Чому українці масово стали в черги в ТЦК? Бо було правильне виховання чоловіків. Так в ефірі UWN висловився стосовно єдності українського народу від початку повномасштабного вторгнення РФ політолог, голова Спілки поранених "Міцні 300" Андрій Кучер.
"Ніхто цього не міг спрогнозувати, це не те, що Зеленський, навіть закордонні розвідки не могли передбачити, що українці стануть на захист. Бо якби це все було передбачено, то сценарій був би зовсім інший і як мінімум ситуація з озброєнням і поставками була б набагато ефективнішою. Чому українці стали до лав ЗСУ, так масово йшли в черги в ТЦК? Відповідь проста – значить, правильно виховали наших чоловіків, значить, у цій державі і в народі є те, ЩО ми не готові віддавати без бою. Це і є той найкращий, як кажуть, "медом в душу", період. І на той момент оця єдність, здавалося, була в кожному сантиметрі України", – сказав політолог.
Водночас Кучер додав, що це було круто й відчувалося потім, коли вже став військовим.
"Зрозумів, наскільки це класно, коли ми виїжджали на певні задачі, через ці вільні міста і села. Зустрічали бабусь зі сльозами на очах, які віддавали останнє. Наприклад, цього тижня я допомагав своєму побратиму, який отримав поранення ока плюс поранення ноги. Я допомагав йому забрати речі з лікарні. І ми стоїмо біля ліфта, вивозять на візку жіночку літню і вона каже: "Юначе, подивіться на мене, будь ласка", і дає 100 гривень. Він каже: "Та ні, вибачте, я точно не візьму, я ще можу вам дати, тому, будь ласка, не змушуйте мене червоніти. Розумію, що ви хочете цим сказати та дякую вам за це". Жінка каже: "Ви наша гордість, наші молодці!". Оце показник – єдність, яка дає нам можливість виграти будь-яку війну", – зазначив голова Спілки поранених.
Експерт переконаний, що саме єдність дає українцям плюси, бонуси. І те, що змушує Захід і всіх міжнародних партнерів "затамовуючи подих дивитися на подвиги наших хлопців".
"Думаю, ви бачили багато подвигів воїнів за цю війну. Останній з них – як один наш боєць, який залишився живим, тримав наступ 10 окупантів і командир не міг зрозуміти, якого дідька ті ще досі його не взяли. Оце показник єдності. Тут можна говорити про багато речей, які приземляють нас, реалістичні. Але все одно без єдності, без виховання, розуміння, чому ми цю державу захищаємо, чому для нас ця земля важлива, чому зараз для України історичний момент, чому кристалізується нація нарешті, в цій крові народжується нова держава. Адже нам вона дісталася 1991 року без жодної краплини. Тому певно це історична справедливість", – сказав Кучер.
І висловив сподівання, що це питання єдності "має йти лейтмотивом всю нашу боротьбу до перемоги і після".
Два роки повномасштабного вторгнення Росії на нашу територію
Спочатку у нас забрали Крим. Це було підло, ницо та підступно. Ну тобто у кращих традиціях Росії, вона інакше просто не вміє. Пам'ятаєте ті відчуття? Було багато розмов про "ніж у спину", що, звісно ж, правда. Ці розмови з'явились від того, що багато хто з нас до цього не дуже активно думав у сторону аксіоми "росіянин – значить на...й". Сліпа віра, вихована російською пропагандою, телебаченням та тіткою чи дядьком у Москві в те, що ми з росіянами брати, почала обережно і невпевнено хитатись.
Далі був Донбас. Ще більш підлий і цинічний хід росіян, здавалося б, чому вже дивуватись, але ми дивувались. Проте здивованих ставало менше, а людей, готових чинити опір, – більше. Результатом стала АТО – як виявилося, прелюдія до великої повномасштабної війни, дуже болюча прелюдія, через яку ми втратили безліч героїчних земляків, які стали до зброї на захист Батьківщини. АТОвці – це були перші паростки нашої люті. Яка наростала, посилюючись все новими людьми – не тільки військовими, але й волонтерами.
Далі було 24 лютого 2022 року. Ранок, коли майже всі все зрозуміли. Під бомбами, які вибухали у наших містах, під ракетами, які влучали у наші будинки, під ідіотськими криками росіян про "нацистів, денацифікацію" та іншу хворобливу маячню сталося наше останнє короткочасне здивування. Тому що далі була лише лють.
