Де і коли Україна пішла не тим шляхом? Як Україна здобувала незалежність і завдяки кому її вдалося здобути? Як реагували США та країни Заходу? Яким є майбутнє України і чи закінчиться війна зі смертю Путіна?
Андрій Булгаров в рамках проєкту "Інтерв'ю без кордонів" на телеканалі TAK TV поспілкувався з істориком, політологом, журналістом, народним депутатом VI–VII скликань Олесем Донієм.
Де і коли Україна пішла не туди, не тим шляхом? Чи був у нас шанс пройти той самий шлях, як після розвалу СРСР зробила Польща?
Єдина можливість в Україні піти шляхом країни Центральної Європи була в 1990–1991 роках, це єдина можливість, яку ми згаяли. Я абсолютно впевнений, що після Помаранчевої революції, після Євромайдану вже шансів не було. Тобто згаяний був найперший шанс, вікно можливостей.
Тут слід якраз згадати про студентську Революцію на граніті. Ви сказали, що я її учасник, але ні, я був організатором і керівником. Керівників було троє. Це трохи інший статус, бо, на відміну від Помаранчевої революції і Євромайдану, коли молодь використовувалась, їй дозволялось йти на барикади, їй дозволялось помирати, студентська Революція на граніті – це унікальна ситуація, коли молодь сама придумала, сама організувала, сама керувала і доводила до логічного завершення. Нам було по 20–21 рік, це була наша боротьба за незалежність. Це, до речі, підтверджує, що Україна не отримала незалежність просто через три підписи в Біловезькій Пущі, а Україна боролася за незалежність.
Я не лише придумав цю акцію і не лише організував, я виписав перші вимоги. Три вимоги писалися в Києві, дві – у Львові. Створили дві організації – Українська студентська спілка, яку очолював я в Києві і Студентське братство Львова. Перша вимога, яку розписав, і це була найголовніша вимога нашої акції – це перевибори Верховної Ради на багатопартійній основі.
Чому я кажу про втрачений шанс 90–91 років? Тому що це була унікальна можливість привести до влади не комуністичну альтернативу. Більше такої можливості не було. Після 91-го року, коли стара комуністична номенклатура перемалювалася, взяла наші гасла, прапор, тризуб, почала розмовляти українською, вже вікна можливостей не було. Бо номенклатура Компартії призначила бути бізнесменами вихідців з Компартії. З середовища номенклатури Компартії, комсомолу КДБ і криміналітету були утворені фінансово-промислові групи, які і правили, і правлять тою чи іншою мірою Україною і створили іншу політичну культуру.
Зараз, навіть якщо приходять не з цих чотирьох складових до влади, – це люди, які насичені іншою культурою. Це люди, які йдуть до влади для того, щоб отримати незаконні матеріальні прибутки, включно і зараз, за всіх президентів. А у вісімдесятих роках йшли в політику за іншим. Я готував себе до тюрми, таборів, до багаторічної боротьби за незалежність.
Як ви готували себе до таборів?
Першою чергою психологічно, я в Лук’янівській тюрмі був добровільно, наприклад. Тобто коли прокуратура відкрила кримінальну справу проти наших активістів за захоплення державних споруд – це стаття від трьох до п'яти років, тягали Петра Шереверу, Дмитра Глушенка – це конкретні люди, одного я призначав бути комендантом Червоного корпусу, інший був на варті, я тоді навіть його не знав. Це було Зазим’є, щоб ви розуміли.
Кілька тижнів тому нас носили на руках, а тут нас вже 7 листопада побили, дуже жорстко побили. Коли ми зупиняли останній військовий парад 7 листопада 1990 року, нас побили дуже сильно, за три хвилини рознесли 300 осіб на площі Перемоги.
