Мальовнича Макарівщина, що на Київщині, фактично зупинила наступ ворожих військ на столицю. Однак це далося макарівчанам великими втратами – як людськими, так і матеріальними. Про героїчний Макарів часів окупації та боротьби й про мужній – в період відбудови розповів макарівський селищний голова Вадим Токар в спецпроєкті "Макарів. Після...".
Початок війни
"Ця велика війна для мене почалась дещо раніше ніж 24 лютого 2022 року. Тому що якщо пам’ятаєте ті часи, тоді вже в повітрі був такий дух, передчуття, що ось-ось має щось початися. Ми прекрасно розуміли, що наближається велика війна, тільки ніхто не знав, коли вона саме почнеться. 23 лютого я запросив до свого кабінету одного мого знайомого військового, з якими служили ще у 2014 році разом. Я не буду все переповідати, але він сказав таку фразу: "Знаєте, 90–95%, що Макарів війна обійде стороною. Тому що Київ у нас знаходиться східніше Макарова, їхня основна ціль – це буде столиця України. Тому я не думаю, що Макарів торкнеться війна". Але сталося зовсім не так. 5:30 24 лютого мене розбудив телефонний дзвінок. Це був мій товариш, який сказав два слова: "Привіт, почалось", – пригадує Токар.
Зізнається три дні – 24 лютого по 27 лютого – були занадто довгими: безліч подій, робота в цілодобовому режимі.
А вже 27 лютого перша гусениця, перший чобіт окупанта ступив на Макарівську землю.
"Вони зайшли з півночі з Бородянки, уже на той час Бородянка була окупована і вже на той час їх зупинили в Гостомелі в аеропорту не дали висадитися десанту, вже були бої в Ірпені. В принципі, десь числа 25–26 лютого у нас було чітке розуміння, що іншого шляху, як дійти до Києва через Макарів у них немає, так і сталося. 27 лютого вони вже зайшли на територію нашої громади", – додає він.
Але. Перші дні повномасштабного вторгнення Макарів зустрічав без зброї та ЗСУ.
"Від 24 лютого на площі біля ради було багато людей, які бажали захищати будь-яким способом свою землю. В нас не було тоді ні зброї, нічого, крім мисливської і декількох десятків автоматів, які були у охорони ТЦК. Я хочу, щоб було розуміння того, що ми, люди цивільні і зараз навіть, на сьогодні, ми не є військовою адміністрацією. Тому повноважень на отримання зброї у нас не було. З нами було багато добровольців, які були готові загинути під завалами, загинути біля свого дому, але не пустити росіян далі", – пригадує голова перші дні війни.
А що було далі?
А далі крок за кроком, метр за метром частина Макарівської громади опинилася під окупацією.
"В нас із 49 населених пунктів, які входять до складу нашої громади, – 20 населених пунктів були під тимчасовою окупацією. В тому числі і частина Макарова, декілька мікрорайонів було у нас окуповано", – розповідає Вадим Токар.
На самих окупованих територіях бувало по-різному. Все залежало від того, які командири були у росіян, додає він. До прикладу, в деяких населених пунктах творилися звірства: були зґвалтування, були розстріли мирного населення, були інші жахіття. Один з випадків, що сколихнув всю Україну, – в Мотижині окупанти по-звірячому розстріляли старосту Ольгу Петрівну Сухенко і всю її родину.
В Андріївці був розстріляний двоюрідний брат старости, тому що росіяни не могли його знайти.
"Але є в нас інші населені пункти, де, наприклад, росіяни встановлювали свої правила. Якщо ти дотримуєшся цих правил, то ніяких таких особливих звірств не було", – додає він.
Звісно, було і мародерство.
"Якщо це буряти, то ті брали все без розбору, включаючи унітази. Для них наше звичайне село – ту саму Андріївку називали "это город". Вони брали все: від унітазів, пральних машин. І в нас були навіть такі випадки – до комічного доходили, що в нормальному будинку була плазма. Вони не знали, що це таке, забрали унітаз, забрали пральну машину, а плазму залишили. Тому що вони просто навіть не знали, що це", – коментує чоловік.
"Я тобі бажаю, щоб на Росії сталось те саме..."
Токар пригадує... на початку повномасштабного вторгнення, коли ще окупантів не було на нашій землі, в громаді створили так званий оперативний штаб, який працював цілодобово, приймав телефонні дзвінки з усіх куточків громади.
"Ми знали де, коли, яка мітка, яка ДРГ була помічена, де дрон злетів. Коли колони перші зайшли, ми бачили повністю їх маршрут, де вони рухаються в який населений пункт. Тому що люди телефонували, передавали інформацію. В мене було таке враження, що наші люди буквально за кілька годин розібралися в системі координат і кожен знав і міг передати координати тієї чи іншої бронетехніки, яка рухалася, в тому чи іншому населеному пункті", – розповідає макарівський селищний голова.
