Глава Китаю Сі Цзіньпін
Сі пішов проти заповітів Дена
Китайське суспільство – кланове. Його клановість будується не обов’язково на родинних зв’язках – також на сфері діяльності, етнічній чи географічній приналежності, релігії. Компартія Китаю – це також кланова структура, яка налічує близько 95 млн осіб. Угруповання у КПК гуртуються зазвичай навколо "цзунів", керівників, які можуть дати іншим членам групи кар’єрне зростання. Один з головних факторів об’єднання – професійна діяльність. Є клани генералів, нафтовиків, фінансистів. Клани воюють між собою за ресурси, посади, вплив. Але назовні інформація про внутрішні чвари не просочується через цензуру.
Найголовнішими фракціями у Китаї є клан Сі Цзіньпіна, як їх ще називають "Нова чжецзянська армія", а також "комсомольці" і "шанхайці". Кожен з них мав свого генсека КПК – Ху Цзіньтао представляв "комсомольців", а Цзян Цземінь – "шанхайців".
Ще у 1982 році Ден Сяопін ввів обмеження президентських термінів до Конституції Китаю, щоб уникнути хаосу та катастрофи, які спостерігалися за довічного правління Мао. Також Ден Сяопін почав інституційні реформи з метою якомога ширшого розподілу посад і функцій між партією та державою.
Сі Цзіньпін і його команда, яка прийшла до влади у 2012 році, були п'ятим поколінням китайських керівників. До цього кожне нове покоління обиралося на два п'ятирічні терміни, і вже до другого готувалися нові лідери, яким передавали владу. Це забезпечувало стабільність у партії і дозволяло навіть у межах жорсткої комуністичної ідеології просувати різні погляди на розвиток країни.
Були часи, коли Сі був налаштований торгувати зі США, а не воювати
Але Сі вважає, що "демократія" у КПК призвела до стратегічних помилок, а оскільки зараз перед Китаєм стоять доленосні внутрішні та зовнішні виклики, то всебічний контроль і концентрація влади допоможуть зберегти керованість ситуацією на тлі глобальних потрясінь. Насправді "доленосні виклики" – це плоди доволі агресивної політики Сі Цзіньпіна і неспроможності політичної еліти витягти Китай з пастки середніх доходів. Як наслідок – економіка КНР не росте двократними темпами, а уряд Сі замість реформ консервує країну і обмежує економічні свободи.
За другу п’ятирічку на посту Сі вибудував щось на зразок культу особи. У 2021 році ЦК КПК ухвалив резолюцію, яка відзначила успіхи Сі та фактично поставила його на один рівень з Мао Цзедуном і Деном Сяопіном. Були визначені три епохи становлення Китаю: "Мао підняв Китай", "за часів Дена КНР збагатилася", а "за епохи Сі стане сильною".
Сі робить акцент на геополітичному піднесенні КНР, якщо потрібно, то й за рахунок економіки. У КПК це далеко не всім подобається, лідера критикували за економічні проблеми, антиковідні заходи, нагнітання на міжнародній арені. У відповідь на це Сі Цзіньпін оголосив курс на модернізацію армії і повернення Тайваню. Паралельно він вибудовує сильну одноосібну владу і знищує конкурентів, які могли б кинути йому виклик.
Сі провів масштабну чистку партії і перебрав на себе функції інших органів, зокрема дуже урізав повноваження прем’єра. Під прикриттям антикорупційної кампанії Сі позбавив влади багатьох старих керівників, які мали брати участь у виборі його наступників, і розставив на ключових постах своїх людей. Тому Китай так і не побачив шостого покоління керівників, натомість Сі одноголосно був переобраний на третій термін. Півстолітню традицію було порушено.
Імператорський двір Сі Цзіньпіна
Найвищий орган влади у Китаї – Постійний комітет Політбюро КПК. Це сім осіб, які реально керують країною, такий собі вузький склад Політбюро. Коли Сі очолив партію, окрім нього у ПКПБ сиділи виключно люди двох попередніх керівників країни. При розподілі посад у КПК існувало неписане правило консенсусу, колективного управління – це коли на ключові посади призначали представників найбільших кланів. Сі з часом сформував свою фракцію, але до осені минулого року умовний паритет зберігався: Сі очолював ПКПБ, а клани "чжецзянців", "комсомольців" і "шанхайців" мали по два представники. Зокрема, прем’єром країни був Лі Кецян – лідер "комсомольців", а першим віцепрем’єром – "шанхаєць" Хань Чжен.
Але у жовтні 2022 року Сі перетворив ПКПБ на імператорський двір – до посткому увійшли виключно його близькі соратники. Від колективного управління не залишилося навіть сліду.
Насправді сьогоднішні голосування китайських депутатів – це проста формалізація осінніх рішень Сі. До ПКПБ входять очільники певних відомств. Той факт, що діючого прем’єра Лі Кецяна викинули з посткому, вже тоді означало, що на третій термін Сі піде з новим урядом і виключно своїми людьми. Перед ними буде поставлена задача підняти економіку після трьох років кризи, посилити армію, вибудувати власні стратегічні технології. Що ж, давайте знайомитися з командою Сі.
