Навесні буде десять років, як 76-річний Григорій Янченко, більше відомий як дядя Гриша, займається волонтерством. Чоловік їздить Україною, де люди донатять йому, а потім закуповує необхідне військовим та відвозить на фронт. UWN поспілкувався з дядею Гришею про його благодійну діяльність, життя під час окупації Херсона та впізнаваність на вулицях країни.
Протягом повномасштабної війни волонтер здійснив понад 20 виїздів у зону бойових дій. Торік, зокрема, на зібрані гроші закупив близько 20 дронів. А нещодавно Янченку вдалося зібрати в Полтаві, де йому дали орден "Народного Героя України" та звання почесного громадянина міста, близько 50 тисяч гривень.
Вмикає музику й збирає гроші воїнам
Волонтерська діяльність дяді Гриші почалася з простого бажання допомогти українській армії у 2014 році, але як це зробити, чоловік не знав. Підказала дружина Тамара, нині вже покійна: "Якщо не можеш нічим допомогти, бери свій візок, відро, прапорці – і вперед, збирай гроші на допомогу".
Григорій Миколайович цією порадою скористався і не тільки збирав пожертви, а й сам регулярно їздив до бійців на передову.
"Спочатку ми поїхали до бійців на ангар на Стрілкове, це був березень 14-го року. Теплі речі повезли й смаколики, тоді ще не знали, що везти, для чого і чому. А потім уже, коли познайомилися з командирами й коли почалася війна на Донбасі, то возили не тільки одяг. І так продовжувалося, потім збільшувалася кількість підрозділів, які ми обслуговували, й, відповідно, – кількість потреб", – ділиться волонтер.
Відтоді нічого не змінилося, тож Янченко продовжує благодійництво.
"Розумієте, я волонтер-одиночка, то в мене тільки такий метод, іншого способу, щоб зібрати кошти немає. А коли вже почалася велика війна, ми (з однодумцями, – ред.) вже на повну потужність все що могли своїми зусиллями відвозили ЗСУ. Дякую всім людям, всім містам, де я побував: Херсон – мій рідний, Запоріжжя, Дніпро, Тернопіль, Черкаси, Кременчук, Полтава. Мені просто треба зібрати якомога більше грошей, щоб я міг зі спокійною душею, як кажуть, їхати "на передок" і везти необхідне бійцям. А потрібно їм дуже багато, особливо зараз замовлень чимало на дрони, "мавіки", – говорить дядя Гриша.
Волонтер додає, що нещодавно на рідний Херсонський напрямок відвіз два великих човни для бійців, які переправляються таким транспортом на лівий берег з правого. Декілька військових підрозділів на Херсонському та Донецькому напрямках знаходяться "під опікою" Янченка, тому приходиться наполегливо працювати.
"Нині йде війна дронів і тому дрони – основне, що потрібно зараз військовим, щоб знищувати російського ворога. Щодня в Запоріжжі, куди мене евакуювали в часи окупації Херсона, бачу, що люди вже не можуть багато донатити, зменшується їхній грошовий ресурс. Тож мені приходиться робити маршрути по всій Україні й збирати кошти. В одному місті люди видихаються, приїжджаєш в інше – починається більш-менш нормальний збір. І цих грошей вистачає, але не повністю на замовлення захисників. Тому приходиться їздити ще більше, збирати кошти, замовляти ці дрони, "мавіки", старлінки...", – продовжує він.
За словами дяді Гриші, на час початку повномасштабної війни (24 лютого 2022 року, – ред.) з 2014 року він зібрав близько 4,5 млн гривень. А за майже дворічний період після початку – близько 2,5 мільйони.
"Я вже потім перестав рахувати. І якщо взяти просто загальну кількість зібраного, вже доходить у понад 7 мільйонів гривень", – каже Янченко.
Життя в окупації та мрія повернутися в Херсон
Згадує дядя Гриша й життя в окупації та як вдалося виїхати з Херсона.
"Місто було в окупації (звільнили у листопаді 2022 року, – ред.), мене евакуювали до Запоріжжя. Нині я тут і проживаю. Дуже тяжко було: кожного ранку ти виїжджаєш візком на свій маршрут і не розумієш, зможеш повернутися назад чи ні – оце було найтяжче. А чому? Та тому, що тебе могли кожного дня забрати в підвал, а там – катування. Не зміг би витримати в силу свого віку – це було б дуже складно", – зазначає пенсіонер.
Волонтер також розповідає, що під час окупації все одно виїжджав у місто й збирав донати на ЗСУ. Щодня робив свій благодійний маршрут з 9-ї до 15-ї години.
"У нас просто вулиця одна – Миру – і вона була, як кажуть, торговим рядом. Я проїжджав нею приблизно метрів 800 і вмикав музику. А херсонці, чуючи музику українську, патріотичні пісні, мене вже зустрічали й донатили гроші. І підспівували, танцювали, раділи, що все-таки хтось їх підтримував. Надихав на те, що Україна буде завжди вільною й незалежною. З того часу до мене приклеїлося "звання легенди Херсона". Це, з одного боку, приємно, але це вже історія", – згадує дядя Гриша.
Водночас не покидає надії, що незабаром обстріли стихнуть та вдасться повернутися додому.
"Херсон дуже й дуже обстрілюється і зараз надто тяжко місту. Тепер потрібно потужніше працювати для нашої перемоги. Кожний херсонець, який виїхав під час окупації, мріє про те, що повернеться назад, і знову буде наше квітуче місто. Буває так, стоїш і люди підходять питають: це ви з Херсона? І кидають гроші, а якби я сказав, що не з Херсона, можливо, б і не кинули. Не знаю, просто певно авторитет, який завойовувався десятиліттями, якось допомагає мені у волонтерській справі", – стверджує дядя Гриша.
Натхнення та впізнаваність
"Коли в мене була жива Тамара (дружина, – ред.), то підтримкою були військові та дружина. Нині жінки немає і просто моя підтримка – це військові. Вони мене надихають на це – я коли з'їжджу до них, маю більше натхнення для своєї роботи. Я сам зараз або автобусом їжджу, або потягом по Україні. Приходиться всі гроші економити тільки для того, щоб більше лишалося для наших військових. Ми раніше їздили із друзями – Миколою Литвиненком, Ігорем Кураяном. Це мої волонтери-водії, я ж сам керую авто. Зараз кожен з них під час війни знаходиться на своєму місці, тобто у війську. А я займаюся все тим же, чим і раніше. Тобто допомагаю їм, допомагаю ЗСУ", – зауважує Янченко.
Багато на фронті й поза ним впізнають волонтера і йому це радісно. Однак "легендою" себе не вважає.
"Кажуть: "О, до нас приїхала "легенда", людина почесна" і так далі. Дуже багато говорять чудових слів. Ви розумієте, мені найголовніше наразі – приїхав, зібрав гроші, віддав воїнам. Допомогу треба возити. Тож зараз у мене тільки таке завдання – їздити", – пояснює дядя Гриша.
