USD
НБУ
38.48
Готівка
38.70
EUR
НБУ
41.73
Готівка
42.10
Втрати орків: 4 0 9 0 1 0 (+770)
USD
НБУ
38.48
Готівка
38.70
EUR
НБУ
41.73
Готівка
42.10

Люди, міцніші за сталь. Історія перша: "В останні дні перед полоном думок, що ми залишимося живими, не було"

На вас чекають три історії виняткового героїзму та самопожертви. Історії людей, які справді міцніші за сталь. Історії захисників "Азовсталі". Сьогодні знайомимось з нашим першим героєм
Кісілішин_1
Боєць "Азову" Олександр Кісілішин
Джерело: UWN

За офіційними даними, в російському полоні знаходяться близько 4,3 тисячі українських військовослужбовців. З яких 1500 – захисники "Азовсталі", а з них – 700 бійців полку "Азов", яких росіяни утримують вже 1,5 року. І кожного з них треба витягувати. Кожен з них має знати, що ми робимо усе можливе, щоб вони знов змогли опинитися на українській землі, переконаний Олександр, боєць "Азову", який захищав Маріуполь разом із сином Олексієм.

Чоловіки вийшли в полон з "Азовсталі", разом були в Оленівці. Після чого Олександра перевели в донецьке СІЗО, а Олексій залишився в Оленівці, де загинув під час теракту. Олександр розповів UWN, як зміг пережити в полоні звістку про смерть сина, та що допомагає йому триматися і продовжувати боротьбу.

Олександр родом із Горлівки, в 1994 році переїхав в Маріуполь, де і народився його син. У 2012-му чоловік розлучився та повернувся в Горлівку. У 2014 році, коли російські війська захопили рідне місто, Олександр підтримував Україну та не приховував свою позицію, за що і потрапив в Горлівці "на підвал". Витримав там майже тиждень страшних тортур та зміг вибратися до Бахмута, де лікувався майже до кінця року. А з 1 лютого 2015 року, як тільки загоїлися рани на руках і він зміг тримати зброю, вступив в полк "Азов".

Боєць "Азову" Олександр Кісілішин
Джерело: UWN

Про початок боротьби

"З початку був в мінометному дивізіоні, пройшов шлях від солдата-навідника до офіцера, старший офіцер батареї. Потім, там же в "Азові", перевівся в гаубичний дивізіон, там я був на посаді командира батареї. На початок повномасштабного вторгнення я був в зенітному ракетному дивізіоні. Син Олексій, коли я потрапив "на підвал" в Горлівці в 2014 році, сказав матері, що їде здавати ЗНО, а сам приєднався до "Азову". Пробув до 2015 року, неоформлений, потім звільнився і 24 лютого приєднався до нас знов. І з 24 лютого 2022 року ми були разом майже постійно, воювали спочатку на "Азовсталі". 6 березня ми з сином отримали наказ перейти на лівий берег Маріуполя у складі першого батальйону полку "Азов", потім, як і всі, відступали майже до самого заводу, і десь до середини квітня ми були на лівому березі, а вже після відійшли повністю на завод", – згадує Олександр.

Там боєць разом із сином зі складів тилу доставляли хлопцям, які були на перших позиціях, їжу, воду, топливо для генераторів, також возили для шпиталю все необхідне. Цим вони займалися до самого виходу в полон. 18 травня захисники "Азовсталі" вийшли в полон. Спочатку чоловіки були в Оленівці, а 27 липня Олександра перевели в донецьке СІЗО, а Олексій залишався в Оленівці і його перевели на той барак, який в ніч із 28-го на 29-е підірвали.

Про полон

"Всі, мабуть, бачили відео, де хлопці розповідають, як вони стріляли по цивільних і вбивали цивільних. Так от, всі ці відео – це все після тортур. Вони вимагали, буквально вибивали, щоб ми розповідали, наче наше керівництво давало нам наказ стріляти по цивільних, щоб звинувачувати росіян. З нас вибивали, що ми самі мародерели і все інше", – ділиться страшними спогадами Олександр.

Джерело: UWN

Каже, окрім того, що вибивали зізнання в злочинах, які скоювали самі, катували голодом, били електрошокером, били просто так, змушували прославляти Путіна та карали фізичними вправами. І весь час знущалися морально.

"В Оленівці нас катували відсутністю їжі. Її було дуже мало, на сніданок і вечерю – пісна каша, три-чотири ложки, на обід взагалі щось страшне, ми називали це "каркаде", це навіть щами назвати не можна, просто якась юшка підкрашена. Хліба – один-два шматочки на день. Я, починаючи з 24 лютого по вихід в полон, майже за вісім місяців схуд на 40 кг. Я був міцним чоловіком, а хлопці молоді, худенькі всі, в Оленівці я своєю порцією ділився, чверть і сніданку, і вечері я віддавав сину", – каже боєць.

