Анна Уколова, прессекретар ЦАХАЛу в інтерв’ю UWN розповіла про те, як воюють солдати в армії Ізраїлю, чи є в країні ухилянти, як Ізраїль бореться з фейками ХАМАСу, які військові теми заборонено висвітлювати та чи переймають ізраїльтяни досвід української армії. А також чому дуже важливо вірити в свою армію.
Чи складно працювати із суспільством під час війни?
Ізраїль з самого першого дня існування, з моменту, як отримав незалежність, знаходиться в стані війни. Тут ситуація, при якій на Ізраїль постійно нападають. Війни в Ізраїлі проходять практично кожні 10–20 років.
Якщо говорити про сьогодення, то ХАМАС став органом управління в Секторі Гази в 2006 році і з цього моменту почав запускати ракети по Ізраїлю. Спочатку це були ракети більш прості, з коротким радіусом дій. І потенціал у нього зростав. Тобто деякі ізраїльські міста більше ніж 15 років знаходяться під ракетними обстрілами.
Вся країна постійно знаходиться в стані активного захисту. У нас діюча армія, яка розвивалася з того моменту, як була створена держава. Більша частина ізраїльського суспільства в цій армії або служила, або служить. Це країна, в якій майже всі пройшли через армію тим чи іншим чином. Хтось служив строкову службу, хтось був на контракті. Хтось більше, хтось менше, але більша частина ізраїльтян служили в армії. У нас обов’язковий призов і чоловіків, і жінок, тому що країна практично весь час в стані війни.
Коли сталася ця жахлива бійня, яку ХАМАС влаштував 7 жовтня, практично вся країна зібралася і одразу приготувалася до війни. Ми одразу почали завдавати активних ударів, і всі, хто міг, всі резервісти зібралися і пішли до своїх частин. Ті громадяни, які не були в списках резервістів, допомагали іншим чином. Вся країна зібралася на війну. Практично в кожній родині в Ізраїлі хтось або служить на строковій службі, або резервіст, хтось все одно пов'язаний з армією. Тому у нас армія абсолютно народна, це армія всього народу.
Після трагедії 7 жовтня у суспільства було дуже багато питань до армії, чому це в принципі сталося, і вони є досі. З іншого боку, ізраїльський народ дуже вірить в свою армію, ми розуміємо, за що ми воюємо, ми розуміємо, чому наші частини зараз знаходяться на території Сектора Гази – ми захищаємо свій дім і у нас всі воюють.
Чи є теми, які пресслужба не висвітлює?
Наша мета висвітлювати те, що відбувається в армії, максимально широко. Ми намагаємося надавати інформацію громадянам Ізраїлю і міжнародній спільності. Наша мета – максимально чітко та відкрито давати інформацію. Але є обмеження, які пов’язані з просуванням частин, або це розвідувальні дані.
Тобто інформація, яка може впливати на перебіг воєнних дій, не розголошується. Є деякі правила і теми, які не розголошуються. Проте таке нерозголошення існує виключно з метою безпеки частин і з метою безпеки ведення війни.
Ми навіть якщо відбуваються якісь ситуації, які можуть з якогось негативного боку показати армію, не приховуємо їх. Ми проводимо розслідування, розповідаємо про те, що сталося. Навіть, якщо якісь ситуації відбуваються на полі бою, ми про них розказуємо. В будь-якому випадку немає мети щось приховати, немає мети показати армію крізь призму рожевих окулярів. Ідеального нічого немає, ми намагаємося вчитися на своїх помилках, а помилки є у всіх.
А враховуючи той факт, що ізраїльські військовослужбовці весь час спілкуються зі своїми батьками, то "вихід" інформації все одно є. Вони знають, що їм не можна розповідати якісь розвідданні або речі, пов’язані з оперативною ситуацією, але якщо солдат не знайшов спільну мову зі своїм командиром, про це дуже швидко дізнаються його батьки тощо.
