Ту-95МС, ілюстративне фото
На момент розпаду СРСР в 1991 році в Україні було 44 стратегічних бомбардувальників-ракетоносців носіїв ядерної зброї. З них 19 літаків Ту-160 та 25 літаків Ту-95МС, а також озброєння – більше ніж 1000 далекобійних авіаційних крилатих ракет Х-55. Усе це озброєння частково утилізували, а частково передали Росії, яка зараз в тому числі застосовує його у війні проти України.
UWN поспілкувався з колишнім військовим Костянтином Поліщуком, який проходив військову службу у 184-му важкому бомбардувальному авіаційному полку, в якому на озброєнні саме і були стратегічні авіаційні комплекси Ту-160. На сьогодні Костянтин Поліщук є співробітником Музею важкої бомбардувальної авіації у Полтаві, а свого часу був свідком подій, пов’язаних з утилізацією ракетоносців Ту-160.
Він згадує, що перші серійні машини Ту-160 надійшли 25 квітня 1987 року до 184-го Гвардійського Полтавсько-Берлінського Червонопрапорного ВБАП, що базувався у Прилуках Чернігівської області. Це була група з двох Ту-160. Один з літаків належав до дослідної другої серії, а другий був головним у військовій серії.
"У 1991 на авіабазі у Прилуках в УРСР було угруповання з 19 літаків Ту-160. Всі вони були носіями ядерної зброї. Після розпаду СРСР літаки перейшли до Військово-повітряних сил України. Коли Україна здобула незалежність – стала третьою ядерною країною у світі. Однак у 1991 році наша держава підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї і заявила про наміри позбутися ядерної зброї та отримати без’ядерний статус. Офіційно Україна заявила, що не претендує ні на чию територію та не вважає жодну країну ворожою", – розповідає Костянтин Поліщук.
Ліквідація стратегічної авіації в Україні після розпаду СРСР
Колишній військовий пояснює, що крилаті ракети повітряного базування були націлені на удари по території Сполучених Штатів Америки. Після розпаду Радянського Союзу, оскільки для України як суверенної держави США більше не вважалися потенційним противником, з усіх крилатих ракет були зняті ядерні компоненти. Їх відправили до Росії. Чіткого рішення щодо можливості використання окремо крилатих ракет, каже Костянтин, в без'ядерному варіанті та стратегічних ракетоносців Ту-160 тривалий час не ухвалювали.
В доповнення своїх слів він цитує колишнього, нині уже покійного, заступника міністра оборони, командувача ВПС України Володимира Антонця, який наприкінці 90-х пояснив, чому Україні "не потрібні" стратегічні літаки.
"Що стосується стратегічних комплексів Ту-160 Ту-95, то вони в нас збереглися, але, на жаль, не можуть виконувати свої завдання за призначенням. Проблема полягає в тому, що вони створювалися у Радянському Союзі як зброя ядерного паритету Сполученим Штатам. Ці літаки можуть виконувати завдання тільки в ядерному варіанті. Згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаним Україною, всі ядерні частини до крилатих ракет, які були встановлені до цих літаків, вивезені до Росії. Використовувати їх звичайними засобами ураження практично неможливо, бо вони є ракетоносцями і не мають пристроїв для бомбардувального озброєння. А для переобладнання їх під звичайні засоби ураження треба років п’ять-шість і на кожний літак десь до п'яти мільйонів доларів. Ми шукали реальні варіанти використання цих літаків, але зіткнулися з цілою низкою проблем, серед яких найболючіша – їхня бойова ефективність. Вартість утримання літаків що в ядерному, що в без’ядерному варіанті однакова: Ту-160 – понад 400 тис. доларів, Ту-95МС – понад 200 тис. доларів на рік і це без польотів".
Костянтин пам'ятає, як у 1997 році військово-політичне керівництво України остаточно ухвалило рішення позбутися 19 ракетоносців Ту-160 та 25 ракетоносців Ту-95МС. В цей же період Україна передала Росії вісім Ту-160, три Ту-95МС та 581 КРПБ.
"До Музею важкої бомбардувальної авіації було передано по одному літаку Ту-160 та Ту-95МС, де вони і зберігаються на сьогоднішній день як музейні експонати", – розповідає колишній військовий.
