Музейна Резиденція: місце, де живе мистецтво
В інтерв’ю Ukraine World News Сергій Цюпко розповів про діяльність благодійного фонду, про поширення українського мистецтва по всьому світу, про "Музейну Резиденцію", про унікальний приватний Музей українського мистецтва в центрі Києва та багато чого іншого.
"Важливо пам'ятати, що українське мистецтво не є модним тільки через трагічні події. Наша культура, наше мистецтво має свою глибоку історію, унікальну естетику та значення, яке переходить межі часу та обставин. Воно завжди заслуговує на увагу, повагу та визнання", – вважає Сергій Цюпко. Про це і є наше інтерв’ю.
Сергій Вікторович Цюпко – український бізнесмен, фундатор Музею сучасного мистецтва України, меценат
Благодійність під час війни. Що стало поштовхом для відкриття та роботи благодійного фонду у 2022 році?
Початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року змінив все. Після звільнення Київщини від окупантів ми побачили реальні виклики, з якими зіткнулася наша країна, і зрозуміли, що не можемо залишатися осторонь. Мета фонду – допомагати людям, які опинилися в надзвичайно складних обставинах через війну, відновлювати те, що було зруйновано. Ми розуміємо, що наша допомога – лише краплинка в морі потреб, але кожен внесок має значення. Тому ми створили Благодійний фонд, щоб забезпечити координовану та ефективну допомогу тим, хто її найбільше потребує.
Представники вашого благодійного фонду часто бувають у різних населених пунктах Київщини. Наскільки пристоличний регіон станом на зараз оговтався від окупації та бойових дій?
Хоча відновлення потребує часу, прогрес очевидний. Наприклад, у містах Ірпені, Бучі та Гостомелі, де було завдано величезних руйнувань, ми спостерігаємо активні ремонтні роботи та відновлення житлових будинків й інфраструктури. Незважаючи на виклики, які стоять перед нами, ми впевнені, що завдяки спільним зусиллям, підтримці міжнародних партнерів і незламному духу українського народу ми подолаємо ці труднощі та відбудуємо наші громади – вони стануть сильнішими, ніж раніше.
Які потреби зараз у жителів громад, яким допомагає фонд?
Це досить широке питання, але спробую узагальнити. Потреби мешканців громад, з якими ми контактуємо, різноманітні та часто залежать від конкретних умов та обставин, з якими вони стикаються. Основними є потреби в продуктах харчування довготривалого зберігання та швидкого приготування, особливо важливими в умовах відсутності або нестабільності електропостачання. Цієї зими ситуація трохи краща, а минулий зимовий період був досить непростим в цьому плані.
Діяльність Благодійного фонду Сергія Цюпка у Київській області
Ми також зустрічаємо людей, яким потрібна допомога у відновленні їхніх домівок та іншої інфраструктури, що була зруйнована. Є велика потреба в будівельних матеріалах, інструментах та іншому обладнанні для ремонту та відбудови.
Крім того, ми бачимо, що багато людей потребують емоційної та психологічної підтримки. Війна завдає глибоких емоційних ран, і підтримка духовного здоров'я є не менш важливою, ніж задоволення фізичних потреб.
Мабуть, найбільша потреба у стабільності. Впевненість у завтрашньому дні стала б рушійною силою в процесі відновлення регіону. Але в у мовах війни стабільність досить важко гарантувати, тож продовжуємо підтримувати один одного і рухаємось далі.
Що потрібно для повноцінного відновлення звільнених територій? Як довго може тривати цей процес?
Відновлення звільнених територій – це комплексний та багатогранний процес, який вимагає злагодженої роботи на багатьох рівнях. По-перше, це включає відбудову фізичної інфраструктури – житлових будинків, доріг, шкіл, лікарень та інших ключових об'єктів, які були зруйновані або пошкоджені в ході бойових дій. По-друге, важливим аспектом є відновлення соціальних служб і місцевого самоврядування, а також забезпечення доступу до основних послуг, таких як освіта, охорона здоров'я, соціальний захист.
Відновлення також має включати психологічну підтримку та допомогу в соціальній адаптації для тих, хто пережив війну та окупацію. Не можна недооцінювати важливість відновлення довіри, спільнот та соціальних зв’язків у цих регіонах.
Що стосується тривалості процесу відновлення, він може бути дуже різним і залежить від багатьох факторів, включаючи масштаби руйнувань, наявність ресурсів, політичну та економічну стабільність, а також міжнародну підтримку. В деяких випадках це може зайняти кілька років, у складних ситуаціях – набагато довше. Проте ключовим є наше бажання працювати разом, націленість на позитивні зміни та відданість справі відновлення та розвитку наших громад.
