Наскільки Україна є привабливою для всього світу на даний момент? Чому Путін та економіка дуже далекі один від одного? Що варто знати про рішення щодо доплат у 30 тисяч для військових? Чи варто боятись "сюрпризів" щодо курсу долара? Інвестиційний банкір Сергій Фурса став гостем Петра Маги в рамках проєкту "Інтерв'ю без кордонів" на телеканалі Ukraine World News.
Про привабливість України для світу
Поки триває війна, зрозуміло, що зовнішніх інвестицій не буде. Бо ніхто не буде інвестувати з приватних інвесторів під час невизначеності, невизначеності як військової, так і макроекономічної.
Стосовно нашої інвестиційної привабливості, вона після війни буде набагато вищою, ніж була до війни. У нас змінилися дві ключові речі:
По-перше, сприйняття України світом. Бо до війни нас сприймали як такий собі Афганістан на кордоні з Європою – і ми доклалися до цього, і російська пропаганда доклалася до цього, але це не була країна, куди добре інвестувати.
Другий момент – це європейська інтеграція. Інвестувати в країну, яка скоро стане членом ЄС, причому неважливо – через два роки чи через п'ять, це зовсім інша історія, ніж інвестувати в країну, яка просто на кордоні з Євросоюзом.
Те, що закладено в українських надрах, всі чудово знали 30 років, але це ніколи не стимулювало інвестувати в Україну, як нікого не стимулює інвестувати в Афганістан.
Для того, щоб добути хоч щось в Афганістані, потрібна енергія, там немає енергетики і, власне, поки не буде зроблено інфраструктури... а інфраструктуру не будуть будувати, бо там бігають люди з автоматами.
Плюс-мінус та сама історія була і в Україні, ну, звісно, не про автомати, але коли інвестор приходить, він не каже тобі: "Розкажи мені, як заробити". "Я знаю, як заробити, забезпеч мені безпеку".
І так само, як в Афганістані, інвестори в Україні ніколи не можуть відчувати себе в безпеці. До війни не могли, ну і зараз також не можуть, тому що є українські суди і українські правоохоронці. Вони плюс-мінус відігравали ту саму роль, що і таліби. Звісно, це не на одному рівні, але коли будь-який інвестор знає, що в будь-який момент якийсь суддя незрозуміло якого суду може сказати: "Що було ваше – стало наше", то інвестувати в Україну вже не так хочеться.
"Криворіжсталь" так і залишилась єдиною чесною приватизацію за всю історію
У 2005 році, коли ми провели єдину за всю історію України чесну приватизацію, – це "Криворіжсталь".
Після того тут в Борисполі черга була, бо всі почули цей сигнал, подумали: "О точно, треба їхати в Україну, там же ж нормально". "Криворіжсталь" так і залишилась єдиною чесною приватизацією за всю історію, і дуже швидко вся та хвиля, яка була, розвернулася назад, бо розчарувалась.
Те саме може статися і після війни, бо зараз буде ця хвиля інвесторів, буде цей "план Маршалла", це вже означає історію успіху. До історії успіху долучаються великі хлопці. Ми знаємо, що JP Morgan формує фонд і Black Rock формує фонд – це дуже великі гравці і вони зможуть залучити в Україну дуже багато грошей. А якщо хтось бачить, що туди інвестує Black Rock, створює свій фонд і інвестує, то всі інші подумають: "От вони щось знають, треба бігти, бо там історія успіху".
В нас буде цей шанс після війни, коли б вона не закінчилася. Звісно, чим швидше вона закінчиться, тим більше буде цей шанс, тому що емоційна складова буде більшою, але далі все знову залежить від України – ми можемо цей шанс знову профукати.
Російські гроші розбещували
Це історія з газом і так далі. Росіяни цілеспрямовано робили деструктивну політику по інвестуванню і по приватизації в Україні.
Яскравий приклад. Українських книжок майже немає, в тому числі чому? Тому що колись оцей відомий російський посіпака Царьов купив, приватизував єдину фабрику, яка виробляла якісний папір. І він її розпиляв і фабрики не було. Що в результаті? В результаті папір приходить з Росії, він більш дорогий, українська книжка або перекладена – тут книжка не може конкурувати з російською і все.
Одна інвестиція російських грошей через Царьова зруйнувала цілу галузь і насправді сформувала ще й пропагандистську діру, тому що через книжки йде пропаганда також певних цінностей, наративів і так далі, і таких речей, напевно, в росіян було багато.
Путін і економіка дуже далекі один від одного
Бо якби він був близький, він би не прийняв такого рішення (вторгнення в Україну, – ред.), бо, з економічної точки, зору – це самогубство.
Я думаю, що вони так чи інакше бачили, як вони втрачали вплив. Остаточне рішення, як писали журналісти, Путін прийняв, коли закрили медведчуківський телеканал, коли він зрозумів, що Україна упливає, що він не може намагатися зачепити Україну через пропаганду. І це спонукало його прийняти це рішення силою, бо інакше вже не можна.
