Любов Цибульська, експертка зі стратегічних комунікацій, в інтерв'ю UWN розповідає, який шлях пройшла Україна з 2014 року у контексті побудови і просування власних наративів, протидії російській пропаганді, дорослішання суспільства і його стійкості до відвертої дези.
У 2021 році, коли був створений Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, який ви очолили, багато хто навіть не знав, що такий центр існує. Потім такий центр створили при РНБО. Чим ваш центр займався, яка була його основна ідея, для чого він створювався?
Центр при РНБО створювався одночасно з нашим для того, аби моніторити російську шкідливу інформаційну діяльність, виявляти ботів, банити їх у співпраці зі спецслужбами. Центр, який я очолила, – це такий місток між громадянським суспільством та державою, оскільки основна експертиза щодо боротьби з дезінформацією, щодо створення стратегічних комунікацій базувалася на той момент в громадських організаціях.
Ідея полягала в тому, аби громадські організації, які цими роками займаються, чия експертиза надзвичайно цінна і експортується давно за кордон, були долучені до протидії російській дезінформації і створення наших українських позитивних наративів. Ми створили брошуру виживання на випадок війни або надзвичайних ситуацій, ми розробили її спільно з Міністерством оборони та ДСНС, а також з цілою низкою громадських організацій. Ми пояснили, що робити у випадку обстрілів, ракетних атак, що збирати, як евакуйовуватись і так далі. Дуже цінною частиною там було про те, що робити в інформаційному полі, як себе поводити. Ми зробили її онлайн, надрукували 100 тисяч примірників, роздали в Збройні сили, роздали в Східних та Південних районах, але переважно люди могли це закачувати. Відтоді ця брошура оновилася дуже сильно, з урахуванням всіх тих викликів, які відкрила війна, і тепер я можу сміливо сказати, що це, мабуть, найкраща брошура в світі, брошура виживання, яка існує на будь-яку кризову ситуацію.
Про нас тоді написали всі російські медіа, говорячи, що Україна готується до війни, але це було, мабуть, таке передчуття. Мені дуже прикро, що багато хто у владі не захотів поширювати цю брошуру, боялися паніки, що Росія це може якось використати. Якби вона була розрекламована краще, очевидно, нам би вдалося врятувати значно більше життів.
Фронт стоїть, він непохитний, у нас з’являється купа відео, багато сьогодні тих, хто і на фронті, і в тилу розповідають про те, що відбувається. Величезна кількість різної інформації теж породжує дезінформацію.
Погоджуюсь з вами, але така величезна кількість інформації в той самий час є ознакою демократичного суспільства. Було б дивно, якби ми не давали людям ділитися своїми спостереженнями і здогадками, тоді б нас звинувачували в цензурі, і ми вже це бачимо, коли це відбувається, коли відбуваються найменші обмеження, то українське суспільство обурюється. Це складно, дуже багато гравців, багато наративів, багато інформаційного шуму. Так працює демократичне суспільство. Протидія дезінформації не може відбуватися тільки на одному рівні, на рівні держави. Тому якщо тільки держава буде цим займатися, не буде довіри з боку суспільства. Йдеться про стійкість усіх вікових груп, усіх соціальних груп, і громадянське суспільство в цьому – найкращий гравець.
Звідки береться конспірологія?
Конспірологія завжди існує. Є дослідження, чому в принципі людям подобається конспірологія, там ціла низка відповідей, і психологи теж аналізують це. Конспірологія – це дуже спрощене бачення. Є якийсь світовий уряд, наприклад, або якісь рептилоїди, які хочуть завдати шкоди. Ми ніяк на них не можемо повпливати, тобто це позбавляє нас відповідальності, це дає відчуття, що щось відбувається за закритою завісою і в нас теж туди доступу немає. Це дуже зручне узагальнення, що є клуб таких ляльководів у світі, які все вирішують, а ми тут жертви.
Можна сказати, що конспірологія з’являється від недостатньої кількості інформації?
Ні, вона з’являється там, де немає критичного мислення.
Чи це не означає, що нам зараз слід працювати над тим, щоб культивувати в українців критичне мислення?