Також благодійний фонд підтримує проєкт "Арт-Вояж", в межах якого відібрані твори з колекції Музею сучасного мистецтва України, що експонувалися в музейних залах різних міст нашої країни. Що це за проєкт? І чому його вирішили реалізовувати саме в такі часи?
Проєкт "Арт-Вояж" близький моєму серцю, оскільки він відображає глибоку повагу до української культури і мистецтва. Ця ініціатива – це не просто виставка, це діалог через час і простір, який з'єднує покоління українських митців і презентує їх творчість широкій аудиторії. Вона демонструє, яким багатим та різноманітним є наше мистецтво – від класичних полотен до сучасних робіт.
У сучасних умовах, коли Україна переживає екзистенційні виклики, такі проєкти набувають особливої ваги. Вони допомагають підтримувати дух нації, надихають на боротьбу та надію, зміцнюють нашу культурну ідентичність. "Арт-Вояж" – це також спосіб показати світові, що українське мистецтво живе, розвивається і здатне надихати людей незалежно від обставин.
В якому режимі зараз функціонує Музей сучасного мистецтва України в Києві?
Музей працює у звичайному режимі. З понеділка по суботу. Вихідний – неділя. Під час повітряних тривог пропонуємо відвідувачам спуститись у паркінг, який знаходиться поруч.
Наприкінці року відкрилася "Музейна Резиденція". Що це за формат? Що можуть побачити відвідувачі?
З відкриттям "Музейної Резиденції" ми розпочали нову главу в історії нашого музею. Це більше ніж просто виставкова площа – це символ того, як мистецтво та культура можуть адаптуватися та розвиватися навіть у найскладніших умовах.
Вхід до "Музейної Резиденції" - першого приватного музею українського сучасного мистецтва
Наразі актуальною є виставка "Надходження", яка представляє твори, отримані та подаровані музею за останні кілька років. Це унікальна можливість для відвідувачів побачити різноманітні твори сучасного українського мистецтва, що відображають історію та розвиток мистецького життя в країні.
"Музейна Резиденція" – це також місце для діалогу та обміну ідеями. Ми відкриті для професійного спілкування, обговорень та натхнення. Вона створена не лише для збереження мистецтва, а й для того, щоб надихати та збагачувати духовне життя нашого суспільства.
З огляду на бойові дії, ракетні обстріли – як вдається зберігати колекцію? Чи доводиться вживати додаткові заходи безпеки?
Так, ми вжили додаткові заходи. Роботи з колекції музею знаходяться під надійним захистом.
Ви збирали колекцію ще з 90-х років, а у 2005 році відбулося відкриття першого приватного Музею сучасного мистецтва України. Навряд чи тоді українське мистецтво було в тренді. Що вас спонукало створити колекцію, а потім і Музей саме сучасного українського мистецтва?
Ідея створити колекцію, а згодом і Музей сучасного українського мистецтва виросла з глибокої поваги та любові до української культури. Коли я почав збирати твори, українське мистецтво дійсно не було в центрі світової уваги, але для мене це було щось більше ніж просто збирання картин. Це був спосіб дослідження та підтримки культурної самобутності нашої нації.
Відкривши у 2005 році перший приватний Музей сучасного мистецтва України, я хотів створити майданчик, де могли б зустрітися минуле, сучасне та майбутнє українського мистецтва. Цей музей став виразом моєї віри в українських митців та їх важливу роль у формуванні нашої національної ідентичності.
Моєю метою було не тільки зберегти ці твори для майбутніх поколінь, а й відкрити їх для широкої громадськості, показати різноманітність та глибину українського мистецтва. Я хотів, щоб люди могли побачити та відчути цю красу, цю силу виразу, яка існує в нашому мистецтві.
Я вірив, що українське мистецтво заслуговує на міжнародне визнання, і музей став кроком у цьому напрямку.
З початку повномасштабного вторгнення все українське на певний період стало модним у світі. З українським мистецтвом сталося те саме?
Війна, безсумнівно, привернула увагу світу до України, але мистецтво України завжди мало свою унікальну цінність і значення, незалежно від зовнішніх обставин. Те, що українське мистецтво отримало більше уваги у світі в цей період, є не лише свідченням міжнародної солідарності, а й показником його глибини та виразності.
З одного боку, війна відкрила світові очі на українську культуру та ідентичність.