Економічно після 14-го року вплив Росії був мінімальний... а особливо, коли Росія втратила той важель тиску через газ.
Вони не залишили вибору українським чиновникам
Я думаю, якби у них стало клепки, то вони б не розпочали агресію в 14-му році, а будь-яка нова влада, так само була б корумпованою і вони б знов потягнулись в "тайожний союз" і так далі. Ця тяганина була б дуже-дуже довгою із визначенням України, але вони самі не залишили Україні вибору.
Вони не залишили вибору українським посадовцям, чиновникам – вже не можна було брати ті "чемодани з баблом", бо суспільство цього не розуміло, і вибір на користь Заходу став остаточним саме завдяки російській агресії в 14-му році.
"Газовий" шантаж Кремля абсолютно не спрацював
Кремль застосував проти Європи минулого року газову зброю, Європа витратила 700 мільярдів євро на подолання кризи, яка виникла через агресію Росії в економічному плані з газом. Зараз Європа взагалі не залежить, таким чином цей шантаж російський не спрацював абсолютно.
Про сільськогосподарську продукцію і Польщу
Питання польських фермерів – насправді вони не з нами зараз торгуються.
Минулого року, в тому числі через російську агресію, дуже зросли ціни на зерно в світі. Майже вдвічі – і було дуже дороге зерно, польські фермери вже рахували гроші, а польський міністр сільського господарства сказав: "Фермери, чудова ситуація, не поспішайте продавати зерно, кукурудзу – ціни будуть тільки зростати, давайте все на склади, давайте посидимо і потім заробимо ще багато грошей".
Польські фермерии послухали свого міністра сільського господарства, а далі була "зернова угода", а далі ситуація стабілізувалася, і ціни впали вдвічі.
Сидять зараз такі польські фермери – вони вже собі нарахували всі прибутки вдвічі дорожчі, а ціни менші, міністра одразу послали, відразу подав у відставку. Польські фермери відчувають себе ображено, а цього року в Польщі вибори, а правляча партія в Польщі консервативна, вона ж на сільських регіонах базується, тобто фермери – їх виборці.
Вони опинилися в такій ситуації, що треба щось робити, треба цим фермерам гроші компенсувати, які де-факто польські політики допомогли їм втратити, коли сказали: "Все нормально, типу почекайте, ще не будемо продавати".
Почалася метушня з вибивання з Брюсселя більших дотацій – вони частково вибили 100 мільйонів, може ще щось будуть намагатися вибивати, тому це не проти України.
Це має на нас дуже мінімальний вплив, тому що наше зерно, нам важливий транзит, транзит і так іде по більшості інших товарів, Європа повністю відкрилась для українських каналів. Проблема в тому, що вони сиділи на своєму зерні і не продали його, і звідси це, а далі вже вигадуються 10 тисяч причин, чому Україна винна, тому що вони знають, що Брюссель буде вимушений реагувати, і вони не зможуть торгуватися з Брюсселем.
У демократії є негативна сторона, але її позитивні сторони перемагають негатив
Пряма демократія є поганою ідею через референдуми, бо там люди голосують емоційно і саме там популісти можуть поламати систему, як вони, наприклад, з Brexit зробили. Разом з російськими грошима і купою брехні переконали британців, що це добре ідея.
Зараз економіка Британії страждає набагато більше, ніж економіка ЄС чи США. Тоді не спрацювали оці переорієнтування, коли великі роботодавці йдуть, – це завжди погано.
Під час війни податкові пільги – це недопустимо
У нас зараз армія фінансується виключно з українських податків, вся західна допомога, яка йде, не може йти на армію – жодний цент, вся соціалка в Україні фінансується державою.
Про доплати військовим у 30 тисяч гривень
Це було абсолютно популістське голосування у Верховній Раді. Цих грошей у бюджеті просто немає, тому що ми не можемо взяти гроші наших західних партнерів і пустити сюди.
Дуже багато людей говорять – давайте заберемо у депутатів, але толку? По-перше, це популізм, а по-друге, там 400 депутатів, але навіть якщо б у нас було мільйон депутатів і ми б в них забрали ті гроші, ми б не могли їх передати військовим, тому що зарплати депутатам зараз платять наші західні партнери, зарплату вчителям, лікарям, пенсії платять наші західні партнери.
Всі українські податки йдуть на армію і тому, якщо ми зменшуємо якісь податки, то ми менше фінансуємо армію відразу, а ми не можемо собі цього дозволити і тому ми не можемо просто взяти і збільшити ці виплати, бо ці гроші треба десь взяти.
Чи хотів би я, щоб у нас були гроші на цю надбавку? Звісно хотів би, я хочу цього, але так само я розумію, що цих грошей немає, і є лише два джерела, де ми можемо ці гроші знайти.
Перше джерело - це надрукувати, це дуже погано закінчується, друге – це підняти податки... ми маємо дуже сильно закрутити гайки, економіка буде гірше працювати, в нас зменшаться податкові надходження, в нас буде менше на що фінансувати армію. Тому ми просто маємо тут розмовляти як дорослі, особливо під час війни. Немає цих грошей.
