Ілюстративне фото
В’ячеслав Єрко – підполковник 40-ї бригади тактичної авіації повітряного командування "Центр", він разом зі своїми хлопцями вночі 24 лютого 2022 року врятували від знищення сім бойових літаків, а вранці вивели п’ять "пташок" на перехоплення 12 літаків та восьми гелікоптерів РФ, які намагалися атакувати столицю.
У тривалому бою над Київщиною спільними зусиллями наших пілотів було збито п’ять ворожих літаків. В’ячеслав Єрко знищив Су-25 та Су-35 окупантів, а також підбив два гелікоптери Мі-24. Але винищувач Єрка уразила ворожа ракета, він встиг катапультуватися, та російський літак розстріляв його парашут у повітрі.
В’ячеслав Єрко – киянин, він до останнього захищав своє місто від ворога. Його посмертно нагородили Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та "Золотою Зіркою" Героя України. На честь В’ячеслава у червні 2022 року перейменували школу, в якій він навчався, у вересні – назвали вулицю у Василькові. Йому було 36 років. У Героя залишилися дружина і дві доньки.
В’ячеслав Єрко
Валерій Гудзь – легендарний комбриг 24-ї бригади і Народний герой України, полковник, він відкинув свої генеральські амбіції і повернувся на службу 24 лютого, щоб захищати рідну землю від ворога. У березні-2022 спланував та особисто очолив проведення наступальної операції щодо зачищення околиць Попасної від російських військ. Загинув 12 березня 2022 року від осколків танкового снаряду на Луганщині, перебуваючи у самому епіцентрі боїв у складі рідної 24-ї бригади імені Короля Данила.
Гудзя дуже поважали військові, він ніколи не був кабінетним командиром. Якось навіть був змушений звільнитися з лав ЗСУ після того, як на вулиці став на захист солдата. Проте повернувся до армії у 2014-му і пройшов шлях від командира взводу до комбата і командира бригади. Брав участь у боях в районі Волновахи, Авдіївки, під його керівництвом розроблялися і проводилися операції по взяттю під контроль териконів довкола Докучаєвська, захопленню панівних висот в степах Приазов'я.
Валерію Гудзю присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". Музикант та волонтерка Христина Панасюк присвятила йому пісню. На честь Валерія Гудзя в рідному Борисполі названо вулицю та провулок. Герою був 51 рік. У нього залишилися дружина та двоє дітей.
Валерій Гудзь
Данило Мурашко – командир авіаційної ланки авіаційної ескадрильї 299-ї бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова, за час повномасштабного російського вторгнення здійснив 141 бойовий виліт, знищивши близько 70 одиниць броньованої техніки, понад 80 автомобілів та близько 600 самих окупантів. Неодноразово здійснював вивід авіаційної техніки з-під авіаційних та ракетних ударів противника.
Мурашка вважали одним з найкращих пілотів України, але і його літак наздогнала російська ракета. 27 січня цього року його Су-25 було збито поблизу Шабельківки під Краматорськом. Пілот до останньої секунди намагався відвести літак від житлових будівель, через це втратив висоту і не зміг безпечно катапультуватися. Але врятував життя цивільних.
У свої 24 роки Данило Мурашко був повним кавалером Ордену Богдана Хмельницького та мав "Сталевий хрест". Посмертно отримав звання Героя України та військове звання майора. Поховали Героя у рідному Ніжині. У нього залишилася дружина.
Олександр Корпан – командир авіаційної ланки 299-ї бригади ім. Василя Нікіфорова, капітан і найкращий льотчик ударної авіації за підсумками 2021 року з першого дня повномасштабного вторгнення громив колони російського ворога. На його рахунку понад сотня одиниць знищеної ворожої бойової техніки. Літав на Су-25 та навчав пілотів.
Загинув капітан Корпан 2 березня під час повернення з чергового бойового вильоту. Була загроза ракетного удару, і хлопці у Старокостянтинові підіймали літаки в повітря. Вони всі були завантажені боєприпасами й пальним. Літак Корпана загорівся у польоті, і льотчик ціною власного життя відвів палаючий літак від аеродрому та житлових будівель та не катапультувався. Врятував життя побратимів і багатьох цивільних мешканців Старокостянтинова.
