USD
НБУ
39.60
Готівка
40.15
EUR
НБУ
42.28
Готівка
43.10
Втрати орків: 4 5 9 5 3 0 (+950)
USD
НБУ
39.60
Готівка
40.15
EUR
НБУ
42.28
Готівка
43.10

"У мене була мрія: вийти з полону та зустрітися з російським військовим, який в полоні...". Історія оборонця Маріуполя Дмитра Москви

Дмитро Москва_1
Військовослужбовець, оборонець Маріуполя Дмитро Москва
Джерело: UWN

"Навіть коли нам видали зброю та сказали, що почалася війна, я не сприймав це серйозно. Наче ж в цивілізованому світі живемо", – такі спогади Дмитра Москви про 24 лютого 2022 року. А потім були перші тижні запеклих боїв за Маріуполь, вмовляння вагітної дружини "кинути автомат", поранення та полон. А після обміну – реабілітація та повернення на службу. Дмитро поділився з UWN спогадами про бої за Маріуполь, про що мріяв дев'ять місяців в полоні, про обмін та довгоочікувану зустріч з родиною, яку довелось "витягувати" з території "ДНР". А також про подальшу службу та чому він переконаний, що у цій війні перемога за Україною.

Настрій був такий: "Чого вони взагалі прийшли?"

Дмитро Москва народився та виріс в Маріуполі.

"24 лютого 2022 року о 04:00 годині ранку за тривогою прибули в частину, я був діючим військовослужбовцем в 109-й бригаді ТрО і почалось переміщення. Нам видали зброю, сказали, що почалася війна. Я це всерйоз не сприйняв, наче в цивілізованому світі живемо… Почалося повномасштабне вторгнення, нас перегрупували. Мене поставили охороняти міст, який з'єднує лівий та правий берег Маріуполя. Там ми простояли 10 днів і почався прорив на лівому березі, і нашу групу – 15 осіб – відправили туди. Там ми вже були до кінця. Росіяни обстрілювали зі всієї наявної зброї, було страшно, але я не думав про те, що мене може поранити чи вбити. Настрій був такий: "Чого вони взагалі прийшли? Це моя земля, мій дім, чого вони прийшли в мій дім?!" Правда, періодично настрій змінювався залежно від того, як часто біля мене були прильоти".

Військовослужбовець розповідає, що коли прийшло розуміння, що місто оточено, бойовий дух почав падати, але почали прилітати вертольоти, бійцям дали зброю і це допомогло протриматися ще. 

"Росіяни йшли скрізь, просто звідусіль. Ми мали перекрити дуже велику площу. Ми займали будівлі малими групами по п'ять-сім чоловіків – і це було ефективніше за велику групу, ми так відчували себе впевненіше. Але коли на тебе летять бомби, цієї впевненості стає менше. Зараз дивлюся на це з боку – це був страшенний хаос, когось поранили, хтось загинув. Дуже багато було загиблих та поранених цивільних. Місцеві самі хоронили загиблих, десь під трасформатором викопали невелику ямку, поставили хрест… і таких було дуже багато. Мені здається, цивільні постраждали більше, ніж військові. Евакуації міста не було. Цивільні мене часто запитували (ми спускалися в підвали, у нас був доступ до їжі, ми приносили її людям), коли це все закінчиться? Я говорив, що скоро, зараз прийде деблокада. Але не так скоро, як я хотів... сталося не так, як я хотів".

Поранення та полон

В полоні Дмитро опинився трошки раніше, ніж хлопці з "Азовсталі". Коли він з групою відходив з позиції, потрапив в перестрілку. Хлопець отримав чотири кульових поранення.

"В нашій групі було двоє цілих та три "300-х", у мене нога, у хлопця рука, ще у одного в ягодицю. Ми собі наклали турнікети і намагалися якось просунутися до наших, не вийшло. Ми як раз відходили, хотіли вийти на наші позиції, звідки виходили минулого дня, а там вже були росіяни. Ми їх не бачили, вийшли на відкриту ділянку, а там зі всіх боків: "стояти", "лежати… Навколо цивільні на колінах… може, їх перевіряли. Я був старшим групи і сказав своїм, що треба здаватися. Це було найбільш правильне рішення, у мене автомату не було, бронежилету і каски теж. Плюс було важке поранення ноги і мені з кожним кроком було все важче йти і я розумів, що мене ніхто витягувати не буде, з п’яти чоловіків – три "300-х"".