На нас відкривають кримінальну справу. Тобто це період "похолодання" в СРСР. Ти розумієш, що нещодавно ти водив стотисячну колону по Києву, а тут ти не можеш вивести декілька тисяч людей, тому що люди знову почали боятися. Мені дзвонять мами наших хлопців, по яких відкривають кримінальну справу за те, що я придумав, я організував, як вів туди колону, але потім вони були безпосередніми учасниками, активістами. Я розумію, що я їх не можу захистити, а я керівник, я відповідальний. Я був психологічно готовий зі школи, що я відповідальний, якщо я когось до чогось закликаю, то це моя зона відповідальності. Це те, що потім у політиків зникло, – це відчуття відповідальності.
Вони намагалися судити безпосередньо виконавців, а не тих, хто давав вказівки. Ті, хто давав вказівки, ховалися, я не ховався. Навпаки, коли прокурор міста Києва виступав в університеті Шевченка, я привселюдно, це кількасот людей, написав заяву на колінці, прочитав в мікрофон, що я керівник Української студентської спілки, це я придумав, я організував, я беру на себе відповідальність. Відповідно, по них справу змушені закривати, по мені кожен день допити, потім КПЗ, потім Лук’янівська тюрма. Тобто я був готовий до цього зі школи. Думав, що готова родина. Тому що я в 9-му класі мамі сказав на кухні: "Мама, я буду вступати в університет Шевченка на історичний факультет, я чув, що там є підпілля, але будь готова, потім мене виключать, потім у нас буде обшук і потім мене посадять". Це я сказав в 9-му класі, в 1988 році мене виключили з університету за політику, в 90-му році у нас був обшук, на початку 91-го мене посадили в Лук’янівську тюрму. Я ж маму попередив.
Вимогу перевиборів, яку ми підняли, я написав, затвердили інші студентські активісти. Ми зробили це першим основним гаслом і домоглися, щоб воно було в пункті постанови, що мусить бути проведений референдум по цих перевиборах протягом року. Перші, хто нам дав удар в спину, – це наші союзники, деякі з керівників "Народного руху", бо окрім, нині покійного Степана Ільковича Хмари, честь йому і хвала, який зрозумів цю вимогу, приєднався до нас, із ним 12 чи 16 депутатів, решта опозиціонерів боялися перевиборів, вони хотіли своїх місць. Це мені нагадує всіх решту депутатів, які бояться втратити свої місця. Опозиціонери, борці за незалежність, але боялися втратити місце. Вони втратили не місце своє депутатське, а шанс для України піти шляхом Польщі, Чехії, Угорщини, Литви і інших, які тоді вирвалися із соцтабору. Чорновіл це зрозумів нашу вимогу через два роки, а вже було пізно. Програв вибори в 1991 році, але зрозумів ще пізніше, через рік він підняв гасло перевиборів.
Перша Верховна Рада України ніякого стосунку до незалежної України насправді не має?
Навпаки, вона має, просто нам слід усвідомити, прийняти, що незалежна Україна була прийнята руками комуністів. Комуністів була більшість в цій Верховній Раді і вони проголосили 24 серпня незалежну Україну, хоча йшли від Компартії так само, як Центральна рада була здебільшого сформована лівими партіями. Тобто в нас є значна частина лівого спектру в історії України. Українська незалежність йде з 1918 року, потім вона була у формі квазідержавності УРСР. Нам це варто прийняти. УРСР – це була форма квазідержавності України. Відповідно нам потрібно прийняти і позитиви цієї квазідержавності включно з представництвом ООН і всі негативи, що це були наші проблеми, включно з нашою відповідальністю за всі злочини, які чинила Компартія, включно з Голодомором, в якому брали участь українські комуністи, українські більшовики. Ми це болісно сприймаємо, нам соромно зізнатися і визнавати це.
Ви хочете сказати, що це була квазідержава, а не окупація більшовиками?
