Вже другий рік поспіль українські діти почнуть навчання у школах в умовах війни. Наразі місцева влада докладає зусиль для того, щоб діти могли відвідувати уроки за партами, проте далеко не у всіх регіонах України це можливо з міркувань безпеки. Тож, більшість дітей будуть навчатися у змішаному форматі. UWN розбирався, як організовано навчання онлайн, як діти вчаться у двох школах одночасно – за кордоном очно та дистанційно – в український, а також як це все відбивається на психіці учнів.
Новий навчальний рік в Україні розпочнеться 1 вересня. Проте перевести всі школи в офлайн-формат наразі неможливо. Цьогоріч освітній процес буде організований у трьох форматах: очному, дистанційному та змішаному. В Міносвіти кажуть, до початку навчання всі ОВА мають визначити придатні форми навчання для своєї області, враховуючи безпекові обставини.
Тобто у відносно безпечних регіонах за умови наявності укриття діти зможуть відвідувати уроки безпосередньо у школах. На прифронтових територіях, які під постійними обстрілами, тривоги лунають по п'ять-шість разів на день, і організувати безпечний очний навчальний процес майже неможливо, тому буде онлайн-навчання. В більшості ж регіонів переважатиме змішана форма навчання.
Наразі батьки самі можуть обирати, як буде навчатися їхня дитина. Змішана форма передбачає навчання за партами та уроки онлайн і можлива за ротаційною моделлю, яка передбачає "ротацію" учнів у школі і видів навчання, частину матеріалу діти засвоюють самостійно, а частину – у класі з вчителем. Також в українських школах застосовується "гнучка" модель, переважно в школах з дистанційним навчанням, коли учні працюють за індивідуальним графіком онлайн, а вчитель координує їх діяльність під час синхронних або асинхронних уроків як онлайн, так і очно.
Як організоване навчання онлайн
Каміла 1 вересня йде у 3-й клас, навчатися буде у миколаївській школі онлайн з Іспанії. За такою ж формою дівчинка навчалась торік – всі учні знаходяться у себе вдома, о 08:30 вони підключаються до Google-класу за посиланням, і вчитель проводить з ними онлайн-урок. Педагог пояснює їм нову тему, вони роблять разом якісь завдання і вчитель дає домашнє завдання.
"Потім перерва, хто бажає, може відключитися, хтось спілкується між собою, хлопці в якісь ігри онлайн грають, все як на перерві. Потім другий, третій урок, все за розкладом. Домашню роботу діти також скидають в Google-клас, там вчитель перевіряє і пише коментарі. Оцінки їм не ставлять, вчитель пише лише "Добре", "Гарно", "Старайся". І щоденник у них також онлайн. Якщо повітряна тривога, то вони всі відключаються і мають пройти в укриття. Якщо зникає світло або часті тривоги, то вчитель цю тему проходить або на наступний день, або дає як домашню роботу, вивчити самим", – розповідає мама Каміли Олена.
За словами Олени, з класу Каміли у Миколаєві зараз фізично знаходяться максимум п’ять-шість учнів, інші ж діти "розкидані" буквально по всьому світу, і місто не є безпечним, тож така форма навчання батьків більш ніж влаштовує:
"У Миколаєві може бути і по 10 тривог за день. Тому форма навчання онлайн зараз найкраще. Миколаїв близько до лінії фронту, і у нас спочатку "приліт", а потім тривога. Нам обіцяли, що буде змішана форма навчання, але, скоріше за все, залишиться дистанційною. Самі вчителі зараз бояться працювати офлайн, оскільки вся відповідальність на них. І це дуже важко, оскільки, коли тривога, урок припиняється, і вони мають спуститися в укриття. Там продовжуються уроки. Але під час тривоги можуть приїхати батьки і забрати дитину, а після відбою привезти назад. Батьки можуть бути разом з дитиною в укритті. До того ж батьки можуть самі міняти хоч кожен день форму навчання: сьогодні онлайн, завтра – офлайн. Тобто все вирішують батьки. З боку це виглядає як каша, і вчителя бояться туди-сюди водити", – зазначає Олена.
