З початком широкомасштабного вторгнення Міністерство соціальної політики України стикнулося з численними викликами, які не були для нашої країни зовсім новими. Війна триває більше ніж 10 років, але до їхнього масштабу держава "з коліс" не була готова.
До того ж з перебігом війни ці виклики змінювалися – якщо перші місяці гостро стояло питання з облаштуванням на нових місцях внутрішніх переселенців, то зараз зросла кількість військовослужбовців, ветеранів та ветеранок і членів їх родин, які потребують уваги.
Про те, які нові соціальні послуги запроваджено, які на стадії пілотування, як до реалій сьогодення адаптують діючі соціальні послуги, яку роль в цьому відіграє держава та громади, а також в чому сенс соціальної підтримки, в інтерв'ю UWN розповіла заступниця міністра соціальної політики Уляна Токарєва.
Які види соціальних послуг є і які зараз розробляються?
Україна пройшла дуже довгий шлях з формування соціальних послуг і вони перш за все орієнтовані на ті групи, які перебувають на складному етапі життя. І це дуже різноманітні соціальні послуги, соціальні виплати чи фінансова підтримка. Соціальні послуги – це коли фахівець соціальної сфери дивиться на ті потреби, які є у людини або родини, і вже, виходячи з конкретних потреб, складає разом з людиною або родиною шлях, як пройти через проблемні моменти, як вирішити, кого залучити до цього процесу, де потрібно більше втручання. І вже разом з родиною відслідковує результати і йде до результату.
Серед таких послуг можуть бути базові – консультування, представництво інтересів, комплексний соціальний супровід, тобто активна підтримка фахівця соціальної сфери. Можуть бути дуже спеціалізовані послуги. Наприклад, це можуть бути послуги для людей з інвалідністю, підтримане проживання чи переклад жестовою мовою, чи навіть, фізичний супровід осіб з інвалідністю. І можуть бути адаптивні послуги, наприклад соціальна адаптація або послуги для родин, які виховують дітей, що втратили батьків. Це дуже різні послуги і вони завжди формуються пакетом виходячи з конкретних потреб самої людини.
Проте виклики війни, які ми сьогодні бачимо і відчуваємо, дають нам розуміння, що цих послуг недостатньо. У нас затверджена нова послуга – це послуга соціальної адаптації ветеранів, ветеранок та членів їх сімей. Ця послуга юстована буквально декілька тижнів тому і скоро вже буде доступна для фахівців соціальної сфери в громадах і для людей, які можуть нею скористатись.
Зараз знаходиться на затвердженні послуга "асистент сім'ї". Серед нових послуг – послуга медіації, це коли всередині родини є певні непорозуміння, і професіонал, який розуміється на цьому, намагається знайти рішення, яке підходить всім членам сім'ї.
Розробляються нові послуги, наприклад послуга облаштування житла для людей з інвалідністю. Дуже багато людей, які втрачають частину свого здоров'я, частину мобільності, потребують додаткової підтримки, в тому числі щоб пересуватися по власному помешканню. Тому, бачачи цей запит, ми формуємо таку програму підтримки і зараз велика команда фахівців працює над нею, і ми очікуємо, що до кінця цього року ми зможемо "віддати" цю послугу.
Також актуалізуються певні послуги. Наприклад, супровід людей, які мають порушення функціонування або інвалідність при працевлаштуванні чи на робочому місці.
Перелік послуг може бути дуже широкий. Частина таких послуг, зараз фінансується з державного бюджету, наприклад, нові послуги життєстійкості або послуга соціального супроводу військовослужбовців та їх родин.
Як такі послуги можна отримати?
Соціальна послуга завжди надається на рівні громади, там, де перебуває людина або родина. Тому перший крок, який треба зробити людині, – це звернутися до органів соціального захисту населення. Зазвичай в органах соціального захисту міститься інформація про всі види соціальної підтримки. Або звернутися до місцевого самоврядування, наприклад до міської ради. Обов'язково на офіційних сайтах органів місцевого самоврядування міститься інформація про те, які послуги надаються.