Безперечно. Хто окупував? Хвильовий і Скрипник? Більшовики тут були, Хвильовий і Скрипник. Це були більшовики, до яких поперебігала значна частина українських революціонерів, есдеки і есери по кілька тисяч боротьбісти, укапісти, члени Центральної ради. Нам приємно згадувати, що Сосюра, Довженко були в армії УНР, а куди вони потім перебігли? До червоних перебігли. Геніальний Довженко був червоним пропагандистом, тільки нам соромно в цьому зізнаватися і визнавати відповідальність Довженка за злочини, які чинила Компартія в Україні. Ми ж хочемо говорити тільки про генія. Він геній, безперечно, "Земля" геніальний твір, що це за геніальний твір? Це комуністична агітка, яка сприяла колективізації. Нам не хочеться це визнавати, як так, хіба українець міг сприяти Голодомору? 500 тисяч комуністів було під час Голодомору в Україні. Що вони робили? Збіжжя забирали в українських селян? Що робили більшовики на цей час в Україні?
Навіть Харків не є першою столицею радянської України. Там була перша столиця десь в Бєлгородській області
Ні, там була не столиця, вони там творили в умовній сірій зоні ніби українські війська. Безперечно йшла величезна пошесть з Росії, причому не обов'язково етнічно російських військ. Тоді російські більшовики використовували різноманітні етнічні загони, бо ще з часів Першої світової війни були табори для військовополонених за національною ознакою. Відповідно, з них творилися національні структури. Більшовики цим користувалися, вони підняли популярне гасло інтернаціоналізму, але насправді використовували представників різних народів для експлуатації і захоплення інших. Наприклад, латиші величезну участь взяли у створенні НКВС, латиські стрілки були кістяком навіть спочатку Червоної армії, через них не відбувся в СРСР заколот проти більшовиків, саме латиші врятували більшовиків тощо.
Серед цієї більшовицької когорти були представлені українці. Дехто не вважає українцями вихідців з України іншого етнічного походження, нагадаю їх взагалі було безліч. Із шести людей з останніх листів Леніна про найбільш провідних більшовиків – троє з України. Не всі їх вважають українцями, але я за правом землі вважаю, що кожен, хто народився в Україні, є українцем. Троцький взагалі писав вірші українською і йому українські есдеки передали україномовну газету "Правду", яку потім у нього відтиснув Ленін, до речі. Те, що ми знаємо, як більшовицьку газету, в основному вона була україномовною газетою, яку подарували Троцькому, тому що вони були з однієї країни, з України, товариші по боротьбі, як вони себе вважали. Їх не всіх вважають українцями, але я вважаю.
Хто такий Скрипник? Керівник української армії, тільки радянської. Хто такий Хвильовий? Це більшовицький агітатор, який ніколи в жодному памфлеті не написав "геть від Москви!". Якщо людина каже, якийсь із політиків, що Хвильовий написав "геть від Москви", зразу можна сказати, що він не читав його памфлетів. Багато з них були справжніми українськими патріотами, але в них було поєднання українського патріотизму з більшовицькими мріями, які зрештою призвели до садизму, бо більшовицькі мрії зневажали конкретну персону, конкретного індивіда. Це означало самопоїдання.
Тобто недивно, що значну частину більшовицьких дарів саме більшовики потім знищили. Що таке "Розстріляне відродження"? Почитайте по прізвищах, крім умовного Миколи Зерова і його брата, в більшості більшовицькі агітатори, як би нам неприємно було це визнавати. Тобто вони спочатку агітували за червоних. Потім їх червоні і розстріляли, потім їх знищили, але спочатку вони агітували за них.
Якби наші українські комуністи обрали б шляхом те, що відбувалось в країнах Балтії, коли вони пішли проти власного народу, то, можливо, були б революційні події в Україні і, можливо, тоді пішли б іншим шляхом, а так вони всі залишилися при владі...
В Литві теж, крім Ландсбергіса, там перший президент був з комуністів насправді. Тобто країни Балтії, там різні є історії. Тут дуже прикро, у нас, на жаль, відмінний шлях. У нас було перейменовано КДБ на СБУ, просто перейменовано, не те що там про люстрацію, а навіть про викриття агентури не йшлося. Хоча там Галушко перевіз якусь частину справ, але все одно багато агентури залишилися. Зокрема в наших структурах рухівських. Я тільки прізвище Піховшек називаю, бо він зізнався мені персонально, а скільки таких, які не зізналися, що вони були заслані КДБ проти того, щоб боротися проти нас. В Естонії вони створили спецслужбу з нуля взагалі, свідомо не беручи в 91-му році жодного представника КДБ. Мені подобається постійно повторювати цю фразу керівника естонської спецслужби. Його запитали: "Як же ви без професіоналів?" Він каже: "Професіоналізму можна навчитися, патріотизму – ні".
