Вийшов фільм "Мирний-21". Це історія про прикордонників, про події 2014 року. Вам не здається, що зараз фільми про події 2014-го дещо втратили актуальність?
Ми виходимо в першу чергу з історії, яка стала цікавою для нас. В одній з програм циклу "Хоробрі серця" я почув від командира Луганського прикордонного загону цю історію, я в неї не повірив, вона мені здалася нереальною і фантастичною. 27 лютого 2014 року я був в Криму, прямо в центрі міста Сімферополь, і на власні очі бачив, що, на жаль, абсолютна більшість людей… російська пропаганда і "русский мир" доволі міцно вже вкоренилися в Криму. Ти розумієш і бачиш на власні очі, як швидко відбувається ця анексія…
А тут історія про загін, який на 85% особового складу складався з мешканців Луганщини, і жоден не зрадив. У мене виникло питання – невже це правда? Дуже складно уявити собі, що люди, які десятиріччями були під впливом так званого "русского мира" і всіх цих проросійських і російських наративів, зробили це. Я не вірив, принаймні половину передачі, поки в студію не зайшли підлеглі командира, цивільні люди, які мешкали якраз в цьому кварталі Мирний. "Мирний-21" це юридична адреса, за якою розташовувався тоді штаб Луганського прикордонного загону.
Цей супротив прикордонників був першим переконливим проявом гідності і того, чим сьогодні знана і відома на весь світ українська армія, українські прикордонники, нацгвардійці. Через сім років під час зустрічі один із моїх добрих знайомих, колишній прикордонник, нагадав мені: "А пам’ятаєш ту передачу? Було б чудово зняти стрічку про це".
За вісім років Росія назнімала безліч пропагандистських фільмів, а нам не вистачало часу, грошей чи натхнення. Що саме сталося? Якби у нас було більше таких фільмів, можливо, ми були б краще підготовлені до повномасштабного вторгнення 24 лютого.
Як на мене, тут низка чинників, в тому числі ті, про які ви сказали. Радянська імперія дуже чітко усвідомлювала, що кіно є надзвичайно потужним інструментарієм задля формування ідентифікації людини. Росія продовжує цю працю і оце розуміння. У них великі фінансові можливості, надзвичайно великий рекламний ринок, який у свою чергу повертає гроші телебаченню або кінотеатру. Вони точно роблять заміри, дослідження, які самі стрічки йдуть, чого глядач потребує. Хоча я абсолютно переконаний в тому, що не глядач формує контент, а контент формує глядача.
Українське кіно навряд чи зможе існувати в повному обсязі без підтримки держави. На пальцях однієї руки ми можемо з вами порахувати картини, які вийшли в нуль або принесли дохід своїм творцям.
Скільки ви знімали "Мирний-21"?
Якщо говорити саме про знімальний період, то почали ми в середині вересня 2021 року, а закінчили на початку листопада. В планах у нас було зробити прем’єру 30 квітня 2022 року, на день українського прикордонника.
Ви готуєтеся до нової стрічки. Що це буде?
В даному випадку – це канадський продюсер Беренджер, це приватні кошти, це історія сьогодення. Історія однієї родини, яка розкидана по всій країні, – батьки живуть у Маріуполі, старший син живе у Харкові, молодший у Києві, а батьки однієї з дружин живуть у Бучі. Це така історія однієї родини, через яку ми розповідаємо певний період початку цієї широкомасштабної навали, розповідаємо історію людей. І я дуже радію тому, що командування сил ТрО, розуміючи важливість створення такого кіноконтенту, йде назустріч і допомагає.
Зараз багатьом режисерам, продюсерам, в тому числі голлівудським, цікаво знімати свої фільми про нас, не залучаючи наших режисерів чи наші знімальні групи і навіть наших акторів. Можна чекати на якийсь голлівудський фільм-блокбастер, в якому не буде українців, але він буде про українців? Як ви до цього ставитесь?
Абсолютно нормально. Якщо це буде зроблено переконливо, якщо це буде зроблено тактовно, якщо ти допомагаєш обізнаності всього світу про те, що існує така країна, що існують такі люди, що в них ті самі мрії, бажання, які є у кожної нормальної людини.
Чи можна сказати, що вашим головним фільмом буде фільм про повернення Криму?
Я б сказав, що дуже хочу зняти такий фільм. Це не обов’язково фільм, побудований на воєнних діях. Це може бути рефлексія не війни, але звільнення території. Я переконаний, що Україна звільнить усі свої території. Велике питання – а що далі?
