USD
НБУ
41.23
Готівка
41.60
EUR
НБУ
44.77
Готівка
45.40
Втрати орків: 5 7 0 1 2 0 (+1140)
USD
НБУ
41.23
Готівка
41.60
EUR
НБУ
44.77
Готівка
45.40

"Ми не приймаємо людей, які їдуть до Росії". Історія українки Анни, яка зараз волонтерить у Польщі

Не брать_3
Джерело: UWN

Анна з 8-річною донькою Кірою в лютому 2022 року пережила перші найстрашніші обстріли Чернігова. Снаряди падали буквально у двох метрах від будинку, де переховувалась жінка. Залишатися в місті було вкрай небезпечно, тож Аня на свій страх і ризик за відсутності "зелених коридорів" під ворожими бомбами вивезла дитину з міста та дісталася Польщі. Але і за кордоном не змогла залишатися осторонь від горя людей, які тікають від війни, пішла працювати в волонтерський центр, де досі допомагає українцям рятуватися від звірств окупантів. Аня розповіла UWN, як сама пережила початок повномасштабного вторгнення, як тікала до Варшави та яку допомогу можуть отримати українці, що прямують через Польщу до Росії (ніякої).

"Думали, це швидко закінчиться"

Джерело: UWN

Ми жили в Чернігові і коли почалася війна, не знали, куди тікати. Взагалі спочатку ми думали, що це швидко закінчиться – день-два і ми повернемось до свого звичного життя. Тому ми відправились до тітки, у неї приватний будинок, вирішили, що пересидимо там пару днів і все.

Поряд із будинком, в якому ми переховувалися, знаходиться ТЕЦ і цей момент ми не врахували. З першого дня повномасштабного вторгнення Чернігів обстрілювали з усіх боків і, звісно, ж цілили в ТЕЦ.

Ми спускалися в погреб, обстріли були дуже щільними, все це летіло біля будинку, якось снаряд впав за два метри від нас на сусідні будинки. Було дуже страшно. Я переживала за дитину, донька дуже боялася, замкнулася. Мені з глузду не дало з’їхати тільки те, що у мене була дитина і я мала бути стійкою. А вже наступного дня ми почали шукати, як з того району виїхати. Але ніхто вивозити нас не хотів.

"З Чернігова вибиралися під обстрілами в багажному відділенні маршрутки"

Все ж таки знайшлись хлопці з тероборони, знайомі знайомих, які погодилися приїхати і забрати нас з того району, який постійно обстрілювався. Якийсь час жили в підвалі на підприємстві, де працював чоловік. В один момент з’явилася можливість виїхати, людей вивозили маршрутками, хоча "зелених коридорів" не було. І на свій страх і ризик, так як у місті було дуже страшно, постійні обстріли, літаки весь час скидали бомби, ми вирішили, що так довго ми не протягнемо. Не було газу, води, світла і ми просто в темряві сиділи. Готувати виходили на вулицю, але я також розуміла, що продукти скоро закінчаться і варіантів не буде.

Тож ми вирішали тікати тією маршруткою, їхали у відсіку для багажу, тому що не було місць. Їхати з Чернігова до Києва – годину, ми їхали – сім. Дорога теж була страшна, ми не знали, чи доїдемо. Ми доїхали до Києва, там переночували. У мене рідний брат у Варшаві і він одразу сказав, щоб я з дитиною їхала до нього.

Так з Києва ми відправились до Львова, а звідти до Варшави. Там нас зустрів брат і десь близько місяця ми просто "відходили", шарахалися від всіх звуків. На той момент у Варшаві відкрили українську школу, я відправила дитину туди, всі вчителі і діти там були українці.

"Був вибір: повернутися в Україну або лишитися працювати в Варшаві"

Джерело: UWN

Донька досить швидко адаптувалася, психологи, взагалі говорять, що діти швидше відходять від таких потрясінь. В школі почалися канікули і через це, по суті, я не могла влаштуватися на роботу – не було з ким залишити дитину. Тоді у мене був вибір або повертатися в Україну, або щось робити. Але пару годин на день я могла виділити і пішла допомагати у волонтерський центр. Потім в один в момент у них з’явилося вільне робоче місце і вони запропонували, щоб я до них йшла працювати. Мені це дуже підходило, тому що я могла забирати доньку з собою. І я погодилась.

Зараз я працюю, донька ходить вже в польську школу.