У 2022 році, коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, українці теж показали себе. Це такий вже Майдан, але на території всієї країни...
Це те, що нам приємно. Що таке Майдани? Це одноразові вибухи героїчної активності. Тобто Майдан не триває вічно. Це в конкретному місті в чітко обмеженому часі. Що нам бракує? Системності. Найбільша система – це держава, але системи – це є створення партій, створення громадських організацій, у нас з цим проблеми. На щастя, ми не є абсолютно безталанні, бо зараз, наприклад, створено майже з нуля систему української армії, яка чинить опір в рази більшій махіні, це теж система, значить, українці спроможні будувати систему.
Але виявилося, що це лише в екстремальному моменті. В буденній ситуації що робили українці? Продавали армію. Причому це не лише російська агентура, яка була за Януковича, там російські агенти були міністр оборони, голова СБУ з російським громадянством... Інших ми можемо знати по прізвищах, за інших президентів, включно з найбільш патріотичним Ющенком, включно з Кравчуком, якщо не брати Кучму. За всіх українських президентів продавалася армія. Тобто танки, ракети продавалися. Хто це робив? Це ж не росіяни продавали, це самі українці продавали. А хто ядерну зброю віддав?
Насправді всі 30 років ми намагаємося подолати кризу, яка була після розвалу СРСР в Україні...
Ми дійшли все-таки до тупості. Ви в шахи граєте, знаєте, як грати, два гравці в шахи. Вони не вороги, вони грають один проти одного, один гравець каже: "Віддай мені туру, як фору, або ферзя, як фору". І що, яке ваше відчуття? Ви можете бути не зовсім розумний, але людина попросила, він може бути вашим товаришем, гравець проти вас, ну віддайте, а він тобі потім мат зробить і все.
Сполучені Штати Америки, Британія, країни Євросоюзу, Німеччина врешті-решт, вони намагалися нам розповідати, що так і треба...
Так, я пам’ятаю, коли Буш-старший приїжджав десь в 1990 році до Києва і сказав, що нам не потрібна незалежність, виступав на Михайлівській площі. Але тоді, чому я кажу, що ми втратили вікно можливостей в 1991 році. Тоді контрполітика була інша, ідейна. Люди, які боролися за незалежність, були частиною серед керівництва, ті, що прийшли табори, може, кілька осіб було, але вони задавали тон. Ми, які готові були йти в табори, кілька чоловіків, але задавали тон, це була ідейна політика.
США тоді були слабкіші? У них авторитет був менший? Ні. Ми ж могли сказати: "Ні, Буш, ти помиляєшся щодо України". Потім після 1991 року чомусь українська політична еліта не могла сказати нікому, що вони помиляються. Чому? Тому що почали переважати гроші, і ми можемо лише підозрювати, скільки коштів пішло в кишені якихось міністрів, президентів, депутатів за ядерну угоду.
Ви думаєте, просто так сказали підписуйте угоду про здачу? В мене підозри інші, що хтось на тому нагрівав ще руки, якась російська агентура працювала безперечно і вона працювала в МЗС ще з радянських часів, з яких ми основні кадри брали, а вони що, були не КДБ? Дивина, влада потім їх на руках носила? Це кадри КДБ, які нам творили тут МЗС. Професіонали, безперечно, але зі зв’язками, з впливом, з тиском з боку Москви. Така була на початку дев’яностих політична культура, політична система. І я бачив, як контреліту зламали на початку дев’яностих, я знаю, чого це почалося з того, як почали давати квартири опозиційним депутатам, давали всім, по закону, давали квартири по закону, це не було типу корупція, а насправді це означало, що людина надалі іде в депутати для того, щоб отримати перевагу над звичайним громадянином.