Прем'єр-міністр є другою за значущістю посадою в Китаї, і вона завтра має перейти до "чжецзянця" Лі Цяна, якого минулої осені звели в ранг чиновника №2 у Комуністичній партії Китаю. Як прем'єр Лі Цян буде вищим бюрократом Китаю, очолить кабінет міністрів країни і матиме широкі повноваження в галузі економічної політики.
У попереднього керівника уряду Лі Кецяна Сі відібрав частину повноважень. Кецян був соратником колишнього лідера КНР Ху Цзіньтао, якого за наказом Сі прибрали з політичної сцени на торішньому партійному з'їзді. Кецян, висококваліфікований економіст, вимагав від партії підтримати кроки на відновлення економіки, але Сі стояв на необхідності жорстких обмежень на фоні ковіду.
Тепер у Сі не буде проблем з порозумінням з прем’єр-міністром. Лі Цян є давнім союзником Сі, був керівником його штабу у провінції Чжецзян, що і забезпечило йому кар’єрне зростання від партійного боса Шанхаю до голови уряду. За наказом згори Лі Цян організував жорсткий двомісячний локдаун у Шанхаї, люди не мали доступу до їжі та ліків. До ковіду Лі Цян сприймався за ліберала, який лобіював зону вільної торгівлі у Шанхаї.
Чжао Лецзі, який минулої осені посів третє місце в партійній ієрархії, був затверджений головою Всекитайських зборів народних представників, законодавчого органу Китаю. Законодавча влада номінально має право ухвалювати закони і вносити поправки до Конституції, хоча насправді рішення ухвалюють вищі партійні чиновники.
Чжао Лецзі – давній друг Сі Цзіньпіна, виходець з його рідної провінції, очолював її у 2007–2012 роках. З 2017 року був головою Центральної комісії КПК з перевірки дисципліни – внутрішньої спецслужби КПК. Вона має право без суду затримувати членів партії і допитувати їх у секретних тюрмах. Чжао проводив для свого боса антикорупційну кампанію, усуваючи конкурентів.
Четверта особа у КПК – Ван Хунін – очолив Народну політичну консультативну раду Китаю. Він буде курувати орган, який мобілізує ресурси партії і безпартійних китайців для підтримки курсу КПК. Ван Хунін – головний ідеолог партії, працював на трьох генсеків, що є винятково рідкісним явищем у китайській політиці. Саме йому належить ідея девізу Сі про "китайську мрію" – бачення національного відродження. Саме він ініціював внесення Сі до пантеону величних лідерів КНР. Підвищення Ван Хуніна означає продовження курсу на жорстку антизахідну політику партії. Ван Хунін – це такий собі китайський Патрушев, неоконсерватор, який вважає, що Китаю потрібна сильна централізована держава, щоб протистояти іноземному впливу.
Цай Ци – п'ятий за рангом член Постійного комітету Політбюро ЦК КПК, перший секретар секретаріату КПК. Це ще один виходець з провінції Чжецзян, батьківщини Сі. Лідер КНР перевів його спочатку в канцелярію Комісії національної безпеки КПК, а потім поставив керувати Пекіном. Цай відомий своїм активним використанням соціальних мереж і неортодоксальним підходом до управління. У ЗМІ Цай називав Сі батьком і босом. Цай є фанатом телесеріалу "Картковий будиночок" і любителем iPhone.
Ден Сюесян – шоста особа в партії, як очікується, стане першим віцепрем’єром. Останнім часом він працював секретарем і керівником апарату Сі. Кажуть, що Ден Сюесян зараз є директором Комісії національної безпеки Китаю, секретного розвідувального органу, який всіляко підтримував лідер країни. Ден часто супроводжував Сі у закордонних візитах. Попередника Дена, "шанхайця" Хань Чженя перевели з уряду на посаду заступника Сі Цзіньпіна, але це скоріше церемоніальна посада без серйозного впливу.
Сьомий за рангом комуніст Китаю Лі Сі замінив Чжао Лецзі на посаді голови Комісії КПК з перевірки дисципліни. Лі Сі вже працював разом з Чжао Лецзі на початку минулого десятиліття у Шанхаї. Кажуть, він знайомий з Сі Цзіньпіном з 80-х років, вважається його довіреною особою. До підвищення у постком очолював провінцію Гуандун.
Як бачимо, велика сімка керівників Китаю – це люди, особисто віддані Сі Цзіньпіню. Така ж ситуація у Політбюро, де тотальна більшість з 25 членів – члени фракції Сі і в уряді, який формується в ці дні.
Наприклад, віцепрем’єром з питань економіки і промполітики стане Хе Ліфен, ще один колишній помічник Сі. На відміну від нинішнього головного економіста у КПК, випускника Гарварду Лю Хе, у Хе Ліфена мало контактів із зарубіжними країнами. Він – типовий провінційний чиновник. Хоча зараз він очолює Національну комісію з розвитку і реформ. У цій ролі він керував складанням п'ятирічних планів Китаю і великих інвестиційних проєктів як усередині країни, так і за кордоном.
Хе Ліфен буде впроваджувати курс лідера, в якому економічне зростання поступається ідеології. А головний дипломат Компартії Ван І налаштований на зближення з Росією і стоїть на позиціях холодної війни з США. Ці двоє уособлюють подальший курс Китаю під одноосібною владою Сі Цзіньпіна.