Люди по всьому світу більше зацікавлені в українському мистецтві, хочуть дізнатися про нашу культуру, історію та цінності. Це надає нові можливості для митців та культурних інституцій, включаючи наш музей, щоб донести українське мистецтво до широкої міжнародної аудиторії.
З іншого боку, важливо пам'ятати, що українське мистецтво не є модним тільки через трагічні події. Наша культура, наше мистецтво має свою глибоку історію, унікальну естетику та значення, яке переходить межі часу та обставин. Воно завжди заслуговує на увагу, повагу та визнання.
Як нам зберегти цю "моду на українське" й після перемоги, попри те, що все менше видань приділяють Україні увагу вже зараз?
Зберегти цю "моду на українське" після перемоги – це завдання не тільки для митців, але й для всього суспільства. По-перше, нам потрібно продовжувати розвивати і підтримувати українську культуру зсередини, створюючи нові твори, проєкти та ініціативи. Ми повинні пам'ятати, що справжнє мистецтво має внутрішню цінність і силу, і воно може говорити безпосередньо до сердець людей, незалежно від модних тенденцій.
По-друге, важливо продовжувати діалог з міжнародною аудиторією. Нам потрібно активно працювати над тим, щоб українське мистецтво було представлено за кордоном через виставки, культурні обміни та співпрацю із закордонними інституціями. Також важливо використовувати всі доступні канали комунікації – соціальні мережі, онлайн-платформи, медіа – для промоції українського мистецтва.
І нарешті ми повинні фокусуватися на якості, а не лише на кількості. Важливо, щоб кожен проєкт, кожен твір мистецтва був зроблений з повагою та відданістю. Мистецтво повинно бути правдивим та емоційно насиченим, щоб залишити глибокий слід у серцях та розумах людей. Це ключ до того, щоб українське мистецтво залишалося актуальним та важливим, незалежно від зовнішніх обставин.
Меценатство до і під час війни. Як і за рахунок чого вдається підтримувати митців у воєнний час?
На це питання узагальненої відповіді не буває. Я можу відповісти лише із суб’єктивної точки зору.
Я почав збирати та підтримувати українське мистецтво, тому що вірив у його глибоку цінність та унікальність. Кожен твір мистецтва – це історія, емоція, це частина душі художника, і я хочу, щоб це було відомо та цінувалося як в Україні, так і далеко за її межами.
Моє меценатство спрямоване на те, щоб створити умови, у яких мистецтво може розвиватися та процвітати. Це означає фінансування, організацію виставок або, наприклад, створення платформ для митців. Але також це означає просвітництво та популяризацію українського мистецтва у світі. Я прагну до того, щоб кожен міг відчути та зрозуміти глибину та красу української культури.
У воєнний час меценатство набуває ще більшого значення. Ми підтримуємо митців не тільки фінансово, але й морально, допомагаємо їм зберігати та розвивати їхнє мистецтво навіть у найскладніших умовах. Це наша відповідальність перед майбутнім, наш внесок у збереження та розвиток нашої культурної спадщини.
Чи виховуєте ви у дітях культуру меценатства? Що порадите батькам? Хто може стати меценатом?
Виховання культури меценатства у дітей – це насамперед про виховання поваги до мистецтва та культури. Я вважаю, що це починається з маленьких кроків – від відвідування музеїв, театрів, виставок до читання книг і обговорення мистецьких творів вдома. Важливо показати дітям, що мистецтво – це не просто розвага, а спосіб вираження емоцій, ідей, історії та культури.
Моєю порадою батькам буде – включайте мистецтво у повсякденне життя. Нехай це буде частиною родинних традицій. Також важливо розмовляти з дітьми про значення меценатства, про те, як підтримка мистецтва та культури впливає на суспільство. Навіть маленький внесок, будь-то пожертва на культурний проєкт або купівля квитків у місцевий театр, має велике значення.
Щодо того, хто може стати меценатом, то я вважаю, що кожен може зробити свій внесок у підтримку мистецтва. Меценатство – це не завжди про великі суми грошей, це про відданість і бажання робити свій внесок у культурний розвиток.
Кожен, хто підтримує мистецтво, – чи то через волонтерство, пожертви, чи просто активне відвідування культурних заходів – є частиною цього важливого процесу.
Сергію Вікторовичу, на вашу думку, яку роль у меценатстві відіграє вдячність тих, кому допоміг меценат?
Звичайно, слова вдячності дуже важливі. Мабуть, всім приємно чути чи читати теплі слова у відповідь на свої дії. Але загалом меценатство – це не про вдячність. Меценатство – це твій внутрішній стан, який стосується лише тебе і більше нікого.