Також Міністерство соціальної політики розробило реєстр надавачів соціальних послуг, він є на офіційних ресурсах міністерства, але, все ж таки, краще звертатися напряму до органів соціального захисту населення, які комплексно підходять до роботи з родиною і можуть запропонувати "соціальне меню" – послуги, програми фінансової підтримки або, наприклад, якщо людина має порушення функціонування, це може бути ще й протезування або допоміжні засоби реабілітації, тобто все те, що дає сфера соціального захисту населення.
Обов'язково важливий крок – це оцінка потреб. Саме від цього і формується програма підтримки людини.
Розкажіть детальніше про соціальні послуги для діючих військових та членів їхніх родин
Є послуги, які орієнтовані саме на родини військовослужбовців. І я хочу зазначити, що зараз в системі соціальної підтримки, соціальних послуг знаходиться більше ніж 160 тисяч родин. Це достатньо велика кількість таких родин, які отримують підтримку, і вона дуже різна. Але мені б дуже не хотілося, щоб соціальні послуги чи соціальну підтримку стигматизували. Насправді це може бути дуже різний запит, людина може опинитися в різному стані на різному етапі свого життя. Це може бути як запит про інформацію, тобто "які програми підтримки існують в громаді", наприклад "де збираються спільноти ветеранів / ветеранок, щоб я могла доєднатися як ветеран / ветеранка і отримати підтримку таких самих людей, як я, або "де збираються жінки, у яких зараз чоловіки на війні, і вони хочуть підтримати одна одну", або інші запити. Тобто саме інформація, яка може бути потрібна людині.
Є запити більш складні. Наприклад, ми знаємо, як війна зараз впливає на сімейні стосунки. У нас дуже багато розлучень, багато сімей розірвані. Нам дуже важливо підтримувати родини. Сімейне консультування або психологічна допомога, яка впроваджується в громадах, у наших соціальних службах, зараз дуже запитувані. Можуть бути дуже різні програми підтримки і якщо є така потреба, обов'язково треба звернутися до місцевого самоврядування, щоб отримати цю підтримку. І в тому числі ці послуги орієнтовані на родини військовослужбовців або ветеранів чи ветеранок.
Ми зараз разом з Міністерством оборони працюємо над програмою, суть якої в такому: ми визначили перелік частин, до яких приєднуються команди соціальних працівників, і вони працюють із запитами військовослужбовців та їх родин. Це дуже тісний зв'язок між військовою частиною, між командою соціальних працівників та між громадою, де проживає родина. Таких частин зараз небагато, але з кожним тижнем ми контрактуємо все більше команд соціальних працівників. Ця послуга фінансується з державного бюджету. Зараз ми вже бачимо дуже конкретні результати, коли родини отримають цю підтримку.
Також соціальна підтримка родин військовослужбовців надається і в громадах безпосередньо. Соціальна сфера у нас дуже децентралізована, тобто ми багато послуг віддали на рівень громад і саме громади приймають рішення, як вони будуть розвивати соціальні послуги, що вони будуть фінансувати, які програми будуть закладати в місцеві бюджети, скільки соціальних працівників буде працювати на рівні громади, скільки психологів в соціальних службах тощо. І в різних громадах запроваджуються різні програми виходячи з потреб – ті самі групи взаємодопомоги, психологічна підтримка.
Наприклад, ми минулого року навчили дуже велику кількість команд соціальних працівників, які тепер вміють працювати з втратою. Тобто вони працюють з тими родинами, де була втрата через війну, і надають необхідну підтримку. Також ми навчили дуже багато соціальних працівників в плані надання саме психологічної підтримки родинам захисників та захисниць. І це важливі програми, на які може орієнтуватися будь-яка родина.
