єднати нас.
Зараз є багато думок, типу, не віддавати росіянам нічого, навіть російську мову. Що ви про це думаєте?
Філологічні питання завжди будуть порушуватися і вирішуватися в професійному середовищі, тому я ніколи не опускався до дискусії, кому належить російська мова, я завжди говорив про те, кому належить українська. Вона належить українському народові. Тому базово для нас – навчитися поважати своє, цінувати свою історію і жодним чином не опускатися до рівня тих, хто хоче відібрати у нас мову, хто хоче переписати нашу історію, хто викрадає унітази, хто викрав скіфське золото, хто спалив і розібрав фактично до фундаменту Маріуполь.
Російський пропагандист Вассерман заявив, що нема жодного нобелівського лауреата, який розумів би і говорив би українською мовою. Наскільки це так?
В історії України і в сучасній в тому числі є українці – лауреати Нобелівської премії. Вручення премії миру пані Матвійчук, наприклад. В переліку претендентів на Нобелівську премію є десятки імен, представлених у літературі, хімії, фізиці. Серед перших претендентів на Нобелівську премію, але, на жаль, він не дожив до цього моменту, був Іван Якович Франко, серед таких номінантів був і Василь Стус. Давайте згадаємо Ніну Строкату-Караванську, Святослава Караванського, Олексу Різниченка – це люди, які в шістдесяті-вісімдесяті роки спростовували радянські міфи про те, що Одеса – російськомовне місто.
В часи гетьмана Скоропадського саме в Одесі був штаб Чорноморського флоту. Одеса завжди була не просто українським містом, Одеса завжди була світовим містом, тому що там спілкувалися іншими мовами, туди швидше доходила якась інформація, музика, переклади. Одеса – це форпост українськості на півдні, не менше ніж Миколаїв, Херсон.
Росія переселяла росіян в українські міста і створювала такий собі імідж для української мови, що це нібито мова з села. Оцей міф зараз треба руйнувати. Старші люди часто не хочуть вчити українську мову, кажуть, що їм незручно. Їх треба залишити в спокої чи все ж таки намагатися мотивувати до вивчення української?
Проблема урбанізації України не є новою, згадаємо "Місто" Валер’яна Підмогильного, "Закувала зозуля" Григора Тютюнника, в нашому суспільстві це одна із найболючіших тем, яка, на превеликий жаль, була своєрідним розділом між освіченістю і малограмотністю. Але в той же час саме українське село продовжує давати величезні людські, інтелектуальні сили. Мій батько з села, мама з села, але це жодним чином не вплинуло на те, що вони здобули блискучу шкільну, університетську освіту і в своєму житті відбулися і створили самі себе.
Тому тут питання у якості освіти. Я насправді переживаю за нашу молодь, і не тільки за темпи переходу на українську, але щоб у них був доступ до знань української мови. У школі, університеті, бібліотеці, телебаченні. Буквально рік тому на багатьох українських телеканалах можна було зустріти серіали недержавною мовою, можна було побачити виступи у Верховній Раді, на рівні органів самоврядування недержавною мовою.
Україна сьогодні стала міцною незалежно від віку, статі, походження, ми всі стали єдиними, тому що знаємо точно, хто наш ворог, ми точно знаємо, що означає наша земля і що насправді нам потрібно для того, щоб залишатися сильними і боєздатними. Тут величезна заслуга, звичайно, світового українства, яке, незважаючи на те, що перебувало далеко за межами нашої країни, зберегло дух, зберегло культуру, традиції і якби не світове українство, нам, звичайно, було б сьогодні дуже важко. Ці люди є одними із перших послів України, хто вимагає від урядів інших країн надання Україні відповідної допомоги. Вони сьогодні організовують мітинги на підтримку України, деколонізують європейський простір, називаючи проспекти, сквери, вулиці іменами українських героїв.