Тобто депутатство тобі давало величезні кошти, потім квартир вже не вистачало, вони давали еквівалент 100 тисяч доларів – це чималі гроші. Таким чином в депутати стало вигідно йти і це стало катастрофою. З початку дев’яностих у нас народилася політична культура, була альтернативна наприкінці 80-х, на початку 1990–1991 років і ми мали шанс піти шляхом Естонії і Латвії, якби вона перемогла, а для цього потрібні були перевибори.
Чому я вимагав перевибори? Чому студентська революція вимагала перевибори? Перевибори не захотіла контреліта, те, що комуняки були проти них, ми їх переламали. Не комуністи перші нам ножа в спину встромили, а Володимир Яворівський, український письменник, рухівець, потім був у патріотичних партіях, але він перший сказав: "Студенти погарячкували, які перевибори, нащо того треба".
Україна сьогоднішня – це друга республіка. Перша республіка – УНР. Друга республіка зараз, їй вже кінець, настав час створювати третю республіку?
Я, на диво, як керівник першого майдану Cтудентської революції, як активний учасник другої і третьої Помаранчевої і Євромайдану і багатьох менших акцій, не є прихильником, як це не дивно, майданівської форми правління. Я є прихильником еволюції, стабільності і стійкості держави. Я розумію, що всі розмови про перезаснування держави, про іншу республіку приведуть до того, що вона буде ще в менших формах, в менших кордонах і ще з меншою кількістю прихильників.
Я за еволюцію і за просвітництво, я займаюсь десятиліттям просвітницькою діяльністю, ще в вісімдесятих роках займався просвітництвом, коли більшість українців не хотіли незалежності. Ми намагалися їм пояснити, що українська незалежність – це кращий шлях для і загального, і персонального розвитку.
Це була просвітницька діяльність першою чергою. Зараз у нас критична ситуація, бо Україна втрачає демократичні процедури, тобто насправді втрачає демократію – як держава залишається, але стає непривабливим проєктом для дуже багатьох. Країна, яка не має виборів, у нас заборонені вибори, вибори до Верховної Ради по Конституції, а вибори президента всупереч Конституції. Тобто в нас вони повинні були відбутися ще 31 березня згідно з Конституцією.
Так як мій прогноз давній, що війна триватиме, поки живий Путін, а середньозважений сценарій, що йому залишилось десь 14 років, от вам війна приблизна, ми повинні розраховувати свій час. Це неприємно слухати будь-яким глядачам, я розумію, коли починають казати про такі цифри, зрозуміло, що приємніше чути про два-три місяці, але люди не готові мислити так надовго.
У нас не буде виборів 14 років? Замисліться, війна може тривати 14 років? Може. Але виборів в нас не буде 14 років? Це демократія? Очевидно ні. Тоді що це? Ми втрачаємо демократію, винуватий Путін, але наша політична еліта скористалася цим із задоволенням, на жаль. Закриття кордонів... я казав, що це не просто помилковий, а шкідливий крок, абсолютно, зокрема і для наповнення армії, але крім наповнення армії шкідливий для економіки, шкідливий крок для освіти, для демографії, для демократії. Як це не дивно, і для наповнення армії, але це я пам’ятаю, як ми боролись з СРСР за право вільного виїзду. Тепер, навпаки, влада боїться громадян, тобто не довіряє громадянам, це акт недовіри. Ми поступово відмовляємось, пояснень багато, чому вони це роблять, але по факту ми відмовляємось від демократичних процедур.
Має настати той момент, коли вже критично далі буде рухатися...
Ні, дурити можна вічно. Суспільство ж не хоче перевиборів в більшості своєму. Таких людей, як я, дуже мало, які йшли проти течії 80-х, 90-х і зараз. Таких дуже мало. Більшість людей не хоче виборів. Тому що вони правильно думають, що потрібно в першу чергу дати в зуби ворогу. Це правильно. Тільки з влади ніхто ж не сказав, що в зуби ворогу доведеться давати 14 років. А за цей час депутати у спадок будуть передавати депутатство?
