Як війна змінює медицину та пластичну хірургію? Чому пластичний хірург має бути і психологом, і митцем? Хто такі "інстачікі" та чому лікарі відмовляються працювати з їх запитами? А також про те, як пластичні хірурги співпрацюють з військовим шпиталем, в інтерв'ю UWN розповів пластичний хірург Дмитро Слоссер.
Пластична хірургія – це про здоров’я, про естетику, про впевненість чи про що?
Пластична хірургія – це не лише краса, це також здоров'я, просто на це мало хто звертає увагу. Пластична хірургія не лише займається естетикою тіла, це також виправлення вроджених вад, усунення травматичних деформацій, наприклад наших військових. Нам доводиться працювати з пацієнтами, які мають не тільки вади, а й травми психологічного характеру. Тому це також багато психології.
У вас є психологічна освіта?
З часом, з практикою будь-який пластичний хірург стає і психологом. В людях треба розбиратися, розуміти їх, що вони саме хочуть, допомогти їм і іноді відмовити від операції. Розібратися в ситуаціях, що вони хочуть, можливо, це людині не потрібно.
Тобто якщо ви бачите, що людині не потрібно виправляти ту чи іншу частину тіла, ви їй відмовите?
У мене доволі високий відсоток пацієнтів, яким я відмовляю в операції або я знаходжу інший варіант виправити. Не всім потрібно пластику, іноді можна обійтися фізичними вправами, дієтами, наприклад, або звичайна косметологія. Тобто пластична хірургія – це останній крок до вдосконалення, але якщо можна зробити набагато простіше…
Чому саме останній?
Пластична хірургія – це для тих, хто не хоче займатися собою. Нам приємно співпрацювати з людьми, які, наприклад вже спробували всі методи і обов'язково про це розповідають, що намагалися скинути вагу, намагались собою займатися, а не такі пацієнти, які приходять і кажуть: "Я вчора побачила подругу і сьогодні вирішила зробити операцію". Це неправильно. Це крок, який роблять, переконавшись в його необхідності або детально, ретельно все зваживши.
Як ви дійшли того, щоб стати пластичним хірургом?
Я починав з відділення судинної хірургії. Так як за кордоном пластичним хірургом не можна стати після університету, потрібно мати якусь базу загально хірургічну. Плюс якийсь естетичний хист. З дитинства мені подобалось малювати, різати по дереву і це мені допомогло, коли я ставав на шлях вдосконалення пластичної хірургії – рука була тверда, око набите, пропорції тіла зрозумілі. Досвід і час все робить.
Ми можемо говорити про те, що пластичний хірург – це частково митець?
Абсолютно так. Дивіться, у нас є країни, де розвинений футбол, там люди імпровізують, це митці – Італія, Бразилія. Також і в пластичній хірургії необхідна імпровізація і художній хист. Є країни, де це розвинено, а є країни, де ми можемо сказати, що пластичної хірургії майже не існує. Тобто вона є, але люди роблять все за стандартом. Це друга сторона, і це не є добре. Коли прописано протокол є а,b,с або люди приносять якісь фотографії і просять зробити саме так. Це неможливо. Тому треба розбиратися в психології людей, необхідно бачити людину, її особливості. Неможливо всім зробити однаковий ніс. Ми з цим стикаємось, коли пацієнти приїжджають із Туреччини, де вони робили пластику носа. У нас підхід інакший, треба зробити так, щоб людина була індивідуальна, щоб це підходило рисам обличчя, ніс не може бути однаковим.
Ви ж не можете зробити всім, як в Інстаграмі, "кнопочкою"...
Приходять такі. Бувають запити. Ми їх в нашій спільності називаємо "інстачіками". "Прийшов інстаграмівський ніс". Але це не мої пацієнти, до мене вони майже не доходять.
Чому так? Чому люди прагнуть до однакового носу, скул, губ?
Це ідеальні картинки в журналах, вони роблять свою справу. Люди хочуть виглядати, як зірки, як люди, на яких вони орієнтуються. Але це неправильно, як на мене, тому я все ж таки, пропагую індивідуальність. І я думаю, що це тренд останніх років – люди приходять за природними, а не штучними результатами. І я бачу, ринок змінюється в цьому напрямку.
Як давно ви займаєтесь пластичною хірургією?
З 1997 року.
І як змінювалась сама пластична хірургія?
