Сили територіальної оборони – це окремий рід сил Збройних сил України, який формувався за територіальним принципом: бійці ТрО знаходяться на території своєї області, свого району і підсилюють підрозділи ЗСУ. Втім, самі хлопці зізнаються, ця війна змінюється дуже швидко і, відповідно, змінюються задачі сил територіальної оборони. Сьогодні самі бійці ТрО називають себе "чорною піхотою", воїнами, які пліч-о-пліч із військовослужбовцями інших родів ЗСУ дають відсіч ворогу на найгарячіших напрямках.
Бійці 135-го батальйону 114-ї бригади ТрО Київщини розповіли UWN про свою службу в бригаді, бойовий досвід та чим бригади ТрО відрізняється від інших бригад ЗСУ, а також поділилися спогадами про початок повномасштабного вторгнення.
Перші дні широкомасштабної війни: хаос та friendly firе
Заступник командира 135-го батальйону із позивним "Гаррі" до останнього не вірив в те, що росіяни почнуть наступ з усіх можливих напрямків. Проте, прокинувшись зранку 24 лютого 2022 року, колишній військовий, а на той момент вже давно цивільний, зрозумів – вибухи, що лунають, – не побутовий вибух газу:
"25 лютого ми вже організувались в місцеве ДФТГ (добровольче формування територіальної громади), але був хаос, пов'язаний з невизначеністю та військовою агресією. Зброю отримали добровольці, які були не готові не лише до її застосування та використання, а й взагалі були такі, хто не знав, що з нею робити", – зізнається "Гаррі".
Тим часом події розвивалися дуже швидко, в Гостомелі вже намагався висадитися ворожий десант, розгорталися бойові дії. Добровольців, серед яких був і "Гаррі", закликав до себе командир одного з батальйонів бригади тероборони Київщини. Так з’явилася змога вистроїти структуровану оборону і підсилити його бойові частини.
"Все це відбувалося швидко, динамічно. Багато підрозділів не знали про існування один одного, треба було налагоджувати взаємозв’язок, оскільки був певний хаос, зокрема йшлося про диверсійно-розвідувальні групи і у всіх озброєних людях вбачилися ці диверсанти, які нібито мали змогу своїми диверсіями шкодити газопроводам, електричним підстанціям. Було багато friendly firе, і, на жаль, страждали як цивільні, так і військові, які не виконували команди на блокпостах, або хотіли швидко "проскочити" блокпост. Потрапляли під обстріли.
Це було і в Києві, оскільки була введена комендантська година, ходили підрозділи ГУР та інших спецпідрозділів, які виконували свої обов’язки, вони також потрапляли під friendly firе. Тому з цим треба було розібратися, ідентифіковувати один одного, обмінятися телефонами, паролями", – ділиться спогадами "Гаррі".
Проте досить швидко вдалося налагодити взаємодію. Хлопці організували цілодобове патрулювання.
"На блокпостах проводили огляд. Тих, хто викликав сумнів, ми привозили на один з наших пунктів, з ними проводили бесіду ми, якщо і далі були сумніви, викликалися співробітники спецслужб і ми передавали цих людей. Таким чином було виявлено три "сплячих агента", яких ми передали нашим співробітниками СБУ і вони підтвердили, що це були диверсанти, які були заслані ще влітку. Також були виявлені спеціальні радіомаяки, які вочевидь мали передавати сигнали тим диверсійним групам, які планувались висаджувати десь поблизу або на околицях нашого села", – розповідає заступник командира 135-го батальйону.
Також, за його словами, російська армія володіла достатньо хорошими знаннями про місця знаходження і ТрО, і навіть про озброєння.
"До нас попала аналітична записка про повномасштабне вторгнення і напрями. В цій записці було зазначено місце дислокації в тому числі нашого батальйону, зазначалася також кількість людей та озброєння. Росіяни до цього готувалися довго, значно довше ніж пів року. І влітку, всі сигнали, які ми отримували від західних розвідок, були підтверджені. І сталося те, що сталося", – констатує "Гаррі".
В березні вихідці з ДФТГ разом з "Гаррі" перейшли до 135-го батальйону 114-ї бригади ТрО, вже в складі територіальної оборони на визначеній ділянці мали утримати околиці Києва і не пустити ворога до столиці.