Джерело: UWN

"В Оленівці викликали на допити ФСБ, основна мета була психологічний тиск, що типу ви тут назавжди, ми вас посадимо, ви будете відновлювати Донбас і все інше. Хоча деякі хлопці, кажуть що били на допитах. А в Донецькому СІЗО били кийками, прикладами, ногами, електрошокерами. Перед СІЗО ми приїхали в донецьку прокуратуру, там нас ще навіть нічого не питаючи побили і сказали, що ви повинні відповідати слідчому так, щоб не було слів "я цього не знаю", "цього не було", "я цього не робив". Тобто одразу намагалися залякати. А в донецькому СІЗО є так звана "прописка", вони одразу дуже сильно б’ють, пластиковою трубою від опалення. І в камерах нас змушували по 100 разів присісти. Або якщо комусь з вертухаїв хтось не сподобався – на центр камери і віджиматися. Плюс змушували вчити гімн Росії, "Катюшу", різні лозунги типу "Путін – президент світу" і могли в будь-який момент змусити це співати або кричати. Ну і на допитах весь час били", – розповідає Олександр.

Джерело: UWN

І на "Азовсталі", і в Оленівці Олександру допомагав триматися син. Каже, що він просто не міг впасти духом, не міг зламатися, тому що поруч був син:

"Я повинен був своїм прикладом показати, що ми повинні триматися. Так, ми потрапили в полон, а може, і загинемо, але ми повинні загинути так, щоб, коли нас будуть згадувати, не соромно було. Чесно кажучи, в останні дні перед полоном про те, що ми залишимося живі, думок таких було мало. В основному думки були, як загинути так, щоб ворог зрозумів, що він не з тими зв’язався. Що навіть загинувши ми заберемо з собою на кожного з нас по десятку їх".

Про сина

"Коли я потрапив в донецьке СІЗО, ми на третій день дізналися, що в Оленівці був теракт. І я знав, мені сказали, що в тому бараці був мій син. Була надія, що він живий, може, поранений, але живий. І десь в середині серпня до мене в камеру потрапив мій товариш. І від нього я дізнався. Мені стало погано, почало боліти серце, знепритомнів… Що мене підтримувало в донецькому СІЗО? В камері зі мною було багато молодих хлопців, тих, з ким я служив, з мого підрозділу. Вони мені як діти, хтось на рік-два старше сина, хтось на рік-два молодше. Вони мені як діти. Там не можна було по-іншому. А ще було таке, що за одну людину в камері відповідали всі, якби я щось почав би робити, то постраждали б всі інші. Це тримало. І до останнього була надія. І вже коли я вийшов з полону, підтвердив загибель Олексія, я тоді на якійсь час закрився і ні з ким не міг говорити. Дав вихід емоціям", – ділиться Олександр.

Джерело: UWN

Він каже що час лікує, але ком в горлі стоїть досі. Чоловік розповідає, що в Олексія були плани на життя. Він мріяв одружитися зі свою дівчиною та народити дитину, весь час в Оленівці тільки про це і говорив. А ще Олексій хотів переїхати на Чернігівщину, за іронією долі, в село Оленівка, де планував відкрити притулок для диких тварин.

"В цивільному житті Олексій займався лікуванням диких тварин, у нас дома навіть був маленький притулок. Дуже захоплювався зміями та павуками, неодноразово виступав на маріупольському телебаченні, розказував про місцевих павуків та змій. Він весь час сварився з директором маріупольського зоопарку за те, що він неналежним чином утримує тварин. Перед повномасштабним вторгненням хотів навчатися на ветеринара. 25 липня йому виповнилося 26 років і 29 липня він загинув. Зараз похований в Оленівці, тій, що на Чернігівщині", – уточнює Олександр.

"В донецькому СІЗО я пробув до самого обміну. 21 вересня нас обміняли. Спочатку нами опікувалися з полку "Азов", а потім – "Серце Азовсталі" і дякуючи Рінату Ахметову ми пройшли реабілітацію".

Зараз Олександр повернувся до війська, але служить в іншому підрозділі. Боєць переконаний, нам варто говорити про всі ці речі, щоб кожен знав, які росіяни покидьки. А ще – нам всім варто продовжувати боротьбу і робити все можливе для повернення наших хлопців і дівчат з полону.

"Дуже хочеться, щоб ті хлопці і дівчата, які зараз в полоні, знали, що про них ніхто не забуває і все робиться для того, щоб їх витягнути. Ми зараз готові всіх віддати, щоб тільки забрати кожного свого. Головне, щоб вони знали, що ми всі про них думаємо і робимо все, щоб їх звідти витягнути. Витягувати треба всіх", – резюмує Олександр.

Джерело: UWN

Читайте також:
КНДР відправила Росії вже півтора мільйона боєприпасів, - ГУР КНДР відправила Росії вже півтора мільйона боєприпасів, - ГУР
Більшість американців підтримують захист союзників по НАТО і не згодні зі словами Трампа, - опитування Більшість американців підтримують захист союзників по НАТО і не згодні зі словами Трампа, - опитування
Анатомія лютневої люті, або Ми переможемо тільки разом! Анатомія лютневої люті, або Ми переможемо тільки разом!
Українські військові збили модернізований російський А-50У Українські військові збили модернізований російський А-50У