Якщо ми говоримо про війну, то ми кожного дня висвітлюємо важливі моменти, які сталися на полі бою. У нас є спеціалісти, які з камерами знаходяться в зоні ведення бойових дій, до того ж у людей в частинах є GoPro, вони фіксують, що відбувається на полі бою, для того, щоб ми могли вивчати це, і також у нас є можливість показати ізраїльтянам і те, як ми воюємо, і те, що відбувається на полі бою.
Головний прессекретар Армії Даніел Хагарі кожен вечір надає інформацію, він розповідає про те, що відбувається на війні.
Чи є серед військовослужбовців армії Ізраїлю блогери?
У нас таке є. Зараз був масштабний призов, такого не було останні 20 років, соцмережі розвиваються, і дуже відомі блогори, які зараз на війні, ясно, що вони публікують фото і відео, які вони роблять в ході бойових дій або в частинах.
Я не можу сказати, що бачила якісь відео, які могли зашкодити веденню війни, розвідданні і дані по оперативній ситуації вони публікувати не будуть, оскільки добре розуміють, що можна, а що – ні. На речі, які можуть показати армію з негативної точки зору ми, навпаки, звертаємо увагу і перевіряємо, чи дійсно має місце те, про що говорить людина. Ці резервісти прийшли в армію для того, щоб воювати, вони розуміють, де вони знаходяться. Більшість з тих, хто публікує якісь фото або відео, хоче показати, що ми сильні, ми перемагаємо.
Є декілька блогерів, які підтримують моральний дух. Вони стали дуже відомими під час війни, наприклад, коли у них є трохи часу, вони записують пісні і викладають це. Є хлопці, які розуміють, що треба пояснювати для міжнародних ЗМІ на англійській мові, що відбувається на полі бою.
Я не можу сказати, що ми все це підтримуємо, знайти всіх і зрозуміти, хто і що публікує, – це доволі важко, але все одно хлопці розуміють, що можна говорити, що – ні. У нас головна мета, щоб не було шкоди саме з точки зору оперативних даних – це найголовніше.
Є армійська цензура, вони намагаються максимально моніторити те, що виходить в ЗМІ і не тільки, але виключно з метою безпеки. Люди, які знаходяться на війні, розуміють, що якщо вони викладуть в мережу фото, на якому можна зрозуміти, на якій частоті вони спілкуються, чи тип зброї, яку використовують, то вони наражають на небезпеку своїх товаришів. Тому вони цього не роблять.
Що стосується інформаційної війни. ХАМАС займається розповсюдженням фейків?
ХАМАС завжди так робив. Вони розуміють, що з точки зору сили та могутності не зможуть перемогти нашу армію, тому намагаються вести додаткову психологічну війну. Вони завжди випускали багато фейкової інформації. Це не перша ситуація з Сектором Гази. Є деякі речі, які ми перевіряємо та відповідаємо, але, знову ж таки, ганятися за кожною картинкою, яку вони видають, – це складно.
Ми завжди дуже ретельно перевіряємо інформацію, яку видаємо. Ми віримо в те, що треба видавати достовірну інформацію. Якщо є від ХАМАСу якісь заяви, ми їх перевіряємо і даємо спростування. Ми неодноразово вже доводили, що ХАМАС видає фейкову інформацію, що вони брешуть.
Ми даємо коментарі майже всім ЗМІ, які звертаються, ми працюємо максимально, наскільки вистачає нашого ресурсу. Ми даємо інформацію у всіх соцмережах, різними мовами. Тобто людям, які хочуть отримати точку зору з різних сторін, скласти свою думку, ми таку можливість надаємо.
Всі це називають інформаційною війною, я для себе прийняла рішення цим терміном не користуватися, тому що я веду роз’яснювальну роботу. Я роз’яснюю та поясняю. Всім, хто готовий мене почути, я буду рада розказати про те, як працює ізраїльська армія.