"Стугна"
Інструктор з тактичної медицини 135-го батальйону Руслан "Стугна" до великої війни з Росією готувався. До лютого 2022 року він працював в Київському обласному молодіжному центрі, займаючись військово-патріотичним вихованням молоді. На початку лютого підписав контракт з ТрО.
"Коли почалася війна, я вже був військовослужбовцем. Вступив до ТрО, оскільки формувалася нова структура і я дуже хотів бути дотичним до її формування. Коли я йшов підписувати контракт, я йшов як інструктор, я хотів навчати людей. Тому моя мотивація була така, що це мій регіон, я можу навчати людей, тому і вступив сюди. Я думав, що буду мати можливість навчити людей до того, як почнеться широкомасштабне вторгнення. Я був впевнений, що воно буде, хоча мене дехто вважав параноїком", – каже Руслан.
Сам він, як і багато бійців 135-го батальйону – жителі Київщини, тобто це хлопці, які знають район:
"Я знаю тут кожне місце і якщо мені кудись треба зайти, я зайду і ніхто не буде знати і це дуже важливо. ТрО формувалося по територіальному принципу. Це важлива структура, вона повинна бути. Бойовий шлях почав у 135-му батальйоні, нашою задачею була оборона Васильківського напрямку. Коли ми зрозуміли, що у нас немає активних бойових дій, росіяни до Василькова не дійшли, хоча були жорсткі обстріли, ми прийняли рішення робити те, що робили до війни – навчати військовослужбовців оскільки прийшли до нас вчителі, айтішники, слюсаря, водії, які не вміли користуватися зброєю. Люди взяли автомат, і думали, що вони вже військові. Вийшло не так, нерідко був friendly firе. І 1 березня ми запустили навчальний центр", – згадує Руслан.
Ілько
В той час у Львові нині інструктор з вогневої підготовки та тактики малих груп Ілько, а на той момент волонтер та артдиректор, оббивав пороги військкомату і не міг потрапити в обрану бригаду ТрО, набір вже був закритий.
"Я хотів максимально швидко потрапити до будь-якої бригади, але у військкоматі мої документи загубилися, я десь тиждень відновлював тільки самі документи. З дня у день я стояв в чергах, все це вперемішку з тривогами, все це тривало дуже довго і врешті-решт мені вдалося потрапити до 125-ї Львівської бригади ТрО. На це пішло близько двох тижнів", – розповідає Ілько.
Коротка передишка та навчання
Коли росіян вдалося вибити з Гостомеля, за словами "Гаррі", у хлопців з’явилося трохи часу на підготовку. Територіальна оборона складається в більшості з колишніх цивільних людей, не всі з них служили навіть строкову службу:
"Десь відсотків 70 – це цивільні, які за покликом серця взяли зброю до рук і стали на оборону нашої держави, нашої столиці. Кожного з них треба було навчити елементарного – володінню зброєю та наданню домедичної допомоги. Цим ми займалися 24/7. Дуже допомогли хлопці, які до цього займалися в територіальній обороні і в них не було сумніву, що Росія нападе, вони готувалися весь час. У них проходили постійні навчання, вони добре знали місцевість та район. Завдяки їм було створено навчальний центр, через який на цей момент пройшло вже більше ніж три тисячи людей. Людей, які взагалі нічого не розуміли ані у військовій справі, ані у зброї, ані у інженерних спорудах, ані у боєприпасах. Все це вони вчили "з коліс".
Спочатку були десятиденні курси, які показали свою неефективність. Треба було швидко навчати людей, а десять днів – у нас не було такої розкоші, тому ми скоротили їх до п’яти, а потім зробили триденні курси. Де люди з ранку до пізньої ночі і вночі в тому числі отримували необхідні навички володіння зброєю, навички надання домедичної допомоги і це дало свої плоди дуже швидко. Це допомогло попередити багато нещасних випадків, які відбувалися в основному через неправильну поведінку зі зброєю, а також через те, що в темну пору доби десь щось ворушилось і стріляли туди без розбору", – розповідає "Гаррі".
Руслан дуже пишається тим навчальним центром, який вдалося створити на базі 135-го батальйону, – каже, він такий єдиний. Це міг би бути пілотний проєкт, який згодом міг поширитися на всі бригади ТрО, але на сьогодні цього не сталося.
