Мобілізація заради мобілізації? Чи все ж таки мобілізація заради ефективних дій на фронті і перемоги у війні як результат? Уряд подав до Верховної Ради оновлену версію законопроєкту про мобілізацію, який серед іншого, визначає чіткий термін служби на період воєнного стану та відстрочку для добровольців по мобілізації. Про те, чому без мобілізації буде важко, які зміни варто провести всередині армії, щоб цивільних не лякала перспектива служби, та що відчувають мобілізовані два роки тому, UWN розповів діючий військовослужбовець однієї з бригад Морської піхоти Володимир.
Від мобілізації до першого бойового чергування – кілька днів
Володимир – професійний військовий, ще до початку повномасштабного вторгнення відслужив на контракті в бригаді ДШВ. А з першими вибухами 24 лютого 2022 року зрозумів, що почалася велика війна і треба якомога швидше дістатися військкомату.
Широкомасштабне вторгнення застало його на робочому місці. Фактично там же він і почав збиратися, не знаючи, куди і на скільки поїде, придбав запас цигарок для себе та корму для кота. Проте в той день в військкомат так і не потрапив – через шалені затори доїхати з Києва додому в Бородянку виявилося зовсім не легкою задачею. А наступного ранку, коли Київщиною вже їхали ворожі колони, біля військкомату Володимир побачив близько 15 людей, яким просто видали автомати.
"Я чітко розумів, що 10–15 чоловік з автоматами нічого не зроблять проти колони. Це було б самогубством. Мої родичі виїжджали на Західну Україну і я прийняв рішення їхати до Львова. По приїзду пішов в місцевий військкомат. Там спочатку брали тільки офіцерів та сержантів. Рядовий склад вони почали брати з 11 березня. 12 березня я виїхав в навчальний центр розвідки. Нас було близько 2000 людей. Навчання мали тривати декілька тижнів, проте вночі 13 березня вже мене попросили збирати речі і виходити...".
Згодом Володимир разом з іншими мобілізованими, всього близько 3000 людей, виїхали в Одесу. Він згадує, везли їх в тентованому КрАЗі 12 годин без зупинок на чай-каву-перекури, по морозу. Коли дістались місця призначення, виявилось, що бійці наразі в цей бригаді не потрібні, і люди просто чекали.
"Так продовжувалось весь день до самого вечора, поки не почали питати добровольців. Вийшло людей 100 і я в тому числі. 14 березня ми приїхали, прийняли посади, нас мобілізували, оскільки одразу не встигли. 16 березня я вже поїхав на своє перше бойове чергування на Запорізький напрямок. Без навчання я попав в артилерію. І з 16 березня 2022 року до 30 жовтня 2023-го я постійно знаходився в місцях бойових дій на виконанні бойових завдань. Змінювалися тільки напрямки – із Запорізького на Херсонський, потім на Донецький. В мене вийшло майже 19 місяців безпосередньої участі в бойових діях".
Нас поставили в такі умови, що в цій війні воюють одні й ті самі
Після 19 місяців безперервної участі в бойових діях абсолютно очікувано Володимир стикнувся з необхідністю лікування набутих на фронті травм.
"В лютому – березні 2022 року, коли я ходив по військкоматах та шукав частину, а потім самовіддано захищав Батьківщину, я був впевнений, що держава буде піклуватися про мене. Як мінімум мене пролікують і проведуть реабілітацію. Замість цього два тижні я їздив і обстежувався за свій рахунок, паралельно доводячи, що я дійсно набув травми під час несення служби і потребую лікування. Після того як я все ж таки це довів, мене направили на лікування…
Я б порівняв цю війну з дитячою зимовою розвагою – катанням з гірки на санчатах. Діти, наприклад Вася, Саша та Маша, з’їжджають з гірки на санках. Вася, бере санки, на яких продовжують сидіти Саша та Маша, і тягне їх назад на гірку. З’їжджають другий раз. Ситуація повторюється, Вася витягує санки з друзями на гірку знов. Потім просить допомоги, але Саші та Маші зручно, коли їх на собі нагору везе Вася.
В армії у нас така ж ситуація. Одній й ті ж самі люди знаходяться на лінії зіткнення майже постійно. Вони перший рік там відстояли, другий рік відстояли, і коли ці мобілізовані просять, щоб їх поміняли, їх ніхто змінювати не хоче. Наша армія нараховує близько 1 млн людей, з них воює 20%, ще 20% їх забезпечують. Виходить, ті, що з перших днів стали на лінії фронту, і є той самий Вася, який тягне санки з Машою та Сашою нагору. Якби у нас були ротації, ми б могли відслужити пів року та відпочивати, щоб йшли працювати ці умовні Саші і Маші. І, може, не треба було б такої широкої мобілізації".