Ми розуміємо, як діє ХАМАС, вони вкладають дуже великий ресурс у психологічну війну, а психологічна війна – вона не лише у фейкових картинках, вона багато в чому, особливо зараз, коли вони цинічно використовують життя заручників, яких вони захопили 7 жовтня.
Ці люди ні в чому не винні, вони просто знаходились у себе вдома. Більшість з них, на щастя, вже повернулися, але все ще на території Сектора Гази багато заручників, в тому числі і літні люди. Терористи знімають з ними фільми і зливають їх в мережу просто для того, щоб психологічно впливати на Ізраїль, просто для того, щоб щоб завдати психологічного удару. Вони це робили і продовжують це робити, ми про це знаємо, це розуміємо, слідкуємо за тим, що виходить з їхнього боку, і вже неодноразово доводили, що інформація, яку вони видають, недостовірна, вона просто ні про що.
Якщо брати випадок під час цієї війни. Лікарня Аль-Ахлі – вони сказали, що ізраїльська армія спеціально завдала удару по цій лікарні, але насправді удар по лікарні було завдано ракетою "Ісламського джихаду", тобто ракета була запущена в Ізраїль, але дала осічку і попала в лікарню.
Їм набагато простіше сказати, що удар нанесла ізраїльська армія замість того, щоб дати адекватну інформацію. ХАМАС не веде свою війну за якимись правилами та законами ведення війни, вони завдають ударів по цивільним об'єктам. І сама атака 7 жовтня – це не військова атака, це був терористичний акт за всіма ознаками – вони вбивали всіх, кого бачили, не мав значення вік чи віросповідання, вони просто заходили, ґвалтували, піддавали тортурам.
Для них цивільні не мають ніякого значення. Навпаки, вони прикриваються своїм цивільним населенням для того, щоб вести бій.
Наші підрозділи в Секторі Гази розповідали, що їм назустріч могла вийти група з 50 жінок та дітей, зрозуміло, що по ним ніхто відкривати вогонь не буде, і з цієї групи раптово починався обстріл. Бойовики ХАМАСу ховалися в групі з жінок та дітей та вели обстріл ізраїльської армії для того, щоб спровокувати, а потім розказати, що солдати ізраїльської армії воюють з цивільним населенням. Ми не воюємо з цивільним населенням, ХАМАС – навпаки, він воює з Ізраїлем, тому що хоче його знищити. Для них з точки зору ведення війни на полі бою, і з точки зору ведення психологічної війни, і з точки зору інформації, яку вони видають, етики не існує. Ними не керує правда, ними не керує достовірність інформації.
Чи є в ізраїльській армії таке поняття, як ухилянти?
В Ізраїлі, коли народжується в родині дитина, одне з головних побажань для цієї дитини, щоб їй не довелося служити в армії. Але коли приходить вік, і ми продовжуємо жити в тій реальності, яка є, діти ще в школі починають до цього готуватися, вибирають, куди йти. І в 18–19 років вони беруть зброю і захищають свій дім, тому це наша реальність. А коли ми кажемо, що хочемо, щоб наші діти не йшли в армію, ми говоримо про те, що це означатиме, що в країні мир і країні не треба захищатися.
Ухилянти є, але їх дуже мало. Є причини, з яких люди можуть не йти в армію. Так щоб людина, яка підходить за всіма критеріями, а вона не хоче йти в армію, такого практично немає, тому що це частина соціального життя. Існують певні правила, наприклад, "релігійні" дівчата можуть йти не на службу в армію, а пройти два роки альтернативної служби. Наприклад, вони допомагають в медичних центрах, тобто якщо вони не вдягають форму, вони несуть іншу службу на користь держави.
Чи всі, хто хочуть отримати ізраїльське громадянство, мають відслужити в армії?
Залежно від того, в якому віці вони приїжджають, це не обов’язкове правило. Якщо людина приїжджає після 23-х років, то вона вже не в призовному віці. Але якщо вона захоче, подасть заявку і у армії буде можливість прийняти її на якусь посаду, яка їй підійде, тоді вона може призватися.