Проте я хочу наголосити, що найбільша сила соціального працівника на рівні громади – це розуміння, які є програми підтримки не тільки в соціальній сфері, а в будь-якій сфері. Це сфера зайнятості чи сфера охорони здоров'я, чи сфера правничої допомоги, тобто абсолютно всі сфери, які можуть бути в пригоді для родини. І дуже глибоке розуміння того, які види підтримки надаються на рівні громади, дає можливість правильно підібрати ті інструменти, які допоможуть родині подолати ті складності, які зараз є в їх житті.
Соціальний працівник працює не по шаблону, а йде від запиту, від людини?
У нас є стандарти або протоколи, за якими має працювати соціальний працівник. За інструкцією це і є державні стандарти надання соціальних послуг, але в будь-якому стандарті як раз і прописано, що перший крок – зрозуміти потреби людини. І вже виходячи з цього за інструкцією залучати тих, хто може допомогти, тих, хто може надати необхідну підтримку і обов'язково залучати до цього саму людину або родину. Сенс будь-якої соціальної послуги – це допомогти людині адаптуватися до нових умов життя, стати сильнішою, спроможною. Саме тому ми і говоримо про те, що наша місія – це допомагати людям формувати спроможність, самозарадність, а не залежати весь час від різних виплат чи тих самих соціальних послуг.
Розкажіть про центри життєстійкості
Це новий підхід, який ми запроваджуємо, щоб будь-яка людина, будь-яка родина, яка має запит, могла звернутися в одну точку і зрозуміти, як їй далі діяти з тими викликами, з якими вона зіткнулася. Зараз у нас вже більше як 103 центрів життєстійкості або відкриті, або ось-ось готуються до відкриття. Взагалі до кінця року ми плануємо відкрити такі центри в понад 200 громадах. Ці громади вже пройшли відбір, і ми готуємо їх до відкриття.
Ця програма також фінансується з державного бюджету, громада подається в цю програму, дивимося, чи може громада забезпечити всі необхідні умови. Дивимося, чи є доступне приміщення, тобто там забезпечені всі умови з безбар'єрності, воно достатньо велике, відповідає всім необхідним запитам, наприклад, за кількостю консультаційних кімнат, приміщень для проведення групових занять.
Далі вже для цієї громади ми окремо контрактуємо надавача послуги, тобто окрему команду, яка містить необхідну кількість соціальних працівників, психологів, соціальних менеджерів – тих, хто буде надавати безпосередньо послугу. 209 громад ми відібрали і зараз підібрали для них 103 таких команди. З кожним тижнем таких команд стає все більше і якраз тут ми маємо чотири великі компоненти з підтримки центрів життєстійкості і один з них – це психосоціальна підтримка, тобто надання психологічної допомоги, перший рівень психологічної допомоги і самодопомоги в тому числі. Наприклад, навчити батьків, як підтримати свою дитину в тих умовах, які у нас зараз є, в умовах війни, як планувати своє життя, як допомогти дитині навчитися реагувати на те, що відбувається зовні. Або ті самі групи взаємодопомоги, тобто це можуть бути формати базової психологічної підтримки.
Також дуже важливо об'єднувати навколо центру життєстійкості ті програми, які можуть бути підтримкою. Там може працювати і помічник ветерана, там можуть працювати фахівці служби зайнятості і різні громадські організації, які надають підтримку.
Центри життєстійкості окрім психологічної допомоги ще мають такий компонент, як підтримка батьківства. Також це може бути осередок розвитку волонтерства, коло соціальної підтримки. І ще один важливий компонент – навчання навичкам психологічної підтримки ще й інших фахівців, так званих працівників першої лінії підтримки, тих, хто працює в соціальній сфері з людьми, які потребують різних програм підтримки. Тут важливим компонентом є в тому числі і робота з родинами наших захисників і захисниць як діючих військовослужбовців, так і ветеранів.
Ми фактично зараз всю соціальну сферу проєктуємо так, щоб вона як конструктор складалася з різних частин і відповідала на ті запити, які можуть бути.