Олександр виріс у родині військових, хотів потрапити до рідного Криму після деокупації. Посмертно нагороджений званням Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". У Кременчуці на честь Олександра Корпана назвали вулицю. Похований у Підгайцях, на батьківщині діда. Герою було лише 27 років. У нього залишилася дружина.
Андрій Верхогляд – майор 72-ї бригади імені Чорних запорожців, Народний герой України, представник молодого покоління командирів ЗСУ, які прославилися в АТО і на початок широкомасштабної війни вже мали великий бойовий досвід. 72-га бригада боронила підступи до міст Бориспіль та Бровари. У Борисполі Андрія знали як "веселого хлопця, який гатив орків".
Після деокупації Київщини Верхогляда і його бригаду перекинули на Донбас. Батальйон комбата Верхогляда завжди був на найскладніших ділянках фронту. 22 червня у бою з вагнерівцями на світлодарській дузі Андрій Верхогляд загинув. Бориспіль зустрічав тіло Героя кілометровим коридором.
У Києві з комбатом прощалися у Михайлівському соборі. А поховали його у рідному Новограді-Волинському. Верхогляд – лицар Ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, у грудні нагороджений званням Герой України з врученням ордена "Золота Зірка". Тепер йому назавжди 27. У Андрія залишилися дружина та донечка. Старший брат Дмитро служить у 95-ї ОДШБр, також учасник війни.
Геннадій Матуляк – льотчик-герой, командир першої авіаційної ескадрильї 299-ї бригади ім. Василя Нікіфорова, підполковник, відслужив у авіації 20 років. 24 лютого 2022 року пілот знищував ворожі колони над Херсонщиною і рідною Миколаївщиною, а вже наступного дня опинився під Києвом – треба було захищати столицю.
Зранку 25 лютого в районі Гостомеля Матуляк знищив колону техніки російських окупантів. Після того полетів знову працювати, але близько сьомої ранку під час повітряного бою у літак Матуляка влучила російська ракета. Льотчик почав відводити машину від села, яке було внизу, але отримав ще одну ракету. Літак падав на Глібівку у Вишгородському районі, але Матуляк вже у полум’ї пожежі зміг відвести штурмовик у бік лісу. Був похований місцевими жителями біля місця катастрофи.
16 квітня Геннадія Матуляка з почестями перепоховали у Миколаєві. Посмертно його нагородили відзнакою Герой України. Іменем льотчика Геннадія Матуляка названа колишня вулиця Генерала Авдєєнка у Святошинському районі Києва. Герою було 44 роки. У нього залишилася дружина, офіцер ЗСУ, та двоє діток.
Олександр Кукурба – легендарний український льотчик, начальник розвідки штабу 299-ї бригади тактичної авіації, він отримав звання Героя України ще за життя, у квітні минулого року. Президент Зеленський називав його одним із найефективніших українських льотчиків. Кукурба на своєму Су-25 виконав сотню бойових вильотів, знищив понад 20 танків, близько 50 бойових одиниць бронетехніки та 300 осіб живої сили окупантів. Товариші по службі жартома говорили про Олександра, що він "накришив окупантів більше, ніж крихт при різанні французького батона".
Майор Кукурба загинув під час свого сотого бойового вильоту 26 липня на Дніпропетровщині. Олександр намагався катапультуватися, але парашут не відкрився через малу висоту.
Олександр Кукурба з дитинства мріяв стати пілотом і він ним став вже коли в країні йшла війна. Окрім Героя України він вже під час повномасштабного вторгнення отримав два Ордени Богдана Хмельницького, ставши його повним кавалером. Похований вдома, у Верхньому Вербіжі на Коломийщині. Вулицю, на якій народився герой, назвали на його честь. Олександру було 27 років. У Героя залишилися мама і брат.
