Пам'ятаєте легендарне кліше з голлівудських фільмів, коли один із персонажів, інколи позитивний, інколи негативний, програє у сутичці, падає з урвища, і нібито все, він переможений, але потім крупний план камери на край урвища, і там різко з'являється його рука, яка чіпляється за край з натяком, що це ще не кінець?
Ось приблизно така ситуація сталася з нашими сьогоднішніми героями - британськими лейбористами, чий лідер, Кір Стармер став новим прем'єр-міністром Сполученого королівства.
В 1997 році ця партія стала панівною політичною силою у Великій Британії, тріумфувавши на виборах і посадивши в крісло прем'єра Тоні Блера. З часом лейбористи, як це часто буває з британськими партіями в принципі, набридли громадянам, їхня підтримка різко зменшилася. Як результат, у 2010 році Лейбористська партія вже стала офіційною опозицією до консерваторів. Такий розподіл ролей тривав довгі 14 років. Аж поки британцям вже не набридли і консерватори, і тут рука лейбористів показалася над урвищем. Потім з'явилась і друга рука, лейбористи підтянулись, піднялись і... вибачте на слові, наваляли своїм суперникам на виборах.
Станом на момент написання цього тексту підрахунок голосів ще не завершився, але вже відомо, що лейбористи перемогли у 381 окрузі, що враховуючи особливості виборчої системи Британії (мажоритарка, хто набрав більше - той і пройшов), забезпечує їм впевнену більшість (усього місць 650). Тим більше, як раніше пророкували практично всі опитування, потенційно кількість мандатів Лейбористської партії у новому складі парламенту може перевалити за 400.
Що це значить для Великої Британії?
Якщо коротко описати програму Лейбористської партії, вийде наступне: відмова від підвищення податків (зокрема, від будь-якого підвищення податку на прибуток, податку на національне страхування чи ПДВ), реформування системи охорони здоров'я (зокрема, вирішення проблеми величезних черг до лікарів), збільшення видатків на оборону до 2,5% ВВП, прихильність до НАТО, скасування законопроєкту про депортацію біженців до Руанди, покращення відносин з Європейським Союзом.
Єдине, тут дещо варто відразу уточнити. Звісно ж, дуже багато буде залежати від лідера партії-переможця. Який, скажімо так, за час своєї політичної кар'єри особливою...чіткістю власних позицій не відрізнявся. Зараз поясню.
Хто такий Кір Стармер?
Він був лівим адвокатом, який захищав веганських анархістів перед тим, як переслідувати терористів від імені британської корони. У юності він був редактором журналу Троцького, однак він порадував капіталістів, поставивши "створення багатства" на чолі платформи Лейбористської партії цього року. Він був антимонархістом, потім був посвячений у лицарі як "сер Кір" і тепер буде зустрічатися з королем раз на тиждень.
Так свою статтю про нового прем'єр-міністра розпочинає видання The Washington Post. І, власне, цей невеличкий абзац вже описує певну... неоднозачність фігури Стармера.
Кілька фактів. Кіру Стармеру 61 рік і свою політичну кар'єру він почав дуже пізно. Зокрема, до парламенту він вперше потрапив у 2015 році. На відміну від деяких колишніх британських прем'єрів, Стармер - представник робітничого класу.
"Моя мама була медсестрою, мій тато був слюсарем-інструментальником", - розповідав він під час передвиборчої кампанії.
У віці 16 років Стармер вступив до організації "Молоді соціалісти" - молодіжного крила Лейбористської партії. Також він став першим у сім'ї, хто поступив до університету. Майбутній прем'єр вивчав право у Лідсі та Оксфорді, а далі працював адвокатом, який спеціалізувався на правах людини. Серед відомих справ, у яких брав участь Стармер - "справа McDonalds", коли він представляв інтереси двох екоактивістів, проти яких фаст-фудний гігант подав позов до суду.
Попрацювавши адвокатом Стармер різко, на 180 градусів, змінив сферу діяльності. І у 2008 році був призначений директором Королівської прокурорської служби. У 2014 році Букінгем нагородив його лицарським званням (що само по собі трохи іронічно, враховуючи бекграунд Стармера та його антимонархістську позицію, що в принципі ніколи не було чимось незвичним для соціалістів, - ред).
Ну а далі була політика
Отже, Стармер потрапляє до Палати громад у 2015 році. Партією лейбористів керує ультралівий політик Джеремі Корбін, який дуже часто демонструвався британськими ЗМІ в образі Леніна, погляди мав (і має) відповідні.
Стармер став тіньовим міністром внутрішніх справ (хто не знає - це така "опозиційна фішка" у багатьох країнах, призначати "тіньовий" Кабмін і "тіньових" міністрів, які реагують на рішення влади та пропонують власні - ред.).
Після виходу Великої Британії з ЄС Стармер був призначений тіньовим секретарем з Brexit.
У 2019 році Лейбористська партія пішла на вибори і катастрофічно їх програла. Результатом стала відставка Корбіна і вибори нового керівника.
Тут Стармер показав себе у всій "лівацькій" красі, обіцявши боротись за націоналізацію компаній, які поставляють електроенергію та воду, зе безкоштовне навчання для студентів тощо. Приблизно за все те, чого ви не знайдете у його нинішній програмі (де місцями спостерігаються явні праві тенденції - ред.).
Слово колишньому очільнику Конервативної партії Іену Дункану Сміту:
"Стармер - це сіра фігура, яка, здається, була будь-чим у будь-який час залежно від того, куди віяв вітер".
Ця "сіра фігура" очолила партію, і, на думку багатьох критиків у Британії банально зачистила її від ультралівих персонажів, у тому числі і від Корбіна, який до того ж загруз в антисемітському скандалі (мова про доповідь Комісії з рівності та прав людини, яка зафіксуала 23 випадки політичного втручання партійного керівництва лейбористів у розслідування скарг на прояви антисемітизму - ред.).
Стармер - не харизматик. Окремі ЗМІ прямо називають його нудним. Тут цікаво те, що його "нудність", схоже, ще й зіграла йому в плюс.
Ось що каже оглядачка Guardian Поллі Тойнбі:
"Нудно виглядати - це досить добре після Бориса Джонсона та Ліз Трасс! Я думаю, багато хто хоче когось, хто керуватиме всім тверезо і розумно".
Стармер та Україна
Лютий 2023 року. Кір Стармер у Києві. Тоді ще далеко було до нинішнього тріумфу, але певні "відчуття у повітрі" вже були. Нинішній прем'єр зустрівся з Володимиром Зеленським і пообіцяв, що підтримка України за його уряду з боку Британії не зменшиться.
Стармер також підтримує видачу "гаагського" ордера на арешт Володимира Путіна та створення міжнародного трибуналу з притягнення Росії до відповідальності.
Отже, причин побоюватись якоїсь радикальної зміни у позиції Британії щодо нападу Росії на Україну наразі не видно. Ну і добре.