Анастасія – бойовий медик одного з підрозділів артилерії ВМС. Дівчина восьмий рік служить в армії на контракті, з яких понад півтора року – на найгарячіших ділянках фронту. Вона весь час знаходиться поряд із бійцями, за час служби доводилося і вивозити загиблих, і поранених витягати. Більше того, медикиня встигає проводити з ними зайняття з тактичної медицини, піклуватися про їхній психологічний стан та відточувати власні знання та навички. Анастасія розповіла UWN, як рятує життя бійцям.
"Зараз знаходжусь в батареї, це десь кілометрів 10–15 від лінії фронту. Але час від часу доводиться виїжджати на чергування, на точку відстою медеваку, звідки в разі чого ми їдемо забирати поранених. Під час останнього обстрілу забирали трьох "трьохсотих", серед яких був один важкий, але всіх довезла, всі живі, слава Богу. Коли я на чергуванні, то одночасно в телефонному режимі з батареєю. Мені хлопці дзвонять, якщо хтось захворів, і я консультую, що робити, які ліки приймати або куди їхати. Зараз хлопці частіше звертаються з сезонними захворюваннями. Також є у нас і небойові травми, наприклад, під час розвантаження БК або якщо темно десь на позиції неправильно став, підвернув ногу. Якщо потрібна термінова лікарська допомога, я везу бійця в госпіталь або до стабпункту", – зазначає вона.
Під обстрілами немає страху, є лише мета – врятувати своїх
Майже за вісім років служби Анастасія звикла до всього, каже, зовсім не боїться обстрілів, на лінії зіткнення взагалі не звертаєш увагу на вибухи, а от тиша – напружує.
"Я вже звикла до бойових дій, мені неспокійно, коли тихо. Я повернулась тиждень тому, була на навчаннях за кордоном, там було дуже тихо, але за місяць я не звикла до тиші. Коли ми виїжджали на полігон, там були стрільби, тоді було спокійно, що не тиша. А от коли тихо, воно якось напружує. А коли знаходишся безпосередньо на позиціях, взагалі не чуєш, що по тобі працює артилерія, у тебе лише одна мета – вивезти та врятувати хлопців, а то все потім, більше нічого не помічаєш. В такі моменти для мене головне – встигнути їх стабілізувати та довезти до стабпункту. Коли ми їздили забирати трьох "трьохсотих" та трьох "двохсотих" по нас працювали так нормально. Була думка, що легко може бути ще пара "двохсотих". Але про це я подумала вже потім, тоді я думала, як нам скоріше звідти втекти. І так завжди, вже коли всі в безпеці, думаєш, про те, що тебе могло поранити або вбити, і сама собі кажеш: але ж не вбило, значить, все нормально".
Ти маєш в першу чергу вміти вести бій, а вже потім надавати допомогу
Під час останніх навчань за кордоном Анастасія з теорії нічого нового для себе не дізналася, дається взнаки величезний досвід бойового медика, але відточити навички ніколи не зайве:
"Там було багато практики і більше відточування навичок, все йде вже просто на автоматі. Ти не замислюєшся, буквально м’язова пам'ять, ти ще не встиг подумати, а вже все зробив. З цікавого, на цих навчаннях нам наголошували на тому, що не має значення, ти медик або ні, ти в першу чергу бойова одиниця. Ти солдат. Ти маєш в першу чергу вміти вести бій, а вже потім надавати допомогу. Такими принципами керуюся і я".
Більше того, вона сама весь час проводить заняття з хлопцями з тактичної медицини:
"Ці навички дійсно рятують життя, особливо коли вони відточені, оскільки перший раз розгубитися може кожен, навіть медик, будь-яка людина може впасти в ступор. Це людський фактор, від якого ніхто не застрахований, але у нас таких немає. З хлопцями я проводжу заняття по такмеду кожні два місяці. З кожною групою я займаюся, всім все показую, вони у мене все знають. І я впевнена, що у всіх так. Коли був крайній обстріл, коли я вивозила трьох "трьохсотих", один з них, який був без критичних поранень, якби розгубився, то ми б вже нікого не врятували, а так він надав допомогу, наклав турнікет, бандаж. Взагалі красунчик!
Хлопці у нас все знають, не губляться. Крім того, всі без виключення – і військові, і цивільні в теперішніх умовах мають знати алгоритм M.A.R.C.H. (Алгоритми M.A.R.C.H – це чітко визначені алгоритми дій в невідкладній ситуації, які забезпечують можливість надання невідкладної допомоги постраждалому та порятунку життя. Алгоритми M.A.R.C.H – це: M (Massive bleeding) – масивна кровотеча. A (Airway Management) – управління дихальними шляхами. R (Respiration) – дихання. C (Circulation) – циркуляція. H (Head) – травма голови / гіпотермія/гіповолемія), – ред.) В цьому алгоритмі є все необхідне і нічого складного".
При цьому медикиня наголошує: завжди варто пам’ятати, що всі турнікети одноразові:
"На другий раз він навіть може бути зовні цілим, але коли його накладати на кровотечу, він може просто зламатися або порватися і не має значення, яка фірма. Коли я була на навчаннях, на цьому акцентували теж – всі турнікети одноразові. У мене є турнікети, які запаковані, і я можу їх віддати у разі необхідності, а є турнікети, які навчальні, які я демонструю під час навчань. Це окремі турнікети, які ніколи не підуть в бойовий або ще кудись".
"Поплакалися" один одному і пішли далі працювати
Також Анастасія піклується і про морально-психологічний стан своїх хлопців. Це – одна з головних складових боєздатності всієї батареї. Кожен боєць має відчувати підтримку та розуміння, а інколи для цього треба лише виговоритися.
"Я завжди говорю з бійцями, також питанням психологічного стану займається офіцер з морально-психологічного забезпечення. В основному вони проводять такі бесіди, щоб знати, хто не готовий до виконання завдання. Якщо у когось є якість проблеми, у нас хлопці не соромляться – приходять і говорять про це.
Наприклад: "Я не можу, у мене є певні сумніви". Тоді такого бійця не допускають до виконання задачі, ставлять іншого, який морально готовий працювати. А тому, хто психологічно не готовий, знаходять іншу роботу. Допоки він не буде готовий. Але тут ніхто нікого не засуджує, не змушує – всі чудово розуміють, що психологічно з людиною можуть відбуватися різні речі. Ніхто не сміється, такого і близько немає. Ми, навпаки, підтримуємо один одного, ми одна команда, просто велика родина. Іноді треба, щоб емоції виходили, і я весь час кажу бійцям, що це нормально. І іноді можна прийти поговорити, навіть "поплакатися" один одному і всім стає краще морально і пішли далі працювати. А що робити?".