По родинах ветеранів або тих людей, які повертаються з військової служби до цивільного життя – ми ніколи не розглядаємо лише ветерана чи ветеранку в цих програмах підтримки, ми завжди орієнтуємося і на родину. Ми чудово розуміємо, що саме родина є потужною системою підтримки наших захисників та захисниць. Саме тому так багато наших програм орієнтовані саме на підтримку родин.
Як я вже казала, ми зараз затвердили нову послугу адаптації для ветеранів та ветеранок і їх родин. Вона складається з двох важливих компонентів: перший – це групова робота, коли людина повертається з військової служби, ми збираємо родини, тиждень з цими родинами працюють і психолог, і соціальні працівники. Проводяться різні заходи, коли працює психолог, він може допомогти відновити сімейні стосунки. Фактично якщо люди довгий час знаходились на різних територіях, мало спілкувалися, то є потреба передомовитися, як жити далі за нових умов. Як виховувати дитину, яка стала трошки дорослішою, як повертатися на роботу, як заново приймати рішення всередині родини. І психолог, і соціальні працівники з цим дуже сильно допомагають.
Далі робота на рівні громади, коли вже родина повертається з групового етапу, то там є потреба в соціальній підтримці. Цю родину "підхоплює" соціальний працівник і допомагає розв'язувати різні запити, які є. Цей груповий етап ми вже відпрацювали в декількох регіонах – це і Полтавська, і Вінницька області, Черкащина, зараз Хмельниччина на черзі. Ми залучаємо ресурси і міжнародних організацій, і бізнесу, які допомагають проводити ці групові етапи.
Подібні програми працюють у прифронтових містах?
Ми тільки починаємо цю програму і будемо її впроваджувати в різних регіонах. Ми залучили для цього фінансову підтримку Програми розвитку ООН – вони підтримали сім областей, хочуть профінансувати цю послугу для них. Але ми не починаємо з нуля впровадження таких програм.
У 2023 році більше ніж 165 тисяч родин військовослужбовців та самих ветеранів отримували різні соціальні послуги. Сенс цієї соціальної послуги і є соціальна адаптація. Ми в будь-яких громадах вже робимо цю роботу, тому можемо говорити, що навіть в маленьких містечках можемо рекомендувати цю послугу. Тут питання в тому, які пріоритети виставляє для себе громада. Дуже важливо, щоб місцеве самоврядування реагувало на ці потреби, закладало необхідне фінансування для реалізації різних програм.
Ми бачимо нашу роль в тому щоб показати, які програми можуть бути більш помітними для людей, створити державні стандарти, нормативну базу, залучити додаткове фінансування, навчити фахівців і дати громадам розуміння, як воно може діяти.
На вашу думку, фахівці готові до можливого напливу ветеранів та ветеранок?
Треба чітко розуміти, що не всі люди потребують соціальних послуг. Хтось може впоратися із ситуацією самостійно. Наприклад, є досвід всередині родини проживання подібних ситуацій. Або є розуміння, як можна вирішити цю ситуацію з того, що відбувається навколо. Тобто людина або родина може сама зорієнтуватися.
Друге – ми вже маємо досвід життя у війні. І це формує певну професійну підготовку наших соціальних працівників. Наприклад, ті регіони, які були більш залучені в роботу з травмою війни, – Донеччина, Луганщина – з 2014 року мали більшу кількість підготовлених фахівців. Зараз такі фахівці у нас є в кожному регіоні. Вони готуються до цього, проходять навчання. Тільки Міністерство соціальної політики, не враховуючи міжнародні організації, запустило з 2022 року багато різних навчальних програм. Навчальна програма, яку ми зараз впроваджуємо, – це підготовка соціальних працівників до роботи зі звільненими полоненими як цивільними, так і військовими. Є постанова №296, в розробці якої ми брали активну участь, де описується цей компонент надання соціальної підтримки звільненим з полону і їх родинам, і родинам, чиї близькі досі перебувають в полоні чи зникли безвісти.