Додам, що армія є соціальною сходинкою. Там дуже багато посад, які корисні і в цивільному житті, тобто людина, яка прослужила в ізраїльській армії, їй відкриваються двері для подальшого життя. Плюс держава ще підтримує тих, хто служив, фінансовими виплатами, які допомагають, наприклад, відкрити бізнес чи піти на навчання.
Як відбувається ротація бойових частин? З точки зору психологічного та фізичного стану бійця
Це все дуже індивідуально і це все командири на полі бою вирішують. Якщо оперативна ситуація дозволяє, то декілька тижнів солдати воюють, потім отримають відпустку на добу-дві, потім якісь підрозділи виходять, якісь заходять, але все це спираючись на оперативну ситуацію та просування військ.
Але ми намагаємося раз на декілька тижнів дати можливість солдату добу-дві побути дома з родиною
Треба розуміти, що нашу країну можна за шість годин проїхати з півночі на південь, від Сектора Гази до самої північної точки Ізраїлю їхати чотири години. Тобто ми можемо відпустити солдата на 1,5 доби, він встигне поїхати додому, побачитися з родичами, відпочити і повернутися назад.
І це все дуже допомогло самому призову, тому що солдат бере форму, сідає в машину, пара годин і він вже у себе на базі.
Розкажіть про жінок в армії Ізраїля
Ізраїльські жінки вибили собі всі можливі посади, навіть ті, про які ще хтось намагався говорити, що вони не для жінок. Жінки вже там. Жінки літають, вони в танках, на човнах, вони скрізь. Це жінки з іншого світу, але, знову ж таки, ми дуже маленька країна, щоб дозволити собі ділити посади на жіночі та чоловічі.
Зрозуміло, що є якісь посади, на яких жінка буде робити інакше. І це абсолютно нормально, коли жінки командують частинами, бригадами. У нас вже була жінка, яка дослужилася до генеральських погонів, а це майже найвище звання в армії. Армія намагається підбирати посаду під призовника, жінка, яка йде в бойову частину, проходить такий самий відбір, як і чоловік. Хочеш служити в бойовій частині – покажи, що ти можеш це зробити.
Чи слідкуєте ви за українським досвідом? Чи цікавий він вам?
З точки зору ведення бойових дій, я не можу коментувати. Але знаю, що ізраїльські військові слідкують за різними військовими конфліктами і якщо є досвід, який може допомогти, ми цікавимося і намагаємося застосувати.
Але у нас 1,5–2 кілометри до Сектора Гази. У нас коли звучить сирена повітряної тривоги, найдовший проміжок часу сховатися в бомбосховище – це 1,5 хвилини. Якщо Ізраїль обстрілюють ракетами, у нас є максимум 1,5 хвилини, щоб знайти бомбосховище та сховатися. Тому трохи інша ситуація. Я знаю, що в Україні повітряна тривога може тривати шість-вісім годин, у нас є 15 секунд. В результаті, коли звучить сирена повітряної тривоги, ви розумієте, що через 15 секунд у ваш будинок може потрапити ракета.
Тут дуже складно порівнювати, але думаю, в будь-якій армії є люди, які слідкують за іншими воєнними конфліктами, збирають якісь дані і вирішують, який досвід переймати.
Як діяти взагалі під час повітряної тривоги?
У нас немає початку та відбою повітряної тривоги, якщо включається сирена, то або перехват, або впала ракета. У нас немає таких ситуацій, коли ми чекаємо загрозу шість годин. Коли у нас звучить сирена, треба сховатися, а після того як вона прозвучала, ми знаємо, що ще 10 хвилин треба перечекати в бомбосховище через осколки.