Про зовнішній борг України
Нічого критичного немає в нас навіть на кінець цього року, ми два роки дуже активно залучаємо кошти.
По-перше, велика частина коштів – це гранти, це те, що дають американці, це просто гроші, які повертати не потрібно.
Загалом, навіть на кінець цього року з активним залученням зовнішнього фінансування у нас відношення боргу до ВВП буде менше ніж 100 відсотків. Це набагато більш здорова ситуація в порівнянні з країнами Південної Європи.
Плюс треба розуміти, які борги ми зараз беремо, за рахунок чого зараз зростає наш борг.
Перша, основна частина – це гроші від ЄС. Це дійсно кредити, але це кредити на 30 років під 0 відсотків, вони взагалі нас не обтяжують. Тобто для нас з вами важлива не сума боргу, а вартість обслуговування цього боргу, бо це йде з наших податків, це те, що ми кожного року сплачуємо.
Друга частина великого нарощення боргу – це те, що було минулого року. Це внутрішній борг, по-перше, це в гривнях, це ми контролюємо, по-друге, там велика частина була друкарського верстату, тобто там Нацбанк буде отримувати прибуток і повертати в бюджет і всі щасливі.
Борг дійсно виріс – це вже не така здорова ситуація, яка була перед війною, бо після Майдану в нас була дуже зважена макроекономічна стратегія, ми жили по засобах, ми не брали активно в борг і в нас постійно зменшувався рівень боргового навантаження.
І тому ми стартанули у війну, ми ввійшли в дуже добрій фізично-фінансовій формі і тому зараз ми можемо собі дозволити нарощувати цей борг, не переживаючи стосовно слова "критично". Поки що нічого критичного там немає.
Ті гроші, які нам дають, для нас величезні, а для Заходу це копійки насправді. Ми цього року отримали точно 43 мільярди для бюджету і, може, ще на відновлення Мінфін хоче ще назбирати. Для України це величезні гроші, а для США, для Німеччини, для ЄС це мізерні кошти. Тобто вони не дуже відчувають, що нас якось сильно підтримують.
Чи буде металургія драйвером нашого ВВП?
Ні, не буде. І насправді мене це радує, бо, по великому рахунку, наша металургія – це спадок ХХІ сторіччя, і велика залежність від металургії була нашою ахіллесовою п'ятою 2008 року, коли світова криза нас дуже сильно шандарахнула, бо наш експорт весь повністю залежив від металургії.
Вже зараз перед війною була велика трійка – аграрії, айтішники і металургія. Металургія була лишень одна з трьох.
Про курс гривні до долара
Сюрпризів зараз не буде. В нас зараз резерви Національного банку на найвищому рівні з 2011 року і нам не вистачає менше 5–7 відсотків від резервів для того, щоб вийти взагалі на рекорд всієї історії України.
Ця західна підтримка дозволяє Нацбанку нормально тримати фіксований курс – у нас дійсно аномально чудова ситуація з макрофінансовою стабільністю. Це було дуже важко уявити перед початком війни, що буде війна, а курс гривні девальвує всього лиш на два відсотки.
Про людей, які поїхали з України
Наша найбільша проблема після завершення війни буде депопуляція. І тому ми приречені на трудову міграцію, ми її потребуємо не просто через кількість людей, а питання структури населення, бо в нас чим далі, тим менше людей, які працюють, і зараз безробіття – проблема в Україні, але тільки в час війни.
Навіть до війни, поки ще не поїхали ці п'ять-шість мільйонів людей, в нас була проблема. Безробіття в Україні не було, це була спекулятивна історія, що в нас безробіття, у нас була проблема з робочими руками, для бізнесу була проблема знайти, хто буде працювати.
Звісно, що більше людей зараз говорять, що вони залишаються там, тому що відсоток тих, хто залишається, – це як функція від часу. Тобто чим довше триває війна, тим більше людей залишиться в результаті за кордоном.
Зараз дуже багато людей, які поїхали з України, донатять, бо в них почуття провини, бо вони виїхали до війни чи виїхали з самого початку, почуття провини нікуди не дівається, і вони хочуть повернутися. Я не готовий звинувачувати – це абсолютно природна історія тих чоловіків, які, наприклад, не повернуться, поки не завершиться мобілізація. Я розумію, чому вони це роблять, і тому я не буду їх звинувачувати, але ці люди також донатять, тому що в них є почуття провини.
Найважче в історії ми вже пройшли
Те дно, яке ми відчували в березні минулого року, – це я сподіваюсь буде найгірше, що трапилося з нами. В нас зараз з’являється величезний шанс, я не впевнений, що ми його використаємо, але цей шанс величезний і точно, що наша інвестиційна привабливість, наш імідж, що транслюється також в гроші, буде набагато краще після того, як війна завершиться, ніж була на початку.
