Чи вирішено на сьогодні питання про замороження яйцеклітин військових? Наскільки складною є процедура ЕКЗ? Чи потрібно вдосконалити українське законодавство про сурогатне материнство? Реабілітація для жінок – які є проблеми і як покращити ситуацію?
Гостею Христі Равлюк в рамках проєкту "Перехрестя" стала голова опікунської ради Інституту педіатрії акушерства та гінекології НАМН України, президент Асоціації реабілітації Ірина Сисоєнко.
Нещодавно в Україні спалахнув скандал щодо замороження яйцеклітин військових. Після того наша Верховна Рада швидко внесла зміни до законопроєкту щодо можливості військових зберігати заморожені яйцеклітини і, відповідно, далі мати можливість продовжувати свій рід. Наскільки зараз розв'зано це питання, чи оперативно спрацювала Верховна Рада?
Справді черговий шок для суспільства відбувся. Але дуже добре, що все ж таки проголосували певні зміни. Протягом найближчого часу має бути підписаний законопроєкт, і він має набути законної сили.
У чому його суть? Дати можливість нашим військовослужбовцям, які йдуть в зону бойових дій,.. зрозуміло, що наслідки можуть бути різні, але все ж таки продовження життя, продовження роду є однією з важливих задач кожного із нас. Тож за новими змінами, які проголосував парламент, зазначено, що протягом трьох років репродуктивні клітини особи зберігаються за державні кошти. А через три роки та особа, яка відповідно за волевиявленням особи, яка залишила свої репродуктивні клітини, якій вони належать, може продовжувати термін зберігання таких репродуктивних клітин. Зрозуміло, що з метою подальшого народження дитини.
Як це має відбуватися, коли жінка буде мати намір зробити таку процедуру?
Все це відбувається за медичними показниками, а право на використання репродуктивних клітин чоловік залишає в письмовому вигляді для своєї дружини і відповідно, що цим правом жінка може скористатися в будь-який момент.
Чи є законопроєкт, який дає можливість будь-якій цивільній жінці зберегти на всякий випадок яйцеклітини свого чоловіка, чи такого немає? Чи це єдиний законопроєкт, який є, що стосується ЕКЗ-запліднення?
В Україні є законодавство, яке сьогодні тою чи іншою мірою, погано чи добре, але регулює сферу репродуктивних технологій, Україна є досить прогресивною країною в цьому напрямку. Що стосується військовослужбовців, держава новим законом створює умови щодо оплати на збереження репродуктивних клітин. Що стосується цивільних, це є право, яке може бути використане будь-якою особою, зрозуміло, що це більше сьогодні створюють такі можливості приватні заклади, це є платною послугою, але вона є доступною сьогодні в Україні.
Наскільки складна і дороговартісна процедура ЕКЗ?
Це залежить від багатьох чинників, тому що велику кількість питань і коштів займає діагностика. Зрозуміло, що діагностика і всі питання запліднення можуть відбуватися не за один раз, кількість обстежень, які проходить жінка, – це також дуже індивідуально. Тому цифри досить різні і індивідуальні.
Наскільки високий показник успішного ЕКЗ-запліднення? Є якась статистика по Україні?
Все більше дітей в Україні народжуються завдяки цим технологіям, тому це вже психологічно стає нормальним шляхом зародження і виношування дитини. Це добре, тому що кількість жінок, які мають шанс стати мамою, збільшується і кожне нове життя – це щастя.
З приводу кількості запліднення, знову ж таки, повторюсь, що це дуже індивідуально, комусь це вдається з першого разу, комусь це може бути недоступним навіть після шостої, сьомої, десятої спроби. І тоді потрібно використовувати вже технологію сурогатного материнства.
Чи є достатнім законодавство в Україні для здійснення процедури ЕКЗ? Чи на законодавчому рівні в нас все повністю вирішено в цьому питанні, чи є нюанси?
Є багато ще нюансів, які формують саме професійні медичні спільноти, професійні лікарські асоціації. ЕКЗ. Питання репродуктивних технологій все-таки потребує вдосконалення на рівні законів, на рівні внесення певних змін. Тому що ми працюємо за старим законодавством – ще 1992 року, і я вважаю, що Україна потребує певних таких законодавчих нових змін.
Ми знаємо, що в Україні до війни на офіційному рівні існували цілі будинки, де жили, народжували і виношували сурогатні матері. Наскільки це питання закрито на законодавчому рівні? Чи вирішено воно належним чином?
Питання і сурогатного материнства, і репродуктивних технологій на належному рівні, на рівні законів України повністю не врегульовано. Багато є прогалин і тому, відповідно, є багато можливостей для тих, хто хоче використати певні можливості України і українських жінок та побудувати певний бізнес, про те що ви зараз говорите.