По суті наш пункт – це кімната матері і дитини. Поки люди чекають автобус-поїзд, то вони можуть у нас до 24 годин перебути. І є люди, наприклад зараз приїжджають з Херсона, вони виїхали, а куди далі, не знають. І тому ця доба – це для них час подумати, вирішити. Та і ми вже знаємо, куди їх направити, у кого спитати, якщо вони хочуть у Польщі лишитись. Але сам пункт – це місце, де можна просто перебути. Є місце, де можна спати, є дитячій куток, де іграшки, є зона кухні, там де можна поїсти.

"Ми не приймаємо людей, які їдуть до Росії"

Джерело: UWN

Потік переселенців кожен раз іде з різних регіонів. Де починаються більш активні обстріли, то з того регіону більше людей і їде. Зараз стабільно 60 людей на день через пункт проходить, це немало. Бувало менше, бувало більше, але стабільно 60 є.

Багато хто лишається у Польщі, але в основному прямують далі або повертаються в Україну. Я б навіть сказала 50 на 50.

Люди є різні. Більшість із них вдячні, що є такий пункт, і з ними приємно працювати. А є такі, які їдуть в Росію. Як би це не звучало і як би не було, ми не приймаємо людей, які їдуть в Росію. Це дуже категорично. Навіть якщо кажуть, що є український паспорт і, мовляв, ми маємо приймати, але як приймати людину, яка їде в Росію? З дітьми чи без все одно – ні. Потім вони почали вибріхувати і ми знаємо, що якщо люди кажуть, що їдуть в Литву, то, скоріше за все, вони їдуть в Росію. Тому зазвичай намагаєшся щось розпитати, інколи волонтери у дітей питають "а куди ти їдеш?" а він каже "в Москву".

Не вкладається в голові, коли вони їдуть в Росію і при цьому хочуть, щоб їм волонтери допомагали. В мене теж була одна жінка, мені було її дуже шкода. Вона українка, в неї український паспорт, раніше жила з чоловіком, який з Росії, жила якийсь час там, там же народила дитину. Вона приїхала і ніхто їй не хотів допомагати. Вона розповідала, як підтримає Україну, як важко виїжджала, і мені її дуже шкода було. Вона з дитиною збиралася в Німеччину, я взяла її номер, допомогла чим змогла, була з нею на зв’язку. А потім виявилось: вони приїхали в Німеччину, їй не сподобались умови, які там були, і вона каже: "Ми будемо їхати в Росію". Я була в такому шоці. Написала їй на це, що, якщо ви їдете в Росію, ніхто вам більше допомагати не буде. І на цьому наше спілкування закінчилось.

"Були пенсіонери, які три дні прослідили на даху будинку, та жінки з Маріуполя"

Це раніше люди не знали, що куди і як. Зараз в основному люди вже знають, куди їдуть. Ті, хто хотів виїхати, давно виїхали, зараз виїжджають заплановано, мало хто шукає житло. Тих, хто не знає, як йому бути і шукає житло на день, таких пару людей.

Зараз з Каховки приїжджали пенсіонери, які на даху сиділи три дні. Або люди з Маріуполя. Було три сім'ї – мама і дві доньки з дітьми, вони спочатку ховалися в підвалі будинку всі разом. Будинок розбомбили, потім вони перебрались в інший, який знов розбомбили, і третій, де вони переховувалися, теж розбомбили. Дуже страшно було… було видно, що люди з війни, вони обірвані, обідрані, немиті. І дуже було їх шкода, бабуся так плакала, казала, що нічого в неї лишилося, весь час казала "краще б і я померла".

Мало того, що сама виїхала з таких умов, сама не відійшла... але, слухаючи людей, ти розумієш, що може бути ще гірше, але все можне пережити – головне життя.

***

Мені і хочеться повернутися в Україну – от зараз приїхали на кілька днів, але коли я чую ці сирени, у мене просто серце виплигує, я не можу потім нічого робити. І розумію, поки є робота в Варшаві, тим більше, що це пункт для мам з дітьми, я роблю хорошу справу і мені подобається, буду лишатися там.

Читайте також:
В одному із ТЦК Тернопільщини посадовці на ухилянтах у місяць заробляли від 100 до 150 тис. доларів В одному із ТЦК Тернопільщини посадовці на ухилянтах у місяць заробляли від 100 до 150 тис. доларів
Львівські школярі, як і рекомендував Кабмін, розпочнуть навчання 2 вересня, проте Садовий незадоволений Львівські школярі, як і рекомендував Кабмін, розпочнуть навчання 2 вересня, проте Садовий незадоволений
Росія краде в українських полонених органи: Їх, ймовірно, використовують для трансплантації Росія краде в українських полонених органи: Їх, ймовірно, використовують для трансплантації
Rheinmetall отримав перше замовлення від України на будівництво заводу боєприпасів Rheinmetall отримав перше замовлення від України на будівництво заводу боєприпасів