"І у мене такі думки були: у мене була вагітна дружина, я до неї приїжджав на початку війни. Привозив продукти, коли була така можливість. І під час нашої останньої зустрічі вона мені каже: "Кидай той автомат і поїхали до батьків в село". А я не міг так зробити, для мене це прямо обурення було. Я не можу сказати, що я завзятий патріот, але це ж мій дім. Я просто не міг втекти. І вона мене поцілувала і каже: "Тільки не геройствуй"… І от сиджу я під цим гаражем і думаю про те, що у мене дружина вагітна, скоро донька народиться і помирати я не хочу. А ще коли втрачаєш багато крові, з’являється якась слабкість в організмі і з кожним кроком вперед я відчував, що стаю все слабше. Потім коли ми вже вийшли на них, вони, до речі, надали нам першу допомогу, може, тому що теж молоді хлопці були і не розуміли, що вони там роблять, їх кинули туди і їм не ясно, що треба робити. І коли відкрили ногу мені… я був в шоці. Замотали назад. Потім провели з нами бесіду чеченці, вони говорили, що влада у нас погана, нас кинули як м'ясо, чого ми раніше не здавались. На відео нас знімали, потім я бачив, цей ролик, наче ми самі здалися, але це просто була така ситуація. Нам просто пощастило, що нас не застрелили", – розповідає Дмитро.

Дев'ять місяців

Військовослужбовець пробув в полоні дев'ять місяців. І за цей час мріяв про те, щоб провести бесіду з російським військовополоненим: "У мене була мрія вийти з полону та зустрітися з російським військовим, який в полоні, і щоб мені дали можливість з ним провести бесіду і б говорив з ним так, як говорили зі мною. І щоб вони відчули те, що відчував я протягом дев'яти місяців свого знаходження в полоні. В Росії вони намагаються тебе зламати, відбити бажання повернутися та воювати, відбивають бажання жити. Доходило до таких моментів, коли деякі хлопці не витримували… Сильний фізичний тиск, вони можуть бити щодня. Це важко морально".

Військовослужбовець, оборонець Маріуполя Дмитро Москва
Джерело: UWN

В полоні з Дмитром сталося кілька ситуацій, в яких він зрозумів, що все було недарма.

"Коли мене в полоні допитували, питали, чи стріляв, я відповів, що ні. Питають, а хто за посадою, відповів, що "водій", а росіянин на це: "У вас там всі водії, повара або зв’язківці, а купа народу загинуло". А ще була така ситуація під Донецьком, мене відправили в ізолятор, тому що в Оленівку тоді не везли тяжко поранених. І там медсестра сказала, що з моїм пораненням треба в лікарню, мене повезли. Там повз мене проходить військовий "ДНР" і каже, не до мене, а до мого конвоїра, "О, а хто це? Укроп?" А сам з виду – просто алкаш, зубів немає… "Та я сам тільки з-під Маріуполя, ми там з укропами перекидувались гранатами. Першого батальйону немає, другого – немає, третій – багато "300-х"". Я порадів, що ми їх трошки зменшили в кількості", – зізнається боєць.

Після обміну

Одразу після обміну Дмитру якийсь час було важко адаптуватися, повірити, що він більше не бранець Росії:

"Була якась незрозумілість... ти вільна людина, можеш відкрити очі, оскільки в Росії все відбувається так – обличчям донизу, очі закриті. Ти нічого не бачиш, поки над тобою знущаються. Нас обмінювали через Василівку, зняли скотч і ми змогли відкрити очі. Так ми простояли десь годину. Всі почали спілкуватися, що це обмін, і це клас, а у мене такі думки: тільки б не зірвалося. Я взагалі не радів, чув про випадки, коли обміни зривалися. І поки не опинився на вільній українській землі. Перед обміном мене сильно побили, нога тоді працювала погано, я йшов останнім. І коли вже дійшов, такі незрозумілі відчуття: "Що обміняли?" Тобто я розумів, що вже вдома, але не усвідомлював цього. Відпускати почало десь через дня три, коли почав відчувати себе людиною, а не твариною".