Інструменти роботи можуть бути як в будь-якій соціальній послузі, але ми вчимо соціальних працівників використовувати їх для цієї категорії. Ми вчимо їх враховувати особливості ці категорії, тобто які можуть бути запити. У багатьох родинах запити достатньо традиційні, але можуть бути і індивідуальні запити. Наше завдання підготувати фахівців соціальної сфери до нових викликів, але я ще раз хочу наголосити на тому, що соціальні послуги або соціальна робота дуже адаптивні. Ситуація у країні завжди змінюється.
Наприклад, з березня до вересня 2022 року дуже активно реагували в соціальній сфері на запити людей, які приїжджали з постраждалих громад, тобто люди тікали від війни і потрібно було соціальним працівникам орієнтуватися на ці групи. Зараз ситуація зовсім інша, багато людей вже адаптувалися або вже мають конкретні рекомендації, що треба робити, або їхні проблеми вже вирішені, наприклад у відновленні документів, чи влаштуванні дітей у дитячий садочок, чи працевлаштуванні. Але ми маємо все більше родин захисників чи захисниць, які продовжують воювати, і тих, які перейшли до цивільного життя.
Тобто у нас нові виклики. Є більше людей з інвалідністю, яким ми маємо допомагати, або ми маємо більше людей похилого віку, які живуть самі і їм також потрібна підтримка. Тобто фокус соціальної роботи постійно змінюється і в цьому також наша власна професійна адаптивність. Ми маємо постійно вивчати інструменти роботи або запроваджувати нові інструменти роботи. Це саме тому, чому виникають нові соціальні послуги або вони актуалізуються, трансформуються. В цьому і є фокус, на якому ми концентруємося.
Соціальна послуга для діючих військовослужбовців в частинах – в чому вона полягає?
По-перше, коли людина виконує бойове завдання, то може залишатися не дуже багато часу для того, щоб піклуватися про свою родину, тобто допомагати розв'язувати якісь питання, з якими стикається саме родина. Тут соціальний працівник може взяти на себе цю функцію та допомогти родині. Плюс є багато питань, з якими стикаються наші військовослужбовці в підтримці зв'язків зі своїми родинами: або це можуть бути питання, пов'язані з оформленням документів, чи з орієнтуванням в соціальних пільгах або інших особливостях гарантій, які можуть бути для них призначенні.
Тут постійно виникають дуже різні питання, і ми зараз разом із тими військовими частинами, які зголосилися брати участь у цьому проєкті, вивчаємо потреби, з якими стикаються наші військовослужбовці та їх родини, формуємо для цього різні рішення, як ми можемо відповісти на ту чи іншу потребу. Можливо, щось потрібно змінити в законодавстві або які сервіси потрібно розвинути на рівні громад. Для нас це також вивчення ситуації.
Ми зараз вивчаємо, які можуть бути інструменти дистанційної психологічної підтримки або як можна допомогти родинам підтримувати одна одну. Таки виклики виникають постійно, є ідеї того, як можна допомогти, але для того, щоб ці потреби бачити, нам необхідно постійно комунікувати з тими, кого це стосується. І я дуже сподіваюся, що ті 35 військових частин, які беруть або будуть брати участь в цьому пілотному проєкті, дійсно отримують від цього важливий результат, а ми зі свого боку побачимо ті напрями, які нам важливо розвивати. Неможливо сидіти в кабінеті, бути відірваними від реальності і продукувати якісь рішення, які можуть допомогти. Ми маємо бути на постійному зв'язку з тими спільнотами і тими людьми, яким ми допомагаємо.
Тобто це такий динамічний процес?
Соціальна робота – це завжди динамічний процес. Це завжди навчання, завжди пошук нових інструментів.
Наприклад, коли у 2014 році я очолювала соціальну службу в Маріуполі і ми стикнулися з новими викликами війни, ми організовували роботу – так само вчили команду, так само шукали інструменти допомоги людям, які приїжджали до нас з Донецька або інших постраждалих регіонів. І так само ми вчились працювати з захисниками та захисницями, які знаходилися на території нашого міста.