Успішність учнів в класі через дистанційну форму навчання, за словами Олени, не впала, навпаки, і діти, і вчителя дуже стараються:
"Вчитель дає всю ту саму інформацію. Наша вчителька дуже переживає, тому що батьки можуть підслуховувати чи підглядати, тому вона більш відповідально та серйозно підходить до уроків. По успішності у нас в класі взагалі без змін. Якщо це був би і далі такий процес, як під час карантину, коли вони сиділи, їм сумно, бо вони знають, що таке офлайн-навчання, нормальна школа. А зараз, коли всі у різних куточках світу – від Кореї до США, для них, навпаки, це більш відповідально. Вони розуміють, що для них це єдиний шанс побачити однокласників, поспілкуватися з друзями. Тому ті, хто не дуже був за результатами навчання, мені здасть, вони, навпаки, чекали цих онлайн-уроків".
Організувати навчання для Каміли було не складно, Олена каже, дівчинка з самого дитинства слухняна, відповідальна та посидюча.
"Вона сама прокидається та підключається до уроків. Але якщо дитину важко зацікавити навчанням, то вона буде "розглядати стелю" або є такі, які паралельно в ігри якісь грають, не слухають. В цьому плані це залежить від дитини та батьків, як це організувати. Особисто мені простіше, що дитина вчиться онлайн. Але, звичайно ж, коли це навчання офлайн, діти на перервах спілкуються. Ті ж самі уроки фізкультури, походи в столову, все це живе спілкування і для малечі це важливо. Зараз як ніколи я бачу, як це важливо. До того ж навчання онлайн значно збільшує час, який дитина проводить за екраном ноутбука чи телефона. Спочатку самі уроки, потім домашнє завдання, оскільки у тих, хто поїхав далеко, у них онлайн-підручники, у них звичайних немає. У багатьох впав зір", – додає Олена.
Наприкінці минулого навчального року Олена з Камілою на кілька днів повернулись в Миколаїв і їм вдалося потрапити на "останній дзвоник": "Тоді ж всі здавали підручники, у школі було 10–13 дітей – це досить багато, оскільки в Миколаєві ще небезпечно. Але для них це було справжнє свято, третина класу разом їла торт, а інші приєдналися до свята онлайн. Але діти пам’ятають, як це вчитися офлайн, для них це прикольно. Вони чекають шкільних свят. А тепер всі чекають 1 вересня, дуже хочуть умовити вчителя, щоб для класу провели свято. Я дуже сподіваюсь, що на наступний рік вже всі ми будемо ходити в школу офлайн".
Навчання у двох школах
Кіра 1 вересня йде у 2-й клас в польську школу і паралельно буде навчатися в 3-му класі в чернігівській школі. Таку систему навчання Анна, мама Кіри, обрала через слабку польську шкільну програму.
"Коли Кіра прийшла в школу в Польщі, то треба було піти на клас менше. Тобто в Україні вона ходила вже у 2-й клас, а сюди мала піти в перший. Тому що у них є нульовий клас і вони навчаються до 8-го класу, у них тільки 10 класів. По навчальному процесу, то я б сказала, що 1 клас у них дуже легкий, порівняно з українським, тому ми намагалися тягнути онлайн навчання в українській нашій школі і також ходити тут до школи. Тут домашнє завдання не задавали і вийшло, що дитина навчалася у 1-му класі в польській школі і у 2-му класі – онлайн в українській школі. Це важко так розриватися, але українські вчителі розуміли, що Кірі на дві школи важко. Ми намагалися встигати і те і те, але як виходило. В польській школі система навчання дуже схожа, але програма більш слабка. Навіть для 1-го класу, тут дітям легше", – уточнює Анна.
Минулого навчального року Кіра встигала вчитися офлайн в школі у Варшаві, там були заняття з 08:00 ранку до 12:00, а після навчалася онлайн в українській школі.
"В українській школі вона просто скидала вчительці те, що зробила. Онлайн навчалася у вільний час. Виділяли пару годин на уроки, а вчительці відправляли повідомленням, фотографували зошит і все", – каже Анна.
За словами мами, Кіра в польській школі адаптувалася досить легко, швидко опанувала мову та завела друзів.
"Перед початком навчання були батьківські збори. Я прийшла і взагалі нічого не розуміла, що каже вчитель, що кажуть батьки. Я була налякана, боялась, що у моєї дитини буде такий самий стан, що вона буде сидіти в шоці "куди я попала?". І я вийшла з батьківських зборів просто на стресі від того, що я не знала, як і що робити, простояла там наче біла ворона і не знала, що буде. Коли Кіра вже пішла перший день, то вона була задоволена, все сподобалось і мову вона дуже швидко схопила. Правду кажуть стосовно дітей, що вони дуже швидко вчаться, їм легше в цьому плані. На початку вона була одна українка в класі, всі інші діти – поляки. Але майже одразу почала спілкуватися з усіма іншими дітьми. Їй подобалось, що всі діти з нею чимось діляться і всі чемні. А потім в класі з’явилася ще одна дівчинка-українка з Харкова, то вже вони більше з нею дружили. Але зі всіма спілкується, не було такого, щоб вона прийшла плакала і казала, що "я не хочу в школу", – згадує Анна.