Володимир, спираючись на власний досвід служби, констатує, що всередині Збройних сил, на жаль є несправедливість – хтось два роки знаходиться на лінії зіткнення, а комусь ці два роки вдається нести службу на блокпостах в глибокому тилу. І якщо цих людей час від часу міняти містами, всім було б набагато простіше:
"Цивільні бачать цю ситуацію і просто не хочуть мобілізуватися. Оскільки несправедливість є всередині ЗСУ. Тому я вважаю, спочатку треба розібратися з ротаціями і підрозділами, які постійно знаходяться в зоні бойових дій. А також з лікуванням та реабілітацією, щоб люди знали, що їм, наприклад, не доведеться принижуватися і доводити, що травми набуті саме під час несення служби. Якщо будуть зняті ці питання, то людина піде з цивільного життя в ТЦК і буде впевнена, що пройде повноцінне навчання, її не відправлять одразу на "нуль" до тих пір, поки не зможе перейняти досвід вже якийсь час воюючих побратимів і буде знати, що у ці 36 місяців служби у неї будуть чіткі відрізки часу, коли вона на лінії зіткнення і коли має змогу нести службу в умовній безпеці".
Військові, які знаходяться на позиції майже два роки, думають лише про те, як вижити
На думку Володимира, зараз ситуація виглядає наступним чином: людину з цивільного життя відправляють майже одразу в зону бойових дій і вона бачить навколо себе втомлених військових, які просто намагаються вижити, як наслідок така людина одразу починає шукати шляхи, як піти з армії, а враховуючи, що під час ВЛК дуже багато хвороб просто "не помічають", це не так вже й важко.
Зараз мобілізованому, який знаходиться на позиції майже два роки, кажуть, що треба прослужити ще рік. Якщо додати до цього моральне спустошення, травми та контузії, то виходить що такий боєць працює не зовсім ефективно.
"Потрібно давати людям "відходити" від бойових дій, щоб вони розуміли, що їм в подальшому потрібно – лікування, залишити службу, підписати контракт або перейти з артилерії, наприклад в штурмовики. Перший рік я воював нормально, через півтора роки я зрозумів, що у мене постійні головні болі, болить коліно і спина і я просто не можу спати. Після відносно недовгого лікування, я зрозумів, що відновлююсь. І я розумію, що за рік я спокійно можу повернутися назад. А з тим моральним пригніченням через травми та втому, я не думав про те, як виконати завдання, а думав про те, коли закінчиться ця зміна і я приїду на один день на відпочинок.
Але окрім відпочинку нам ще треба думати, як у цей один чи два вихідні дні нам десь помитися, привести в порядок свій одяг і встигнути відпочити. І за ці дні, до речі, тобі не заплатять, бо ти відпочивав. На відстані, де тебе може дістати ворожа артилерія, в якомусь будинку, де по тобі бігають миші і криси. Без вихідних і відпочинку людина довго не прослужить.
Новини за темою: "Якби мені врятували ногу, я б досі був в полоні", – морпіх про перші дні повномасштабного вторгнення в Маріуполі та російський полонТих, хто прийшов 24 лютого, і так лишилось небагато, багато з них зараз на лікуванні. І вони очікують моменту, коли війна для них закінчиться. У одного бійця бедро вилізло через спину. Я говорив з його командиром, він каже, що ще не бачив такої щасливої людини. Оскільки, цей боєць воював з 2014 року і зрозумів, що для нього війна закінчилася. Людям потрібен відпочинок і чітке розуміння коли і скільки він буде".
Різні світи, навіть в межах однієї частини
На думку Володимира, мобілізація потрібна, люди виснажені, втомлені, але до цього потрібно підходити з розумом, щоб при цьому армія була єдиним організмом, складалася з людей, які можуть один одного замінити.
"Навіть в одній частині зараз співіснують два паралельні світи. Якось я приїхав з позиції і почув, що про нас кажуть "заробітчанє".
Але найбільше, що мене дивує, що людина, з якою я мобілізувався в один день, досі за межи частини не виїжджала. Так, потрібно, щоб хтось ходив в наряди, готував, грузив БК, ремонтував техніку. Але коли ти повертаєшся із зони бойових дій, а військовий з твоєї частини питає "Коли війна закінчиться?". Ти розумієш, як він живе і служить і як ти.
І про що можна говорити щодо цивільних з їх нерозумінням світу військових, коли в частині "їздять" на одних людях, поки вони не посипляться. А їх все одно ніхто не міняє. Ми закінчуємося, ми втомлюємося, а нас не хочуть міняти навіть наші ж в армії, колеги з наших же частин. Тому мобілізація, як і зміна підходу до самої служби, необхідна. Ми не маємо право залишити цю війну наступним поколінням", – резюмує боєць.