І продовжує... в населеному пункті Колонщина був чоловік, який мав дрон, що міг літати на сім-вісім кілометрів. Тому він запускав дрон в сторону гольф-клубу, де базувалися росіяни, а потім скидав їхні координати, де саме там розташовується їх техніка.
"Було 5–6 березня 2022 року... він мені подзвонив і каже: "Я вже не в Колонщині, я в Києві. Коли росіяни зайшли, вони взяли мене в полон, знущалися, били і, вибачте, хлопці я здав всіх. Я здав ваші номера телефонів, я здав тих, кого я знав у штабі. Я мав врятувати своє життя. Вибачте якщо зможете. І за твою конкретну голову росіяни назначили винагороду". Після цього дзвінка більше ніж два рази на одному місці я ночував", – говорить Токар.
Втім, зізнається: з росіянами все ж мав одну розмову – через переписку.
Одного дня, коли жителі громади вже вимушені були проводити більшість часу в підвалах, а в місті вже не було світла, тепла, інтернету та практично не було зв’язку, росіяни написали йому SMS, в якому закликали здати місто в обмін на нібито "безпеку".
"І я їм відповів: "Не шановний Іван, я тобі бажаю, щоб на Росії сталось те саме. Щоб ваші матері, сестри, доньки, щоб ваші діти сиділи в підвалах, як сидять зараз мої мешканці. В кінці сказав "вибач, я забув, що ти не розумієш українською, тому скажу зрозумілою для тебе мовою: пішов… руський Іван", – каже очільник громади.
Після руського чобота – руїни та смерті
Загалом, констатує селищний голова, по громаді росіяни зруйнували (чи пошкодили) 3602 об'єкти. З них 2295 – це пошкоджені приватні будинки. Зруйнованих приватних будинків – 585. Окрім цього, пошкоджень чи руйнувань зазнали і багатоквартирні будинки.
Станом на квітень – травень 2022-го без домівки лишилось понад три тисячі сімей.
"Мені важко оцінювати, але ми співпрацювали з Київською школою економіки, вони рахували нам збитки, який зазнав виключно Макарів (не громада). І нарахували 134 мільйони доларів, тільки про Макарів. Таких сіл у нас було окупованих 20, а обстрілів і руйнації зазнало 32 населених пункти нашої громади, приблизно можемо собі уявити", – каже Токар.
І якщо міста відбудуються – втрачені житті вже не повернути. Люди – найбільша втрата.
На території Макарівської громади загинуло 238 мирних цивільних мешканців. Ще 30 загиблих – хлопці з територіальної оборони, які зі зброєю в руках залишились захищати свій дім і свою землю.
Що стосується втрат військових – ця інформація наразі закрита.
Щасливе "після..."
"Чи повертаються люди? Відразу, як тільки виходило повідомлення в ЗМІ, що Макарів звільнили, це був шквал дзвінків. Я не знаю як (у нас практично тут не було мобільного зв’язку), але людям вдавалося додзвонитися, питати обстановку і люди відразу почали повертатись. Незважаючи на те, що тут не працювали магазини, аптеки, не було ні води, ні світла, ні зв’язку, ні інтернету, але люди почали повертатись", – з надією констатує голова селищної ради.
За приблизними підрахунками керманичів громади, за перший рік після деокупації додому повернулось близько 95% громадян.
Вже станом на кінець літа 2023 року на території Макарівської громади відновили повністю або частково 1721 об'єкт, що був пошкоджений унаслідок бойових дій. Зокрема, відбудували 1317 житлових будинків.
Нині у Макарові триває капремонт пошкоджених будинків, в яких зовсім скоро запанує нове життя.
Макарів – не єдиний населений пункт, який постраждав від росіян. Загалом під російською окупацією перебували 254 населені пункти Київщини. В тимчасовій окупації перебували 24 населені пункти Броварського району, 84 – Бучанського району. Однак найбільше окупованих територій було у Вишгородському районі – 144 населені пункти. Кожен з них відбудовується і повертається до життя. А команда UWN обов'язково про них розкаже.
Додамо: загалом, за прогнозами Світового банку, повоєнна відбудова України коштуватиме близько 500–600 млрд євро. Лише збитки медичної системи України, спричинені російською агресією, Світовий банк та Всесвітня організація охорони здоров’я оцінюють у 26 млрд доларів. Разом з тим в Україні вже відзначили, що після закінчення війни країна не зможе відбудувати деякі населені пункти, оскільки росіяни зруйнували їх вщент.