"Ми мотивуємо наших хлопців, зокрема двома основними гаслами: "Кожен день хтось тренується, щоб вбити тебе, а що робиш ти?" і друге – "Ніхто не прийде тобі на допомогу, готуйся допомагати собі сам". Це реалії. Так буде насправді. Навчання ми проводимо майже постійно – це і тактична медицина, і тактика, і володіння зброєю, психологічна стійкість. Навчатися постійно необхідно, оскільки немає пігулки від страху, всі бояться".
Ілько в цей період в складі 125-ї Львівської бригади ТрО був на охороні об’єктів інфраструктури Львівщини. Але трохи згодом все ж таки зміг перевестися до 135-го батальйону Київської бригади де і розкрив свій потенціал саме як інструктор.
"Я відчував, що мої вміння не розкриті. Тому що деякі командири залишаються в парадигмі "совка", незалежно від того, ти є айтішник, ти є творча людина, тобі дають автомат – "іди охороняй окоп". А такий підхід є дуже "совковий" – тут треба бути гнучкіше з простої причини, у нас немає такого мобілізаційного потенціалу, як у нашого ворога. Ми маємо берегти кожного, підходити з розумом, розкривати потенціал такої людини. В цьому підрозділі я побачив такий підхід. І це є важливо. До кожного ставляться з розумінням, дивляться на те, що людина може, розкривають її потенціал. І це йде паралельно з постійними навчаннями по такмеду, тактиці. Це має характер системний, плановий. Ми маємо досить комфортні умови, які для нас створило командування. Ставиться питання "Хлопці, що вам треба?" і коли даємо, відповідь, намагаються нас максимально забезпечити, якщо є можливість, за сучасними зразками" – уточнює він.
Сьогодні ТрО – це і штурмовики, і розвідка
"Вже в травні наші підрозділи висунулись на фронт – в район Сєвєродонецька і Лисичанську. ТрО передбачалася як супутній підрозділ ЗСУ. І нам говорили про те, що ми будемо стояти на другій-третій лінії і підтримувати ЗСУ. А виявилось, що ми опинилися у самій гущі подій. У Сєвєродонецьку у готелі "Мир" наші хлопці прийняли бій і успішно протистояли добре підготовленим російським десантникам, там і були наші перші втрати. Загинули декілька наших хлопців, – додає "Гаррі".
"Там були хлопці, які пройшли Афганістан, мали бойовий досвід, це були дорослі люди, які готували молодь, інколи підсміювались над невмілими діями цих хлопців. І був момент, коли цей афганець отримав поранення в передпліччя, а броня не дозволила йому самостійно накласти турнікет. Це був бій в умовах міста, був дуже щільний обстріл, час від часу по будівлі, в якій наші знаходились, працював танк, і підійти до нього було складно. А цей молодий хлопець, над яким ми шуткували, вихопив кулемет, знищив десь п’ять російських десантників, наклав товаришу турнікет та витягнув його. Поранений вижив. Це був геройський вчинок, хоча складно сказати, наскільки він був морально та психологічно готовий до цих дій, але він зробив цей подвиг", – згадує заступник командира 135-го батальйону.
Потім, за словами "Гаррі", були бої за Лисичанськ і абсолютний дефіцит боєприпасів не лише за умов переважаючої сили противника, а і його артилерії. Наші потроху відходили в район Бахмута. А вже після липня – серпня стало трохи легше, почало з’являтися іноземне озброєння, сучасна техніка:
"Не дивлячись на відсутність паритету в артилерійських боєприпасах, ми вже давали достойну відповідь. Західна зброя точніша, наші навчились нею користуватися, і на деяких ділянках ми хоч і не наступали, але давали гідну відсіч. Після того, як зброї стало більше, лінія фронту вирівнялася, втрати були, але вже не було тієї переваги ворога. Росіяни зрозуміли, що не все так просто і легко. Про парадні мундири в Києві ніхто вже не думав і не мріяв. Після контрнаступу на Харківському напрямку хлопці відчули впевненість, зрозуміли, що треба навчатися, треба переважати ворога не лише в браваді, а ще й вміти переважати противника на тих позиціях, які вчора ще були дуже щільно під ворогом. Так батальйон з цивільного перетворився у збалансований військовий кулак і на момент кінця літа можна сказати про якісну підготовку наших хлопців і готовність до бойових дій".