З нового навчального року Анна знов планує навчання дитини у двох школах. Як це буде виглядати на практиці, поки не зовсім розуміє, але, каже, будуть пробувати:
"З 1-го вересня ми вже йдемо у 2-й клас в польській школі і в 3-й клас дистанційно – в українській. Ми будемо пробувати навчатися у двох школах. Я просто боюсь, що коли ми повернемось в Україну, один клас випаде. Я не знаю, якби б Кіра не навчалася дистанційно, а просто в польській школі, чи перевели б нас в Україні одразу у 3-й клас. Бо програми різні, і тут же вона закінчила 1-й клас, а в українській скажуть, що не 2-й клас. А якщо цей рік випаде, то дитина втратить цілий рік потім. Я не знаю, як буде цього року, можливо, тут 2-й клас буде важчий, але ми спробуємо, а там якщо не вийде, а дитина буде тільки сидіти і вчитися цілий день, то, зрозуміло, що треба буде щось думати", – резюмує Анна.
Навчання онлайн погіршує процес соціалізації
Своєю чергою психолог Юлія Любшина каже, що навчання онлайн погано впливає на соціалізацію дітей як молодших дітей, так і підлітків.
"Навчання онлайн у нас почалося під час карантину і, звичайно, дітям важко. Оскільки завдання дитини в школі – не тільки отримати знання і засвоїти інформацію і навички, але і налаштувати спілкування як з однолітками, так і з дорослими, вчителями, які ними опікуються в цей час. І ця компонента соціальності випущена дуже сильно. Випущена і організованість. Я знаю, що дітям дуже важко – три роки вони навчаються онлайн, втрачають соціальну складову і через це сильно потерпають. Маленьким важко, але вони спочатку перебувають у стані своєрідної гри засвоєння інформації, але найважче дітям 13–14 років, бо завдання їхнього віку – це спілкування з однолітками, побудування відносин у групі і знаходження свого місця у групі. Йдуть великі соціальні процеси, а вони зараз дезорієнтовані в соціальному плані, і я це спостерігаю на практиці, вони не можуть налаштувати спілкування з однолітками, втрачають друзів і стають дуже самотніми", – пояснює Юлія.
Психолог окремо наголошує, що особливо складно для діток, які перебувають за кордоном, тому що багато з них намагаються навчатися в двох школах: в місцевих і в українських:
"На них падає подвійне навантаження. По-перше, в категорії того, що їм треба пристосуватися до обставин в новій школі іншої країни і для адаптації потрібно багато ресурсів, і, по-друге, що їм треба виконувати вимоги наших шкіл. І з цим треба бути дуже обережними, батькам треба давати їм можливість відпочивати та набиратися ресурсу і, можливо, робити певні вибори, щоб діти не були виснажені. Бо за виснаженням йде байдужість і до навчання, і до соціального життя. А якщо це першачки, 1–2 клас, їм необхідна організованість та режим, оскільки їм важко входити в новий принцип життя і опанування інформації. І з тим, що вони розриваються, їм дуже важко. У маленьких діток ще мозок у стані розвитку", – уточнює Юлія.
А ось необхідність ходити в укриття під час тривог для дітей, які навчаються в українських школах онлайн, не несе для їхньої психіки вагомих загроз.
"Ми знаємо, що класи ходять в укриття, не тому що це у них така гра, а тому що існує загроза для життя. Це викликає напруження, але якщо процес організовано добре, з вчителями, з вихователями, то вони мінімізують стрес. Зараз багато шкіл звертають увагу на комфорт дітей в укриттях, щоб їм там було спокійно та безпечно. Вони грають в розвантажувальні ігри і, звичайно, це зриває ритм навчального процесу, але і увага дорослих допомагає згладжувати ці моменти, нівелювати їх. Діти, яким пообіцяли з вересня вихід на офлайн-навчання, вони цьому дуже раді, вони дуже чекають. Хай будуть ходити в укриття, але будуть при цьому спілкуватися з друзями, бо вони в тому числі багато беруть від невербального спілкування, від міміки рухів, перебування поряд. Вони зможуть потрохи адаптуватися", – підсумовує Юлія Любшина.