І основна маса населення ховається в бомбосховище? У нас з цим є проблеми
Як не дивно, все ще так. Але, знову ж таки, я думаю, дуже сильно "розслабляє" момент часу. А коли поряд з домом впала ракета, то, скоріше за все, наступного разу ти будеш ховатися. В Ізраїлі "розслабляє" момент ППО, яка збиває більшу частину ракет. Якщо б не працювала ППО, то 12–13 тисяч ракет, які були запущені за цю війну... Ізраїлю більше б не було. Це величезна кількість ракет, які летять лише 1,5 хвилини. Що таке 1,5 хвилини – це час взяти дитину і сховатися в бомбосховище та сподіватися, що "Залізний купол" перехопить ракету, яка летить в будинок.
Через те, що загроза ракетних обстрілів існує вже більше ніж 15 років, практично всі будинки вже будуються з бомбосховищем. У більшості будинків "піти в бомбосховище" означає піти в спеціальну кімнату та зачинити двері.
Але не у всіх будинках є кімнати-бомбосховище, у старих будинках її може не бути, є будинки, в яких одне бомбосховище на весь будинок, у підвальному приміщенні. Тобто ситуації різні, але всі нові будівлі вже з бомбосховищем.
Зараз в Україні широко обговорюються можливі нові правила мобілізації і не всім вони подобаються…
Я думаю, не можна прийти до ситуації, коли всім все подобається. У нас також дуже багато критики в бік уряду, в бік армії і мені здається, це нормально. Це частина життя в демократичному суспільстві.
У нас дуже сильно ще впливає момент, що батьки, діди та прадіди воювали, це вже просто як частина життя. Ми просто знаємо, що нам треба воювати, якщо ми не будемо воювати, ми просто перестанемо існувати.
В Україні дуже багато говорять про те, що ми маємо наслідувати досвід ізраїльської армії, чи є в ізраїльської армії якісь моделі для наслідування?
Насправді це дуже сумно, тому що ізраїльська армія весь час воює.
Тут треба розуміти, що з такою загрозою, як в Ізраїлі, більше ніде не стикаються. Тут зі всіх боків на відстані два-три-п'ять кілометрів знаходяться терористи, які вголос заявляють, що хочуть нас знищити, і ми вимушені з цим жити. Але в будь-якому випадку співробітництво є, ми проводили різні спільні тренування з арміями світу. Ми відслідковуємо все, що відбувається, в тому числі і на Близькому Сході, оскільки проблема не тільки в ХАМАСу/"Хезболлі", вона глобальніше. Є обмін досвідом, тактикою, вони не завжди висвітлюються в ЗМІ. Але ми маємо пам’ятати, що Ізраїль – це унікальна історія. Звісно, ми хочемо, щоб був мир, але зараз вимушені відвойовувати своє право на існування.
Чи слідкує Ізраїль за діями Росії?
Ми дуже пильно відстежуємо те, що відбувається на Близькому Сході, тому що загроза для Ізраїлю більш глобальна і в основному вона походить від Ірану. Вони спонсорують ХАМАС, "Хезболлу", підтримують хуситів. Все це йде від Ірану. Ми слідкуємо за всим, що відбувається, оскільки наша задача – безпека Ізраїлю незалежно від того, хто хоче завдати нам удару. Останнім часом дуже багато бажаючих.
Чи могли б ви дати якісь поради, спираючись на свій досвід, щодо того, як підтримувати психологічну стійкість під час затяжної війни?
Важливо розуміти, Ізраїль захищає свій дім, людина, яка пішла на війну, знає, що вона захищає свою родину. Дуже важливо вірити в свою армію. Ми намагаємося давати населенню максимум інформації про те, що відбувається, ми намагаємося бути максимально відкритими, ми не приховуємо наші інциденти, які показують нас не найкращим чином.
Головне, щоб люди вірили в то, що армія робить правильну справу. Наш народ вірить в те, що робить армія, і розуміє, чому вона це робить. Це не значить, що немає критики, не говорить про те, що батьки не переживають, чи є у солдата все необхідне спорядження, чи накормлені солдати. Але контакт між армією та населенням дуже сильно підтримує бойовий дух і солдат та їхніх сімей.