Дмитро Васильєв – підполковник, командир другого дивізіону 19-ї ракетної бригади "Свята Варвара". З перших хвилин війни він керував ракетним дивізіоном на півдні України. Підрозділ Васильєва розгромив колону ворога біля Чонгару, знищивши до сотні одиниць техніки та особового складу ворога. З 24 лютого до 18 березня ракетний дивізіон під керівництвом Дмитра Васильєва завдавав ударів по скупченню військ противника біля населених пунктів Василівка, Токмак, Мелітополь, Пологи, Гуляйполе, Кам’янка, Дніпрорудне, Бердянськ, Велика Білозірка, знищуючи значну кількість сил і засобів окупантів.
Загинув підполковник у Запорізькій області. Разом з побратимами він потрапив під обстріл 18 березня. Як командир підрозділу він намагався вивести особовий склад з-під вогневих ударів, але отримав важкі поранення, наступного дня помер у лікарні.
Дмитра Васильєва неодноразово нагороджували орденами та медалями. Ще за життя отримав Орден Богдана Хмельницького III ступеня, а вже посмертно – II ступеня. 13 квітня він посмертно отримав звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". Іменем Васильєва названо одну з вулиць у Хмельницькому. Дмитру Васильєву було 44 роки. У Героя залишилися дружина та двоє дітей. Дружина підполковника теж військова – з 2018 року вона служить у Хмельницькому. Діти теж вирішили йти по стопах батька: донька з 2020-го вчиться у Національній академії Державної прикордонної служби, а син у майбутньому мріє стати ракетником.
Ігор Бедзай – один з найкращих офіцерів Військово-морських сил, заступник командувача ВМС з авіації. Більш відомий як колишній командир 10-ї Морської авіаційної бригади з Новофедорівки. Під час анексії Криму Бедзай не чекав наказів з Києва, а на очах окупантів перегнав усю справну авіацію на континентальну частину України. А наступного дня повторив це з тим, що не змогло полетіти першого дня. Після перебазування до Миколаєва він ще впродовж п’яти років командував бригадою та особисто доставляв бійців на гвинтокрилах в зону АТО. Потім пішов на підвищення у Командування ВМС.
Будучи заступником командувача з авіації та старшим інспектором-льотчиком Командування ВМС, під час повномасштабної війни полковник Бедзай завжди вилітав на виконання надскладних завдань. 7 травня 2022 року він замінив собою в екіпажі молодого пілота, в якого в лютому народилася дитина. Під час здійснення пошукових заходів у районі гирла річки Дунай його рятувальний Мі-14 наздогнала ракета російського винищувача.
Поховали Бедзая у рідному Миколаєві. Йому посмертно було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка". Бедзай – лицар ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, після смерті визнаний Національною легендою України. Зеленський присвоїв 10-й морській авіаційній бригаді ім’я Героя України полковника Ігоря Бедзая. Йому було 49 років. У Ігоря залишилися дружина, донька та син.
Степан Тарабалка – льотчик з Коломийщини, який з подачі журналістки The Times відомий як "Привид Києва", хоча він ним не був. Тарабалка служив у 114-й бригаді тактичної авіації Повітряних сил Збройних сил України в Івано-Франківську, прийшов на службу у 2014 році, коли в Україні почалася війна, у 28 років став майором. Від початку повномасштабного вторгнення виконав значну кількість бойових вильотів.
13 березня 2022 року на своєму МіГ-29 пілот намагався відбити масований авіаційний наліт росіян на Житомир. Наліт було зупинено, але Тарабалка з завдання не повернувся.
Тарабалка посмертно нагороджений медаллю України "За бойову відвагу" орденом "Золота Зірка" і званням Герой України. Його іменем назвали одну з вулиць у Коломиї. Тарабалці було 29 років. У нього залишилися дружина та син. Мати Героя стала волонтером і допомагає ЗСУ.
* * *
Це далеко не весь список Героїв, яких, на жаль, забрала клята війна. Варто також згадати легендарного полковника Олександра Оксанченка, старшого сержанта Андрія Івашка, капітана Сергія Пархоменка, головного сержанта Андрія Ханіна, полковника Віталія Кучерявого, старшого лейтенанта Дениса Максишка, старшого лейтенанта Максима Білоконя, майора Андрія Люташина, майора Дмитра Коломійця, лейтенанта Віталія Мовчана, старшого лейтенанта Вʼячеслава Радіонова та багатьох інших достойних синів та доньок України.
