Чекати рідних із війни – тривожно і страшно. Постійно думати про те, коли вони зможуть нарешті повернутися додому, чи вийдуть на зв'язок і весь час сподіватися – чи виживуть. Це щоденний стрес, в якому українці живуть уже третій рік повномасштабного вторгнення РФ.
То як же в таких умовах зберігати рівновагу й стійкість, чекаючи на повернення рідної людини з війни, і як не потрапити в кільце "життя на паузі", UWN запитав у психологині Валентини Чайки.
Експертка відразу вказує: неможливо зберігати стійкість постійно й стабільно. Адже ми люди, а не роботи. І всім властиво відчувати зміни в психоемоційному стані. Навіть при відносно спокійному бутті, не говорячи про воєнний час.
"Ще коли все почалося – місяць, два, три – був шоковий стан, страх, тривога і нерозуміння: що і як і на скільки. У принципі, зараз все це теж є, але нині збільшилася концентрація невизначеності. Адже ніхто не може знати відповіді на питання: а що далі і як ще довго?" – каже Чайка.
Водночас зауважує, ще одним чинником, який впливає на психоемоційний стан, є розуміння того, де знаходиться рідна людина і її роль у військових діях. Тобто яка це територія, чи близько до небезпечної ділянки, чи це взагалі "нуль".
Не менш вагомим є сама втома, адже часу пройшло чимало від початку війни. Особливо тяжко тим, чиї рідні відразу пішли захищати Україну. А періодів відновлення під час війни немає, додає психологиня. Постійна зайнятість, думки, що полонили голову, хронічний стрес – все це, навпаки, дестабілізує.
"До того ж щодня бачимо тих, хто "не воює" (не знаючи про людину, яку засуджуємо, нічого ,окрім того, що вона перед нами). Поринаємо в обговорення, критику і загострене почуття справедливості. Чим це може допомогти розвинути стресостійкість, рівновагу? Аж нічим. Буває ще й збоку кажуть: ну нічого, чекай, вернеться!". Або ж: треба було не йти!" – коментує спеціалістка.
Як діяти, коли все навалилося?
Чайка зазначає, що часто людина лишається сам на сам зі своїми переживаннями, страхами й сумнівами. У такому разі ігнорувати тривожність не варто, а слід взятися за себе.
Психологиня називає кілька видів допомоги:
- самому знаходити сили;
- займатися розвитком "діалогу" з собою і берегти себе;
- тримати дистанцію з тими, хто негативно впливає на впевненість в змозі пережити це все й емоції в цілому;
- звернутися за підтримкою до фахівця (психолог, психотерапевт), який допоможе віднайти точки опори та відрегулює емоційність. І разом з людиною знайде той шлях, яким рухатися буде безпечно для психічного здоров'я;
- залучитися підтримкою близьких, які дійсно розуміють і знають, як підтримати в години розпачу.
Разом з тим є ще психологічні групи, де проводять підтримуючі зустрічі тих людей, які чекають своїх з війни.
Як витримувати, коли кілька днів поспіль немає звʼязку з військовим?
"Тут відповідь одна: триматися. І насамперед розуміти, що конкретно можемо зробити в цей час, коли чекаєш появи зв'язку. Усі можливі способи використати, а далі чекати. Однак слід розуміти, що кожен чекає по-своєму й індивідуально переносить цей процес очікування", – продовжує експертка.
І доречним тут буде:
- мати психолога / психотерапевта, який під час співпраці відстежує стан і допомагає з цим справитися;
- не давати самому собі "вбивати" себе катастрофічним мисленням, розуміючи, що маєте ще думати й за себе в першу чергу.
Як зняти життя з паузи, коли війна все ще триває?
Війна – це соціальна й особиста катастрофа кожної людини. За всіма цими очікуваннями й переживаннями, каже психологиня, мимоволі життя людей ставиться на паузу. А в психології це означає – синдром відкладеного життя.
"Події розгортаються так швидко і з такою періодичністю, що наша психіка не встигає їх переварити й усвідомити. Тому "відкладання життя на потім" – це захисна реакція організму, яка потрібна, щоб дати час свідомості зрозуміти, що відбувається і як діяти в нових обставинах. Тут питання: як кожен зможе в силу своїх обставин все-таки віднайти спосіб і варіанти жити в реаліях війни", – зазначає Чайка.
Якраз в такому випадку рівень травмованості має значення. А ось чутливість сприйняття до того, що змінилося – індивідуальна.
Тому варто, радить спеціалістка, поглянути зі сторони на себе і на своє життя. Якщо відносно все нормально і є думка, аби не гірше, то це хороший знак, – людина може самостійно справитися й допомогти собі рухатися своїм шляхом якомога краще.
Але якщо присутня апатія і безсилля, які впливають так, що є відчуття, що все нічого ніколи не зміниться, віру і надію втрачено – мерщій за допомогою до фахівця, констатує психологиня.
А чому іноді бійці з фронту не хочуть повертатися до дружин у мирне життя, чому так відбувається та як діяти, якщо така ситуація все ж таки виникла, ми писали раніше в матеріалі.