Я хочу сказати, що тоді процес навчання, фахове розуміння того, як працювати з травмою або як професійно реагувати на різні потреби людей, у нас зайняв певний період часу. Ми постійно були в тому, щоб навчитися. І цей процес продовжувався так само на рівні всієї країни. Соціальні працівники зараз дуже багато чому навчаються. Наприклад, послуга догляду вдома або паліативного догляду – це те, що стосується соціальної сфери. Раніше соціальні працівники або соціальні робітники в цьому випадку працювали здебільшого з людьми похилого віку і дуже рідко з людьми з інвалідністю. Зараз ми вчимося працювати з новою категорією, тобто серед тих людей, які потребують догляду вдома або паліативного догляду, в тому числі і ветерани та ветеранки, які мають серйозні проблеми зі здоров'ям.
Торік таких родин у нас було більше як чотири тисячі, тобто це також послуга, яка була і до цього багато років, але, враховуючи нові виклики війни, ми маємо те, що змінено цільову аудиторію. Наприклад, наші соціальні працівники знали раніше, як працювати з людьми старшого віку, але як працювати з людьми, які мають досвід війни, не всі знають, не всі розуміють. І наша задача – дати їм ці знання, щоб вони знали, як реагувати на різні запити чи потреби, як враховувати нові навички.
Це зміна в цілому картинки соціальної роботи, і наша потреба, професійна – в адаптації до цих запитів до людей.
У самих соціальних працівників зараз достатньо мотивації більше інтегруватися в ці процеси?
Ми маємо розуміти, що соціальні працівники та працівниці, фахівці соціальної роботи, соціальні менеджери, соціальні робітники – ці ті посади, які є в наших комунальних установах, закладах громад, це люди, які зараз несуть навіть не подвійне навантаження, іноді набагато більше. І, звісно, більш ніж за два роки повномасштабного вторгнення є дуже високий відсоток вигорання.
Насправді кожна людина, яка зараз працює на рівні громади, – це людина, яка виконує дуже важливу роботу. І мені б дуже хотілося, щоб таких людей ставало більше. Кожен раз, коли ми говоримо з керівниками громад, з місцевим самоврядуванням, ми акцентуємо на цьому увагу, що таких людей має ставати більше, і ми просимо збільшувати штат соціальних працівників та працівниць на рівні громад. Ми просимо збільшувати рівень їхньої заробітної плати, для цього пропонуємо різні системи надбавок, але просимо місцеве самоврядування закладати гроші на ці надбавки в місцеві бюджети. Саме від них залежить, який рівень заробітної плати буде у соціальних працівників.
І, звісно, що іноді ми всі реагуємо на таке навантаження по-різному, а іноді в ненайкращий спосіб, тому тут важлива психологічна підтримка самих наших працівників соціальної сфери. Важливо, щоб ті тренінги, які ми проводимо з самодопомоги для жителів громад, також проводилися і для соціальних працівників. І, власне, ми і навчаємо цього наших соціальних працівників, наприклад програма "Самодопомога+" чи інші. Звертаємося і до громадських організацій, які працюють на рівні громад, щоб вони також запроваджували програми профілактики вигорання тощо.
Якщо виникає якась критична ситуація, де ми бачимо, що була якась помилка з боку соціальних працівників, нам важливо розібрати ці кейси і виробляти рішення, що можна було б зробити по-іншому. Це називається "система супервізії", тут ми просимо долучатися і регіональні соціальні служби, і департаменти соціального захисту населення, щоб такі програми також фінансувалися для наших соціальних працівників. Але не помиляється лише та людина, яка нічого не робить, а коли людина нічого не робить, виникає дуже багато питань. Знову ж таки, кажу про те, що зараз соціальні працівники та працівниці не менш важливі, ніж інші професії критичної сфери. Тому ми дуже просимо громади підтримувати соціальних сектор.