Цей стан не підживлюється від подяки. Ти просто розумієш, що в тебе є можливість і бажання зробити щось важливе, і ти просто береш та робиш. Тут навіть річ не в тому, що тобі треба отримати щось у відповідь. Ні, як правило, ти робиш щось, витрачаючи свої ресурси лише тому, що вважаєш, що так правильно. І думка інших людей на твоє відчуття правильності дій не впливає.
Власне так само було передано Євхаристійний набір до Храму Гробу Господнього в Єрусалимі. Це святе місце, до якого віруючі зі всього світу ідуть для того, щоб духовно збагатитись. Я досі чудово пам’ятаю, як під час першого візиту до Храму зрозумів, що хочу, щоб священні обряди були прекрасними не лише духовно, а й візуально. Щоб і священнослужителі, і прихожани отримували ще більше естетичне задоволення від того, що відбувається в Храмі.
За сприяння Сергія Цюпка було передано Євхаристійний набір до Храму Гробу Господнього в Єрусалимі
Це було моє особисте бажання, і я досі отримую величезне задоволення від того, що вдалось втілити задумане в життя, і результат розміщено прямо над місцем народження Ісуса в Базиліці Різдва Христового, в Кувуклії (місці сходження Благодатного вогню), над Плитою Помазання та Успіння Святої Богородиці.
Меценатство, яке не шукає подяки, але прагне змін, є особливо цінним. У часи, коли кожен з нас прагне зробити внесок у велику справу відновлення та підтримки, важливо пам'ятати, що справжнє меценатство починається із серця і завжди знаходить шлях до реалізації.
Чому під час війни важливо відвідувати виставки і музеї (в контексті, що душі потрібне прекрасне)?
Мистецтво допомагає нам не втратити зв'язок з красою та гармонією, які так потрібні для нашої душі. Відвідування виставок і музеїв дозволяє людям на мить відірватися від жорстокої реальності та зануритися у світ мистецтва, який зцілює, надихає та дає сили.
Мистецтво може служити важливим інструментом для підтримки морального духу нації, особливо в непрості часи. Воно нагадує нам про красу, яка існує у світі, та про важливість збереження нашої культурної спадщини. Кожна картина, скульптура, музичний твір мають в собі силу, яка допомагає зцілювати рани, які завдала війна.
Також відвідування музеїв та виставок стимулює рефлексію та дискусію, викликає глибокі емоційні переживання, що є надзвичайно важливим для психологічного здоров'я. Це відкриває можливість для спільноти зібратися разом, поділитися враженнями та підтримати один одного.
Тому навіть у такий складний час я вважаю, що мистецтво має залишатися доступним для всіх, хто шукає в ньому втіхи, натхнення та відпочинку для душі.
Який найулюбленіший витвір мистецтва у музеї (якщо є), і чому саме він?
Павло Мірошниченко. Полудень біля моря. 1987. Музейна колекція
Треба сказати, що твори, які зберігаються в музеї, як діти. Любиш їх, так як з кожним пов'язана певна історія придбання. Часто це і зустрічі з авторами, приємне спілкування, дружні стосунки, що лишаються назавжди в пам'яті. Звісно, не можу не відмітити художника Павла Мірошниченка, кримських майстрів Бернадського Валентина і Віктора Толочка, закарпатських митців. Коли бачу твори вже на стінах тієї чи іншої виставки, в пам'яті знову пробуджуються спогади. Головне, що роботи продовжують своє життя і несуть радість не тільки особисту, але і всім поціновувачам, що потрапляють в музей, що розуміють важливість збереження мистецького надбання як ознаку свого часу, часу, який ми разом проживаємо.
Віктор Толочко. Тарханкут. 2002. Музейна колекція
Якою ви бачите Україну майбутнього, якщо основою для розвитку країни буде меценатство, благодійність і духовність?
Звісно, що локомотивом має бути державна політика, спрямована на розвиток приватних інституцій. Всі мають на це працювати, адже духовність нації, її освітянський рівень – це спільна справа. І кожен зі свого боку має запитати: що зробив я? Наш музей – неприбуткова установа. Наша мета – пригорнути самі різні верстви населення, розвинути в них естетичне бачення, почуття гордості до своїх коренів, більше знати про видатних особистостей, вчитися любити свій край, свою землю. Мистецький погляд породжує передумови для духовного зростання.
Державницька і підприємницька діяльність – це зустрічний рух, який є запорукою нашого розвитку та духовного підйому країни.