Потім було лікування. Окрім поранення у Дмитра з’явилося ще багато нових хвороб після полону. Проте найважчим виявилося витягнути дружину і маленьку дочку з території "ДНР".

"Була велика проблема забрати дружину та доньку, вони знаходились у батьків, недалеко від Маріуполя. Я боявся, що на них буде тиск, але пощастило, що ми не встигли з дружиною розписатися, прізвища були різні. Було багато проблем з документами, свідоцтво про народження дитини було "ДНР", а це ж бананова республіка. В Дніпрі через адвоката робили українське свідоцтво про народження дитини. Потім ми перечекали, поки зима і блекаути. І я дуже не хотів, щоб вона з дитиною їхала сама. У мене є друг, який в Польщі живе вже років сім, і його мама погодилась нам допомогти. Вона їхала через всю Європу, через Росію, заїжджала в Маріуполь і от забрала дружину. Дружина розповідала, що на російському кордоні її не хотіли пропускати через те, що нової фотографії в паспорті не було. Вона з дитиною на кордоні чекала шість годин, а коли таки перейшла кордон і вже була в Латвії, одразу відчула себе людиною. Три дні дороги, приїхала змучена, але щаслива", – розповідає Дмитро.

А далі була реабілітація, довгоочікуваний час з родиною та повернення на службу:

"Ми дізналися про проєкт "Серце Азовсталі", що можна поїхати із сімє’ю, провести разом саме відпочинок. Я там пройшов ще й реабілітацію, працював з психологом. Ці два тижні швидко пройшли, хотілось б ще більше. Все було дуже круто, нами постійно опікувались і координували і взагалі дуже круто, що є такий проєкт і люди, які це роблять. Я б дуже хотів, щоб допомагали всім військовослужбовцям, вони всі заслуговують на це. Кожному, хто був на лінії зіткнення, потрібна реабілітація. Постійні обстріли, вибухи, дають своє. Допомагати військовим треба, ми ж всі бачимо, що зараз небагато бажаючих йти служити".

Зараз боєць повернувся на службу в лави ЗСУ. Вже не на "нулі", але робить не менш важливу справу:

"Я в роті ударних БПЛА, ми кошмаримо їх дистанційно, спалюємо техніку. Я задоволений тим, чим я зараз займаюся. Я себе в цьому знайшов, коли мені запропонували, одразу було некомфортно, після того як я повернувся в частину. Але з часом все змінилося, я почав більше вникати в це, більше почало подобатися. У нас хороша команда та командир. Взагалі, зараз людям дуже потрібна мотивація. Ми або програємо, або виграємо. Думаю, що виграємо. Але все тримається на хлопцях, які зараз там. Вся справа в людях, в їх мотивації".

Новини за темою: "Якби мені врятували ногу, я б досі був в полоні", – морпіх про перші дні повномасштабного вторгнення в Маріуполі та російський полон
Читайте також:
Німеччина запропонувала віддати Україні обладнання зі своїх закритих ТЕС, - Галущенко Німеччина запропонувала віддати Україні обладнання зі своїх закритих ТЕС, - Галущенко
Пентагон планує відправити в Україну додаткових радників для контролю логістики та озброєння, - Politico Пентагон планує відправити в Україну додаткових радників для контролю логістики та озброєння, - Politico
РФ може активізувати ракетні удари по Україні найближчими тижнями, - ISW РФ може активізувати ракетні удари по Україні найближчими тижнями, - ISW
Палата представників США проголосувала за законопроєкт про використання для України заморожених активів РФ Палата представників США проголосувала за законопроєкт про використання для України заморожених активів РФ