В межах громади це зробити простіше, ніж, наприклад, в межах області...
В цьому і був сенс децентралізації. Там, де є потреба, там і має формуватися рішення. Ми як міністерство запровадили інструмент оцінки в громадах тих послуг, які потрібні. Кожна громада раз на три роки має проводити таку оцінку, щоб зрозуміти, які соціальні послуги формувати. Але ми бачимо, що не завжди цей інструмент використовується, але його потрібно мати і застосовувати хоча б в короткочасній перспективі, бо ми зараз живемо в такий ситуації, що планування у нас відбувається на дуже короткий термін, для того щоб розуміти, які послуги потрібно розвивати і реагувати на потреби людей, які живуть в громаді. Саме тому всі ці процеси було децентралізовано, так само і як прийняття рішення громадою, скільки соціальних працівників і яких саме потрібно, соціальних робітників – це ті, які виконують базову соціальну роботу, чи соціальні менеджери – висококваліфіковані працівники, які мають вищу магістерську освіту, які розуміються на плануванні рішень з розвитку соціальної сфери.
Ми можемо підтримати громади через фінансування різних сервісів, як це відбувається з програми протидії домашньому насильству. В цьому році ми виділяємо близько 200 млн гривень на те, щоб створити сервіси підтримки постраждалих від домашнього насильства, але від громад просимо, щоб вони створювали команди. Наприклад, якщо ми фінансуємо купівлю автівки для мобільної бригади реагування на домашнє насильство, то просимо громаду профінансувати команду, тобто соціального працівника, психолога, водія, які будуть працювати в цій мобільній бригаді.
Є сплеск домашнього насильства?
На жаль, так. У нас більше випадків домашнього насильства. Це фіксує Нацполіція, яка веде облік, і фіксуємо ми по тих зверненнях, які у нас є і від Нацполіції, і від людей, які стикнулися з цією проблемою. Тому ми і намагаємося розвивати ці сервіси – з державного бюджету допомагаємо і звертаємося до міжнародних партнерів.
Ми цифровізуємо ці процеси і цифровізація тут грає дуже велику роль, тому що це зменшення паперової роботи, що звільняє час, тобто можна зосередитися на наданні підтримки, а не заповнювати папери. Це дозволяє також зберігати інформацію, якщо соціальний працівник перейшов на інший напрям роботи, все одно кейс, ця справа, ситуація, яку потрібно вирішити, зберігається, і новий соціальний працівник тоді долучається і допомагає родині.
Ще одна важлива послуга – соціальна няня, ми там також "вшили" компонент підтримки військовослужбовців, наприклад тих, у кого є поранення або інвалідність. І там також збільшили вік дітей, на яких можна отримувати фінансування, тому що розуміємо, що там, де є порушення здоров'я, треба більше уваги на вирішення якихось сімейних питань і треба людина, яка візьме на себе догляд за дитиною.
Ми намагаємося "вшивати" ці компоненти у всі послуги, оскільки якщо родина розлучається, фінансова допомога ніяку роль не зіграє, але психолог, який працює в соціальній сфері, може підтримати дуже сильно. Або якщо мама не знає, що робити з підлітком в період пубертату, ще й за умов бомбардувань, то тут послуга життєстійкості та послуга підтримки батьківства "Батьківство+" може знадобитися. Це дуже різні програми, які можуть діяти у зв'язці із фінансовою допомогою.
Хоча насправді 90% запитів, з якими приходять до соціального працівника, не про соціальну сферу. Вони про все що завгодно – про те, що неможливо працевлаштуватися або не може працевлаштуватися, тому що дитину не беруть в дитячий садочок, тобто це закручений клубок, який соціальний працівник починає розкручувати – поговорить наполегливіше з керівником дитячого садочку, зверне увагу не на державні сервіси із зайнятості, а на приватні. Хороший соціальний працівник знає, як вирішити будь-який запит, навіть слабо вирішувальний.