"Багато людей уявляли, що ТрО – підрозділ, який прив’язаний до якогось конкретного місця, і там він живе та воює. Що насправді є не так, всі побачили, як ситуація різко змінюється і всі можливі боєздатні сили треба застосовувати на різних ділянках фронту, а фронт має тисячі кілометрів. А ТрО – це дуже часто так звана чорна піхота. Це піхота, яка виконує найважчу роботу. ТрО зараз насправді виконує дуже багато функцій, частково виконує роботу штурмовиків, розвідки, ми виконуємо завдання майже всі ті самі, що і підрозділи інших родів ЗСУ", – зазначає Ілько.
Немає ніяких економічних та культурних фронтів. Фронт один, там гинуть люди
Заступник командира 135-го батальйону констатує, що зараз ТрО підготовлена значно краще, ніж на початок війни. підрозділи тероборони сьогодні на рівних несуть службу і на "нулі" разом з іншими підрозділами ЗСУ, і утримують ті небезпечні ділянки, які на сьогодні є гарячими.
"Але треба розуміти, що це хлопці не молоді, які не так жваво можуть фізично виконувати бойові задачі, хоча, безумовно, вже набули бойового досвіду, особливо після Бахмута. Хлопці вже розуміють і ризики, і як себе вести у разі артилерійських обстрілів. Але віковий ценз наших підрозділів це 40+. Молоді у нас не так багато, а ті підготовлені хлопці, які хотіли служити, вони вже служать. З тих цивільних, що прийшли до ТрО, хто мав бажання, отримав всі навички та вміння, які мають бути у військового", – уточнює "Гаррі".
Не бачить різниці між бійцями ТрО та бійцями ЗСУ і Руслан. Каже, хлопці зараз знають, що таке війна, що таке смерть, втрата побратимів, хтось вже вбивав ворогів. Це зовсім вже інші люди.
"ТрО нічим не відрізняється від ЗСУ, не дивлячись на те, що це переважно цивільні, вони також підготовлені, вони воюють, вони показали, як можуть воювати, тому не бачу різниці. Дуже хотілось, щоб ТрО залишилась, як задумувалось до широкомасштабного вторгнення, щоб ці ідеї, коли ми переможемо, коли перемога я ще не бачу, але ми переможемо, щоб ці хлопці повернулися, вони підготовлені, щоб у них дома була зброя, амуніція, і вони постійно збиралися і тренувалися", – додає Руслан.
"ТрО – це класні, сильні пацани, які зібралися для того, щоб дати пізд*лей росіянам. Мені комфортно серед бійців саме цієї бригади, тому що тут зібралися різні люди, але вони прості, веселі, дуже багато гумору. Вони як губка всмоктують всю інформацію, вони боєздатні і хочуть воювати", – додає Ілько.
Бійці переконані – Україна переможе у цій війні, оскільки іншого виходу у нас немає, але попереду ще багато роботи.
"Щоб це не було таким, що одна частина країни тримає фронт, а решта живе як в іншому світі. Так як зараз малюють купу різних фронтів – культурні, мистецькі, економічні і т. д., але це не є фронти, не треба себе обманювати. Єдиний фронт – це там, де люди втрачають життя, це там, на сході. Тому всі ці "фронти", які зараз видумують, – це підміна понять. Це розбавляє цінність найважливішого", – розмірковує Ілько.
"Росія – це країна, з якою неможливо домовлятися. Тим більше зараз ще Росія буде намагатися говорити з позиції сили, оскільки казати, що вони відчувають якийсь санкційний тиск… ні, вони звикли жити погано. Ми маємо розуміти, що наш ворог не слабкий, хоча мотивації у них менше, ніж у нас. На швидку перемогу ніхто не розраховує, якщо будемо поспішати, ми втратимо підготовлений особовий склад та озброєння. Я прихильник якісного перемелювання особового складу та техніки армії Росії, послаблення та знищення на ряді напрямків їх живої сили і перехід до тактично-грамотних дій, які нам дозволять видавити їх, а потім перейти в наступ. Чудес не буває, це самообман. Ми не маємо поспішати, ми маємо вивчати кожний напрямок ворога, передбачати їх резерви, навіть в тих місцях, де ми їх продавимо. Вони готові до оборони, тепер треба передумати, переграти", – впевнений "Гаррі".