Як стратегічна авіація в Україні могла б змінити хід війни
Ту-95МС, ілюстративне фото
Костянтин Поліщук переконаний, що наявність в Україні літаків ракетоносців Ту-160 і Ту-95МС могло б стримати Росію у цій війні.
"Звісно, на мій погляд, вони могли б певною мірою зіграти стримуючу роль. Усвідомлення російським агресором того факту, що в розпорядженні України є засоби для нанесення потужних ударів у відповідь, могли б стримати загарбника. Безкарність отримати зворотні удари породжує бажання атакувати нашу територію. Якби ворог бачив, що тут постійно польоти йдуть, що особовий склад тренується, що літаки технічно справні, що є ракетне, бомбове завантаження в цей літак, якщо екіпажі підготовлені, укомплектовані військові частини особовим складом, вони навчені, тренуються, є засоби ураження, є елементи охорони цих об’єктів і працюють в повному обсязі, тоді все це в комплексі є стримуючим фактором".
В Україні лишився один-єдиний у світі музейний експонат літак Ту-160, або "Білий лебідь"
Розміщений він у Музеї важкої бомбардувальної авіації у Полтаві. На жаль, цей красень уже ніколи не побачить небо.
"Технічно його зробили так, що його відновлення просто недоцільне. Літак приведений до безпечного стану, який унеможливлює його подальшу експлуатацію за призначенням", – пояснив Костянтин Поліщук, який нині працює у цьому музеї.
Історія "Білого лебедя"
На початку 1960-х у СРСР не було стратегічної авіації, що могла б подолати опір систем ППО НАТО та США того часу. Початок робіт над новим багаторежимним стратегічним літаком можна віднести до 1967 року, коли над ним почали роботу ДКБ Сухого та ОКБ Мясіщева. Були поставлені вимоги створити літак-носій, що мав високі льотні характеристики. Наприклад, крейсерська швидкість визначалась як 3200 – 3500 км/год на висоті 18 000 м, дальність перельоту на такому режимі визначалась у межах 11 000 – 13 000 км, дальність перельоту на великій висоті на дозвуковій швидкості та при поверхні землі становила 16 000 – 18 000 км та 11 000 – 13 000 км. Ударне озброєння визначалось як змінне та містило в собі ракети повітряного базування, а також вільнопадаючі та кориговані бомби різних типів та призначення, сумарна маса бойового завантаження досягала 45 тонн.
До 1970 року підготовлено проєкти від обох ОКБ. Вони пропонували чотири двигунні літаки із крилом змінної стрілоподібності, проте різних схем. Зі зміною у 1969 році ВПС проєктного завдання з 1970 року у роботу включилось ОКБ Туполєва. Першочергово спеціалістами ОКБ було відкинуто варіант зі змінною стрілоподібністю крила. У 1972 році після розгляду трьох проєктів найкращою була визнана схема ОКБ Мясіщева (роботу ДКБ Сухого зняли з конкурсу через побоювання керівництва щодо перепрофілювання КБ зі штурмової на важку авіацію), однак, оскільки ОКБ Туполєва мало досвід з розробки літаків подібних розмірів, всі матеріали вирішено передати в ОКБ Туполєва. Проте там відхилили запропоновану документацію та знову включились у роботу з проєктування літака, тепер у варіанті зі змінною стрілоподібністю крила, варіанти компонування із фіксованим крилом більше до розгляду не приймались.
Росія застосовує проти України стратегічні ракетоносці та озброєння, яке колись отримала від нас "за борги"
На жаль, в Україну упродовж уже двох років летять крилаті ракети Х-55, які до речі свого часу виготовлялися у Харкові і які тоді, після відмови від ядерної зброї, Україна передала підступним сусідам.
У пабліках про ракетні атаки ми часто бачимо попередження "Росія підняла далекобійні стратегічні літаки Ту-95МС, виліт бойовий!". Так, схоже, що це можуть бути саме ті самі літаки, які ще у 90-х були на аеродромах у Прилуках, Полтаві та інших містах.
Чи міг подумати в той час простий український народ, що росіяни, серед яких чимало було друзів, знайомих, ба більше, родичів, спрямують усе це залізяччя проти нас? Питання риторичне, а відповідь ви знаєте самі.
