Майже через місяць після підриву Каховської ГЕС в селах Бериславського району, як і у самому Бериславі, коли вода вже зійшла, а навкруги залишилось саме болото, стояв страшенний сморід від дохлої риби, бруд просто скрізь, не було води і світла, а над головою змучених людей літали ворожі дрони та бомби. Ще через місяць риба перегнила, запахи зникли, на місці Дніпра – пустеля, але залишилися люди, які, здається, змирилися зі своєю долею та життям під постійними авіаударами росіян. "Життя там майже немає", – констатує волонтерка Тетяна Іваненко, яка щойно повернулася з Херсонщини та поділилася з UWN побаченим під час поїздок.
З моменту як росіяни зруйнували дамбу Каховської ГЕС і вода затопила безліч навколишніх сіл та міст, Тетяна разом з друзями двічі відвозила допомогу місцевим. Під час першої поїздки волонтери навіть не змогли зупинитися та роздати продукти харчування людям в одному з підтоплених сіл Херсонщини, настільки місцеві були налякані ворожими обстрілами та ймовірністю нових ударів, що закликали їх просто проїхати повз. Річ у тому, що росіяни дронам вираховують, де скупчення машин, а дві машини – це вже скупчення, і починають бити.
"На момент, коли ми там були, вода вже зійшла і залишилось просто болото. Навкруги купа риби, смердить страшно. Над головою постійно літають ворожі дрони і дуже моторошно стає від думки, що їдеш допомагати людям, а наражаєш на небезпеку і себе, і їх. Не скажу, що було страшно, але було дуже неприємно від того, що відбувається. Ми приїхали в Берислав. На той час там була просто катастрофа – не було не світла, ні води, взагалі нічого", – розповідає Тетяна.
Тоді волонтери привезли дуже багато речей, продукти харчування, тонну води. Роздавати допомогу допомагали місцеві волонтери. Але навіть це було не просто:
"Ми приїхали в село, вирішили роздавати людям продукти в місцевому штабі. Але люди дуже просили швидше вивантажуватись, боялись, що зараз буде обстріл, оскільки є скупчення людей і три машини. Ми заховали наші буси по кущах і носили продукти просто коробками в той штаб. Мене дуже вразила дівчина-волонтер, яка нам допомагала. В якийсь момент вона зупинилася і каже: "Пахне хлібом". Я їй кажу, що там в мішках саме хліб. Вона просто занурилась обличчям в цей мішок: "Я забула, як пахне хліб". Тоді я зрозуміла – ми купили мало хліба, було лише 100 буханок. Це неможливо передати словами, як люди нюхали цей хліб", – ділиться Тетяна.
Місцеві згадують, як рік тому росіяни завозили на ГЕС боєкомплекти просто КамАЗами: "Вони були впевнені, що буде підрив, але не знали, коли саме. Коли 5–6 червня почався обстріл Борислава, було багато авіабомб, люди пішли в підвал, коли почули дуже потужний вибух. А вже після вибуху дамба почала вибухати зсередини. Далі був дуже гучний звук, схожий на літак, це пішла вода", – розповідає Тетяна спогади місцевих.
Проте найстрашніше, що побачила волонтерка в цій поїздці, це те, що місцеві звикли жити погано. "Причому для них це нормально. Кажуть, от ви нам воду привезли, мівіна є, хліб та ковбасу привезли. За нашими мірками – це виживання, а для них – це є вода, є їжа, телефон зарядили і слава Богу".
Через місяць Тетяна знов поїхала з допомогою на Херсонщину. "Ситуація вже краща, але все одно постійні авіаудари. Ми приїхали нас зустрів – "приліт", поїхали – "приліт". Люди стали безпечними, вони, на жаль, звикли. Мовляв, немає куди діватися. Вода зійшла зовсім. ГЕС немає. Ми були на березі перед Новою Каховкою, води немає ніде, русло Дніпра, Дніпро – просто пустеля. Почало поростати травою. Там зараз страшна спека. Коли ми були перший раз, страшенно смерділо рибою. Цього вже немає. Вже все вигнило", – каже волонтерка.
Цього разу відвідали і місцеву лікарню. Сама лікарня чиста, охайна, але розбита.
"Лікарня розбита, але залатана. Пологовий розбитий повністю, авіабомба впала на дах. Навколо все доглянуто, квіти ростуть, але життя немає. Берислав – великий районний центр, туди звозили з навколишніх сіл всіх, а зараз життя немає. В Бериславі є кімнати прийому хворих на холеру, кажуть бувають випадки, але вони були і до цього. Масової епідемії наразі немає, хоча опорні лікарні готові", – додає Тетяна.
Також в лікарні є своя пекарня, яка на декілька місяців забезпечена борошном, дріжджами, всім, що необхідно для випічки хліба.
"Вони самі печуть хліб. Потім вони роздають хліб і пацієнтам, і цивільним. В селах проблема залишається, але основна їх проблема – це обстріли. Місцева волонтерка Марина розвозить цей хліб по селах. Ми їй привозимо, а розвозить вона сама. Так і виживають", – резюмує Тетяна.