Тому я вважаю, що законодавству є куди ще працювати з цим питанням. Проблема для України в тому, що коли сурогатне материнство заборонено в інших країнах і приїжджають сюди пацієнти, і тут в Україні народжуються діти за рахунок сурогатного материнства, потім немає легальної можливості вивезти цих дітей з України і, найголовніше, ввезти їх в ті країни, де сурогатне материнство заборонено.
Як відбувається пошук? Як убезпечити дитину? Хто цим має займатися?
Для цього є якраз в Україні певні компанії, юридичні компанії в тому числі, які намагаються вибудовувати весь цей процес на законодавчому полі. Але дуже часто відбувається не так, як хотілося б, тому я вважаю, що питання сурогатного материнства, ЕКЗ, репродуктивних технологій має бути більш детально удосконалено в нашій країні, щоб запобігати будь-яким порушення зі сторони різних осіб і чітко мати розуміння подальшої долі тих дітей, які народжуються, захищати права наших жінок, які стають сурогатними мамами, і захищати права в тому числі батьків, які беруть участь в цих програмах репродуктивного здоров’я.
В якому статусі перебувають сурогатні батьки і народжена дитина?
По-перше, це все врегульовується умовами договором. Також ми маємо розуміти питання громадянства батьків. Іноді буває, що це один із подружжя є громадянином однієї країни, інший може бути громадянин іншої країни. Тому тут багато різних обставин, які зразу потрібно брати до уваги, щоб однозначно розв'язувати це питання в подальшому.
Ви медичний юрист. Чи був у вас досвід ведення справ сурогатного материнства? Щоб ви порадили, на що звертати увагу нашим українським жінкам, які хочуть стати сурогатними матерями?
По-перше, однозначно потрібно мати потужну юридичну підтримку в Україні під час укладання договору для жінки, яка погоджується на програми сурогатного материнства. Я не веду зараз юридичну практику на цю тему. По-друге, я вважаю, що все ж таки, особливо під час війни, ми маємо удосконалити українське законодавство на цю тему.
Як? На що б ви порадили звертати увагу?
Я вважаю, що ми маємо обмежити перелік країн і громадян, які можуть використати в Україні програми сурогатного материнства, щоб в подальшому це не призвело до певного юридичного конфлікту, і ми гарантували збереження прав дітей, народжених в Україні.
Чи вважаєте ви, що, можливо, на час повномасштабного вторгнення варто взагалі заборонити сурогатне материнство? Чи є доцільно зараз займатися в Україні сурогатним материнством?
Зараз ніхто не їде в Україну за такими послугами, тому що війна, тому що бойові дії і, навпаки, з України з міркування безпеки всі виїжджають і намагаються бути тут тільки за потреби. Тому я не вважаю, що зараз це є проблема, яку ми маємо терміново вирішувати.
Наскільки змінилася ситуація з народжуваністю в Україні з часу повномасштабного вторгнення?
На жаль, за ці два роки ми стоїмо взагалі на порозі демографічної кризи. У два рази зменшилась народжуваність з тих цифр, які були до війни, і я думаю, що це те, про що ми маємо думати в першу чергу, – і зараз під час війни, і особливо думати про те, як ми будемо відновлювати нашу націю після війни, якими програмами, якими стимулами ми будемо спонукати формування бебі-буму, який буде дуже потрібен для всіх нас.
Демографи говорять, що не варто очікувати бебі-буму після війни...
Так, його не варто очікувати, але про нього потрібно думати і потрібно формувати для нього умови. Першою чергою ми повинні дбати про репродуктивне здоров’я жінок і чоловіків в Україні, особливо жінок. Ми маємо підтримувати тих жінок, які можуть народити, які можуть стати мами, – це і медичні чинники, соціальні чинники, в першу чергу економічні чинники, щоб жінка хотіла стати мамою, не лише могла, але і хотіла.
По-друге, це все ж таки важлива медична складова, це питання відновлення, відновлення від стресу, реабілітація жіночого здоров’я, також допомога чоловікам відновлювати чоловіче здоров’я, формувати цінність сім’ї. Тому це все має бути однією із важливих державних програм, які мають формуватися і зараз, і після війни.
Ви – голова опікунської ради Інституту акушерства педіатрії та гінекології при Національній академії медичних наук України. Є якась тенденція, яку би ви відмітили з початку повномасштабного вторгнення, – більше, менше, з якими проблемами зараз стикаєтесь, чи є укриття, чи безпечно?