Коли це може бути критично?
Не буде критично. Дурити можна вічно. Шлях – це посилення репресій, на жаль. Він теж дієвий же. До речі, Сталін посиленням репресії зупинив здачу в полон, репресії – теж дієвий механізм. Тільки я вважаю, що для України за українським психотипом мотиваційний шлях краще, просвітницько-мотиваційний – це європейський шлях. Репресивний теж дієвий шлях, тільки це євразійський, це створення, як це не дивно, україномовної Росії.
Ви точно знаєте, що пасіонарність нашого українського народу, вона дуже велика і ви зараз кажете, що ця пасіонарність падає.
Ні, вона не падає, її можна просто скерувати.
До якої межі це можна скеровувати? Я бачу, що наша політика просто поставлена на паузу
Я не бачу паузи. Яка пауза, на який період? На період після війни, це значить, що ви можете не побачити цього, що це пауза до кінця вашого життя. Раніше тільки на фронті гинули, а зараз за пів року до десяти знайомих померли, з них є кілька чоловіків, які дожили, як Степан Ількович, до сивини, а більшість – це приблизно 50 років, хтось 49, хтось 50, хтось 53, Капранов 56. 14 років ще війни, і багато хто не доживе просто біологічно, не побачить. Тобто це пауза на все життя для багатьох.
Ви думаєте, наше пасіонарне українське суспільство не почне вимагати від президента повернути політику? Повернути все, як було?
Найбільш пасіонарна частина пішла в армію. Частина з них загинула, частина воює і вони розуміють, що без них Україна просто зупиниться. Тобто каталізована ця частина найбільш пасіонарних. Частина, як не дивно, пасіонарних, тільки політично неактивних, але теж пасіонарних, виїхала. Це теж пасіонарні, тому що далеко не кожен може навіть перетнути межі області. Для цього теж треба підвищена мобільність. Просто це не політично активно. Вони можуть бути боягузами, бояться йти на фронт, але теж пасіонарії, як це не дивно. Тобто вони виїхали і вони відлучені, зараз же недаремно спрямовують значну частину агресії суспільства проти тих, хто виїхав, для того, щоб вони звідти не мовили.
Третя частина пасіонаріїв – вони раніше пішли в політику. Це депутати, партійці, кілька сотень тисяч депутатів місцевих рад з їхніми родинами, тобто там десятки тисяч, але якщо з родинами, то це вже кілька сотень тисяч українців. Вони всі підкуплені зараз де факто, чим? Це не корупція, а підкуплені продовженістю, максимально довгою діяльністю. Вони можуть перебувати зараз фактично вічно – депутати Верховної Ради, депутати місцевих рад теж.
Чому не можуть собі дозволити міські голови виступити, депутати місцевих рад? Так їх же теж підкупили, вони ж розуміють, що і наступного року місцевих виборів не буде. Чому? Хоча по закону вони мають бути. Чому? А не дай Боже легітимність місцевих рад збільшиться, а у президента і Верховної Ради не залишиться. Тому тут і в місцевих рад не будуть хотіти проводити вибори. Це абсолютно жахливий, як на мене, прецедент, коли заяву, неконституційну "писульку", яку підписали в Верховній Раді лідери партій і фракцій, про те, що вони в цьому році не будуть проводити вибори... вони не мали права такого підписувати. Але там не тільки партія "Слуга народу", там і опозиційні партії. Тобто, по ідеї, пасіонарії з контреліти, а вони теж підкуплені. Їм же теж пообіцяли, їх теж не будуть переобирати.