Коли ми говоримо, що російські наративи, російських гравців треба знати, це ми повідомляємо заздалегідь. Ми говоримо це роками, і до цього було дуже мало цікавості від журналістів. У 2017 році я очолювала групу з аналізу гібридних загроз при Українському кризовому медіацентрі і ми робили різні дослідження. У нас було дослідження про імідж Європи в російських медіа. Ми хотіли це дослідження показати нашим європейським партнерам, мовляв, дивіться, ви вірите в те, що вони кажуть про нас українців, а давайте ми вам розкажемо, що вони кажуть про вас. Це дослідження було дуже сильно розтиражовано, про нього писала Енн Епплбаум для американських ЗМІ, про нього писали балтійські медіа. Ми відчували цей запит, ми його встигли презентувати в багатьох європейських інституціях, включно з Європарламентом, потім ми презентували в Пентагоні. В Україні була найменша зацікавленість цими дослідженнями.
Коли заборонили російські соціальні мережі "ВКонтакті", "Однокласники", у нашого суспільства була істерика.
Істерика, яка дуже сильно підтримувалася росіянами. У цих соцмережах викрадалися персональні дані українців, зокрема наших військових, потім цих військових дуже часто шантажували, погрожували їхнім родинам, визначали їхнє місце перебування, тобто це становило фізичну небезпеку.
Враження, що українець хоче, щоб його обманювали. Вам не здається, що ми б не були настільки прихильні до цієї дезінформації, якби самі не хотіли її якимось чином сприймати?
Мені здається, ситуація зараз значно краща, суспільство вже великою мірою підготовлене, воно не купувалося так легко на відверто проросійські наративи або наративи, які підважують українську національну безпеку. З перших днів війни Україна перехопила інформаційну ініціативу. Ми одразу почали воювати на інформаційному фронті.
Ми створюємо свої наративи?
Ми створюємо наративи і вони створюються натуральним чином. Коли ми говоримо про українську боротьбу, було б дивно, якби ми створювали її з голови. Насправді ці наративи народжує українське суспільство, а агенції та інституції або комунікаційні департаменти при міністерствах лише їх запаковують. Якщо наратив буде неприродній, він ніколи не розійдеться, нам не треба придумувати. Ця точка, де ми стоїмо, дає нам дуже оптимістичний прогноз на майбутнє.
Кіно є дуже сильним інструментом впливу на людей. Росія використовує цей інструмент.
У них шалені бюджети, це державна машина, яка працює на створення ось цього образу росіянина в очах самих росіян і демонізацію українців. Імперія дуже добре знає, що треба робити для самозбереження, імперія роками це робила, вони створювали сибірських цирульників, вони створювали героїчну історію Росії. Не варто забувати про величезну російську присутність на всіх щаблях в Україні.
Що таке сепаратизм? Ми ж теж винні, коли його використовували, адже якщо є люди, які не хочуть бути з нами, – це громадянська війна, а Росія якраз це і поширює.
На жаль, ми ще говорили "терористи", що теж підсилює наратив. Коли на офіційному рівні ми говоримо "терористи" або "сепаратисти" – це неправильно.
Чи не слід розробити якусь методичку використання певних слів?
Словничок термінів, що стосується війни, розроблявся ще з 2015 року, їх було кілька, зараз він теж є. Проблема зі стратегічними комунікаціями в Україні, як на мене, полягає в тому, що це все горизонтальні контакти, немає системи страткому в Україні, є орган тут, є орган там. Центр, який ми створювали, займається продукуванням аналітики, просуванням українських наративів, роботою з журналістами, з громадами, він займається створенням експертизи. У цього центру немає бюджету. Ми повертаємось до питання системи, ніхто не хоче створити систему.
На превеликий жаль, Путін розповідає більше про історію України, а наші історики не можуть між собою домовитись.
Тому що імперії треба себе утримати і ще бажано збільшити, тому вони над цим активно працюють. Росія як тільки переставала займатися загарбницькою діяльністю, вона завжди зменшувалася в розмірах, тому їм треба постійно підтримувати цю діяльність, а ми пройшли роки окупації, колонізації і нам треба це все відрефлексувати і зрозуміти, де ми були не праві. Я б не посипала голову попелом, тому що за останній рік і загалом за останні дев'ять років українці зробили дуже великий крок вперед – це історичний стрибок, тому треба бути обережним і не відділяти, що є влада, а є ми. Влада – це і є ми, в Україні є демократичні вибори, демократичне суспільство, тому варто бачити картинку в цілому. Якби зробити фотографію України в 2014-му і зараз, то я думаю, це абсолютно дві різні країни, настільки серйозний шлях було пройдено.