Установа продовжує свою роботу під час війни. Ми евакуювали з прифронтової території вагітних жінок, просто жінок і проводили потужні високотехнологічні операції з гінекології. Найголовніше, що ми бачимо зараз, що великий стрес, який відчуває на собі жінка, призводить до дуже складних наслідків.
По-перше, збільшилась кількість дітей, які народжуються недоношеними, – це є величезна проблема. Збільшується кількість передчасних пологів і дітей, які народжуються з тяжкими вадами, з важкими патологіями. Дуже складні операції кожного дня проводяться для новонароджених в Інституті акушерства, педіатрії та гінекології, і це складна ситуація. Тому що ми розуміємо, коли дитина народжується недоношена, коли дитина потребує зразу складних операцій, то, відповідно, що якість життя таких дітей в подальшому викликає багато сумніву і багато різних ускладнень. Тобто про здоров’я дітей, про здорову жінку ми маємо говорити передчасно, готувати її до вагітності і щоб все ж таки ми багато приділяли уваги програмам репродуктивного здоров’я і здоров’я взагалі жінок, які планують в подальшому завагітніти.
Зараз ми формуємо центр реабілітації для жінок, які постраждали від війни, ми ставимо собі за основу допомагати всім жінкам, не лише тим, які потрапляють з певною проблемою, а і тим, які перебувають в стресі. А в Україні зараз майже кожна жінка має на собі відчуття і наслідки стресу, відчуття наслідків війни. Тому сьогодні ми формуємо такий центр реабілітації, центр відновлення, який займатиметься за кількома напрямками.
Розкажіть в деталях. Що конкретно, чим конкретно буде займатися цей центр і чи кожна жінка може до вас прийти?
Ми плануємо такий проєкт, плануємо центр реабілітації, він буде займатися медико-психологічною реабілітацією – це все що стосується стресу. По-друге, він буде займатися фізичною реабілітацією, він буде займатися репродуктивною реабілітацією і обов’язково ендокринною реабілітацією.
Там будуть працювати фахівці за різними напрямками, ми плануємо надавати реабілітаційну допомогу і жінкам, які повертаються із зони бойових дій. А ми сьогодні з вами знаємо, що 65 тисяч жінок в Україні – це жінки, які служать в Збройних силах України. 5 тисяч жінок – це жінки, які на фронті, на передовій, ці жінки будуть потребувати реабілітації і вони не можуть проходити реабілітацію поруч із чоловіками. Це мають бути окремі заклади, окремі умови, і ми їх будемо формувати і працюємо над цим в Інституті акушерства педіатрії та гінекології.
Ваш реабілітаційний центр буде на базі Інституту акушерства та педіатрії?
Так, реабілітаційний центр здоров’я жінок, постраждалих від війни, буде знаходитися саме на Майбороди, 8 в Інституті материнства і дитинства України. Всі види реабілітації, все що потрібно комплексно жінкам, ми формуємо на базі цього закладу.
Чи кожна жінка матиме змогу туди звернутися? Чи тільки ті, які з окупованих, деокупованих територій? Який принцип буде?
Моя мета, щоб центр працював для всіх жінок, які потребують реабілітації в тих напрямках, якими ми будемо займатися. Будь-яка жінка може звернутися.
Зараз ми напрацьовуємо цю модель і скажу вам відверто, що такого центру немає в жодній країні світу. По-перше, жодна країна світу не перебувала так у війні, як зараз це відбувається в Україні. Ми навіть звернулися за досвідом до Ізраїлю і у зв’язку з тим, що там немає такої кількості жінок, які є постраждалими від війни, там немає спеціалізованих жіночих центрів реабілітації.
Тож сьогодні це буде по суті першою моделлю і для України, і для європейських держав. Ми ведемо цю роботу і співпрацю разом з лікарями з Ізраїлю, які також нас в цьому дуже підтримують, і ми формуємо цей проєкт зараз, формуємо питання навчання і оснащення, і ремонтів, які зараз вже ведуться в Інституті акушерства, педіатрії та гінекології, щоб протягом цього року, ставлю собі таку амбітну мету, щоб на кінець року все ж таки цей центр реабілітації для жінок, постраждалих від війни, вже запрацював.
Як вам прийшла така ідея?
Я як президент профільної Всеукраїнської асоціації фізичної медицини, реабілітації бачу комплексно всі проблеми в реабілітації. Центр медико-психологічної реабілітації для військових, який працює тут, в цьому закладі, в якому ми зараз з вами перебуваємо, тут вже пройшли реабілітацію більше ніж 1600 військовослужбовців-чоловіків, серед них були також і жінки. Я була поруч з ними, я бачила і відчувала, як складно жінці відновлюватися, проходити реабілітацію, проходити певні процедури, певні всі ті програми по реабілітації поруч з чоловіками. І я зрозуміла, що має бути окремий жіночий простір.