За цей рік ми організували 450 локацій з безкоштовного опанування української мови, ми збираємо факти лінгвоциду, ми маємо тісну комунікацію з Кабінетом міністрів, з міністерствами, щоби підвищувати якість володіння і викладання української мови в закладах освіти різних рівнів.
В телефоні голосовий помічник не знає української мови, бо великі корпорації розуміють, що на цій території розуміють ще і російську, вони не виготовляли окремий продукт українською мовою. Це стосується навіть телесеріалів. Комерція рулить цією ситуацію, тут нам потрібно щось робити, мені здається.
Великі компанії, включаючи Apple, Netflix, вони прямо чи опосередковано консультувалися з нами, в тому числі стосовно особливостей дії нашого закону та імплементації окремих статей, я прекрасно пам’ятаю ці міжнародні перемовини. Якщо ми сьогодні йдемо до Європейського співтовариства, то треба не тільки спілкуватися українською мовою, але треба знати мови країн – членів ЄС. Але важливо, щоб ця пропозиція була належним чином поцінована і нашим суспільством.
Тобто ми маємо спрямувати наші зусилля на вивчення англійської, або французької чи німецької і не чекати, що з’явиться в додатку Siri українська мова?
Безперечно, треба думати про завтрашній день.
Це дуже погано, тому що має бути все-таки більше української мови. У наших кабельних мережах пізнавальні телеканали Discovery, National Geographic – всі у російськомовному перекладі, у нас немає українського перекладу Discovery та National Geographic, чи канал History. І коли воно з’явиться – невідомо.
Можна передплатити англійський варіант National Geographic. Але от є Netflix, який направляє величезні ресурси, щоб підтримати Україну. Інтернет-магазини, інтернет-видання – якщо подивитися на пошук у різних системах, що люди дивляться, вони почали надавати перевагу українській мові, їх уже перестала влаштовувати стартова сторінка недержавною мовою.
У мене тільки один висновок: якщо кабельні українські мережі не дотримуються тих правил, мають вилучати канали, або звертатися до якихось правоохоронних органів.
Закладений нами у 2020 році концепт лагідної українізації сьогодні досягнув того масштабу апогею, коли порушувати мовний закон і потрапляти до списку порушників вже неприйнятно, люди вже не готові на це йти і тому все менше і менше порушників, все менше і менше чиновників, все менше і менше представників окремих сфер, які готові сьогодні боротися проти закону.
Я чую, що дуже часто кажуть: на фронті не розмовляють українською, там більшість розмовляє російською, отже мова не має значення, тобто байдуже, якою мовою ти розмовляєш, якщо ти захищаєш Україну. Мені здається, що ці думки хибні, тому що вони спотворюють сам сенс нашої війни.
Декому все одно хочеться зловживати чи маніпулювати, чому, мовляв, той чи інший не спілкується. Ніхто не забороняє спілкуватися рідною мовою. Але якщо ми говоримо про мову наказів, про діловодство, про публічні виступи, я собі не уявляю, щоб на тому зловживали наші бойові генерали, сержанти, Герої України, герої-рятівники. Є така фраза: "Якою мовою має бути відданий наказ про наступ? Українською". Я в цьому контексті завжди згадую, якою мовою зверталися до нас оборонці з Маріуполя, з "Азовсталі", я згадую Дениса "Редиса" Прокопенка, інших – вони виступали і зверталися до світової спільноти по допомогу українською та англійською мовами.
Таку фразу почув від одного свого знайомого, він сам з Донецька, воює з 2014 року: "Байдуже, якою мовою ми зараз розмовляємо на фронті, головне – щоб наші діти розмовляли українською".
Я думаю, не байдуже, якою мовою спілкуємося ми, тому що ми своєю поведінкою, мовленням, оцінкою події чи реакцією на ті або інші зловживання чи порушення повинні демонструвати якийсь приклад. Все починається з родинного виховання, якби в мене не було такого родинного виховання, напевно я був би іншою людиною.