Початок моєї кар'єри пластичного хірурга був в Ізраїлі, в Єрусалимі. У відомому шпиталі Дарси, університетська клініка цього шпиталю входить в 100 найкращих університетів світу. Це дуже цікавий досвід, я бачив, як змінювалася пластична хірургія з того моменту як я прийшов, до того як там закінчив. Я пам'ятаю, як на звичайній операції зі зменшення грудей ми замовляли кров, тому що ті операції супроводжувались крововтратою, там змінювалися підходи до цього. Змінювався хірургічний підхід, професор, який мене навчав, казав, що вони після операції по підтяжці живота накладали на живіт гіпс. Зараз незрозуміло для чого, але були якісь такі стандарти. Тепер за кордоном є тенденції в плані реабілітації пацієнтів, дуже швидкий реабілітаційний період, дозволяють все робити набагато швидше. В мене пацієнти, наприклад, миються на другий день після операції. На жаль, в Україні і Європі думають, що треба уникати води протягом тижня, а для мене це незрозуміло, чому.
Змінюються тенденції, змінюються як в будь-якій живій спільноті, все модифікується, все змінюється.
Велика війна є поштовхом для розвитку медицини як такої?
Так і є. Як починалася пластична реконструктивна хірургія? По-перше, вона починалася завжди з реконструктивної хірургії і вважається, що поштовх для розвитку пластичної хірургії був під час Першої світової війни. Якраз коли було дуже багато поранених, поранених в обличчя, і пластичні хірурги почали робити реконструкцію обличчя. Я думаю, що це дуже правильно, тому що неможливо займатися естетикою, допоки ти не вмієш робити добре реконструктивну хірургію.
Саме і навчають за кордоном. Пластичний хірург вчиться років п'ять-шість, спочатку він займається опіками, мікрохірургією, вродженими вадами, а в самому кінці займається естетикою. Естетика – це людина здорова і красива, а має вийти здорова і ще більш красива. Здоров'я – це константа.
Ви стикалися з травмами у військових зараз?
Так, ми перших пацієнтів приймали в перші дні повномасштабного вторгнення. Фактично це клініка була опорною на районі, коли ще тут була територіальна оборона. Ми були розгорнуті і приймали пацієнтів. В перші дні вторгнення, коли росіяни були під Києвом, ми приймали і мої колеги оперували поранення обличчя.
Зараз більш важкі травми, мало кульових поранень, переважно опіки та комбіновані травми, дуже важкі. Ми вже не стикаємось з цим, ми третя ланка допомоги, нас викликають, коли пацієнт стабілізований та готовий до покращення в плані реконструкції.
Тобто ви співпрацюєте з військовими?
Ми співпрацюємо з військовим шпиталем. Нас запрошують, ми там оперуємо. Є пацієнти, які доправляються до нас в клініку, ми виїжджаємо, якщо необхідна допомога колегам.
Страшно було від побаченого?
Професіоналу не може бути страшно. Тому що має бути холодний розум, щоб реагувати і робити все правильно. Абсолютно чітко, без емоцій. Тільки так можна все подолати. Я думаю, так в будь-якій справі і в військовій. Не можна піддаватися емоціям, робити все справно і якісно.
Після закінчення війни чи буде у нас стрибок в розвитку пластичної хірургії?
Стрибок в медицині відбувся вже. Думаю, що багато людей, які виїхали за кордон, переусвідомили, що медицина в Україні розвинута і набагато краще, ніж за кордоном. Ми бачимо дуже багато пацієнтів, які повертаються, просто повертаються за обстеженнями, до стоматологів, до косметологів. Всі побачили нарешті, що у нас дуже якісна медицина і дуже якісні спеціалісти. І пластична хірургія, я бачу, як працюють колеги за кордоном, звичайно, є моменти, де необхідно нам вчитися, але здебільшого, я можу сказати, що результати, які показують наші хірурги, – це високий рівень, надзвичайно високий. В деяких країнах так не оперують. Наприклад, Німеччина, їм нема чим хизуватись, наші лікарі працюють краще і мають результати кращі, ніж вони.
Мабуть, нашим лікарям не вистачає зарплати...
Не зарплати. Їм не вистачає базових знань. Це прогалина, яка виникла, тому що освіта була неправильна. Ми вчилися по неправильних підручниках, тому нам необхідно все міняти в плані освіти. Буквально 10 років тому видавали підручники 70-х років, які були актуальні 30 років тому. Ну як так? Медицина настільки швидко розвивається… у мене донька вчиться в медичному університеті за кордоном, так там кожен рік переглядають програму і кожен рік стає все складніше і складніше. Медицина – це динамічна наука, вона постійно розвивається. Те, що ми вчили 30 років тому, і зараз, – це кардинально інше, це в десятки раз більше інформації.
Чи є якісь міфи та стереотипи у світі пластичної хірургії? Є такі, що вас бісять?