Мені відкликається жіночий біль, той стрес, ті відчуття, які мають сьогодні українські жінки. Ми кожного дня просинаємось від тих сирен, ми кожного дня приходимо на роботу, маємо вирішувати всі ті щоденні проблеми, які є в кожної з нас, і я розумію, що постійно ми потребуємо так чи інакше допомоги, відновлення, підтримки.
Тому такий жіночий простір, я вважаю, що є дуже важливим для наших жінок, українок, і я дуже хочу, щоб він відбувся. Я дуже рада, що мене підтримала Академія медичних наук України, професори, лікарі, які сьогодні працюють з напрямком жіночого здоров’я, і я думаю, що це справді буде важливою ініціативою і ми дамо багато добра для українських жінок.
Чи є, на вашу думку, якісь ефективні способи підвищення народжуваності в Україні? Як стимулювати жінок не боятися народжувати? Чи ви вважаєте – це індивідуальна особливість, чи має на це впливати якось держава?
По-перше, ми маємо створювати умови для здорової вагітності і для того, щоб вагітна жінка відчувала себе захищеною, – це саме головне. Ми маємо створювати доступну медичну допомогу щодо діагностики, щодо підтримки психологічних служб. Я думаю, що коли завершиться війна, в нас взагалі не буде жодної людини, яка не буде мати того ПТСР, тому ми вже зараз маємо формувати якомога більше соціальних служб, психологічних служб підтримки, в тому числі працівників, які будуть допомагати і підтримувати жінку, яка має бажання народити і яка має певні страхи, щоб з цим працювати і щоб зменшувати цей страх, і щоб бажання стати мамою було в основі.
Ми маємо формувати доступність медичної допомоги під час вагітності, щоб кількість лікарів, можливості медицини були на належному рівні, і ми також будемо дуже підтримувати тих жінок, які сьогодні є вагітними. Сьогодні це відбувається на базі ІПАГу. До нас приїжджають жінки з усієї України, мені було дуже приємно, що навіть під час війни, ті вагітні жінки, які виїхали в перші дні війни, народжувати поверталися в Україну і в ІПАГ в тому числі – це дуже добра тенденція. Тому що українські жінки довіряють українським лікарям.
Є тенденція, коли свідомо виїжджають за кордон народжувати. Наскільки це поширене, за вашими відчуттями, явище?
Це доступно все ж таки тим людям, які мають відповідні кошти, тому що народити в Сполучених Штатах або в інших країнах – це досить дорого. Ми це розуміємо. Все ж таки рівень медичної допомоги і пологи в Україні, професійний рівень в Україні дуже високий. Тому ми довіряємо нашим лікарям, і все більше і більше за медичною допомогою українці повертаються в Україну. Ми бачимо, як сьогодні дуже часто медична допомога не є доступна в європейських країнах. Звертаються за телемедициною до українських лікарів, навіть перебуваючи там за кордоном.
Тому це є певним важливим чинником. Я все ж таки вірю, що після завершення війни завдяки економічній складовій, підтримці суспільством вагітних жінок ми маємо вагітну ставити в такий же ранг, як наших військових чоловіків. Так само і підіймати на високий пʼєдестал вагітну жінку, щоб таким чином народжувалися здорові діти в Україні і збільшилась кількість українців, які мають в подальшому жити в Україні.
Чи спростилася процедура усиновлення?
По-перше, у нас є відповідне законодавство, за яким за бажання подружжя має всі можливості стати батьками і усиновити дітей. Тому тут питання більш-менш в нашій країні на законодавчому рівні врегульовано. І також я знаю, що були прийняті протягом останніх років зміни щодо побудови формування будинків сімейного типу, тобто змінилася форма, в якій проживають діти без батьківського піклування, все ж таки в бік формування сім’ї. Тому, відповідно, я вважаю, що жодних перепонiв сьогодні для тих, хто хоче насправді мати дітей, усиновити дітей, в країні немає.
Чи повинна в цю історію вмішуватися держава і стимулювати усиновлення дітей? Чи це та історія, де бажано, щоб держава не заважала?
Ми добре знаємо, що все куди не втручається держава, відбувається набагато краще, ніж тоді, коли вона втручається. Я вважаю, що державні служби мають здійснювати просто контроль за ефективністю безпосередньо застосування законодавчого поля, виконання законів України і так далі. Тому створити умови для того, щоб подружні пари, які мають бажання, мають можливість фінансову бути батьками, я вважаю, що точно ми маємо це стимулювати і створювати такі умови.