Я нагадую нашу початкову розмову, 1991 рік, коли теж така була згода контреліти і тих комуняк
Так, я вам нагадаю, як нас не допустили до Верховної Ради свого часу комуністи і "Народний рух". Ми були популярні, тоді лідери студентського руху, дієві і організовані. Тобто мало того що популярні, дієві і організовані. У нас були свої структури, що дуже важливо. Потім у молоді таких структур не було. Прийняли і ми були готові балотуватися. Прийняли рішення, спільне рішення Компартії та "Народного руху", щоб ми не мали права балотуватися до Верховної Ради. Вони прийняли постанову буквально на кілька років, підвищили віковий бар'єр з 21 року до 25 років. Ми не мали права, все, вирішене питання. Змова була Компартії і наших товаришів, "Народного руху України", людей, з якими поруч боролись за незалежність. Але вони злякалися конкуренції, от змова – теж неформальний підкуп. Для чого вам молоді активні конкуренти? Ви ж і так вже депутати, ви ж такі вже хороші, давайте вас ще оберуть на другий термін, для чого вам молоді?..
Як ви бачите взагалі наше з вами майбутнє?
Не гарантія, що після смерті Путіна буде завершення війни.
Я тому завжди кажу, що є сценарій умовно корейський і умовно афганський. Щоб було зрозуміло, корейський сценарій. Після смерті диктатора Сталіна в СРСР прийшла до влади сталінська еліта, по лікоть руки були в крові. Хрущов, Маленков, Булганін і навіть Берія, якого вони потім вже розстріляли. Вони всі домовилися про лібералізацію і завершили відразу війну в Кореї, вийшли з цієї війни, яка була з 1949 року. Сталін дав згоду на війну, яку було розпочато в Кореї, помер, війна завершиться. Це для нас умовно позитивний варіант, смерть Путіна означає завершення війни.
Є інший сценарій – афганський. Умовно кажучи, розпочали війну за Брежнєва. Він помер у 1982 році, але знадобилась зміна трьох комуністичних лідерів – Андропов, Черненко і Горбачов. Горбачов тільки виявив у 1989 році, через сім років після смерті того, хто розпочав війну, з 1982-го до 1989-го, ще сім років протривала війна. Тобто варіантів два, але шансів, поки живий Путін, я не бачу, жодного сенсу йому йти на звільнення української території. Тобто він хоче залишитися в історії як Герострат. Це ж унікальна слава.
Щоб ви зрозуміли, чому я кажу унікальна. Є сім чудес світу, ми їх там вивчаємо в школі чи в університеті. Я коли питаю на лекціях: назвіть сім чудес світу, то починають щось називати, я кажу: "Хто їх створив?" Крім Семіраміди чи Висячих садів, хоча не вона сама створила, але принаймні їй було це призначено, більше імен не знають. Зате хто спалив храм Артеміди запам’ятали всі – Герострат. Хоча не факт, що він сам спалив, там окрема історія, як його там на дибі катували. Але він залишився у віках і тисячоліттях, це слава Путіна, яку він собі зажадав.
Він що, хоче спалити весь світ?
Він вже спалив Україну. Коли він написав статтю про Україну, я одразу сказав, з ким він змагається. Він ще напередодні вторгнення написав статтю про Україну, абсолютно принизливу для нас, маньяк просто. Це означає, я одразу сказав, що він хоче стати ідеологом, залишитися у віках.
Що мається на увазі? Ленін і Сталін, окрім того що вони були державними діячами, гадами в першу чергу, а потім державними діячами, вони ще були публіцистами. Я, наприклад, у школі, 5–6 клас прочитав повне зібрання Леніна, 20 з чимось томів, в нас ще було повне зібрання Сталіна і я його теж прочитав. Вони були публіцистами і, відповідно, їх можна читати через покоління, вони вже померли, вже на державу не впливають, а їхні публіцистичні твори залишаються для читання.
Коли Путін написав цю статтю, я зрозумів, що він хоче залишитися у віках як ідеолог, щоб потім проти України навіть нащадки нащадків надихалися його фашистською філософією, де є українофобія. Він хоче залишитися у віках головним українофобом. Відповідно, сенсу йому відмовлятися від цієї вікової історії я не бачу.