Це стандартні міфи – що неможливо літати, десь рамка буде, проходити контроль на кордоні, що щось буде давати сигнал. Є купа міфів, що не можна митися, наприклад, відразу після операції. Ми зустрічаємось з цим і боремось.
Як боретесь?
Просвітою, ми розповідаємо, що це неправильно, що можна набагато більше, ніж ви собі думаєте. Пацієнти дивуються, що можна пити ігристе на другий день після операції.
У США – це фактично країна номер один в пластичній хірургії, пацієнти, які прооперовані, вони можуть йти додому в той самий день після операції. Тобто там така якість наркозу проведеного, правильно все підібрано і в реабілітації жодних проблем немає.
Я спостерігаю ситуацію, шо за останні років п'ять-сім значно змінились протоколи наркозу, пацієнти легко засинають, легко просинаються, не пам'ятають негативних моментів. Тобто негативних моментів, пов'язаних з наркозом, стало набагато менше. Це тепер доступно, це не так боляче, і, відповідно, пацієнти менше бояться проводити такі операції.
Пластична хірургія – це захмарно дорого?
У мене щойно була пацієнтка, яка приїхала зі США, з Майамі. Вона відмічає, що в нас взагалі в країні піднялись ціни на все. У всьому світі ціни піднялися. Ціни піднялися, але я бачу дуже велику перспективу, тому що Україна буде розвиватися, інвестувати в нашу країну точно будуть, відповідно, з'являться гроші. Пацієнти зможуть собі дозволити проведення таких операцій.
Ви продовжуєте навчатися?
Я – так. Треба їздити на конференції, навчаюся у своїх колег, я не стидаюсь йти до колег, дивитися, як вони оперують. Я навчаюсь навіть у своїх учнів. Тому що вони більш активні, трішки по-іншому дивляться на ті речі, де у нас вже замилені очі. І це правильно навчатися навіть у своїх учнів.
У клініці великий штат?
Десь більше ніж 40 людей працює, лікарів – 8, які активно практикують.
Скільки у лікаря операцій може бути в день?
По-різному. Операції різні бувають, бувають тривалі, які тривають по дев'ять годин, а операція зі збільшення грудей – 35 хвилин. Таких за день можуть зробити п'ять штук і неважко буде. Як правило, у нас дві-три операції на день.
Розширятися, масштабуватися плануєте?
Масштабуватися ні. Для чого? Треба зберігати високу якість обслуговування. Це не про бізнес-"пиріжки". Масштабування – це коли переходять в категорію масмаркет, а ми не "мас", ми індивідуальні.
Чим надихаєтесь в роботі? Є якийсь еталон?
У нас кумирів немає, ми самі розвиваємось, дивимось, хто і що краще робить. Може, хтось якусь операцію краще робить. Ми завжди, коли в гостях в інших клініках, дивимося, що у них є цікавого, чого у нас немає. Ми повертаємось до себе і впроваджуємо це в практику і у своє життя, це дає результати.
Пацієнти надихають?
Пацієнти теж. Приємно спілкуватися з позитивними людьми. Ми намагаємося не працювати з людьми з негативом. Є такі, що ми відмовляємо, бачимо, що неадекватні.
Дуже багато неадекватних. Неадекватних у своїх запитах, тобто у своїх бажаннях щось зробити. Бувають різні запити і ти розумієш, що людина не дуже тверезо оцінює ситуацію і вона тобі просто виїсть мозок. Я з такими не хочу працювати. Бувають люди, які запитають: "Що станеться, якщо цегла впаде на голову?" "Цегла" – в розумінні пластичної хірургії: "Що станеться, якщо зупиниться апарат?" Я працюю з позитивними людьми. Пацієнти думають, що вони обирають мене, але це обоюдний процес. Я їх обираю також. Якщо мені хтось не подобається, я їм відмовлю. У нас не медицина швидкої допомоги, ми не рятуємо життя, тому є така можливість.
Повномасштабне вторгнення на кількість пацієнтів вплинуло?
Спочатку так. Перших два місяці ми не працювали і не знали, що буде далі. А тепер ми відновили до тих показників, які були до війни. Може, це завдяки тому, що наші дівчата, які виїхали, приїжджають додому робити операції, дуже багато таких пацієнтів. Другий момент – частина конкурентів виїхала і ринок трошки звузився.
Чоловіків серед ваших пацієнтів багато?
Десь відсотків 10. Роблять переважно те саме, що жінки. Це і підтяжки живота, і пластика носа…
Розкажіть про найцікавіший випадок у вашій практиці.
Буквально кілька тижнів тому у Львові до мене прийшла дівчинка із запитом, що їй видалили родимки і вона себе почуває погано без них і хоче повернути: "Поставте імплант, пересадіть родимку з іншого місця. Щось треба робити".
